Рішення № 71614712, 17.01.2018, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/15130/16-ц

Провадження №2/523/152/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2018 р. Суворовський районний суд м. Одеси, в складі:

головуючого судді – Бузовського В.В.,

при секретарі – Петровської О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в м. Одесі, цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

встановив

ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до суду з позовом в якому просить в рахунок погашення заборгованості за Договором про надання траншу № SME00113211 (далі Кредитний договір) від 29.05.2008р., в розмірі 147 991,11 дол.США, в тому числі: 71 910,04 доларів США – заборгованість по кредиту, 76 089,07 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою, АДРЕСА_1, шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, визначивши початкову ціну предмету іпотеки для їх подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичай ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_4, яка отримала кредитні грошові кошти, не виконала прийняті на себе зобов’язання. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором Банком за договором іпотеки від 29.05.2008р. було прийнято в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_2, яка на даний час належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, які виступили майновими поручителями за належне виконання позичальником взятих на себе зобов’язань, що витікають з умов договору кредиту. Дані обставини стали підставою для звернення до суду.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (а.с. 5).

Представник відповідача ОСОБА_1, - ОСОБА_5, подав заяву про розгляд справи за його відсутності, та просив в позові відмовити.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4, до суду не з’явилися, про місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином, із заявами про відкладення розгляду справи не зверталися.

Рішення ухвалено за відсутності учасників справи.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Так, встановлено, що 29 травня 2008р., між ЗАТ «Альфа-Банк», яке згодом змінило назву на Публічне акціонерне товариства «Альфа-Банк» (далі за текстом «Банк») та ОСОБА_4, був укладений договір про надання траншу № SME00113211 (далі Кредитний договір) за умовами якого Банк надав ОСОБА_4, кредитні грошові кошти в іноземній валюті у розмірі 92 000,00 доларів США. ОСОБА_4, в свою чергу, отримавши грошові кошти прийняла на себе обов’язок повернути кредит в повному обсязі не пізніше 20 травня 2015 року, сплативши за його користування проценти в розмірі 18,02 % річних.

В той же день 29.05.2008 року між Банком та ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, було укладено іпотечний договір за умовами якого останні, як Іпотекодвці, в забезпечення належного виконання прийнятого ОСОБА_4, кредитного зобов’язання за договором № 11270238000 передали Банку - Іпотекодержателю, іпотеку у вигляді квартири АДРЕСА_2. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий номер 1201.

ОСОБА_4, взяті на себе зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого Банком відповідно до умов кредитного договору станом на 12.10.2016 року нарахована заборгованість на загальну суму в розмірі 147 991,11 дол.США, в тому числі: 71 910,04 доларів США – заборгованість по кредиту, 76 089,07 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом.

Правовідношення, які виникли між сторонами регулюються пар.6 главою 49 «Забезпечення виконання зобов’язання», пар. 2 Главою 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Книги п’ятої Цивільного кодексу України, Законом України «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року № 898-IV, зокрема ч.1 ст. 33, якої визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Отже, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов’язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов’язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов’язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов’язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов’язання (взаємні права та обов’язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов’язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов’язанням).

Частиною п’ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов’язання і є дійсною до припинення основного зобов’язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов’язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Як вбачається з договору іпотеки від 29 травня 2008р., сторони досягли згоди на набуття Іпотекодержателем права на звернення стягнення та реалізації предмету іпотеки у випадку порушення Іпотекодавцем (Позичальником) обов’язків за цим та/або кредитним договором та невиконання вимог Іпотекодержателя про дострокове виконання основного зобов’язання.

Виконання забезпечувального зобов’язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тобто, таке право дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов’язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого преважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

У пункті 6.2 договору іпотеки сторони визначили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або у позасудовому врегульовані у відповідності до умов цього Договору та Закону України «Про іпотеку», шо визначено п.п. 6.3.1 – 6.3.2. При цьому право визначення підстав та способу звернення стягнення належить Іпотекодержателю (п.6.4.).

Крім того, слід зазначити, що згідно із ч.1 ст. 4 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, яка була чинною на час укладення договору іпотеки) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що ПАТ «Альфа-Банк», у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_4, прийнятих на себе кредитних зобов’язань, має право задовольнити їх за рахунок іпотечного майна, власником якого є майнові поручителі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

Разом з тим, пред’явлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, стаття 39 Закону України «Про іпотеку», визначає зміст всіх необхідних складових, які зазначаються у рішенні суду про задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначена відповідно до частини шостої статті 38 цього Закону.

Частина 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» визначає, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичай ціни на цей вид майна.

В силу ст. 12 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Одним із видів доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, є письмові докази, які подаються в оригіналі, якими є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи, а так саме і на підставі висновку експерта (ст.ст. 76, 95 ЦПК України).

В порушення зазначених вище вимог, позивач, пред’являючи позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не надав суду оцінки дійсної (ринкової) вартості іпотечного майна, а так саме і не досяг такої згоди з іпотекодацями. Незважаючи на роз’яснення суду, у відповідність до п. 3 ч. 5 ст. 12 ЦПК України, про наслідки вчинення або не вчинення певних процесуальних дій, представник позивача у судовому засіданні такі докази не представив, та з цього приводу не заявив відповідне клопотання, обмежився направленням заяви про розгляд справи за його відсутності (а.с. 5).

Отже, поставлені вимоги щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення публічних торгів прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження із визначення початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичай ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, суперечить вимогам ст. ст. 38, 39 Закону України «Про іпотеку», не підтверджені належними та допустимими доказами. Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України у своїх постановах у справах № 6-1935цс/15, 6-1309цс/15, 6-1561цс/15, 6-146цс/15.

Зважаючи на викладене, у задоволенні пред’явленого позову слід відмовити в зв’язку з недоведеністю дійсної (ринкової) вартості іпотечного майна саме на час ухвалення рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Керуючись ст. ст. 10-13, 76-89, 264-268 ЦПК України, –

ВИРІШИВ

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» МФО 300346, код ЄДРПОУ 23494717 (01001, м. Київ, вул. Десятинна,4/6) до ОСОБА_1 28.04.1944р.н., ІПН НОМЕР_1 (АДРЕСА_3); ОСОБА_2, 17.08.1949р.н., ІПН НОМЕР_2 (АДРЕСА_3); ОСОБА_3 29.11.1976р.н., ІПН НОМЕР_3; (АДРЕСА_3), третя особа ОСОБА_4 08.08.1978р.н., ІПН НОМЕР_4 (м. Одеса, вул. Платанова, 91), про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.01.2017 року.

Суддя