Ухвала суду № 71608515, 10.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/774/29/18 Справа № 208/7047/17 Слідчий суддя - Суддя-доповідач - ОСОБА_1

Категорія: ст. КПК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Слоквенка Г.П.

суддів Крот С.І., Піскун О.П.

за участю секретаря Баглик О.О.

представника ТОВ «Ніка-97» ОСОБА_2

представників потерпілого ОСОБА_3, ОСОБА_4

слідчого Лагуткіна В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка-97» ОСОБА_5 на ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року про арешт майна,

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року клопотання старшого слідчого СВ Кам’янського ВП ГУНП в Дніпропетровській області було задоволено та накладений арешт на об’єкти нерухомого майна приватного підприємства «Світлана-2000» (код ЄДРПОУ 21879404), а саме культурно-рекреаційний центр розташований за адресою пр. Свободи, 42 В у м. Кам’янське (частка 98/100), торгівельний комплекс по вул. Мурахтова, 1 А у м. Кам’янське (частка 67/100) та торговельний комплекс по вул. Цегельний, 69-40 (частка 21/50), будівля кафе по вул. Мурахтова, 2, заборонивши його відчуження всім без виключення особам у будь-якій спосіб.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, слідчий суддя зазначив, що встановивши, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, та беручи до уваги, що незастосування арешту зумовить труднощі чи неможливість виконання вироку в частині забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову чи перешкоджатиме встановленню істини внаслідок того, що таке майно може бути приховане, відчужене чи пошкоджене, суд вважає, що надання дозволу на арешт майна надасть можливість для повного та неупередженого розслідування кримінального провадження.

В апеляційній скарзі директор ТОВ «Ніка-97» ОСОБА_5 порушує питання про скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року та постановлення нової ухвали, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.

Обґрунтовуючи вимоги своєї апеляційної скарги, апелянт зазначає, що рішення слідчого судді є необґрунтованим та незаконним, арешт був накладений з порушенням вимог процесуального закону. Так, слідчим суддею не було дотримано вимоги ст. 173 КПК України, а саме не було враховано: відсутність правових підстав для арешту майна; недостатність (відсутність) доказів, що вказували б саме на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки відносини, які склалися між ПП «Світлана-2000», ОСОБА_6 та ТОВ «Ніка-97» є цивільно-правовими, господарсько-правовими та в жодному разі не є предметом кримінального провадження, крім того клопотання слідчого не містить відомостей щодо пред’явлення підозри будь-якій особі в даному кримінальному провадженні, не містить посилань на заявлений цивільний позов та обгрунтованість його розміру. Також апелянт вказує на те, що арештоване майно, належить саме ТОВ «Ніка-97», а не іншій особі, а отже у слідчого судді не було підстав накладати на нього арешт, що має наслідком скасування цього рішення судом апеляційної інстанції. Крім того, апелянт звертає увагу, що копію оскаржуваного рішення ТОВ «Ніка-97» отримало 13.12.2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.170 КПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, який набрав чинності 28 лютого 2016 року (тут та далі - Закону) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що:

1)існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження;

2)потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора;

3)може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 р. у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку – вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Арешт може бути накладеним на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Як вбачається з наданих матеріалів кримінального провадження № 12017040160002455, розслідуване кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 190 КК України, відомості про яке були внесені до ЄРДР 21.11.2015 року на підставі заяви ОСОБА_7 - шахрайство, - полягає у тому, що ОСОБА_8 та невстановлені особи вчинили шахрайські дії відносно майна ПП «Світлана 2000», а також останній не повертає власнику зазначеного підприємства документи щодо здійснення фінансово-господарської діяльності, облікових документів, статут і печатку підприємства.

У випадку, що розглядається, під час розслідування даного кримінального правопорушення, у слідчого цілком обгрунтовано виникла версія про вчинення шахрайських дій відносно майна ПП «Світлана 2000», оскільки в ході досудового розслідування встановлено, що згідно відомостей «Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців» власником ПП «Світлана 2000» (код ЄДРПОУ 21879404) є ОСОБА_7. Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав №104190285, №104183016, №105085093, № 107222675 приватне підприємство «Світлана-2000» є власником культурно-рекреаційного центру розташованого за адресою пр. Свободи, 42 В у м.Кам’янське (частка 98/100), торгівельного комплексу по вул. Мурахтова, 1 А у м. Кам’янське (частка 67/100), торговельного комплексу по пров. Цегельний, 69-40 (частка 21/50), будівля кафе по вул. Мурахтова, 2.

Допитаний в якості потерпілого ОСОБА_7 зазначив, що з 1999 року він є власником ПП «Світлана 2000». У власності ПП «Світлана-2000» маються об’єкти нерухомості, а саме культурно-рекреаційний центр за адресою пр. Свободи, 42 В, та торгівельний комплекс по вул. Мурахтова, 1 А у м.Кам’янське. В 2007 році, ОСОБА_7, як власником підприємства, на посаду директора ПП «Світлана-2000» призначено ОСОБА_8, який був найманим працівником та ніякої власності у ПП «Світлана-2000» не мав. 15.07.2015 року, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з посади директора підприємства звільнено, так як останній штучно зменшував фактичний дохід підприємства (зокрема доходи від оренди нерухомості), а різницю привласнював. ОСОБА_9 звільнення, ОСОБА_8 став ухилився від передачі власнику ПП «Світлана-2000» ОСОБА_7 усіх документів і печатки зазначеного підприємства. Надалі, єдиним директором ПП «Світлана-2000» був ОСОБА_7 до 07.03.2017 року. З 07.03.2017 року, функції директора виконує ОСОБА_10 Восени 2017 року, ОСОБА_7 стало відомо, що колишній директор підприємства ОСОБА_8, від імені підприємства уклав договір позики, на підставі якого поручився перед ОСОБА_6 за виконання обов’язків ОСОБА_5 За договором позики, укладеним 22.01.2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, кредитором, до 31.12.2015 року, в позику боржнику ОСОБА_5, передано 250 000 доларів США. При цьому ОСОБА_8 поручився майном, яке належить ОСОБА_7 як власнику ПП «Світлана-2000», хоча останнього про наявність цих договорів ОСОБА_8 не повідомляв. Власник у свою чергу не давав вказівок на їх укладення та вчинення будь яких правочинів в інтересах ПП «Світлана-2000». ОСОБА_7 вважає, що позика ОСОБА_5 ніби то отримана від ОСОБА_6 не існувала та усі документи стосовно зазначеної угоди сфальсифіковано з метою привласнення належного йому майна.

Цей факт дає достатні підстави для припущення, що відбувся факт вчинення шахрайських дій, передбачених кримінальним законом, що є достатньо обґрунтованим для проведення кримінального розслідування та вжиття відповідних забезпечувальних заходів, підставами для чого слідчим було зазначено необхідність арешту даного майна з метою запобігання можливості його приховування, знищення, пошкодження, псування, перетворення чи відчуження, що в свою чергу спричинить втрату речей, які мають суттєве значення для кримінального провадження.

Дану позицію слідства підтримав суд першої інстанції під час розгляду клопотання про арешт вищевказаного майна та своїм рішенням задовольнив його, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

Таким чином, з огляду на викладене, арешт культурно-рекреаційного центру, розташованого за адресою пр. Свободи, 42 В у м. Кам’янське (частка 98/100), торгівельного комплексу по вул. Мурахтова, 1 А у м. Кам’янське (частка 67/100) та торгівельного комплексу по вул. Цегельний, 69-40 (частка 21/50), будівлі кафе по вул. Мурахтова, 2 був накладений з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не спростовують вищезазначеного висновку колегії суддів.

Що стосується апеляційних вимог в частині того, що жодна особа в даному кримінальному провадженні не має статусу підозрюваного чи обвинуваченого, а у сторони обвинувачення немає доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, колегія суддів вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки з практики Європейського суду з прав людини, зокрема з його рішення від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», випливає, що для вирішення питання про обмеження прав та свобод особи на етапі досудового розслідування обставини, що викликають підозру, не обов’язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред’явлення обвинувачення.

Приймаючи до уваги, що наявність чи відсутність вищезазначеного складу злочину можна встановити саме під час проведення досудового розслідування, з метою забезпечення та збереження вказаного майна і виникла необхідність в накладенні арешту на нього, тож апеляційні вимоги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Оскільки слідчим суддею постановлено судове рішення, яке є законним та обґрунтованим, ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга директора ТОВ «Ніка-97» ОСОБА_5 - залишенню без задоволення.

З урахуванням наведеного, підстав для задоволення апеляційної скарги на даному етапі досудового розслідування не вбачається. У випадку, якщо у подальшому наявність зв’язку між арештованим майном та розслідуваними кримінальними правопорушеннями у межах досудового розслідування буде спростована, або стороною обвинувачення у строки, розумні у сенсі ст. 28 КПК України, не будуть вжиті належні заходи для перевірки відповідних обставин, апелянт не позбавлений права ініціювати в порядку ст. 174 КПК України питання про скасування накладеного арешту.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніка-97» ОСОБА_5 – залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12 грудня 2017 року про арешт майна – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

_____ _____ _____

Г.П. ОСОБА_11 ОСОБА_9 Крот