Рішення № 71623483, 12.01.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 12.01.2018

Справа № 320/2151/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді Купавської Н.М.

при секретарі – Чудаковій А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з Міністерства оборони України моральну шкоду в розмірі 240000 грн. При цьому позивач зазначає, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан у період з 29.10.1984 року по 26.04.1986 року. У 1984 році, при виконанні службового обов’язку в ДРА, де велися бойові дії, отримав множинні вогнепальні осколкові поранення голови, лівої руки, обох ніг, контузія головного мозку, наслідком яких стали шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що підтверджується висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 848/Ж від 13.05.2015 року, виданим Київським міським клінічним бюро СМЕ, що в подальшому призвело до розвитку ряду хронічних захворювань. Після перенесеної контузії головного мозку він неодноразово проходив лікування та госпіталізацію. В 2013 йому був поставлений діагноз - боковий інфаркт міокарда, в результаті чого він отримав інвалідність III групи. Посилаючись на вищенаведене, позивач просить відшкодувати йому моральну шкоду в розмірі 240000 грн.

В судове засідання позивач не з’явився, від нього надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, на позові наполягає з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі та просив відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки позивачем не зазначено, якими неправомірними діями чи бездіяльністю Міністерства оборони України йому заподіяно моральну шкоду. Підстави для застосування приписів ст.1167 ЦК України відсутні, оскільки вказана стаття регулює правовідносини, які виникають з наявності вини одного суб'єкта перед іншим. Вину Міністерства оборони України жодним документом не підтверджено. Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на дані правовідносини не поширюється, оскільки матеріали справи не містять доказів, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України або був військовослужбовцем іншого утвореного відповідно до законів України військового формування.

Суд, вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 29 жовтня 1984 року по 26 квітня 1986 року на території Афганістану у військовій частині п.п. 55996 та має право на пільги, встановлені Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 17 січня 1983 року, що підтверджується записами у військовому квитку та довідці Мелітопольсько-Веселівського ОРВК № МВ/73 від 02.03.2015 року (а.с.9-11).

Згідно копії посвідчення серія АЮ, виданого 09 лютого 2006 року (безтермінове), ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (а.с.18).

Відповідно до копії висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро СМЕ від 13 травня 2015 року № 848/Ж відносно ОСОБА_1, описані рубці є наслідком загоєння ран, що могли утворитися внаслідок осколочних поранень, які виникли внаслідок розривної дії снаряду, могли бути спричинені в період проходження служби під час виконання бойових дій в 1984 році (а.с.17).

Відповідно до копії витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (протокол № 1806 від 20 травня 2015 року), множинні вогнепальні осколкові поранення голови, лівої руки, обох ніг, (контузія головного мозку 1984 рік) старшого сержанта у відставці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, наслідком яких стали шкіряні рубці у зазначених анатомічних областях, що підтверджено висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 848/Ж від 13.05.2015 року, виданим Київським міським клінічним бюро судово-медичної експертизи, що в подальшому призвело до розвитку: «Стійких залишкових явищ перенесеної ЗЧМТ у вигляді післятравматичної та дисциркуляторної енцефалопатії II ст. прогресуючого перебігу, з вираженим церебростенічним синдромом, розсіяною пірамідною симптоматикою, вегето-судинною дисфункцією, частими судинними кризами змішаного характеру (лікворогіпетрензивні, вертебро-базілярні), мнестичним зниженням, емоційно-вольовою нестійкістю. Післятравматичного церебрального арахноїдиту з лікворо-гіпертензивним синдромом, центральною вестибулярною дисфункцією II-III ст., стійко вираженим цефалічним синдромом IXC. Атеросклеротичного та післяінфарктного кардіосклерозу (2014 рік) ГХ III ст., гіпертензивного серця 2 ст. ризику 4 . СН I ФК II, що підтверджено медичними та військово-обліковими документами – поранення (контузія) та захворювання, так пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.16).

Із наданих позивачем копій медичних документів вбачається, що в період проходження військової служби він отримав поранення, які призвели до стійкої втрати працездатності, внаслідок чого з приводу хронічних захворювань він проходить курси лікування в різних медичних закладах, що підтверджується копіями наданих документів, а саме: випискою із історії хвороби ОСОБА_1 № 2099, випискою із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 № 1501, випискою із історії хвороби ОСОБА_1 № 3439, випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 4615 Госпітальне відділення для інвалідів та ветеранів війни, видане на ім’я ОСОБА_1, випискою із історії хвороби ОСОБА_1 № 2491, випискою із медичної картки стаціонарного хворого кардіологічного відділення ОСОБА_1 № 1881, виписним епікризом із історії хвороби ОСОБА_1 № 5164 (а.с.12,13, 14, 15,20,21-22,23).

З наявної в матеріалах справи копії виписки з акту огляду медико-соціальної експертизи серії АВ № 0280925 від 13.07.2015 вбачається, що ОСОБА_1 вперше встановлена 3 група інвалідності, причина інвалідності поранення, контузія, захворювання, пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії з датою наступного огляду 13.07.2017 (а.с.19).

Так, згідно з копією виписки з акту огляду медико-соціальної експертизи серії АВ № 0280925 від 13.07.2015 ОСОБА_1 повторно встановлена 3 група інвалідності, причина інвалідності поранення, контузія, захворювання пов’язане з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, дата чергового перегляду 13.07.2017, протипоказана важка фізична праця, може виконувати легку фізичну працю (а.с.19).

Позивач, звертаючись із позовом про стягнення моральної шкоди, пов’язує її з отриманими ним захворюваннями внаслідок поранення під час виконання у 1984 році інтернаціонального обов'язку в складі ОСОБА_2, при цьому посилається на положення ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", як на підставу для задоволення позову. Але в даному випадку посилання позивача на Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є необґрунтованим, оскільки на час проходження військової служби у період з 29 жовтня 1984 року по 26 квітня 1986 року не діяв Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прийнятий 20 грудня 1991 року та ЦК України 2003 року.

Крім того, для військовослужбовців (за наявністю підстав) передбачено відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»

Але, відповідно до п.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.

Отже, позивач не є військовослужбовцем, оскільки був звільнений з військової служби ще у 1986 році, про що є відмітка у військовому білеті /а.с.9/. А підпадає під дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності із п. 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Отже, спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Законодавство, що було чинним на момент отримання позивачем ушкодження здоров'я (1984-1986 роки), не містило положень щодо відшкодування моральної шкоди.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з ушкодженням її здоров'я.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» при вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди необхідно з'ясовувати коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Враховуючи те, що позивач отримав поранення (травму) при виконанні службових обов'язків в Демократичній Республіці Афганістан у період з 29.10.1984 року по 26.04.1986 року, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та ЦК України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, тому позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Вказаний висновок відповідає висновку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.11.2017 в аналогічній справі № 336/6349/16-ц.

На підстав викладеного та керуючись ст.ст. 12, 81,89,133,141,263,265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: