Вирок № 71624585, 17.01.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа № 442/2707/15-к

Провадження № 1-кп/442/7/2018

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої - судді Гарасимків Л.І.

секретаря Петрів В.М., Бучок М.Л. Півала І. М.

прокурора Федишин В.Б.

захисника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12015140110000590 від 24.03.2015 року відносно обвинуваченого

ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця,

громадянина України, не одруженого, із середньо-спеціальною

освітою, непрацюючого, проживаючого за адресою: м.

Красноармійськ, мікрорайон Лазурний, 5 кв.13, Донецької

області, раніше судженого: 23 квітня 2009 року Мелітопольським

районним судом Запорізької області за ст.ст. 122 ч. 1, 187 ч.2, 187 ч.4, 304, 70 ч.1 КК України до 15 років позбавлення волі, 14

грудня 2009 року Мелітопольським районним судом Запорізької

області за ст. 194 ч.2 КК України до 3 років 1 місяць позбавлення волі, постановою Дзержинського міського суду Донецької

області від 27 грудня 2010 року визначено порядок призначення

покарання за сукупністю злочинів, згідно вироків від 23 квітня

2009 року та 14 грудня 2009 року є засудженим за ст.ст. 122 ч.1,

187 ч.2, 187 ч.4, 304, 194 ч.2, 70 КК України до 15 років

позбавлення волі з конфіскацією майна,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.391 КК України, -

в с т а н о в и в:

Органами досудового розслідування ОСОБА_3, обвинувачується в тому, що він будучи засудженим 23 квітня 2009 року Мелітопольським районним судом Запорізької області за ст.ст. 122 ч1, 187 ч.2, 187 ч.4, 304, 70 ч.1, КК України до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна. 14 грудня 2009 року Мелітопольським районним судом Запорізької області за ст. 194 ч.2 КК України до 3 років 1 місяць позбавлення волі, постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 27 грудня 2010 року визначено порядок призначення покарання за сукупністю злочинів, згідно вироків від 23 квітня 2009 року та 14 грудня 2009 року є засудженим за ст.ст. 122 ч.1, 187 ч.2, 187 ч.4, 304, 194 ч.2, 70 КК України до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна, та з 03 грудня 2014 року, під час відбуття даного покарання в Дрогобицькій ВК №40 на шлях виправлення не став, а знову скоїв злочин.

Так, ОСОБА_2, відбуваючи дане покарання, був ознайомлений із режимом утримання в місцях позбавлення волі, і зокрема з особливостями відбуття покарання у Дрогобицькій ВК №40, однак до праці ставився незадовільно, неодноразово і систематично порушував режим утримання, за що неодноразово був підданий накладенню стягнень з боку адміністрації ДВК №40.

За скоєння на протязі 2008-2015 років 39-ти різноманітних порушень режиму утримання. ОСОБА_2 був підданий накладенню на нього 39-ти дисциплінарних стягнень, з них 8 разів поміщався в ДІЗО, а саме:

-11.02.2011 року за порушення розпорядку дня;

-16.06.2011 року за порушення розпорядку дня;

-17.11.2011 року за навішання оглядового вікна;

-16.08.2012 року' за порушення розпорядку дня;

-07.09.2012 року за порушення форми одягу;

-25.09.2012 року за порушення форми одягу;

-19.09.2013 року за пору шення форми одягу;

-09.04.2014 року за зберігання заборонених предметів;

З рази переводився в карцер, а саме:

-14.11.2014 року за зберігання заборонених предметів;

-12.02.2015 року' за самовільну зміну спального місця;

-18.03.2015 року за нетактовну поведінку.

2 рази переводився в ПКТ, а саме:

-26.01.2012 року за відмову від прибирання терміном на 1 місяць;

-31.10.2013 року за зберігання заборонених предметів терміном на 1 місяць, та 1 раз переводився в ОК, а саме:

-14.06.2014 року за відмову від роботи терміном на 3 місяці.

Після того, ОСОБА_2, на протязі менше одного року після закінчення стягнення у вигляді утримання в ПКТ, ДІЗО та ОК, належних для себе висновків із проведеної з ним профілактичної роботи не зробив, та будучи ознайомлений із правами і обов'язками посадових осіб ДВК №40 вчинив злісну непокору представникам адміністрації даної установи.

Так, ОСОБА_2, 24 березня 2015 року о 08 год. 50 хв. був попереджений начальником сектора максимального рівня безпеки Дрогобицької ВК №40 капітаном внутрішньої служби ОСОБА_4, що у відповідності з вимогами Кримінально-виконавчого кодексу України та згідно графіку виводу засуджених ДВК №40 на роботи по прибиранню карцеру №2 СМРБ з 18.03.2015р. по 28.03.2015р., затвердженого 18 березня 2015 року начальником Дрогобицької виправної колонії №40 підполковником внутрішньої служби ОСОБА_5, він повинен був виконувати такі роботи 24 березня 2015 року і не пред'явив в той час будь-яких поважних причин, що перешкоджають йому у виконанні цих робіт.

24 березня 2015 року о 08 год. 50 хв. ОСОБА_2, після пред’явлення йому представником адміністрації ДВК №40 капітаном внутрішньої служби ОСОБА_4 конкретної законної вимоги - отримати спецінвентар і приступити до прибирання карцеру №2, умисно з метою вчинення непокори адміністрації місць позбавлення волі, відкрито і неодноразово відмовлявся виконати цю вимогу, в тому числі в демонстративній формі, тобто в присутності інших працівників чергового наряду та засуджених ДВК №40, та у зухвалій формі, тобто вказуючи, що прибирання карцеру №2 принижує його чоловічу гідність, усвідомлюючи в той же час, що така робота в законному порядку- була йому приписана згідно графіка виконання робіт засудженими у ДВК №40 з 18.03.2015р. по 28.03.2015р.; вказана посадова особа має право пред’являти вимогу виконання ним даної роботи; він сам згідно Закону був зобов’язаний виконати дану роботу; він, враховуючи всі об’є»стивні та суб’єктивні обставини міг у даний час виконати вказану роботу, про що зокрема свідчить довідка медичної частини начальника медичної служби від 24 березня 2015 року про те, що за станом здоров"я він може залучатися до робіт по благоустрою на території установи.

Таким чином діїОСОБА_2 органом досудового слідства кваліфіковано за ст. 391 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.391 КК України не визнав, давати будь-які пояснення відмовився, просить винести законний вирок.

В підтвердження вини ОСОБА_2 сторона обвинувачення покликається на такі докази:

-Показами свідка ОСОБА_4, який в суді пояснив, що він працює начальником відділення в Дрогобицькій виправній колонії № 40. 24 березня 2015 року, о 08 год. 50 хв. він зайшов у приміщення ДІЗО ПКТ установи, разом із черговим по установі ОСОБА_6, головним інженером установи ОСОБА_7 які також здійснювали обхід приміщень ДІЗО-ПКТ та карцеру. Туди він прибув з метою проведення профілактичної роботи із засудженими яких поміщено в карцер за допущення порушень режиму утримання, а саме до ОСОБА_2. Зайшовши у камеру №2 карцеру він побачив незадовільний санітарний стан, після чого поглянув на графік прибирань карцеру, який знаходився на дверях камери і зауважив, що 24.03.2015 року, прибирання у камері має здійснювати засуджений ОСОБА_2 Після цього він в присутності чергового по установі ОСОБА_6, відповідального по установі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 поставив вимогу приступити та здійснити прибирання камери №2 карцеру, на що вищевказаний засуджений в категоричній формі відмовився приступити до прибирання камери №2 карцеру та причини такої відмови не повідомив. Крім того повідомив, що засуджений ОСОБА_3 в момент постановки йому вимоги приступити до прибирання камери №2, карцеру, був забезпечений необхідним інвентарем, а саме: віником, совком, шваброю, ганчіркою та відром з теплою водою кімнатної температури, які йому були подані.

- Показами свідка ОСОБА_6., який суду поянив, що в Дрогобицькій виправній колонії №40 він працює на посаді чергового помічника начальника установи. 24 березня 2015 року, о 08 год. 50 хв. він заступивши на добове чергування, зайшов у приміщення ДІЗО ПКТ установи, разом із відповідальним по установі головним інженером установи ОСОБА_7 та начальником відділення ОСОБА_4, які також здійснювали обхід приміщень ДІЗО-ПКТ та карцеру. Туди він прибув з метою здійснення обходу. Коли пройшли по приміщення карцера, у яку поміщено за допущення порушень режиму утримання засуджених ОСОБА_2 де йому стало відомо, що про незадовільний санітарний стан у цій камері. Після чого капітан внутрішньої служби ОСОБА_4 поглянув на графік прибирань карцеру, який знаходився на дверях камери і зауважив, що 24.03.2015 року, прибирання у камері має здійснювати засуджений ОСОБА_2 Після цього, він в його присутності та в присутності відповідального по установі підполковника внутрішньої служби ОСОБА_7 та молодшого інспектора ВНіБ старшого прапорщика ОСОБА_8 поставив вимогу приступити та здійснити прибирання камери №2 карцеру засудженому ОСОБА_2 який у цей день чергував, на що вищевказаний засуджений в категоричній формі відмовився приступити до прибирання. Особисто він в камеру не заходив, і про відмову від приступити до прибирання засудженим ОСОБА_9 йому стало відомо на коридорі, де відбувається прийом камер та прийом засуджених.

-Показами свідка ОСОБА_8, який суду пояснив, що в Дрогобицькій виправній колонії №40 він працює на посаді молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки. 24 березня 2015 року, о 08 год. він заступив на добове чергування по ДІЗО- ПКТ, карцеру. О 08.50 хвилин у приміщення ДІЗО-ПКТ установи зайшов ОСОБА_6 разом із відповідальним по установі, головним інженером установи ОСОБА_7 та начальником відділення ОСОБА_4, які здійснювали обхід приміщень ДІЗО-ПКТ та карцеру. Коли вони пройшли по цьому приміщенні і зокрема відвідали камеру № 2 карцеру, у яку поміщено за допущення порушення режиму відбування покарання, засуджених ОСОБА_2 звернули увагу на незадовільний санітарний стан у цій камері. Після чого ОСОБА_4 поглянув на графік прибирань карцеру і зауважив, що 24.03.2015 року, прибирання у камері має здійснювати засуджений ОСОБА_2 Після цього він в його присутності та в присутності ОСОБА_7 та ОСОБА_6 поставив вимогу приступити та здійснити прибирання камери № 2 карцеру засудженому ОСОБА_2, який у цей день чергував, на що вищевказаний засуджений в категоричній формі відмовився приступити до прибирання камери №2 карцеру. Особисто він графік прибирань не бачив, в камеру не заходив, хто приніс інвентар не пама»ятає.

-Показами свідка ОСОБА_7, який суду поянив, що в Дрогобицькій виправній колонії №40 він працює з травня 2006 року та зокрема на даний час на посаді головного інженера-начальника економічно планового відділу. 24 березня 2015 року він заступив на чергування в якості відповідального по Дрогобицькій виправній колонії № 40. О 08.50 хв. він зайшов у приміщення ДІЗО-ПКТ установи разом із черговим по установі ОСОБА_6, начальником відділення СМРБ капітаном внутрішньої служби ОСОБА_4, які здійснювали обхід приміщень ДІЗО-ПКТ та карцеру. Під час обходу камери № 2 карцеру, засудженому ОСОБА_2 було поставлено вимогу капітаном внутрішньої служби ОСОБА_4 приступити до прибирання камери №2, карцеру у відповідності до графіку на прибирання затвердженого начальником установи, на що вищевказаний засуджений в категоричній формі відмовився приступити до прибирання камери №2 карцеру, останнього було попереджено про кримінальну відповідальність за ст. 391 КК України, на що він ніяк не відреагував.

- Показами свідка ОСОБА_10, який суду поянив, що він 24.03.2015 року приблизно о 09.00 год. знаходився в приміщенні ДІЗО- ПКТ – карцер разом із електриком установи ОСОБА_11, де виконували роботи по ремонту відеокамер спостереження та електрозамків. В цьому приміщенні також був працівник установи ОСОБА_12 В цей момент побачив, що в приміщення карцеру зайшли відповідальний по установі ОСОБА_13, черговий ОСОБА_14, а також ОСОБА_4, які здійснювали щоденний обхід дільниці та звернув увагу на те, що ОСОБА_4, оглядаючи приміщення камери №2 карцеру звернув увагу засудженим, що там не прибрано і тоді після перегляду графіку чергувань засудженими поставив засудженому ОСОБА_2 завдання прибрати приміщення камери, в якій він знаходився. Дану вимогу засуджений ОСОБА_2 в категоричній формі відмовився виконувати, від прибирання ухилився.

- показами свідка ОСОБА_12, який суду поянив, що на даний час працює на посаді керуючого їдальнею установи. 24.03.2015 року знаходився в приміщенні ДІЗО-ПКТ та карцеру, де здійснював огляд системи опалення. В цей момент побачив працівник установи ОСОБА_4 поставив вимогу засудженому ОСОБА_2 приступити до здійснення прибирання камери №2 Карцеру. Засуджений ОСОБА_2 в категоричній формі відмовився від виконання робіт по прибиранню камери.

- Протоколом огляду місця події від 25.03.2015р. ;

-Фототаблицею до протоколу огляду місця події від 25.03.2015р.;

-Відомість про забезпечення нагляду на добу від 24.03.2015р.;

-Наказом про забезпечення охорони та нагляду на добу за №83 від 24.03.2015р.;

-Посадовою інструкцією №168 Начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи ДВК №40.

-Наказом №563 від 31.12.2014р. «Про закріплення працівників соціально- психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи ДВК №40;

-Графіком прибирань карцеру №2 засуджених СМРВ з 18.03.2015р. по 28.03.2015р.

-Довідкою медичної частини від 24.03.2015р.;

-Постановою №М-12 від 18.03.2015р. «Про поміщення ОСОБА_2 до карцеру установи строком на 10 діб»;

Згідно із ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Суд, безпосередньо дослідивши наведені вище докази сторони обвинувачення та сторони захисту у їх сукупності, давши їм належну оцінку, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, дійшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку та обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як вбачається з обвинувального акту у кримінальному провадженні №12015140110000590 від 24.03.2015 року було повідомлено про підозру ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 391 КК України.

Стаття 391 КК України, по якій обвинувачується ОСОБА_2 передбачає кримінальну відповідальність за злісну непокору законним вимогам адміністрації установи виконання покарань або іншу протидію адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана протягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання.

Згідно ст.91, 92 КПК України, обов'язок доказування події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення покладається на прокурора.

Доказуванню у кримінальному провадженні згідно ст.91 КПК України підлягають:

-подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

-винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

-вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

-обставини, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом»якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

-обставини, що є підставою для звільнення від кримінальності відповідальності або покарання.

Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

У відповідності до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1993 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини, пов'язані з порушенням режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» під злісною непокорою вимогам адміністрації виправно-трудової установи, передбаченою ст.183-3 КК України (в редакції 1960 року), слід розуміти відкриту відмову засудженого від виконання конкретних законних вимог представника адміністрації виправно-трудової установи, який в силу свого посадового становища мав право пред'явити таку вимогу, а засуджений був зобов'язаний і міг її виконати, але умисно не виконав (наприклад, відмова від роботи без поважних причин, невиконання вимог про припинення порушення режиму відбування покарання, неодноразовість безпричинної відмови засудженого від виконання законних вимог адміністрації, демонстративність, зухвалість такої відмови). Порушення засудженим режиму утримання у виправно-трудовій установі не містить ознаки злісної непокори, якщо представник адміністрації виправно-трудової установи не звертався до засудженого з конкретними вимогами з цього приводу. Інша протидія адміністрації виправно-трудової установи у здійсненні її функцій, передбачена диспозицією ст.183-3 КК України, може полягати в навмисних діях засудженого, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених або проведенню заходів адміністрації згідно з правилами внутрішнього розпорядку виправно-трудової установи.

Зокрема, за цією ознакою слід кваліфікувати, за наявності необхідних ознак злісної непокори, дії засуджених, які були організаторами та активними учасниками страйків у виправно-трудових установах. Не є злісною непокорою вимогам адміністрації або іншою протидією їй порушення форми одягу, запізнення до шикування та аналогічні малозначні порушення.

Редакція ст. 183-3 КК УРСР 1960 року відповідає редакції ст.391 КК України 2001 року.

Відповідно до п.22 зазначеної Постанови судам слід мати на увазі, що до представників адміністрації виправно-трудової установи, які мають право пред'являти вимоги до засуджених і за злісну непокору котрим настає відповідальність за ст.183-3 КК України, відносяться посадові особи виправно-трудової установи, які на підставі ст.71 Виправно-трудового кодексу України мають право накладення на засуджених дисциплінарних стягнень. Непокора іншим особам не містить складу злочину, передбаченого ст.183-3 КК України. За такі дії може настати дисциплінарна відповідальність згідно зі ст.67 Виправно-трудового кодексу України.

Статтею 135 КВК України (в редакції від 21.01.2010 року, чинній на момент вчинення злочину) передбачено, що правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені статтями 130 і 132 цього Кодексу, користуються начальник колонії або особа, яка виконує його обов'язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії.

ОСОБА_9 згідно обвинувального акту обвинувачується у невиконанні законної вимоги начальника сектора максимального рівня безпеки Дрогобицької ВК № 40 ОСОБА_4, хоча посадової інструкції вказаної особи, яка б була доказом того, що він наділений правом застосовувати до засуджених стягнення і заохочення, суду не надано.

Тому непокора цій особі не може тягнути за собою кримінальну відповідальність, передбачену ст.391 КК України, а тільки застосування заходів стягнення, передбачених ст.132 КВК України.

Відповідно до роз'яснень п.23 вищезгаданої Постанови Пленуму ВСУ суди повинні перевіряти правомірність переведення особи, яка притягається до кримінальної відповідальності за злісну непокору, до приміщення камерного типу (одиночну камеру), насамперед обгрунтованість накладення на особу інших дисциплінарних стягнень, які передували переведенню до приміщення камерного типу (одиночну камеру), відповідність їх вимогам Виправно-трудового кодексу України. З цією метою слід приєднувати до матеріалів кримінальної справи ті нормативні акти (правила внутрішнього трудового розпорядку, правила поведінки в локальних зонах тощо), на підставі яких пред'явлена вимога представником адміністрації до засудженого. Якщо засуджений свою відмову виконати вимогу адміністрації виправно-трудової установи мотивував наявністю у нього захворювання, яке перешкоджає виконувати певну роботу, до справи необхідно приєднувати відповідний медичний висновок, який спростовує таке його твердження.

В підтвердження вини обвинуваченого як доказ суду надано постанову №М-12 від 18.03.2015р. «Про поміщення ОСОБА_2 до карцеру установи строком на 10 діб за порушення режимних вимог, а саме в тому, що 17.40 год. під час виходу на прогулянку виходив із камери без нагрудного знаку та не тактовно себе поводив.

До матеріалів кримінального провадження в якості доказів суду не надано нормативних актів (правила внутрішнього трудового розпорядку, правила поведінки в локальних зонах тощо), які б свідчили про насамперед обгрунтованість накладення на особу інших дисциплінарних стягнень, які передували переведенню до приміщення камерного типу, навпаки судом встановлено вчинення малозначних порушень.

Крім того судом було з»ясовано, що під час проведення досудового слідства було порушено право обвинуваченого ОСОБА_9 на захист.

Дані обставини підтверджуються поясненнями свідка – адвоката ОСОБА_15, який суду пояснив, що згідно доручення центру надання безоплатної правової допомоги, його було призначено надавати правовому допомогу обвинуваченому ОСОБА_2 Він був присутній при обранні останньому запобіжного заходу. Чи брав участь у проведенні будь-яких слідчих дій він не пам»ятає. Однак в матеріалах особової справи та долучених до матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні стороною захисту вбачається, що обвиувачений ОСОБА_2 уклав угоди з адвокатами, договори яких містяться у особовій справі засудженого ОСОБА_2 Проте, останній скористатися такою можливістю як зв»язатися із захисником або особами, які можуть запросити захисника, а також надати можливість використати засоби зв»язку для запрошення захисника не зміг, чим було порушено органом досудового розслідування право останнього на захист.

Також, в судовому засіданні встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 відмовлявся виконати вимогу з прибирання приміщення. Однак з долученого до матеріалів кримінального провадження захисником ОСОБА_1 наказу Дрогобицької ВК №40 №29 від 05.01.2015 року «Про розпорядок дня для засуджених установи" вбачається, що прибирання камер має бути 05.00 год.- 5.30 год., а у пред»явлений час вчинення кримінального правопорушення обвинуваченому ОСОБА_2 з 07.30 - 10.00 год. передбачена прогулянка.

Також даний факт підтверджується поясненнями свідка ОСОБА_16, який був допитаний в судовому засіданні в режимі відеоконференції та суду пояснив, що з приводу будь-яких дій ОСОБА_2 щодо не виконання вимог працівників колонії йому не відомо. Так, він дійсно разом з ОСОБА_2 відбував покарання в ДВК 40. В той день зранку дійсно заходив начальник відділення ОСОБА_4, запитували чи чисто у камері, чи не бажають вони поприбирати, на що вони відповіли, що у них чисто.Ніхто нікому ніяких вимог не пре»являв, ніхто нічого не складав, ніякого графіку прибирання на дверях не має, і про існування якого ні йому, ні іншим засудженим до відома не доводилося, нікого не попереджували про будь-яку відповідальність. Про те, що ОСОБА_2 кудись відвезли дізнався через декілька днів.

У частині 3 статті 43 Конституції України закріплено, що використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Із зазначеною нормою Основного Закону кореспондується ч. 1, 5 ст. 118 КВК України, у яких зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають право працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії. Засуджені можуть залучатися без оплати праці лише до робіт з благоустрою колоній і прилеглих до них територій, а також поліпшення житлово-побутових умов засуджених або до допоміжних робіт із забезпечення колоній продовольством.

Саме тому суд вважає, що законність вимог адміністрації установи виконання покарань, щодо обвинуваченого, стороною обвинувачення суду не доведена, оскільки законність такої вимоги повинна ґрунтуватись на чіткому дотриманні представником адміністрації установи виконання покарань прав засудженого та положень ч.5 ст. 118 КВК України, яка передбачає, залучення засудженого до робіт по благоустрою колонії в порядку черговості, яке повинно підтверджуватись графіком залучення засуджених до робіт з благоустрою на відповідний місяць, і який стороною обвинувачення суду не надано, як і не надано доказів на підтвердження мотивів залучення обвинуваченого до робіт по благоустрою поза черговістю.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 р. "Про застосування Конституції України при здійснені правосуддя" при розгляді кримінальних справ суд має суворо додержуватись закріплений у ч.1 ст.62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості, а згідно з ч.3 зазначеної статті усі сумніви, щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь останньої. Статтею 129 Конституції до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та підтримання в суді державного обвинувачення, яке згідно із законом покладається на прокурора.

Згідно ст.17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно ст.373 ч.1 п.3 КПК України коли не доведено що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, суд ухвалює виправдувальний вирок.

Розглянувши кримінальне провадження в межах пред'явленого обвинувачення ОСОБА_2 з урахуванням положень ст.337 КПК України, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Таким чином, оцінивши надані стороною обвинувачення докази на підтвердження законності вимог начальника сектора максимального рівня безпеки Дрогобицької ДВК-40 згідно ст.94 КПК України, суд вважає, що надані стороною обвинувачення докази не відповідають критерію доведення «поза розумним сумнівом», яким керується в своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини, та визначення якого наведене в рішенні даного суду в справі «Кобець проти України» (заява № 16437/04) від 14 лютого 2008 року, а саме «Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою»

Оцінюючи всі докази в сукупності з точки зору достатності, суд вважає, що наданих стороною обвинувачення доказів недостатньо для визнання ОСОБА_2 винуватим в пред'явленому йому обвинувачені за ст.391 КК України і ухвалення в даному випадку обвинувального вироку є порушенням положень ч.3 ст.62 Конституції України, яка передбачає, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У зв'язку з цим, суд вважає, що хоча в судовому засіданні і знайшов своє підтвердження факт відмови обвинуваченого виконати вимогу представника адміністрації колонії, але оскільки законність даної вимоги, а також факт злісної непокори чи іншої протидії адміністрації, стороною обвинувачення не доведені.Будь-яких інших доказів на ствердження вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення стороною обвинувачення не представлено. Жоден з перевірених судом доказів не підтверджує інкриміноване йому обвинувачення.

Відповідно до ст. 86 КПК України (допустимість доказу), доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Однак, під час розгляду справи у суді встановлено, що наведені вище докази зібрані з порушенням кримінально-процесуального закону, у зв’язку з чим не можуть бути визнані судом допустимими.

Крім того не може залишитись поза увагою суду і те, що правова кваліфікація інкримінованих ОСОБА_2 дій не відповідає викладеним в обвинувальному акті фактичним обставинам кримінального правопорушення.

Тому такі дії обвинуваченого не містять в собі складу злочину передбаченого ст.391 КК України, і таким чином ОСОБА_2 слід визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.391 КК України та виправдати за даним обвинуваченням.

Однак обвинувачений ОСОБА_2 23 квітня 2009 року засуджений Мелітопольським районним судом Запорізької області за ст.ст. 122 ч.1, 187 ч.2, 187 ч.4, 304, 70 ч.1 КК України до 15 років позбавлення волі, 14 грудня 2009 року Мелітопольським районним судом Запорізької області за ст.194 ч.2 КК України до 3 років 1 місяць позбавлення волі, постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 27 грудня 2010 року' визначено порядок призначення покарання за сукупністю злочинів, згідно вироків від 23 квітня 2009 року та 14 грудня 2009 року є засудженим за ст.ст. 122 ч.1, 187 ч.2, 187 ч.4, 304, 194 ч.2, 70 КК України до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Згідно довідки, виданої Львівською установою виконання покарань (№19) обвинувачений ОСОБА_2 прибув до установи 25.03.2015 року із Дрогобицької виправної колонії (№40) на підставі Ухвали слідчого судді Дрогобицького міскрайонного суду Львівської області від 25.03.2015 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст.391 КК України до 24.05.2015 року.

Станом на 25.03.2015р. за вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14.12.2009. за умови зарахування строку попереднього ув’язнення згідно Ухвали Галицького районного суду м.Львова від 01.11.2016, відбув 9 років 9 місяців, невідбута частина 5 років 3 місяці.

Згідно п. г абз. 4 ч.5 ст.72 КК України (в редакції закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» №838-VIII від 26.11.2015 року) у строк попереднього ув'язнення включається строк перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув'язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.

Враховуючи те, що у Львівській УВП (№19) перебуває з 25.03.2015 року, станом на 17.01.2018 у Львівській УВП №19 - відбув 2 роки 09 місяців 22 дні, що за умови зарахування строку попереднього ув’язнення (день за два) складає 5 років 7 місяців 09 днів.

Керуючись ст.ст. 373, 374 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ :

ОСОБА_2 у пред`явленому обвинуваченні за ст.391 КК України визнати невинуватим та виправдати через недоведеність наявності в його діянні складу кримінального правопорушення.

Згідно п. г абз. 4 ч.5 ст.72 КК України (в редакції закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання» №838-VIII від 26.11.2015 року) зарахувати ОСОБА_2, який відбуває покарання, згідно вироку Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14.12.2009 року, строк попереднього ув'язнення ( період перебування у Львівському УВП № 19) з 25.03.2015 року по 17.01.2018 року з розрахунку один день попереднього ув»язнення за два дні позбавлення волі, звільнивши останнього з під варти із залу суду 17.01.2018 року.

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Виправданому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Головуюча суддя _______