Ухвала суду № 71607940, 09.01.2018, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1998/17

№ 1-кп/183/209/18

У Х В А Л А

09 січня 2018 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Мельника О.М.,

за участю:

секретаря судового засідання Тен І.О.,

прокурора Шаповаленка Я.В.,

захисника ОСОБА_1,

обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні об’єднані в одне кримінальні провадження № 12017040350000802, №12017040350002911 відносно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 289 КК України, -

в с т а н о в и в :

В судовому засіданні захисник ОСОБА_1 заявив клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт із забороною залишати житло в нічний час доби. Клопотання обгрунтовано тим, що обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 3 ст. 185 КК України не підтверджене доказами, оскільки спростовується поясненнями ОСОБА_4, який одноособово викрав речі і лише попросив ОСОБА_3 їх перевезти. Одже, така кваліфікуюча ознака як повторність за ст. 289 КК України виключається. ОСОБА_3 походить з багатодітної родини, має на утриманні мати пенсіонерку та хворого батька інваліда ІІІ групи, та трьох неповнолітніх дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, тобто має міцні соціальні зв’язки за місцем свого постійного проживання. Також, ОСОБА_3 з 18 років тяжко хворіє. Потерпілому ОСОБА_5 шкода відшкодована і останній не має претензій до ОСОБА_3 Захисник вважає, що застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту забезпечить належне виконання останнім своїх процесуальних обов’язків і не потребує застосування найсуворішого запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав клопотання свого захисника та, в свою чергу, також заявив клопотання про зміну запобіжного заходу на домашній арешт. Пояснив, що буде з’являтися до суду за першим викликом, до затримання працював автослюсарем, хоча і неофіційно, проживає постійно в смт. Меліоративне з жінкою, з якою перебуває у фактичних шлюбних відносинах, виховує трьох неповнолітніх дітей, допомагає своїм хворим батькам похилого віку.

Прокурор Шаповаленко Я.В. заперечував проти зміни ОСОБА_3 запобіжного заходу, оскільки на цей час не змінились ризики, які враховувались судом під час обрання запобіжного заходу. Обвинувачений ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів, може переховуватися від суду та незаконно впливати на свідків з огляду на покарання, що йому загрожує. Прокурор вважає, що застосування іншого запобіжного заходу не забезпечить належного виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов’язків.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Так, ухвалою суду від 13.11.2017 року ОСОБА_3 було продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 10.01.2018 року.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу. Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, пов’язаним із позбавленням особи свободи, який полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установу тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням режиму цієї установи.

Згідно з ч. 1,4 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

З огляду на те, що відносно ОСОБА_3 складено обвинувальні акти, які розглядаються судом, це свідчить про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінальних правопорушень. Суд також вважає, що ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду, продовжує бути актуальним з огляду на покарання, яке може бути призначене обвинуваченому. Тобто існують обставини, визначені п. 1,2 ч. 1 ст. 194 КПК України.

В той же час, суд вважає, що прокурором не доведено недостатність застосування до обвинуваченого ОСОБА_3 інших більш м'яких запобіжних заходів для запобігання вказаному вище ризику. Надані стороною захисту документи не були предметом попереднього розгляду судом цього питання. Так, заперечуючи проти задоволення клопотання захисника і обвинуваченого прокурор лише перелічив ризики, які, на його думку, є актуальними, однак достатніх і переконливих доводів, доказів щодо необхідності в черговий раз продовження застосування до обвинуваченого саме найсуворішого запобіжного заходу і неможливості обрання іншого більш м’якого запобіжного заходу, не навів.

Суд, крім того, керується положеннями ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі – Конвенція), а також практикою і правовими позиціями Європейського суду з прав людини, викладеними в п.п. 75-85,98 рішення у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, п. 60 рішення у справі «Єлоєв проти України» від 06.11.2008 року, рішенні у справі «Гавула проти України» від 16.05.2013 року, рішенні у справі «Коберник проти України» від 25.07.2013 року, рішенні у справі «ОСОБА_3 проти України» від 17.10.2013 року, рішенні у справі «Тодоров проти України» від 12.01.2012 року, рішенні у справі «Адам’як проти Польщі», п. 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії», п. 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі «ОСОБА_6 проти Румунії», п. 36 рішення від 15 грудня 2016 року у справі «ОСОБА_1 проти України», п. 30 рішення від 3 жовтня 2006 року у справі «МакКей проти Сполученого Королівства», в яких Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на неприпустимості порушення прав людини, гарантованих ст.ст. 5,6 Конвенції, а саме щодо необґрунтованого і тривалого тримання обвинуваченого під вартою, необхідності розгляду судом питання про можливість застосування альтернативних запобіжних заходів до обвинуваченого, особливо який вже тривалий час утримується під вартою, про обов’язковий періодичний судовий контроль щодо доцільності продовження перебування особи під вартою, а також щодо того, що тяжкість обвинувачення та перспективи ухвалення вироку про значну міру покарання, самі по собі, не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув’язнення.

Так, згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»). Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов’язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об’єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються.

Частина друга статті 29 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. Отже, основною метою ст. 29 Конституції України є недопущення свавільного обмеження (позбавлення) свободи чи особистої недоторканності особи.

Про фундаментальність права на свободу та особисту недоторканність свідчить також факт його закріплення у більшості міжнародних правових актів. Зокрема, у Загальній декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (стаття 9), у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року вказано, що ніхто не повинен бути позбавлений волі інакше, як на підставах і відповідно до такої процедури, які встановлені законом (пункт 1 статті 9).

Право на свободу та особисту недоторканність, як і будь-яке інше право, потребує захисту від свавільного обмеження, для чого вимагається періодичний судовий контроль за обмеженням чи позбавленням свободи та особистої недоторканності, що має здійснюватися у визначені законом часові інтервали.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Вирішуючи заявлене захисником і обвинуваченим клопотання про зміну запобіжного заходу суд також враховує обставини, визначені ст. 178 КПК України. Так, ОСОБА_3 раніше судимий, обвинувачується у вчиненні двох тяжких корисливих злочинів, офіційно не одружений і не працевлаштований. Суд бере до уваги, що обвинувачений ОСОБА_3 має постійне місце проживання в ІНФОРМАЦІЯ_3, має на утриманні малолітню дочку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, фактично проживає однією сім’єю з ОСОБА_7, приймає участь у вихованні та утриманні ще двох малолітніх дітей 2006 та 2008 років народження. Також, за місцем проживання ОСОБА_3 характеризується позитивно, що підтверджується письмовим клопотанням сусідів (мешканців смт. Меліоративне) та характеристикою за підписом депутата Новомосковської районної ради ОСОБА_8 Вказане свідчить, в свою чергу, про наявність міцних соціальних зв’язків у ОСОБА_3 за місцем свого постійного проживання, що істотно знижує можливість настання ризику переховування від суду. Суд також враховує, що згідно пояснень потерпілого ОСОБА_5 шкода йому відшкодована і він не має претензій до ОСОБА_3

В той же час, ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжких злочинів. Однак сама по собі тяжкість обвинувачення і покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим, на переконання суду, не може бути самостійною і достатньою підставою для подальшого продовження застосування до обвинуваченого найсуворішого запобіжного заходу.

Таким чином, з огляду на всі вищезазначені обставини, суд приходить до переконання про відсутність достатніх і вагомих підстав для подальшого тримання обвинуваченого під вартою та можливість і доцільність зміни останньому запобіжного заходу на домашній арешт із забороною залишати житло в певний час доби, з покладенням обов’язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України. Застосування такого запобіжного заходу, на думку суду, зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов’язків та запобігти ризикам, передбаченим п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.

За таких обставин клопотання захисника і обвинуваченого підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 5 ст. 202 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про відмову у продовженні строку тримання під вартою, про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на інший запобіжний захід, про звільнення особи з-під варти у випадку, передбаченому частиною третьою статті 206 цього Кодексу, або у випадку закінчення строку дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою підозрюваний, обвинувачений повинен бути негайно звільнений, якщо в уповноваженої службової особи місця ув'язнення, під вартою в якому він перебуває, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання цього підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Отже, обвинувачений ОСОБА_3 підлягає доставленню до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4», де він утримується під вартою, та негайному звільненню з-під варти, якщо в уповноваженої особи вказаної Установи відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання обвинуваченого під вартою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 194, 202, 331 КПК України, суд, –

п о с т а н о в и в :

Клопотання захисника ОСОБА_1 та обвинуваченого ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу, – задовольнити.

Обвинуваченому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт на строк 60 (шістдесят) днів – по 09 березня 2018 року включно.

Заборонити ОСОБА_3 залишати в період з 20 год. 00 хв. до 07 год. 00 хв. місце свого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_6/3, без дозволу суду.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 202 КПК України обвинувачений ОСОБА_3 підлягає доставленню до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4», де останній утримується під вартою, та негайному звільненню з-під варти, якщо в уповноваженої особи вказаної Установи відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання обвинуваченого під вартою.

Зобов'язати ОСОБА_3:

1)після звільнення з-під варти невідкладно прибути до місця свого проживання;

2)з’являтися своєчасно до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області за першою вимогою;

3)не відлучатися з смт. Меліоративне Новомосковського району Дніпропетровської області без дозволу суду;

4)утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у даному кримінальному провадженні;

5)здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в’їзд в Україну.

Ухвалу направити для виконання до Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області та Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань №4».

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Суддя О.М. Мельник