Рішення № 71593976, 12.01.2018, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/1572/17

2/694/88/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

12.01.2018 року м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Дудніченка В.М.

при секретарі Літвін Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Звенигородка справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Сігма Автолізинг» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу від 22.11.2017 року №01268 та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Сігма Автолізинг» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу від 22.11.2017 року №01268 та стягнення коштів. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 22.11.2017 року між нею та ТОВ «Сигма Автолізинг» в особі представника ОСОБА_2 в м. Черкаси укладений договір фінансового лізингу № 01268. Відповідно до пункту 3.1.1 Договору фінансового лізингу №01268 відповідач (лізингодавець) взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу автомобіль марки LADA Largus Cross, вартістю 354000 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування позивачеві (лізингоодержувачу), на строк та на умовах передбачених Договором. Представник ТОВ «Сігма Автолізинг» повідомила, що у разі, якщо вона сплатить 35500 грн., то предмет лізингу - автомобіль, отримує того ж дня. Нею того ж дня, 22.11.2017, було сплачено 35500 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 22.11.2017, виданим Черкаським відділенням «Сбербанк», а представник ТОВ «Сігма Автолізинг» її запевнив, що цей платіж є першим авансовим внеском, так як у квитанції зазначено - призначення платежу: авансовий платіж згідно Договору №01268 від 22.11.2017р. , що становить 10 відсотків вартості автомобіля і вона повинна виконати інші умови Договору №01268, визначені пунктом 1.7 та 9.6 Договору №01268, а саме сплатити комісію за організацію Договору, яка становить 10 відсотків та, авансовий платіж у розмірі 23 відсотка, а також комісію за передачу Предмета Лізингу 3 відсотки від вартості автомобіля, що зазначається згідно Додатка 1 до Договору №01268, який у неї відсутній. Також представник ТОВ «Сігма Автолізинг» повідомила, що за організацію та виконання Договору фінансового лізингу №01268 відповідно до пункту 1.7 та 12.2 Договору фінансового лізингу №01268, позивач одноразово сплатив 35500 грн., які не враховуються в авансовий платіж за автомобіль, і у разі одностороннього розірвання Договору №01268 сплачені кошти не повертаються. 24.11.2017 року вона надіслала на адресу відповідача заяву про розірвання Договору фінансового лізингу № 01268 та вимогу повернути сплачені нею кошти у розмірі 35500 грн., які станом на дату звернення до суду не були повернуті. Після оплати вказаних коштів жодних дій щодо виконання умов Договору фінансового лізингу №01268 сторонами не вчинялись. Також вказує на те, що правочин фінансового лізингу був вчинений відповідачем без відповідного дозволу (ліцензії), оскільки Державному реєстрі фінансових установ відсутні інформація про наявність ліцензії у відповідача. Вважає, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Відповідно до ч.6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсним. Позивач вважає, що укладений договір є таким, що не відповідає чинному законодавству України, грубо порушує права позивача, не спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення договору та на даний час, а тому підлягає визнанню недійсним.

Через канцелярію суду за вх. № 272 від 12.01.2018 року надійшов відзив відповідача ТОВ «Сігма Автолізинг» на позовну заяву, в якому він вказав, що договір фінансового лізингу №012068 вчинений у письмові формі, відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», підписаний позивачем добровільно на кожному аркуші даного договору, в якому передбачені усі істотні умови, а тому він не може бути визнаний недійсним. Також 27.06.2017 року прийнято розпорядження Нацкомфінпослуг №2943 про видачу ліцензії ТОВ «Сігма Автолізинг» на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів). Крім того, їхня діяльність здійснюється на підставі Довідки про взяття на облік юридичної особи серія ФЛ №595, виданої Національною комісією, яка здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг 06.06.2017 року. Також відповідач вважає, що твердження позивача про несправедливі та недобросовісні умови правочину, є суто суб’єктивним висновком, не відповідають дійсності і не обґрунтовані належним чином. Враховуючи те, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, просить позовну заяву ОСОБА_1 до них про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу від 22.11.2017 року №01268 та стягнення коштів залишити без задоволення.

Позивач ОСОБА_1 у судове засіданні не заявилася, надала суду заяву , в якій просить суд справу розглянути без її участі , позов підтримує повністю та просить задоволити у повному обсязі.

Відповідно до п.9 ч.1 розділу 13 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України ( в редакції від 15.12.2017р.), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Виходячи з наведеного, а також положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності позивача на підставі наявних у суду матеріалів.

Представник відповідача ТОВ «Сігма Автолізинг» належним чином згідно ч.8 ст.128 ЦПК України повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з"явився, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв та клопотань не подавав.

У зв'язку з цим на підставі ст.ст. 223, 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення.

У відповідності до вимог ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

22.11.2017 р. між ТОВ «Сігма Автолізинг» та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 01268. Предметом вказаного договору є надання ОСОБА_1 послуг, спрямованих на придбання автомобіля «LADA Largus Cross» (об’єм/тип двигуна 1,6; тип КПП 5-мех; привід 2WD) на суму 13242,54 дол. США, що еквівалентно 354000 грн. Предметом оскаржуваного Договору № 01268 фінансового лізингу є надання особі – ОСОБА_1 предмета лізингу - автомобіля марки «LADA Largus Cross». (а.с.14-21)

Згідно платіжного доручення ПАТ «Сбербанк» Черкаське відділення за №1 від 22.11.2017 р. позивач ОСОБА_1 перерахувала 35500 грн. на рахунок ТОВ «Сігма Автолізинг» (а.с.22).

Ст.55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Згідно з ст.ст.4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

На підставі ст. ст.12, 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Так, згідно правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15, вбачається, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п. 3.12 глави 5 розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним через його невідповідність вимогам законодавства. Такий правочин недійсний з моменту його вчинення незалежно від того, чи визнав його таким суд. Що ж стосується оспорюваного правочину, то він може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Тобто, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу № 01268 від 22.11.2017 р., укладений між позивачем та ТОВ «Сігма Автолізинг», нотаріально посвідчено не було.

Правові позиції щодо ліцензування послуг фінансового лізингу, нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, недійсності договору з підстав наявності в ньому несправедливих умов, викладені в постановах Верховного Суду України від 16.12.2015 року в справі № 6-2766цс15, від 11.05.2016 року у справі №6-65 цс 16, від 19.10.2016 року у справі № 6-1551 цс 16, від 18.01.2017 року у справі №6-648 цс 16.

Дані законодавчі приписи також відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_2 Європи від 17 травня 1973 року № 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.

У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові послуги через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Для підтримання впевненості споживачів загальна заборона несправедливих видів торговельної практики однаковою мірою повинна застосовуватися до тих із них, що виникають як за межами контрактних відносин між торговцем та споживачем, так і під час виконання укладеного контракту (пункти 9, 13, 14 преамбули зазначеної Директиви).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ч. 1ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 року, за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Крім того, положеннями статті 12 договору № 01268 фінансового лізингу встановлено жорстку односторонню відповідальність одержувача не лише за будь-яке порушення зобов'язання, а й за розірвання договору за його ініціативою, що є обмеженням принципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності та є несправедливими умовами договору згідно з вимогами ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Судом встановлено, що оспорюваний договір порушує принцип добросовісності, оскільки всупереч вимогам чинного законодавства, встановлює істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору та умови договору про повне неповернення комісії за організацію договору у випадку розірвання договору, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, наносить шкоду споживачеві.

Передбачена у статті 9 договору оплата вартості організації договору у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу виходить за межі переліку передбачених законом платежів, у зв'язку з чим вказані положення договору є несправедливими.

Крім того, спірний договір не містить істотної умови - предмет лізингу не визначений індивідуальними ознаками (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, номер шасі). Марка та модель транспортного засобу не є такими ознаками.

Відповідно до ч. 3 ст.6 та ст.627 ЦК України, при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. ст.203, 204 ЦК України, підстави і наслідки недійсності правочину можуть бути передбачені винятково законами. Виходячи із вимог ст. ст.4, 203 ЦК України, зміст правочину має відповідати: Цивільному кодексу України; іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України; актам Президента України у випадках, встановлених Конституцією; постановам Кабінету Міністрів України; актам органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, що видаються у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законом. Таким чином, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, прийнятих відповідно до Конституції.

Відповідно до ч 2 ст.627 ЦКУ у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Ч.1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень договору або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст.3, ч. 3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (ч.4 ст. 18 цього Закону).

Так у договорі (стаття 12) зазначено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.12.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк встановленого чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Вказана умова договору суперечить п.4 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якої надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, умовами договору фінансового лізингу виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом, звужені обов’язки лізингодавця, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Ч.2 ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Однак умовами договору зазначено несправедливою умовою сплати комісії за організацію договору, так як відповідно до визначення комісія за організацію договору становить собою першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Правові наслідки недійсності договору передбачені ст. 216 ЦК України.

Положення ст. 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ч. 1ст. 216 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1, ІПН НОМЕР_1, 22.11.2017 року внесла на рахунок ТОВ «Сігма Автолізинг» №2600231365101 35550 грн. У графі «Призначення платежу» вказано: «…Авансовий платіж згідно Договору Фінансового Лізингу № 01268 від 22.11.2017…». У графі «сума словами», - «…тридцять п’ять тисяч п’ятсот грн.. 00 коп.». У графі «Платник» вказано : «ОСОБА_1В». (а.с.22).

За таких обставин, слід стягнути з ТОВ «Сігма Автолізинг» на користь ОСОБА_1 35500,00 грн.

Суд, аналізуючи зміст спірного договору фінансового лізингу від 22.11.2017 р., укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування, місцезнаходження, встановлена жорстка відповідальність лізингоодержувача, як споживача за порушення умов договору, усувається відповідальність лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, не надані права лізингоодержувача як споживача вимагати дострокового розірвання договору, передбачено покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, умови договору фінансового лізингу від 22.11.2017 р. є такими, що суперечать нормам ЦК, Закону України «Про фінансовий лізинг»,Закону України «Про захист прав споживачів», порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст.509 ЦК України), призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Враховуючи викладене, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та застосувати правові наслідки недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст. 55 Конституції України, ст.ст. 203, 215, 216, 220, 799, 806 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 1, 2, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року та керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 257-259, 263, 265, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ТОВ «Сігма Автолізинг» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу від 22.11.2017 року №01268 та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу № 01268 від 22.11.2017, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» ( код ЄДПОУ 41298109, р/р 2600231365101 в ПАТ «ОСОБА_3 Дніпро», МФО 305749, яке знаходиться за адресою Харківське шосе, буд. 182, м.Київ, 02121 ) та ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2) - недійсним.

Стягнути з ТОВ «Сігма Автолізинг» ( код ЄДПОУ 41298109, р/р 2600231365101 в ПАТ «ОСОБА_3 Дніпро», МФО 305749, яке знаходиться за адресою Харківське шосе, буд. 182, м.Київ, 02121 ) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, яка проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2), кошти в розмірі 35500 (тридцять п’ять тисяч п’ятсот) грн.

Стягнути з ТОВ «Сігма Автолізинг» ( код ЄДПОУ 41298109, р/р 2600231365101 в ПАТ «ОСОБА_3 Дніпро», МФО 305749, яке знаходиться за адресою Харківське шосе, буд. 182, м.Київ, 02121 ) на користь держави судовий збір в сумі 640 (шістсот сорок ) грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя В.М.Дудніченко