Постанова № 71606058, 10.01.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2018 року м. Дніпро Справа № 904/6782/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.,

при секретарі судового засідання: Дон О.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Коваля Сергія Олександровича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2016, ухвалене суддею Панна С.П., повний текст рішення складено 11.10.2016, у справі № 904/6782/16

за позовом Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича

до

відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Коваля Сергія Олександровича

відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Мінкової Світлани Петрівни

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Олексюк Сергій Леонідович звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 10.10.2016 - а.с. 24, т. 1) до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Коваля Сергія Олександровича та відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Мінкової Світлани Петрівни про стягнення з Фізичної особи-підприємця Коваля Сергія Олександровича на свою користь основного боргу у розмірі 38 356, 00 грн., пені у розмірі 34 396, 85 грн., 3% річних в сумі 2 522, 04 грн., інфляційних втрат у сумі 26 722, 52 грн. та про стягнення з Фізичної особи-підприємця Мінкової Світлани Петрівни на свою користь боргу у розмірі 100, 00 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2016 у справі № 904/6782/16 позов задоволено частково; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Коваль Сергія Олександровича на користь Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича 38 256, 00 грн. - основного боргу, 34 393, 31 грн. - пені, 2 520, 13 грн. - 3% річних, 26 792, 37 грн. - інфляційних втрат; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Мінкової Світлани Петрівни на користь Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича суму боргу у розмірі 100, 00 грн.; стягнуто з Фізичної особи-підприємця Коваль Сергія Олександровича на користь Фізичної особи-підприємця Олексюка Сергія Леонідовича 976, 62 грн. - судового збору.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки № ТР-0015190 від 17.04.2014 щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару за видатковими накладними № БТ-15700, № БТ-15702 від 17.04.2014, наявності боргу відповідача за поставлений товар у сумі 38 356, 00 грн., а також передбаченої умовами договору відповідальності за порушення строків оплати товару у вигляді пені, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді сплати 3 % річних та інфляційних втрат. Вимоги щодо відповідача-2 судом задоволено, оскільки останній є поручителем за зобов'язаннями відповідача-1 (в межах суми 100, 00 грн.) на підставі договору поруки від 17.04.2014.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, Коваль Сергій Олександрович подав апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом при прийнятті рішення обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, відповідач-1 просить скасувати це рішення в частині задоволених позовних вимог щодо нього та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог до відповідача-1.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-1 зазначає, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням правил предметної підсудності. Позовні вимоги, що заявлені до відповідача-1, не підлягали розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки на момент порушення судом провадження у справі він не мав статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 03.07.2015 щодо відповідача-1 внесено запис про припинення підприємницької діяльності, відтак вимоги, заявлені до нього, належало б розглядати за правилами цивільного судочинства, провадження у даній справі щодо відповідача-1 припинити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Окрім того, суд прийшов до помилкових висновків, що позивач уклав договір поруки з Мінковою С.П. як фізичною особою-підприємцем; вказана особа, за доводами відповідача-1, уклала договір поруки як фізична особа. Наведене призвело до порушення судом правил територіальної підсудності даної справи; визначаючи територіальну підсудність справи, суд виходив з місцезнаходження відповідача-2. Також, відповідач-1 вважає, що не має заборгованості перед позивачем за поставлений товар, оскільки товар, поставлений позивачем за накладними № БТ-15700 від 17.04.2014, № БТ-15702 від 17.04.2014, повернутий відповідачем-1, відтак, відсутній обов'язок його оплачувати. Відповідач-1 зазначає, що позивач свідомо не надав суду ще одну накладну про повернення товару № 18 від 30.01.2015. Відносно вимог про стягнення пені, на думку відповідача-1, за цими вимогами спливла позовна давність. Відповідач-1 посилається на ті обставини, що його не було повідомлено про слухання справи у суді першої інстанції, про прийняте рішення у справі відповідач-1 дізнався від державного виконавця.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує. Позивач не погоджується з доводами відповідача-1 відносно спливу позовної давності за вимогами щодо стягнення пені. Відповідачем-1 не враховано, що вимоги про стягнення пені за своїм характером є додатковими, які забезпечують виконання основного зобов'язання. Якщо неустойкою забезпечується виконання зобов'язання, на яке розповсюджується загальна позовна давність, право на таке стягнення втрачається лише зі спливом строку позовної давності щодо основної вимоги. Скорочена позовна давність стосовно пені фактично означає можливість її стягнення за один рік, за умови, що не сплив строк позовної давності щодо основної вимоги. Відповідно до умов спірного договору поставки спеціальна та загальна позовна давність за договором складає п'ять років, отже строк позовної давності спливає у травні 2019 року. Також, позивач відхиляє посилання відповідача-1 на накладну № 18 від 30.01.2015 про повернення товару за договором № ТР-0015290 від 17.04.2014. Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за поставками, які здійснені на підставі договору № ТР-0015190 від 17.04.2014. Таким чином, повернення товару, отриманого відповідачем-1 за іншим договором, не було предметом позовних вимог, а тому не може бути доказом у даній справі.

10.01.2018 від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких останній зазначає, що не може повідомити суд про укладення інших договорів з позивачем, надати докази передачі товару за цими договорами, розрахунки за товар та його повернення, оскільки на теперішній час у нього відсутні такі документи через закінчення строку їх зберігання. Відповідач-1 посилається, що ним була припинена підприємницька діяльність ще у липні 2015 року. Щодо зазначення у накладній на повернення № 18 від 30.01.2015 іншого договору, відповідач-1 стверджує, що у накладній допущена описка щодо номеру договору.

Позивач у судові засідання, призначені для розгляду апеляційної скарги, явку свого повноважного представника не забезпечив та не з'явився особисто; про дату, час та місце проведення судових засідань апеляційним господарським судом у даній справі позивач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яким позивачу направлені відповідні ухвали суду (а.с. 125, 132, т. 1).

Відповідач-2 відзив на апеляційну скаргу не надав, у судові засідання, призначені для розгляду апеляційної скарги, явку свого повноважного представника не забезпечив та не з'явився особисто; про дату, час та місце проведення судових засідань апеляційним господарським судом у даній справі відповідач-2 повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується поштовими поверненнями відправлень відділенням зв'язку у зв'язку з закінченням строку зберігання, якими відповідачу-2 направлені відповідні ухвали суду (а.с. 139-146, т. 1).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.; розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 05.12.2017.

У судовому засіданні 05.12.2017 розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 10.01.2018.

У судовому засіданні 10.01.2018 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги, меж, в яких повинні встановлюватися обставини і досліджуватися докази, заслухавши пояснення представника відповідача-1, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами, заслухавши виступ представника відповідача-1 у судових дебатах, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2014 Фізичною особою-підприємцем Олексюк Сергієм Леонідовичем (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Коваль Сергієм Олександровичем (покупець) укладено договір поставки № ТР-0015190 (а.с. 11, т. 1), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві товар, а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар в асортименті, кількості та номенклатурі у відповідності з накладними, які є невід'ємною частиною договору.

Позивач посилається на наявність заборгованості відповідача-1 за поставлений товар у сумі 38 356, 00 грн., за прострочення оплати товару здійснив нарахування пені у розмірі 34 396, 85 грн., 3% річних в сумі 2 522, 04 грн., інфляційних втрат в сумі 26 722, 52 грн.

Відносно позовних вимог, заявлених до відповідача-1, апеляційний господарський суд зазначає, що місцевий господарський суд допустив порушення норм процесуального права приймаючи рішення у цій частині.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення місцевого господарського суду, застосовує законодавство, яке було чинне на дату прийняття вказаного рішення.

З огляду на приписи частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якими місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та на вимоги статей 1, 4 1, 12 ГПК України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Отже спори, що віднесені до підвідомчості господарських судів, кваліфікуються за сукупністю предметного та суб'єктного критеріїв.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За положеннями статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Господарським судам підвідомчі справи, у тому числі за участю фізичних осіб, у спорах, пов'язаних з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), справи, що виникають з корпоративних відносин.

Проте, виходячи з характеру правовідносин, спір у даній справі не є тим господарським спором, в якому можлива участь фізичної особи.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 106-110, т. 1) 03.07.2015 до Єдиного державного реєстру внесено запис № 26730060003050792 про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Коваля Сергія Олександровича.

Станом на дату подання позовної заяви до суду першої інстанції - 15.08.2016, відповідач-1 вже не мав статусу фізичної особи-підприємця, та, відповідно, статусу суб'єкта господарювання.

Відтак, виходячи з суб'єктного складу учасників, дана справа в частині вимог до відповідача-1 не підвідомча господарському суду.

Громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але на дату подання позову втратив такий статус, не може бути стороною в судовому процесі у господарському суді, якщо немає визначених законом підстав для його участі в такому процесі ( п. 4.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Як зазначено вище, запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності відповідача-1 внесено до державного реєстру до порушення провадження у справі, суб'єктний склад сторін на час порушення господарським судом провадження у справі не відповідав вимогам статей 1 і 24 ГПК України, за наведеного, оскільки спір не є корпоративним чи приватизаційним спором, враховуючи, що відповідач-1 є фізичною особою, з урахуванням суб'єктного складу учасників спору не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, тобто справа в частині вимог до відповідача-1 не підвідомча господарським судам України.

У випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Крім того, фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Спір, що виник (в частині вимог до відповідача-1), підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на зазначене, провадження у справі в частині вимог до відповідача-1 мало бути припинено місцевим господарським судом на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

З 15.12.2017 набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції з 15.12.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України (в редакції з 15.12.2017) господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Також, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 278 ГПК України (в редакції з 15.12.2017) судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20-23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Отже, за вимогами чинного Господарського процесуального кодексу України з вищенаведених підстав провадження у справі має бути закрито за позовними вимогами до відповідача-1.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позовних вимог до відповідача-1 та розподілу судових витрат підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права з закриттям у цій частині провадження у справі.

Апеляційний господарський суд не досліджує інші доводи відповідача-1, які стосуються суті позовних вимог (щодо відсутності заявленого до стягнення боргу, спливу позовної давності до вимог про стягнення пені тощо), оскільки суд господарської юрисдикції не може розглядати вказані позовні вимоги та, відповідно, встановлювати відповідні обставини.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 відносно того, що відповідач-2 уклав спірний договір поруки, як фізична особа, оскільки зі змісту договору поруки вбачається протилежне; договір підписано відповідачем-2 як фізичною особою-підприємцем.

Також, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи відповідача-1 щодо неповідомлення його про розгляд справи судом першої інстанції як такі, що спростовуються наявним в матеріалах справи поштовим поверненням відправлення відділенням зв'язку у зв'язку з закінченням строку зберігання, яким відповідачу-1 направлялася ухвала суду про відкладення розгляду справи (а.с. 52-56, т. 1); вказана ухвала направлена на належну адресу відповідача-1 (яка зазначена відповідачем-1 і у поданій ним апеляційній скарзі).

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України (в редакції до 15.12.2017).

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Зазначене узгоджується з положеннями підпункту 3.9.1. пункту 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. пункту 3.9. постанови (постанова пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Окрім того, розглядаючи апеляційну скаргу відповідача-1, колегія суддів враховує вимоги ч. 1 ст. 269 ГПК України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За положеннями п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

За наведеного, судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає поверненню відповідачу-1 за його клопотанням у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 231, 275, 278, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Коваля Сергія Олександровича на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2016 у справі № 904/6782/16 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2016 у справі № 904/6782/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог до Фізичної особи-підприємця Коваля Сергія Олександровича та стягнення з нього судового збору.

Закрити провадження у справі щодо позовних вимог, заявлених до Фізичної особи-підприємця Коваля Сергія Олександровича.

В решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2016 у справі № 904/6782/16 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повна постанова складена 15.01.2018

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко