Рішення № 71641735, 12.01.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/12789/15-ц

Провадження № 2/522/848/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого -судді Черявської Л.М.,

при секретарі Прусс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду в місті Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на його частину,

в с т а н о в и в:

22 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на його частину. Позивачка просить суд: встановити юридичний факт проживання однією сім'єю без шлюбу, у період з квітня 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_12, ОСОБА_1, 1974 року народження та ОСОБА_3, 1961 року народження, за адресою: АДРЕСА_2; визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 наступне майно:квартиру за номером АДРЕСА_1; транспортний засіб Toyota Avensis, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; транспортний засіб IsuzuNQR 71P, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2; транспортний засіб MAN 23.414, 1999 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3; транспортний засіб причіп бортовий тентований Schwarzmueller, 1999 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4. Визнати за нею право власності на спільне сумісне майно подружжя, а саме: ? частину квартири за номером АДРЕСА_1; ? частину транспортного засобу Toyota Avensis, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; ? частину транспортного засобу Isuzu NQR 71P, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2; ? частину транспортного засобу MAN 23.414, 1999 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_3; ? частину транспортного засобу причіпу бортового тентованого Schwarzmueller, 1999 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 (т.1 а.с.10-14).

Мотивує вимоги тим, що вона з 06.05.1995 року перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, який ІНФОРМАЦІЯ_10 загинув. Від цього шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_11 народився син ОСОБА_5. Восени 2001 року на сімейному святі у своїх друзів познайомилась з ОСОБА_3, 1961 року народження. На той час вони у шлюбі не перебували. При цьому, ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі взагалі ніколи не перебував. Після знайомства вони почали підтримувати стосунки, багато спілкувались, ходили один до одного в гості. У квітні 2002 року прийняли рішення проживати однією сім'єю, без реєстрації шлюбу у належній їй квартирі за номером 192 у будинку за номером 11 мікрорайону Зелений міста Макіївки. За для забезпечення належних умов проживання вони сумісними зусиллями зробили у цій квартирі ремонт та у липні 2002 року переїхали до неї. Під час сумісного проживання між ними склались відносини у відповідності до яких ОСОБА_3 був для неї з сином відповідно чоловіком та батьком. У свою чергу, ОСОБА_3 відносився до неї як до своєї дружини, а сина вважав своєю рідною дитиною. Вона виконувала суто жіночі обов'язки, а саме готувала їжу, прибирала у квартирі, прала одяг та інше, а ОСОБА_3 разом із її сином підтримували квартиру у належному стані, здійснювали її дрібний ремонт. Гроші, які заробляли вони були сумісними і складали сімейний бюджет. За рахунок зазначених грошей вони здійснювали придбання необхідних речей, продуктів, одягу, сплачували комунальні послуги та плату за утримання квартири, подорожували. Разом святкували дні народження та інші свята. У них були спільні друзі та знайомі. Родичів ОСОБА_3 вважає своїми родичами та підтримує з ними відносини до цього часу. Таке ж саме відношення до її родичів мав і ОСОБА_3 Дітей від сумісного проживання не мають. Влітку 2014 року вони з ОСОБА_3 та її сином, у зв'язку із проведенням на території Донецької області антитерористичної операції тимчасово виїхали до міста Одеси, а ІНФОРМАЦІЯ_12 ОСОБА_3 помер. Викладені обставини свідчать проте, що вона проживала з ОСОБА_3 однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, безперервно майже 13 років. За час сумісного проживання з ОСОБА_3 ними було придбано наступне майно: квартира за номером АДРЕСА_1; транспортний засіб Toyota Avensis, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; транспортний засіб Isuzu NQR 71P, державний реєстраційний номер НОМЕР_2; транспортний засіб MAN 23.414, державний реєстраційний номер НОМЕР_3; транспортний засіб причіп бортовий тентований Schwarzmueller, державний реєстраційний номер НОМЕР_4. Зазначене майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в порядку статей 3, 60, 61, 70, 74 Сімейного кодексу України. Враховуючи, що жодних домовленостей про визначення розміру часток у праві спільної сумісної власності не досягалось, то розмір її частки у зазначеному майні складає ? частину. Однак, відповідач по справі, ОСОБА_2 (мати померлого), не визнає її прав на зазначене майно та вважає, що воно належить їй, як матері померлого. Зазначає, що всі правовстановлюючі документи на спірне майно, а також ключі від транспортних засобів вони залишили на збереження ОСОБА_2 27 вересня 2014 року, після повернення з Одеси, вони свої документи та ключі від транспортних засобів не забрали, а наприкінці жовтня ОСОБА_3 помер і відповідач на цій підставі взагалі відмовилась їх повертати. За ії заявою, 25 березня 2015 року Димитрівською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа за номером 57270545, у зв'язку із смертю ОСОБА_3, у якій до цього часу жодній особі не було оформлено свідоцтво про право на спадщину.

Ухвалою від 16 липня 2015 року по справі відкрито провадження (т.1 а.с.47).

Ухвалою суду від 27 травня 2016 року об'єднано в одне провадження справу № 522/12789/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на його частину та справу №522/19920/15-ц за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання із спадкоємцем як чоловіка та жінки без шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю. Справі привласнений єдиний унікальний номер № 522/12789/15-ц (т.1 а.с.169). Як вбачається із матеріалів справи № 522/19920/15-ц, 23 вересня 2015 року ОСОБА_6 звернулась до Приморського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання із спадкоємцем як чоловіка та жінки без шлюбу, визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю. Мотивує вимоги тим, що вона й відповідач придбали зазначену квартиру за спільні кошти під час спільного проживання, тому ця квартира є спільною власністю подружжя (т.2 а.с.4-6).

Ухвалою суду від 27 травня 2016 року залучено ОСОБА_7 (АДРЕСА_3) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, оскільки спірна квартира є предметом іпотеки, Іпотекодержавцем якої є ОСОБА_7 (т.1 а.с.170-171).

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 06 липня 2017 року позов ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання із спадкоємцем як чоловіка та жінки без шлюбу, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю залишений без розгляду, в зв'язку з повторною неявкою в судове засідання позивачки та ії представника (т.3 а.с.210-211).

В судовому засіданні, що відбулось 23.08.2017 року позивачка та її представник позов підтримали та надали пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Представник відповідачки ОСОБА_8 позов не визнала та надала суду 23.08.2017 року письмові заперечення (том 3 а.с.222-225). Суд вислухав пояснення сторін, дослідив надані сторонами письмові докази та вислухав пояснення свідків, явку яких забезпечила позивач, а саме ОСОБА_9 (мати її покійного чоловіка ОСОБА_4.), ОСОБА_5 (сина позивачки), ОСОБА_10 (сестру позивачки).

В судове засідання 12 січня 2018 року сторони не з'явились.

14 грудня 2017 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд справи за ії відсутності, позов підтримує та просить задовольнити.

Також, 14 грудня 2017 року до суду надійшла заява представника відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_8 в якій просить розглянути справу за ії відсутністю, та відмовити у задоволенні позову, а також надала письмовий виступ у судових дебатах та пояснення.

Зазначає, що позов не визнає та вважає, що позивачки безпідставно намагається встановити факт проживання з померлим однією сім'єю без шлюбу задля заволодіння його особистим майном. Окремо звертає увагу на те, що 25.10.2017 року, після судового засідання, що відбулося 24.10.2017 року, Позивачка звернулася з ідентичною позовною заявою до Гірницького міжрайонного суду м. Макіївки, що розташований та проводить судовий розгляд справ на непідконтрольній території України у м. Макіївка. Про що зазначеним судом 27.10.2017 року було ухвалено відкрити провадження та вже розпочато судовий розгляд справи.

Представник відповідача, зазначає, що позивачкою не надано жодного допустимого доказу за заявленими вимогами, а спірне майно є особистою власністю померлого, оскільки джерелом набуття спірного майна є його особисті кошти. Зазначає, що факт знайомства позивачки та сина відповідачки ніколи не спростовувався нею, проте, категорично не відповідають дійсності вимоги, щодо їх сумісного проживання саме з квітня 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_12. Такі ж дружні відносини її син мав і з іншими жінками, з позивачкою він спілкувався, проводив час, але в жодному разі не створював сім'ю. Викликані позивачкою свідки з її боку цілком зацікавлені оскільки перебувають з позивачкою в родинних відносинах, а під час надання пояснень постійно плуталися в своїх свідченнях, намагаючись підвести час знайомства позивачки з померлим та їх начебто сумісного проживання однією сім'єю передуючи моменту купівлі особисто ОСОБА_3 часток квартири АДРЕСА_1.

Представник третьої особи звернулась з заявою про розгляд справи за її відсутності.

Вислухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши обставини справи, дослідивши та перевіривши їх доказами, суд вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних, встановлених судом обставин.

Матеріалами справивстановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_12 у місті Макіївка, Гірницького району, Донецької області помер ОСОБА_3 у віці 52 років, про що 27 жовтня 2014 року Гірницькім відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області зроблений відповідний актовий запис за № 1307 (т.1 а.с. 24).

Громадянин Російської Федерації ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець Донецької області, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4, мав право на безстрокове проживання на території України, про що свідчить посвідка на постійне проживання серія НОМЕР_6, видана Гірницьким РВ Макіївського МУ МВС України в Донецькій області, справа № 589 (т.1 а.с. 21-23).

Дмитрівська державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на запит суду надіслала копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 (т.3 а.с. 97-124).

Так, 25.03.2015 року до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини (т. 3 а.с.98) звернулась ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженка міста Макіївка, Донецької області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. 27 березня 2015 року до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_12 сина ОСОБА_3 звернулась ОСОБА_2, 1937 року народження (т.3 а.с. 106).

09.02.2016 року ОСОБА_7 звернувся до нотаріальної контори з претензією про обов'язок спадкодавця (т.3 а.с. 121-122).

Як встановлено в судовому засіданні, на час смерті ОСОБА_3 на праві особистої власності належало нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 та рухоме майно - чотири транспортних засобів.

За ОСОБА_3 зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 (? частки придбано ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 06.08.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О., реєстровий № 7757, ? частки придбано ОСОБА_3, на підставі договору 10.02.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О., реєстровий № 1507 (здійснена державна реєстрація права власності) (т.1 а.с. 57-62).

Право власності ОСОБА_3 на об'єкти рухомого майно здійснено на:

-транспортний засіб ToyotaAvensis, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 2004 р.в.; (реєстрація 20.07.2005 року)

-транспортний засіб IsuzuNQR 71 Р, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 2005 р.в.; (реєстрація 02.09.2005 року)

-транспортний засіб MAN 23.414, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 1999 р.в.; (реєстрація 16.10.2007 року)

-транспортний засіб причіп бортовий тентова ний Schwarzmueller, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 1999 р.в. (реєстрація 16.10.2007 року).

В ході розгляду справи встановлено, що з 04 червня 2002 року ОСОБА_3 був фізичною особою - підприємцем, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадянських формувань. Вид діяльності: 49.41 Вантажний автомобільний транспорт. Місцезнаходження реєстраційної справи зазначено: Макіївське міське управління юстиції Донецької області. Місце проживання ОСОБА_3 зазначено: АДРЕСА_4 (т. 3 а.с. 94). Так, починаючи із зазначеної дати ОСОБА_3 під час здійснення підприємницької діяльності використовувався, здійснювалась купівля - продаж вантажного автомобільного транспорту. Це саме стосується вантажних транспортних засобів: IsuzuNQR 71 Р, MAN 23.414, Schwarzmueller.

Як зазначає позивачка вона підприємницькою діяльністю не займається та зареєстрованою не була.

Відповідно до ст. 57, 61 СК України, ст. 52 ЦК України, п.29 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» майно приватного підприємця чи фізичної особи-підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Майно фізичної особи - підприємця, яке ним придбане й використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до ст. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 зазначеного Кодексу (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 р. у справі № 6-79цс13)». Отже, транспортні засоби IsuzuNQR 71 Р, MAN 23.414, Schwarzmueller є рухомим майном фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

ОСОБА_3 в зареєстрованому шлюбі не перебував. Зазначене вище рухоме та нерухоме майно позивачка просить визнати об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки зазначає, що у період з квітня 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_12 вона з ОСОБА_3 проживала однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_2. Зазначені вимоги, були досліджені судом на підставі наданих доказів, в ході розгляду справи було встановлено про відсутність правових підстав для задоволення позову з наступних встановлених обставин.

Право спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу, виникає на підставі закону, зокрема дане питання врегульоване статтею 368 Цивільного Кодексу України та статями 60-61 Сімейного Кодексу України.

Майно, набуте до 1 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

До набуття чинності Цивільного Кодексу України 2003 року ці питання були врегульовані на рівні закону також. Так, Глава 6 Кодексу УРСР про шлюб та сім'ю (далі КпШС), який діяв в Україні до 01.01.2004 року, регулює майнові прав та обов'язки подружжя. Стаття 22 КпШС визначає, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності". Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.

Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За змістомпункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону "Про власність", статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України "Про власність"), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення частини першої статті 17 Закону України "Про власність" вважається правильно застосованим.

З такого по суті розуміння закону виходив суд касаційної інстанції в рішенні від 4 липня 2012 року (№ 6-14503св12). Така сама по суті позиція висловлена в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-66цс13 та від 25 грудня 2013 року № 6-135цс13.

В ході судового розгляду встановлено, що згідно з договором про надання споживчого кредиту № 11214797000 від 13 вересня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (Банк) та громадянином Росії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, м.Макіївка, Донецької області, Позичальник отримав кредит в іноземній валюті 95000 (дев'яносто п'ять тисяч) доларів 00 центів строком з 13.09.2007 року по 13.09.2017 року (п.1.1, 1.2.1 Договору) (т.1 а.с. 93-98).

У забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором (п.2.1 Договору) Банком прийнята застава нерухомості, а саме застава чотирьох кімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та 13 вересня 2007 року посвідчений договір нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Медведенко Г.В., зареєстровано в реєстрі за № 2393 (т.1 а.с.93-98, 99-100).

В подальшому укладено договори відступлення права вимоги (т.1 а.с. 101-102, 103-104).

Як вбачається із матеріалів справи, квартира під АДРЕСА_1, яка є предметом спору, також є предметом договору іпотеки від 13.09.2007 року, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 3452, який був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ДеордієвоюІ.В..

Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В. надіслано суду копію заяви від імені ОСОБА_3, яка була подана ним у зв'язку з посвідченням нею договору іпотеки від 13 вересня 2007 року, реєстровий № 3452, у якій зазначалось, що майно, яке передається в іпотеку, є особистою приватною власністю та про відсутність шлюбних відносин (т.3 а.с. 187).

В заяві від 13 вересня 2007 року ОСОБА_3 заявив, що на момент посвідчення договору іпотеки, він в шлюбі або в фактичних шлюбних відносинах не перебуває, ні з ким однією сім'єю без укладання шлюбу не проживає, зазначене в договорі іпотеки майно є його особистою власністю, як таке що придбано ним поза шлюбом на власні кошти. Зазначена заява посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дєордієвою І.В., зареєстровано в реєстрі за № 3451 (т.3 а.с. 188).

Відповідно довідки форми 1 від 28.09.2006 року № 765 в квартирі АДРЕСА_1 проживав ОСОБА_3, 1961 року народження без реєстрації (т.3 а.с. 131).

Як вбачається із лікарського свідоцтва про смерть № 1887 (остаточне) ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, проживав за адресою: АДРЕСА_4. Зазначена адреса також вказана місцем смерті (т.1 а.с. 25-26).

Зазначене спростовує факт проживання однією сім'єю без шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 у період з квітня 2002 року по день смерті за адресою реєстрації позивачки.

З урахуванням викладеного, суд не приймає в якості належного доказу надану суду копію акту КП «Житловик - 2» від 14.11.2014 року, в якому зазначено, що ОСОБА_3 зі слів сусідів мешкав разом з ОСОБА_1 з 2002 року за адресою її квартири, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 3, 6, 8 Закону України від 11.12.2003 року №1382-15 "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" та п.6 Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання (затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 16.01.2003 року № 35) (т.1 а.с. 27).

Надані позивачкою фотокартки на яких зображена вона з померлим та сином свідчать про проведення деякий час з померлим, що і не оспорюється відповідачкою, але при наявності інших допустимих доказів не можуть свідчати про проживання однією сім'єю ОСОБА_1 з померлим тривалий час саме з 2002 року по день його смерті.

Суд не приймає в якості допустимих доказів показання свідків ОСОБА_5 (син позивачки), ОСОБА_9 (свекруха позивачки), ОСОБА_10 (сестра позивачки), які є близькими родичами позивачки та надали суперечливі показання щодо часу та місця проживання померлого з позивачкою, при цьому

свідки зазначили, що виключно зі слів позивачки їм відомо, що вона сплатила власним коштом частину за купівлю квартири в м. Одеса

Суду не надані належні та допустимі докази, що спірна квартира та транспорті засоби було придбано ОСОБА_1 та померлим ОСОБА_3 за спільні кошти. Стосовно посилань позивачки щодо внесення нею грошових коштів за спірну квартиру, набутими від продажу 31 травня 1996 року квартири АДРЕСА_2 та за кошти, отримані після смерті її чоловіка, то ці доводи не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, так як квартиру нею продано в 1996 році за 141 278 000 карбованців (том 1 а.с.28), а отримання коштів у зв'язку з загибеллю чоловік у 1995 році документально не підтверджено. При цьому, суд приймає до уваги що спірне майно було придбано майже через двадцять років.

Виходячи з викладеного не можна визнати за позивачкою права власності на половину майна, придбаного до 1 січня 2004 року, без установлення факту створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту та бюджету.

З урахуванням викладеного, не знайшли свого підтвердження вимоги про встановити юридичного факту проживання однією сім'єю без шлюбу, у період з квітня 2002 року по ІНФОРМАЦІЯ_12 між ОСОБА_1, 1974 року народження та ОСОБА_3, 1961 року народження, за адресою: АДРЕСА_2, а тому не підлягають задоволенню вимоги про визнання об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 та транспортні засоби.

З урахуванням досліджених обставин, у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на його частину необхідно відмовити, оскільки суду не надані належні та допустимі докази, що спірне майно придбане за рахунок належних ОСОБА_1 коштів.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту сумісного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на його частину.

Рішенняможе бути оскаржено сторонами протягомтридцятиднів з датискладенняповного судового рішення до апеляційного суду Одеськоїобласті, в порядку та строки передбаченіст.ст. 354, 355 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 17 січня 2018 року.

Суддя Л. М. Чернявська

12.01.2018