Постанова № 71634406, 15.01.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2018 року Справа № 924/848/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Савченко Г.І. , суддя Павлюк І. Ю.

при секретарі судового засідання Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Агрофірма Луга - Нова" приватного підприємства "Універсам" на рішення господарського суду Хмельницької області, ухваленого 15.11.17р. суддею Заверухою С.В. у м.Хмельницькому (о 10 год. 25 хв.), повний текст складено 15.11.17р.

у справі № 924/848/17

за позовом Дочірнього підприємства "Агрофірма Луга - Нова" приватного підприємства "Універсам" с. Мишів Іваничівського району Волинської області

до Фізичної особи - підприємця Єзерського Олександра Володимировича, м. Полонне Хмельницької області

про визнання недійсним договору № 1 підряду на навантаження - очищення врожаю цукрових буряків від 02.09.2016р., укладеного між ФОП Єзерським О.В. та ДП "Агрофірма "Луга - Нова" ПП "Універсам"

ВСТАНОВИВ:

13.09.2017 року ДП "Агрофірма Луга - Нова" приватного підприємства "Універсам" звернулося до господарського суду Хмельницької області про визнання недійсним договору №1 підряду на навантаження - очищення врожаю цукрових буряків від 02.09.2016р., укладеного між ФОП Єзерським О.В. та ДП "Агрофірма "Луга - Нова" ПП "Універсам".

В обґрунтування позову посилається на те, що директором ДП "Агрофірма Луга - Нова" ПП "Універсам" (замовник) було підписано договір № 1 від 02.09.2016р. підряду на вантаження - очищення врожаю цукрових буряків з ФОП Єзерським О.В. (виконавець), предметом якого є надання виконавцем робіт по навантаженню - очищенню цукрових буряків врожаю 2016р. замовнику. Спірний договір завідомо не міг бути виконаний виконавцем послуг з ФОП Єзерським О.В. в зв'язку із відсутністю в підприємця будь - яких засобів (техніки, персоналу, та ін.) для виконання подібного виду робіт. Позивач звертає увагу суду на те, що вищезазначений договір сторонами має ознаки фіктивності, та має на меті отримати (стягнути) значні кошти із замовника на користь виконавця за роботи, які відповідач фізично не мав можливості виконати та не планував цього робити. Роботи за договором не виконувалися, однак директором ДП "Агрофірма Луга - Нова" ПП "Універсам" Бучиком О.В. договір № 1 підписаний, що передбачає безпідставну виплату коштів виконавцю та свідчить про домовленість між сторонами договору.

Крім того, позивач зауважує, що про існування оспорюваного договору позивач дізнався після звільнення директора. Тому вважає, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення, тобто діяли умисно.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 15.11.2017 року у справі №924/848/17 у задоволенні позову Дочірнього підприємства "Агрофірма Луга - Нова" приватного підприємства "Універсам" до Фізичної особи - підприємця Єзерського Олександра Володимировича, про визнання недійсним договору №1 підряду на навантаження - очищення врожаю цукрових буряків від 02.09.2016р., укладеного між ФОП Єзерським О.В. та ДП "Агрофірма "Луга - Нова" ПП "Універсам" відмовлено.

В обґрунтування рішення, суд першої інстанції, з посиланням на ст.ст. 11, 202, 215, 234 ЦК України, ст. 179 ГК України, п.п. 2.1, 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", рішення господарського суду Хмельницької області від 27.03.2017р. у справі № 924/71/17, п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р., постанову Верховного Суду України від 21.01.2015р. у справі 6-197цс14, постанову Вищого господарського суду України від 02.04.2013 року у справі № 5013/574/12 вказав, оскільки на виконання оспорюваного правочину сторонами було вчинено передбачені договором дії, підстави вважати даний правочин фіктивним відсутні. Крім того, з посиланням на п. 3.10. Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначив, що зловмисна домовленість директора позивача (про яку зазначає позивач у позовній заяві) не може бути підставою для визнання договору недійсним на підставі статті 232 ЦК України, також, жодних доказів на обґрунтування (підтвердження) такої домовленості учасниками судового розгляду не надано. Разом з тим, місцевий господарський суд вказав, що наведене виключає можливість визнання оскаржуваного договору недійсним з мотивів фіктивності та зловмисної домовленості сторін правочину, оскільки позивачем не доведено жодними доказами факту як фіктивності, так і зловмисної домовленості саме на момент вчинення спірного правочину. А тому, прийшов до висновку про недоведеність позовних вимог та відмову в позові в повному обсязі.

Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 15.11.2017 року у справі №924/848/17 та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір № 1 підряду на навантаження - очищення врожаю цукрових буряків від 02.09.2016р., укладеного між ДП "Агрофірма "Луга - Нова" ПП "Універсам" та ФОП Єзерським О.В..

З посиланням на ст.ст. 16, 207, 215, 234, 626, 628, 638, 901 ЦК України, п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначає, що основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Спірний договір завідомо не міг бути виконаний виконавцем послуг ФОП Єзерським О.В. в зв'язку із відсутністю в підприємця будь-яких засобів (техніки, персоналу та ін.) для виконання подібного виду робіт. Тобто, договір сторонами укладався «про людське око» і має ознаки фіктивності, але має на меті отримати (стягнути) значні кошти із Замовника на користь Виконавця за роботи, які він фізично не мав можливості виконати та не планував цього робити. Роботи за договором не виконувалися, однак договір бувшим директором ДП «Агрофірма Луга-Нова» ПП Універсам» Бучиком О.В. був підписаний, що передбачає безпідставну виплату коштів Виконавцю та свідчить про домовленість між сторонами договору. Про існування оспорюваного договору позивач дізнався після звільнення директора. Вищевказане підтверджує, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення, тобто діяли умисно.

Скаржник вважає, що укладення договору №1 про надання послуг по збиранню врожаю 2016 року від 02.09.2016 року, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України, що підтверджується п.3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11.

Відзиву на апеляційну скаргу від ФОП Єзерського О.В. не надійшло, що відповідно до ч.9 ст. 165 ГПК України не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Сторони не скористалися правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялись заздалегідь та належним чином.

11.01.2018 року на адресу суду від дочірнього підприємства "Агрофірма Луга-Нова" приватного підприємства "Універсам" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у якому зазначає, що єдиною уповноваженою особою, яка може діяти від імені підприємства, згідно статуту є керівник. Однак через розгляд справи №903/878/17 у господарському суду Волинської області 15.01.2018р. об 15:30 год. він не має можливості прибути в судове засідання по даній справі

15.01.2018 року на електронну адресу суду від представника ФОП Єзерського О.В. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із раптовим різким погіршенням стану здоров'я. Крім того, вказує, що особисто ФОП Єзерський О.В. не має можливості прибути на розгляд справи за сімейними обставинами.

Колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення поданих клопотань, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно із ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч.12 ст. 270 ГПК України).

Разом з тим, ухвала суду від 14.12.2017р. про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду на 15.01.2018р., 15год. 30хв. надіслана сторонам заздалегідь у встановленому порядку, про, що свідчать поштові повідомлення про вручення ухвали суду. Будь - яких доказів на підтвердження обставин, зазначених у клопотанні представника відповідача про відкладення розгляду справи, до клопотання не додано.

Щодо клопотання дочірнього підприємства "Агрофірма Луга-Нова" приватного підприємства "Універсам" судова колегія зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Ч.1 ст. 58 ГПК України визначено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до п. 20 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України положення цього Кодексу застосовуються з урахуванням підпункту 11 пункту 16 -1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України.

Так, підп. 11 п. 16 -1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України передбачено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що позивач не був позбавлений можливості направити свого представника для участі у судовому засіданні до господарського суду Волинської області та направити керівника підприємства до суду апеляційної інстанції. А також, позивач не був позбавлений можливості направити для участі у суді апеляційної інстанції адвоката.

Враховуючи обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, за наявними у матеріалах справи доказами, у відповідності до вимог ст. 269 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити , а оскаржене рішення суду залишити без змін виходячи з наступного.

Апеляційним судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.09.2016р. дочірнім підприємством "Агрофірма Луга-Нова" приватного підприємства "Універсам", в особі директора Бучика Олександра Володимировича, який діє на підставі статуту (замовник) та фізичною особою-підприємцем Єзерським Олександром Володимировичем (виконавець) укладено договір №1 підряду на навантаження-очищення врожаю цукрових буряків, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати роботу по навантаженню-очищенню цукрових буряків (сільськогосподарських робіт) врожаю 2016 року технікою та силами екіпажів виконавця на пальному замовника.

Згідно із підп. 3.1.1, 3.1.5., 3.1.6, 3.1.12 п. 3.1. договору виконавець зобов'язується, провести якісну роботу по навантаженню - очищенню цукрових буряків згідно з технічними можливостями буряконавантажувального комплексу; якість виконаних робіт повинна відповідати діючим нормативам; почати навантажувальні роботи з 05.09.2016р.; після закінчення навантаження-очищення цукрових буряків належним чином (з підписами уповноважених представників виконавця, замовника та відбитком печатки) оформити акти про кількість навантажених цукрових буряків.

У підп. 3.2.7, 3.2.8 п. 3.2. договору сторони визначили, що замовник зобов'язаний підписати акт прийомки-передачі виконаних робіт на протязі двох днів з моменту надання його виконавцем, або в цей же строк направити виконавцю мотивовану відмову від підписання акту та здійснювати своєчасну оплату виконавцю за виконані роботи відповідно до умов цього договору.

Всі розрахунки за цим договором здійснюються виключно у національній валюті України - гривні. Днем здійснення платежу вважається день, в якому сума, що підлягає сплаті, буде зарахована на поточний рахунок виконавця. Вартість робіт по навантаженню - очищенню врожаю цукрових буряків навантажувачем - очищувачем становить 23,00 грн. за 1 (одну) тону. (п. п. 4.1., 4.3., 4.4. договору)

У п. 4.6. договору вказано, що замовник перераховує кошти на розрахунковий рахунок виконавця, згідно підписаного акта виконаних робіт по навантаженню - очищенню цукрових буряків навантажувачем - очищувачем на протязі двох банківських днів після отримання замовником актів виконаних робіт, підписаних представником замовника.

Договір складено у двох примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу і набуває чинності з моменту його підписання і діє до закінчення виконаних робіт (п. 7.1 договору).

Договір підписаний директором позивача - Бучиком О.В. та відповідачем - Єзерським О.В., скріплений відтисками печаток сторін.

Позивач, вважаючи, що оскаржуваний договір є фіктивним, оскільки не спрямований на реальне настання наслідків через відсутність у відповідача необхідної техніки, та укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, звернувся з позовом до ФОП Єзерського О.В. про визнання його недійсним.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши умови укладеного сторонами договору №1 підряду на навантаження-очищення врожаю цукрових буряків від 02.09.2016р. приходить до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг.

Так, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Згідно зі ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Як вбачається із заявлених вимог, предметом позову у вказаній справі є вимога позивача про визнання недійсним укладеного сторонами договору про навантаження-очищення врожаю цукрових буряків від 02.09.2016р. №1, а підставами позову - фіктивність договору, оскільки він не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків та вчинення договору внаслідок зловмисної домовленості сторін, що, на його думку, є підставою для визнання договору недійсним відповідно до ч.5 ст. 203 , ст. 215, 232, 234 ЦК України.

Щодо заявленої апелянтом підстави, що договір підряду на навантаження-очищення врожаю цукрових буряків від 02.09.2016р. №1 є фіктивним, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

У пункті 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. роз'яснено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише не вчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015р. у справі 6-197цс14 для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Разом з тим, згідно із п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Проте позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що сторони спірного правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Так, як убачається із матеріалів справи, на підтвердження виконання умов договору, відповідачем було долучено акт №2 здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) від 13.10.2016р., відповідно до якого виконавець - ФОП Єзерський О.В. здав, а замовник - ДП "Агрофірма Луга-Нова" ПП "Універсам" прийняв виконані роботи - погрузка цукрового буряка кількістю 20000,00 т., ціна робіт склала 460000,00 грн. У акті зазначено, що сторони не мають ніяких претензій одна до одної. Вказаний акт підписаний представниками сторін, скріплений відтисками їх печаток.

Вказана обставина була встановлена рішенням господарського суду Хмельницької області від 27.03.2017р. у справі № 924/71/17 за позовом дочірнього підприємства "Агрофірма Луга-Нова" приватного підприємства "Універсам" до ФОП Єзерського Олександра Володимировича про визнання недійсним договору № 1 підряду на навантаження-очищення врожаю цукрових буряків від 02.09.2016 року, яке набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Пунктом 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011р. N18 (з подальшими змінами та доповненнями), зокрема, роз'яснено, що не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. "Справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України" суд зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

За наведеного вище, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду, про те, що судовим рішенням у справі №924/71/17 встановлено факт, вчинення сторонами дій на виконання договору підряду № 1 від 02.09.2016р. на підставі акту № 2 здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) від 13.10.2016р..

У даному випадку, оспорюваний правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, оскільки сторонами були вчинені дії на його виконання.

Крім цього, як зазначено в Узагальненнях Верховного Суду України від 24.11.2008 р. "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин, що спростовує твердження позивача про зворотнє.

Щодо зловмисної домовленості підписантів правочину слід вказати таке.

Ст. 232 ЦК передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Згідно із п. 3.10. Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", зокрема, визначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. Наслідком такого визнання, крім загальних наслідків, визначених статтею 216 ЦК України, є виникнення у довірителя права вимагати від свого представника і другої сторони, зокрема, солідарного відшкодування збитків. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Однак, жодних доказів на обґрунтування (підтвердження) такої домовленості матеріали справи не містять. При цьому, не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

З'ясовуючи, чи вчинено спірний правочин внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, слід дослідити наступне.

Представник має діяти в інтересах особи, яку він представляє. Тому якщо він вступив у зловмисну домовленість з другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах, нехтуючи інтересами особи, яку він представляв, і це доведено належними засобами доказування, то такий правочин має визнаватися судом недійсним.

При цьому, представник, вчиняючи правочин, не виражає власну волю. Його завдання полягає в тому, щоб реалізувати волю особи, яку він представляє.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем в розумінні ст. ст. 73, 74 ГПК України не доведено, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє (в межах даної справи), є правильним та відповідає нормам чинного законодавства.

Отже, оспорюваний правочин відповідає вимогам діючого законодавства і обставин, з якими закон пов'язує визнання такого правочину недійсним на момент його вчинення, під час розгляду справи встановлено не було.

До матеріалів справи позивачем не надано належних та допустимих доказів в підтвердження того, що оспорюваний правочин є фіктивним і що його вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Крім того, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач не зобов'язаний сплачувати кошти підприємцю в разі неналежного виконання відповідачем умов спірного правочину, в т.ч. невиконання робіт, при цьому доказів сплати будь - яких коштів позивачем матеріали справи не містять.

Разом з тим, судова колегія зауважує, що оскільки предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору від 02.09.2016р. №1 про надання послуг по навантаженню - очищенню врожаю цукрових буряків, а не його виконання, тому подальше виконання умов договору не впливає на встановлення обставин недійсності правочину.

За наведеного, судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні позову про визнання оскарженого договору недійсним з мотивів фіктивності та зловмисної домовленості сторін правочину.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясувавши обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права прийняв законне та обґрунтоване рішення, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не можуть бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 15.11.2017 року у справі №924/848/17 залишити без змін.

2. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Агрофірма Луга - Нова" приватного підприємства "Універсам" на рішення господарського суду Хмельницької області від 15.11.2017 року у справі №924/848/17 залишити без задоволення.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Матеріали справи №924/848/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Павлюк І. Ю.