Вирок № 71635755, 17.01.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 343/2/15-к

Провадження № 11-кп/779/2/2018

Категорія

Головуючий у 1 інстанції Пулик В.В.

Суддя-доповідач Гриновецький

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

суддів Гриновецького Б.М.,

Гандзюка В.П., Повзло В.В.,

за участю секретаря Василаш Х.М.,

прокурора Доскоча М.М.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

його захисників Бульби В.М., Яблончука В.Й.,

потерпілої ОСОБА_6,

представника потерпілої ОСОБА_7 Мицика О.В.,

розглянувши кримінальне провадження №12014090000000208 за апеляційними скаргами представника потерпілої ОСОБА_7 – адвоката Мицика О.В. та прокурора Доскоча М.М. на вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2016 року, яким

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року

народження, уродженця та жителя АДРЕСА_1

випрадано у пред’явленому обвинуваченні за ч.2 ст. 286 КК України (ККУ),

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_3 обвинувачувався у тому, що, керуючи автомобілем, порушив Правила дорожнього руху (ПДР), що спричинило смерть пасажира ОСОБА_9, чим вчинив злочин, передбачений ч.2 ст. 286 ККУ при таких обставинах.

27 липня 2014 року, він, керуючи автомобілем марки «Mерседес Віто» НОМЕР_1, рухаючись дорогою між с. Вигода та с. Мислівка Долинського району, проявив неуважність до дорожньої обстановки, чим порушив вимоги п.2.3 «б» ПДР, в порушення вимог п.9.4 ПДР включив покажчик повороту ліворуч менш як за 150 м до початку маневру, не переконався, що це не створить небезпеки іншим учасникам руху, чим порушив вимоги п.10.1 ПДР, повернув ліворуч на с. Пшеничники, внаслідок чого на смузі зустрічного руху з його автомобілем зіткнувся автомобіль «Mерседес Бенц Спрінтер» НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_11, який рухався з включеним лівим покажчиком повороту зустрічною смугою руху в попутному напрямку в процесі його обгону і вже не мав технічної можливості попередити зіткнення шляхом гальмування.

Суд мотивував це тим, що не доведено вину ОСОБА_3 у порушенні правил безпеки дорожнього руху. Він, керуючи автомобілем «Mерседес Віто» і наближаючись до перехрестя з другорядною дорогою, яка веде до с. Пшеничники, з метою повороту ліворуч на вказаному перехресті, став зменшувати швидкість руху, у відповідності до вимог п.п.9.4, 10.4 ПДР завчасно на віддалі близько 150 метрів до цього перехрестя, включив покажчик повороту ліворуч, зайняв крайнє ліве положення на своїй смузі руху. Наблизившись до перехрестя доріг на відстань приблизно 10 метрів, він переконався, що це буде безпечним для інших учасників руху, оскільки зустрічних автомашин не було, а авто під керуванням ОСОБА_11 рухалася позаду нього без включеного покажчика лівого повороту на відстані близько 60 метрів, пригальмував і приступив до виконання повороту наліво, виїхавши на смугу зустрічного руху. В цей момент автомобіль під керуванням ОСОБА_11 вчинив ззаду наїзд на його автомобіль.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 у вигляді особистого зобов’язання скасовано.

Залишено без розгляду цивільний позов ОСОБА_7, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди.

В апеляційних скаргах:

- прокурор вважає вирок незаконним з підстав істотного порушення кримінального закону, неправильного застосування ККУ, невідповідності висновків суду фактичним обставинам провадження. Вказує, що суд дав неправильну оцінку доказам, які підтверджують вину ОСОБА_3, зокрема висновкам автотехнічних експертиз, показанням окремих свідків. Просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 винним за ч.2 ст. 286 ККУ та призначити позбавлення волі на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки.

- представник потерпілої ОСОБА_7 адвокат Мицик О.В. посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам події та на істотні процесуальні порушення. Суд дав неправильну оцінку показанням обвинуваченого, свідків, висновкам автотехнічних експертиз, не навів переконливих мотивів з приводу врахування одних доказів і неврахування інших. Просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним за ч.2 ст.286 ККУ та призначити покарання з застосуванням ст.75 ККУ.

В запереченні на апеляційні скарги захисник обвинуваченого ОСОБА_3 – адвокат Яблончук В.Й. зазначає, що судом були дослідженні всі докази і надана їм належна юридична оцінка. Тому просить вирок суду щодо ОСОБА_3 залишити без змін.

Ухвалою касаційної інстанції від 23.05.2017 року скасовано як необґрунтовану ухвалу апеляційного суду від 22.06.2017 року у цій справі, якою даний виправдувальний вирок було залишено без змін.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримав вимоги поданої ним апеляційної скарги, просить її задовольнити, вирок скасувати, ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_3 винуватим за ст. 286 ч.2 ККУ;

- представник потерпілої ОСОБА_14 - адвокат Мицик підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, а апеляційну скаргу прокурора підтримав в частині скасування вироку суду;

- потерпіла ОСОБА_6 немає претензій до обвинуваченого ОСОБА_3, ним надана допомога на поховання і поминки брата, просить вирок залишити без змін;

- обвинувачений та його захисники вважають апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої ОСОБА_7 необґрунтованими, просять залишити їх без задоволення, а вирок суду – без зміни.

З’ясувавши обставини події, дослідивши докази цього провадження, доводи учасників процесу з приводу поданих апеляційних скарг, обговоривши апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що вони підлягають частковому задоволенню, виправдувальний вирок суду – скасуванню з ухваленням нового обвинувального вироку.

Апеляційні доводи прокурора та представника потерпілої про необґрунтованість виправдання обвинуваченого ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.

Висновок суду про виправдання ОСОБА_3 за недоведеністю його вини не відповідає фактичним обставинам події, що відповідно до ст. 420 ч. 1 п. 3 КПК України є підставою для скасування виправдувального вироку через його необґрунтованість і постановлення нового вироку апеляційним судом.

Дослідивши в апеляційній інстанції докази цього провадження, оцінивши їх в сукупності, колегія суддів прийшла до переконання, що судом першої інстанції дано неправильну оцінку доказам, які підтверджують винуватість ОСОБА_3

Колегія суддів визнає, що обвинувачений ОСОБА_3 порушив п.п. 2.3 б, 10.1 ПДР, що привело до дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок чого загинув потерпілий при таких обставинах.

Він 27 липня 2014 року близько 19 години, керуючи автомобілем марки «Mерседес Віто» НОМЕР_1, рухаючись дорогою між с. Вигода та с. Мислівка Долинського району в напрямку с. Вигода, проявив неуважність до дорожньої обстановки, чим порушив вимоги п.2.3 «б» (ПДР), не переконався, що це не створить небезпеки іншим учасникам руху, зокрема попутним, які здійснюють його обгін, чим порушив вимоги п.10.1 ПДР, повернувши ліворуч в напрямку другорядної дороги на с. Пшеничники, виїхав на зустрічну смугу, де з його автомобілем зіткнувся автомобіль «Mерседес Бенц Спрінтер» НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_11, який вже в процесі його обгону рухався зустрічною смугою руху в попутному напрямку і знаходився на такій відстані, при якій вже не мав технічної можливості попередити зіткнення шляхом застосування своєчасного гальмування чи об’їзду перешкоди. Внаслідок отриманих під час ДТП тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_9, який був пасажиром в автомобілі обвинуваченого, помер.

Вина ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 ККУ поза розумним сумнівом доводиться сукупністю доказів. Обєктивна сторона вчиненого обвинуваченим злочину за ст. 286 ККУ містить властиві йому ознаки: наявність порушення ОСОБА_3 правил дорожнього руху, загибель потерпілого і причинний зв'язок між порушенням ПДР і смертю вказаної особи.

З протоколу огляду місця події (т. 1 а.с. 109-138) та висновку судмедекспертизи потерпілого ОСОБА_9 ( т. 1 а.с.145-149 ) вбачається, що 27 липня 2014 року близько 19 години між автомобілями «Mерседес Віто» НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 та «Mерседес Бенц Спрінтер» НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_11, які рухались дорогою між с. Вигода та с. Мислівка Долинського району в напрямку с. Вигода біля з’їзду до с. Пшеничники відбулось зіткнення, внаслідок якого пасажир ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких наступила смерть. Знаків про заборону обгону в ділянці ДТП немає, що підтверджено показаннями свідка ОСОБА_15, який розслідував дане провадження, про те, що на ділянці автодороги, де відбулось ДТП, немає перехрестя доріг, а є з'їзд в с. Пшеничники, де обгін не заборонений.

Потерпіла ОСОБА_6 ствердила, що обвинувачений ОСОБА_3 відшкодував витрати на поховання і поминки загиблого ОСОБА_9

Обвинувачений ОСОБА_3 ствердив, що він вини не визнає, вважає винним у ДТП водія ОСОБА_11 Він завчасно включив покажчик лівого повороту, переконався, що немає перешкод, тому почав поворот ліворуч. Як тільки він повернув свій автомобіль ліворуч з виїздом на зустрічну смугу, відчув позаду удар. Разом з тим, з його показань слідує, що він через дзеркала заднього виду бачив швидке наближення до нього автомобіля ОСОБА_11, який рухався посередині дороги.

Ці показання обвинуваченого фактично підтверджують, що незадовго до маневру ліворуч, і в момент початку здійснення ОСОБА_3 повороту ліворуч, автомобіль ОСОБА_11 вже був у процесі обгону, тому що постійно рухався з прискоренням і його автомобіль вже був на зустрічній смузі руху. Цей висновок колегії суддів узгоджується з висновками експертів у цій справі.

Такі обставини вчинення автопригоди стверджує свідок ОСОБА_11, який пояснив, що в той вечір авто ОСОБА_3 рухалось нешвидко, не було включено покажчика лівого попороту, тому він вирішив його обігнати. Для цього, переконавшись в безпеці обгону, включив покажчик лівого повороту, заздалегідь виїхав на зустрічну смугу руху, прискорив швидкість. Однак, водій ОСОБА_3 несподівано загальмував, раптово повернув наліво і виїхав на зустрічну смугу, створивши йому непередбачувану перешкоду. Його намагання уникнути автопригоди і повернутися на свою смугу руху все одно привели до зіткнення автомобілів.

Ці показання свідка ОСОБА_11 та частково показання ОСОБА_3 об’єктивно підтверджуються та доводяться висновками інженерно-транспортних експертиз, які не викликають сумнівів у колегії суддів.

З висновків вказаних інженерно-транспортних експертиз від 17.09.214 року (т. 1 а.с. 161-171) та від 30.10.2014 року (т.1 а.с. 178 ) слідує, що з технічної точки зору причиною даного ДТП була невідповідність дій водія ОСОБА_3 вимогам п. 10.1 ПДР, тому що він, проявивши неуважність, в момент здійснення повороту ліворуч, не переконався, що це буде безпечно для іншого учасника руху, що рухався позаду в попутному напрямку. При цьому експерт послався на сліди пошкоджень автомобілів зліва і на визначений ним кут взаємного розміщення повздовжніх осей цих автомобілів в первинний момент зіткнення, який становив 30 +/- 5 градусів. За висновком експерта зіткнення автомобілів відбулося на зустрічній смузі щодо руху обох транспортних засобів в районі початку осипу пластмаси червоного кольору, який зафіксований на відстані 1,4 м. від осьової лінії.

Такі висновки експерта співпадають з показаннями водія ОСОБА_11 та частково ОСОБА_3, а також свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17, які ствердили, що вони їхали в автомобілі з водієм ОСОБА_11, який здійснював обгін автомобіля «Віто», водій якого несподівано почав повертати вліво. Водій ОСОБА_11 хотів вивернути на свою смугу, але не встиг, відбулось зіткнення.

Крім того експерт вказав, що показання водія ОСОБА_11 про те, що в момент початку виїзду автомобіля ОСОБА_3 на зустрічну смугу, автомобіль під його керуванням вже перебував на зустрічній смузі в процесі обгону, є технічно спроможними. У нього з моменту виїзду автомобіля ОСОБА_3 на смугу зустрічного руху не було технічної можливості попередити ДТП шляхом гальмування.

Ці висновки експерт ОСОБА_18 підтвердив в апеляційній інстанції. Крім того, він звернув увагу, що сигнал повороту не є визначальним у здійсненні водієм маневру, початком обгону є хоча б частковий виїзд авто на зустрічну смугу.

Висновки цих експертиз щодо порушення водієм ОСОБА_3 ПДР, що привели до ДТП і загибелі потерпілого, підтверджуються висновком судово-автотехнічної експертизи від 12.11.2015 року (т.2 а.с. 226- 232). Крім цього, з висновків вказаного експерта слідує, що моментом виникнення небезпеки для водія ОСОБА_11 був початок зміни водієм ОСОБА_3 напрямку руху і виїзду на зустрічну смугу. У водія ОСОБА_3 не було технічних причин не перешкоджати обгону і уникнути ДТП. Тобто, на переконання колегії суддів, обвинувачений повинен був на початку виконання повороту ліворуч побачити, що його обганяє інше авто, тому мав припинити свій маневр, а не продовжити його і вчиняти перешкоду вказаному автомобілю.

Ці висновки експерт ОСОБА_19 підтвердив при допиті в апеляційній інстанції.

Показання свідка ОСОБА_20 у цій справі слід врахувати лише в частині того, що вона була пасажиром в автомобілі ОСОБА_11 і в певний момент почула його вигук : «Що він робить?», після чого відбулось зіткнення автомобілів. Її посилання на те, що автопригода відбулась повністю на смузі руху їх автомобіля, є результатом її припущення або добросовісної помилки в результаті перенесеної стресової аварійної ситуації, оскільки в цій частині її показання не підтверджуються жодним іншим доказом.

Показання свідків ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 про те, що водій ОСОБА_3 завчасно подав сигнал повороту, а водій ОСОБА_11 не був в процесі обгону і не включав покажчик лівого повороту колегія суддів ставить під сумнів. Ці показання в частині моменту, часу, відстані, коли саме був включений чи не включений обома водіями покажчик лівого повороту, а також щодо розміщення обох автомобілів на дорозі до зіткнення і під час нього, щодо точних обставин маневру обгону, колегія суддів визнає сумнівними й суперечливими.

Показання цих свідків у вказаній частині об’єктивно не підтверджуються, носять характер припущень в силу того, що окремі з них не були очевидцями події, вони перебували на певних відстанях від ДТП, під різними кутами зору й з різних місць спостерігали за подією, що не давало можливості точно визначити її обставини й обстановку, знаходились під дією стресових вражень від автопригоди, можуть добросовісно помилятись у відтворенні давньої події, тому вони не можуть бути точними, вони є суб’єктивними, приблизними, ймовірними.

Саме на підставі цих мотивів колегія суддів прийшла до висновку, що із обвинувачення ОСОБА_3 слід виключити посилання на порушення ним п. 9.4 ПДР, оскільки ним не було вчасно включено покажчик лівого повороту. Аналогічно через суперечливість і сумнівність доказів та відсутності об’єктивних даних колегія суддів виключає із його обвинувачення посилання на включення такого повороту водієм ОСОБА_11 При цьому слід врахувати твердження експертів про те, що сигнал попороту не є визначальним при здійсненні водієм маневру. Момент включення сигналу повороту (без зміни напряму, швидкості руху), не можна вважати моментом виникнення небезпеки для інших водіїв. Вказаний сигнал повороту лише інформує іншого учасника руху про намір водія через певний час здійснити маневр.

Твердження обвинуваченого та його захисників про те, що ОСОБА_3 не порушував ПДР, які привели до ДТП, а водій ОСОБА_11 не перебував в процесі обгону, переконливо спростовуються даними, які об’єктивно підтверджені висновками вказаних автотехнічних експертиз, які узгоджуються з показаннями водія ОСОБА_11 та окремих вищевказаних свідків. Із зазначених висновків та додаткових пояснень експертів слідує, що згідно детальних аналізів і технічних розрахунків, які проводились за даними обох водіїв, водій ОСОБА_3 перед самим початком маневру ліворуч повинен був бачити позаду автомобіль, який його обганяє та уступити йому дорогу для уникнення автопригоди.

Доводи захисту про те, що водій ОСОБА_11 не мав права на обгін, на що послався суд першої інстанції, колегія суддів визнає необґрунтованими. Як видно із змісту протоколу огляду місця події, протоколів відтворень обставин події, показань свідків ОСОБА_11, ОСОБА_15, який був слідчим у цій справі, автопригода відбулась на ділянці дороги, де немає дорожнього знаку, який забороняє обгін, є лише з’їзд на другорядну дорогу до с. Пшеничники.

Колегія суддів визнає безпідставними твердження захисту про те, що слідчий був упередженим при розслідуванні цієї справи, оскільки доказів про це немає. Те що він чи інший працівник поліції на місці події привітались і спілкувались з власником автомобіля, яким керував ОСОБА_11, не дають підстав так вважати, оскільки це є припущенням.

Посилання обвинуваченого та його захисників на те, що в ДТП є повна чи часткова вина водія ОСОБА_11 не може бути предметом оцінки в цьому кримінальному провадженні, оскільки це згідно ст.ст. 337, 404 КПК України виходить за межі даного конкретного обвинувачення. Докази вини ОСОБА_11 на досудовому розслідуванні не збирались, не досліджувались й не оцінювались через відсутність такої підозри й обвинувачення щодо нього. Окремі дані висновків експертиз, показання обвинуваченого та окремих свідків не містять категоричних підтверджень його вини, а носять характер умовних припущень, які не можуть слугувати виправданням щодо обвинуваченого ОСОБА_3

Враховуючи наведене, оцінивши докази й апеляційні доводи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_7 – адвоката Мицика О.В. та прокурора Доскоча М.М. є частково обґрунтованими, тому підлягають частковому задоволенню, виправдувальний вирок суду – скасуванню з ухваленням нового обвинувального вироку.

За встановлених обставин, апеляційний суд вважає, що дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ст. 286 ч. 2 ККУ, оскільки він, керуючи автомобілем, порушив п.п. 2.3 б, 10.1 ПДР, що привело до дорожньо-транспотної пригоди, внаслідок чого загинув пасажир ОСОБА_9

Призначаючи обвинуваченому покарання, колегія суддів відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 ККУ враховує, що ним вчинено тяжкий необережний злочин, його наслідки, особу винного та пом’якшуючі обставини. Обтяжуючих його покарання обставин немає.

До пом’якшуючих покарання ОСОБА_3 обставин колегія відносить те, що ним вчинено вперше злочин, який належить до необережних злочинів, ним вжито заходи для відшкодування заподіяних збитків потерпілій ОСОБА_6, його фактичне сприяння слідству. До позитивних даних про його особу суд відносить те, що він утримує сім’ю, трьох неповнолітніх дітей, позитивно характеризується.

За таких обставин колегія суддів вважає, що йому слід призначити мінімальне покарання, передбачене санкцією ст. 286 ч. 2 ККУ. Враховуючи те, що ОСОБА_3 вперше вчинено необережний злочин щодо особи, яка була пасажиром його автомобіля, беручи до уваги перелічені пом’якшуючі його покарання обставини, відсутність обтяжуючих обставин та позитивні дані про його особу, колегія суддів прийшла до переконання, що його виправлення можливе без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, тому його слід звільнити від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 ККУ з накладення відповідних обов’язків, перебачених ст. 76 ККУ. Враховуючи наслідки злочину підстав для звільнення обвинуваченого від додаткового покарання у виді позбавлення права на керування транспортними засобами не вбачається.

За законом «Про амністію в 2016 році» ОСОБА_3 може бути звільнений від основного й додаткового покарання, однак згоди на його застосування на цій стадії він не дав.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_7 слід залишити без розгляду.

Його слід розглянути в порядку цивільного судочинства відповідно до ст. 128 ч. 7 КПК України, під час якого суд з’ясує його підставність в матеріальній частині, який випливає із даного кримінального провадження, але не з даного конкретного кримінального обвинувачення, що слідує із змісту ст. 127 КПК України. За змістом цієї норми в кримінальному провадженні може бути відшкодована пряма матеріальна шкода від ДТП, яка завдана злочином, інші непрямі збитки цього злочину відшкодовуються в порядку цивільного судочинства. Крім того, незважаючи на клопотання про розгляд цивільного позову без участі позивача та його представника, колегія суддів не змогла вирішити цього питання через те, що її позов (т. 3 а.с. 7 ) підписаний не нею. Позов в частині морального відшкодування також слід розглянути в порядку цивільного судочинства, оскільки відповідно до ст. ст. 242 ч. 2 п. 6 та 332 КПК України для визначення розміру моральних відшкодувань має обов’язкового призначатись судом спеціальна експертиза. Така експертиза на слідстві і в суді першої інстанції не призначалась. Апеляційний суд з власної ініціативи позбавлений такого права.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_7 – адвоката Мицика О.В. та прокурора задовольнити частково.

Вирок Долинського районного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2016 року відносно ОСОБА_3 скасувати, ухвалити новий вирок.

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч. 2 КК України та призначити покарання позбавлення волі на 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 2 роки.

На підставі ст. 75 ККУ ОСОБА_3 звільнити від основного покарання у виді позбавлення волі з іспитовим строком випробування 2 роки з накладенням передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 ККУ обов’язків: періодично з’являтись для реєстрації до органу з питань пробації, повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_14 залишити без розгляду.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців із дня проголошення.

Судді Б.М. Гриновецький

В.П. Гандзюк

В.В. Повзло

Згідно з оригіналом

Суддя Б.М. Гриновецький