Постанова № 71628837, 16.01.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2018 року справа №226/1829/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сіваченка І.В.,

суддів Шишова О.О., Сухарька М.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області на постанову Димитровського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року (повний текст складено 21 листопада 2017 року в м. Димитрові) у справі № 226/1829/17 (суддя в 1 інстанції - Клепка Л.І.) за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області (далі - Управління) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.

На обґрунтування вимог зазначила, що з 27.09.2003 вона є пенсіонером за віком. З 21 грудня 2016 року перебуває на обліку в Управлінні як отримувач пенсії, яка їй перераховувалась на картковий рахунок, відкритий в АКБ Приватбанк. В серпні 2017 року виплату пенсії їй було безпідставно припинено, в зв'язку з чим вона позбавлена єдиного джерела існування. Зазначаючи на тому, що невиплатою пенсії порушується її гарантоване державою право на соціальний захист, позивачка просила суд визнати ці дії відповідача протиправними і зобов'язати його поновити їй виплату пенсії.

Постановою Димитровського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року у справі № 226/1829/17 позов задоволено повністю, внаслідок чого, визнано протиправними дії Управління щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зобов'язано Управління поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 1 серпня 2017 року і сплатити їй заборгованість з виплати пенсії за період, починаючи з 01 серпня 2017 року.

Постанова мотивована тим, що Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивачки, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення їй виплати пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивачки на отримання пенсії, що призвело до порушення її права, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення позовних вимог. Переїзд позивачки з території, яка тимчасово не контролюється українською владою, на територію, їй підконтрольну, для постійного місця проживання, не надає Управлінню підстав для припинення виплати пенсії позивачці і на суть спору не впливає.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що постанова місцевого суду є необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що дії Управління не суперечать чинному законодавству, а позовні вимоги позивача безпідставні, оскільки відповідно до чинного законодавства позивач відноситься до внутрішньо переміщених осіб та на нього розповсюджуються вимоги законодавства, які регулюють даний вид відносин, а тому умовою для продовження виплати пенсії є наявність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відсутність якої позбавляє Управління можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії, але не зважаючи на вимоги законодавства, суд першої інстанції задовольнив позов в повному обсязі.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п.2 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є пенсіонеркою за віком відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV).

Позивачка з 27.01.2017 зареєстрована і проживає в АДРЕСА_1, що підтверджується її паспортом, виданим 26.01.2017 Мирноградським МВ ГУДМС України в Донецькій області (а.с.10-а).

Згідно копії паспорту, яка міститься в матеріалах особової справи позивачки, переданої з УПФУ м. Краматорськ до Управління, на початок бойових дій на Донбасі позивачка була зареєстрована в АДРЕСА_2.

На обліку в Управлінні вона перебуває з 21.12.2016. До цього позивачка перебувала на обліку в УПФУ в м. Краматорську, де отримувала пенсію як внутрішньо переміщена особа.

Згідно довідки Управління, пенсію позивач не отримує з серпня 2017 року (а.с. 39 ).

Рішенням Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради від 25.05.2017 року позивачці ОСОБА_1 відповідно до її заяви у видачі довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи було відмовлено, так як вона на час звернення за довідкою проживає постійно в АДРЕСА_1, а місце реєстрації на початок проведення антитерористичної операції в паспорті відсутнє (а.с.8). Зазначене рішення позивачкою не оскаржено.

Крім того, судом встановлено, що рішення про припинення виплати пенсії позивачці з 01.08.2017 Управлінням не виносилось.

Між сторонами по справі виник спір стосовно правомірності припинення виплати пенсії за віком позивачу з серпня 2017 року.

У зв'язку з цим колегія суддів зазначає наступне.

Порядок та умови отримання пенсій пенсіонерами, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706, «Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014, Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 05.11.2014 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, Постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», Постановою Кабінету Міністрів України № 136 від 18.02.2016 «Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації, поданої фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування».

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з частиною другою цієї статті адресом покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з ч.3 ст. 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення (поновлення) виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 9 Порядку № 509 у разі зміни місця проживання/перебування (крім зміни місця проживання в межах однієї адміністративно територіальної одиниці: району, міста без поділу на райони, району в місті, селища, села) заявник звертається за видачею довідки до уповноваженого органу за місцем фактичного проживання, а раніше видана йому довідка вилучається, про що вносяться відповідні зміни до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 509 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки.

Виходячи з цього, за наявності у особи письмової відмови у взяття на облік відповідно до Порядку № 509 та документів, що підтверджують місце проживання (реєстрація в паспорті або довідка відповідальних органів з місця проживання (реєстрації) на території, яка контролюється українською владою, відповідно територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання особи поновлює їй пенсійну виплату.

В той же час, відповідно до ст. 22 «Загальної Декларації прав людини», кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримки її гідності, вільного розвитку її особистості, прав в економічній, соціальній и культурній сферах за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва і відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

Відповідно до ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 8 Конституції України визнається і діє принцип верховенства права Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ч. 1 ст. 9 Конституції України).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки (пункти 1, 6 статті 92 Конституції України).

Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів.

Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом № 1058-ІV.

Стаття 4 Закону № 1058-ІV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні. Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-ІV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону № 1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу з серпня 2017 року було пов'язано саме з відсутністю у нього документів про внутрішньо переміщену особу та відсутністю інформації щодо його фактичного місця мешкання/реєстрації.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом. Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання належної йому пенсії за віком.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як зазначено вище, як на момент припинення нарахування та виплати позивачу відповідачем пенсії за вислугу років, так і на даний час єдиним Законом, який регулює пенсійні правовідносини в Україні, є спеціальний Закон № 1058-IV.

Цим Законом також передбачені і підстави для припинення виплати пенсії.

Так, відповідно до ч.1 ст. 49 цього Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі,

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначеної відповідачем підстави, для припинення виплати пенсії позивачу, діючим Законом не передбачено. Відповідач в розпорядженні про припинення виплати пенсії позивачу не послався на конкретну норму Закону України, що передбачає припинення виплати пенсії.

Слід зазначити, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних. З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Такий висновок кореспондується із положеннями ч.3 ст. 4 Закону № 1058-ІV, де вказано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, а також із положеннями ч.2 ст. 5 цього ж Закону, де вказано, що виключно цим Законом визначаються коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Згідно з ч. 1ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмеженні, крім випадків передбачених Конституцією України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші передбачені цим Законом.

Отже, органи державної влади та органи місцевого самоврядування повинні сприяти забезпеченню прав пенсіонерів.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою ст. 2 КАС України, передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи викладене, суд вважає, що діями відповідача безпосередньо порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України, обмеження якого неможливе, з врахуванням наведених положень чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час відповідачем не надано суду доказів правомірності припинення виплати позивачу раніше призначеної пенсії.

Таким чином, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що вимоги позивача повністю доведеними, тому підлягають задоволенню.

Для відновлення порушеного права і повного захисту прав позивача, суд вважає необхідним визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії за віком та зобов'язати поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 1 серпня 2017 року.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області - залишити без задоволення.

Постанову Димитровського міського суду Донецької області від 16 листопада 2017 року у справі № 226/1829/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 16 січня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В.Сіваченко

Судді О.О.Шишов

М.Г.Сухарьок