Рішення № 71572264, 15.01.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 15.01.2018

Справа № 320/8719/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2018 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі головуючого судді Урупи І.В., розглянувши в м. Мелітополі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання виконати певні дії,

В С Т А Н О В И В :

Позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом, в якому просять визнати протиправною бездіяльність Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не поновлення виплати їм пенсії. Зобов'язати Мелітопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком на пільгових умовах, як працівнику на підземних роботах та в районах Крайньої Півночі ОСОБА_1 з 07.10.2009 із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України на визначений пенсіонером банківській рахунок. Зобов'язати Мелітопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком на пільгових умовах, як працівнику в районах Крайньої Півночі ОСОБА_2 з 07.10.2009 із застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України на визначений пенсіонером банківській рахунок, посилаючись на те, що до жовтня 2002 року вони проживали у м. Мелітополі по пр. 50-річчя ПеремогиАДРЕСА_1, отримували пенсії за віком на пільгових умовах, надалі виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, в зв'язку із чим виплату їм пенсій припинено. 22.04.2017 їх представник ОСОБА_3 звернувся до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявами про перерахунок та поновлення виплати їм пенсій за віком. Листами Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 58/А-27 та № 59/А-27 від 15.05.2017 в поновленні їм пенсій було відмовлено з тих підстав, що заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто, або законним представником; особа повинна пред'явити паспорт, або інший документ, що засвідчує місце проживання (реєстрації); відсутня угода між урядами України та Ізраїлю. Вважають протиправною бездіяльність Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у поновленні виплати пенсій, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 147 Конституції України - Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009 визнано не конституційними положення п. 2 частини 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення. Зокрема, п. 3 резолютивної частини рішення звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними. За своїм змістом рішення Конституційного Суду України надає висновок щодо неконституційності положень Закону щодо осіб, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Відповідно до ст. 152 Конституції України - Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Таким чином, після ухвалення рішення Конституційним Судом України у пенсіонерів відновилось право на отримання раніш нарахованої та призначеної пенсії, а в управління Пенсійного фонду України відновився обов'язок поновити виплату пенсії та виплатити її на першу вимогу пенсіонерів. Верховний Суд України в постанові від 12.05.2015 по справі № 21-180а15 при вирішенні питання щодо періоду, з якого має бути поновлена пенсія, зазначив: « ...колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІУ виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.» Аналогічні висновки наведені в постанові Верховного Суду України від 06.10.2015 по справі № 608/1189/14-а. Відповідно до ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення Європейського суду з прав людини зазначено, що наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права. Відповідно до ч.1 ст. 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно - правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до п. 16 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч.2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ст. 46 цього Закону. Відповідно до ч.2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. За таких обставин, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Відповідно до п.2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Відповідно до п. 2.8. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Відповідач підтверджує, що позивачі перебували на обліку в управлінні до жовтня 2002 року і отримували пенсії за віком, виплати припинено з 01.11.2002 у зв'язку із виїздом на ПМЖ до Ізраїлю. Таким чином, враховуючи приписи п. 2.8. Порядку № 22-1 не повинні надавати ніяких документів, окрім заяви (додаток 2 до порядку № 22-1) про поновлення виплати пенсій. Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право на отримання пенсійних виплат на умовах і в порядку, передбачених цим Законом. Відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 42 цього ст. 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Відповідно до п. 2.21. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії документами, які підтверджують, що особа не працює є трудова книжка. Згідно записів у трудових книжках позивачів ОСОБА_2 працювала в районі Крайньої Півночі з 16.09.1986 по 20.06.1994 - всього 7 років 9 місяців 5 днів, ОСОБА_1 працював в шахті під землею з 15.04.1960 по 01.09.1961, з 15.06.1967 по 20.09.1967, з 20.06.1968 по 26.09.1968, з 16.07.1969 по 29.07.1970, в районі Крайньої Півночі з 26.05.1986 по 26.05.1990, з 07.06.1990 по 01.07.1994 - всього 11 років 10 днів, що відносяться до пільгового стажу за списком № 1. Порядок застосування Списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. № 383. Згідно з цим Порядком під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що були чинними на період роботи особи, затверджені постановами Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956р. № 1173; Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991р. № 10; Кабінету Міністрів України від 11.03.1994р. № 162 і від 16.01.2003р. № 36. При цьому до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків. Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року. Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року «Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі», Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26 вересня 1967 року «Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі». Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами. Відповідно до абз. 10 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитина війни - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Вони також мають право на надбавку до пенсії, як діти війни. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення, мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством. Відповідач у відмовах поновити виплату пенсій посилається на окремі пункти Порядку № 22-1, який не приведено у відповідність до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та Конституції України. Відповідно до ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Вважають, що посилання відповідача, що заяви про поновлення виплати пенсії складені з порушенням вимог законодавства не відповідають дійсності, оскільки вони звернулись із заявами поновити пенсії, що були їм призначені, тобто за віком на пільгових умовах. Тому у графі «Пенсія на іншій підставі...», тобто інший вид пенсії вірно зазначили: «не призначалась».

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 28 листопада 2017 року відповідно до ст.183-2 КАС України (в редакції 2005 року) адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання виконати певні дії за період з 07.10.2009 до 21.05.2017 залишено без розгляду. Відкрито скорочене провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання виконати певні дії за період з 21.05.2017.

Представник відповідача направив до суду письмові заперечення, в яких просить в позові відмовити, мотивуючи тим, що позивачі перебували на обліку в управлінні до жовтня 2002 року і отримували пенсію за віком, яка була призначена відповідно до вимог законодавства, що діяло на той час. Виплату пенсії Позивачам припинено з 01.11.2002, у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю. Заява на перерахунок (поновлення) пенсії позивачів складена з порушенням вимог законодавства, так як в графі «Пенсія на іншій підставі…» зазначені недостовірні (помилкові) відомості, а саме замість слова «призначалась» зазначено «не призначалась». Крім того, зазначена заява повинна надаватися, у даному випадку, на поновлення пенсії. З 01.01.2004 набрав чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і пенсії громадянам України з того часу призначаються згідно вимог цього закону. Щодо перерахунку (поновлення) пенсії позивачам саме з 07.10.2009 то згідно статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Станом на 07.10.2009 позивачі на обліку в управлінні не перебували і пенсію не отримували. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій громадянам України регулюється порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, відповідно до пункту 1.5. якого заява, зокрема, про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Згідно пункту 1.7. Порядку днем звернення, зокрема, за перерахунком пенсії, поновленням виплати пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами. Згідно пункту 2.8. Порядку поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Згідно пункту 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Згідно пункту 2.23. Порядку документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. Згідно пункту 1.1. Порядку заява, зокрема, про призначення пенсії непрацюючим особам, подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації). Відповідно до вимог статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до наявних та наданих документів позивачі у 2002 році виїхали на постійне проживання до Ізраїлю і на день подання заяви про перерахунок (поновлення) пенсії за віком постійно проживають на території іншої держави (Ізраїль), тобто не виконуються умови пунктів 1.1, та 2.9 Порядку, а саме: не надано документи, які б підтверджували особу, яка звертається за поновленням пенсії, та місце проживання (реєстрації) позивачів в Україні.

Відповідно до вимог пункту 2.22 Порядку за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання. Вважає, що підстав для поновлення пенсії за віком позивачам на даний час немає, так як надані документи не відповідають вимогам статей 45, 47 Закону № 1058 та вимогам пунктів 1.1., 1,5., 1.7., 2.9. 2.22 Порядку, а саме: не надано документи, які б підтверджували особу, яка звертається за поновленням пенсі, та місце проживання (реєстрації) ОСОБА_1 ОСОБА_2 в Україні. Крім того, заяви на поновлення виплати пенсії за віком складено з порушенням вищезазначених вимог законодавства. У зв’язку з відсутністю Угоди між Урядами України та Ізраїлю щодо пенсійного забезпечення громадян, підстав для розгляду питання поновлення пенсії за віком за іншими нормативними (законодавчими) актами немає. Мелітопольське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не вбачає в своїх діях протиправності та неправомірності, так як діяло винятково на підставі діючого законодавства.

Також представник відповідача надав до суду заяву в якій просить призначити справу до розгляду в судовому засіданні.

Нова редакція КАС України не передбачає розгляду адміністративних справ в скороченому провадженні

Згідно п.10 ч.1 розділу VII Перехідних положень КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ст.257 КАС України справи незначної складності розглядаються за правилами спрощеного провадження.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 263 КАС України передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат на загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту пільг.

Відповідно п.2 ч.6 ст. 262 КАС України суд може відмовити у задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи .

Наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), що відповідає вимогам ст. 262-263 КАС України, а тому відсутні підстави для задоволення клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на обліку Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до жовтня 2002 року і отримували пенсію за віком. З 01.11.2002 року виплата їм пенсії була припинена у зв’язку з виїздом з України на постійне місце проживання в Ізраїль.

З копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № PU119103 виданого 28.12.2016 вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, має постійне проживання в Ізраїлі. Дата закінчення строку дії паспорта 28.12.2026. (а.с.6).

З копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № PU119099 виданого 28.12.2016 вбачається, що ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянкою України, має постійне проживання в Ізраїлі. Дата закінчення строку дії паспорта 28.12.2026. (а.с. 7)

Перед виїздом за кордон позивачі мешкали за адресою: Україна, АДРЕСА_2.

22.04.2017 представник позивачів ОСОБА_3, діючи на підставі довіреностей від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2, звернувся до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із особистою заявою останнього про перерахування та поновлення пенсії за віком, разом з оригіналами усіх необхідних документів. (а.с. 10,11)

15.05.2017 листами Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії №58/а-27 та №58/а-27, було відмовлено у відновленні виплати та перерахунку пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі того, що не має законних підстав для прийняття рішення про відновленні виплати та перерахунку їм пенсії, у зв'язку з тим, що у позивачів відсутня реєстрації на території України та відсутня Угода між урядами України та Ізраїлю щодо пенсійного забезпечення громадян. (а.с. 8,9)

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (частина третя статті 25 Конституції України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України ", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Відповідно до частин першої і четвертої статті 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Отже, право громадянина на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Судом встановлено, що згідно паспортів громадянина України для виїзду за кордон, які були видані позивачам, вони є громадянами України, постійне місце проживання яких є держава Ізраїль.

Отже, ОСОБА_1, ОСОБА_2, як громадяни України, мають право на звернення до Пенсійного фонду України із заявами про відновлення виплат призначених раніше пенсій та їх перерахунку відповідно до діючого законодавства.

Також встановлено, що позивачами були надані всі документі, які визначенні Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове держане пенсійне страхування», окрім документа, який підтверджує його місце реєстрації в Україні.

Підставою для відмови у призначенні пенсій позивачам стало неподання документів, які би підтверджували реєстрацію їх місця проживання в Україні.

Проте, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, позивачі мають такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 3 ст. 8 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України - гарантується.

З урахуванням вищезазначеного рішення вбачається, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов’язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні або наявністю відмітки про реєстрацію місця проживання в Україні.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов’язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, в Україні чи за її межами. Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно відмовив в призначенні пенсії позивачу.

Згідно до ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Згідно ст.ст. 1, 2, 6 ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. № 2050-111 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів (у т.ч. пенсій), у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого органу, які виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

За таких обставин, пенсійні виплати мають бути відновленні, нараховані і виплачені з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Враховуючи характер позовних вимог та порушеного права позивачів на поновлення виплати пенсії за віком, яка була раніше призначена, суд вважає, що відновленню підлягає пенсія на яку позивачі мають право за діючим законодавством із застосуванням доплат, надбавок та підвищень, на які вони мають право за законом.

Керуючись ст.ст.8,19,22,24,46 Конституції України, ст.2 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.4,7,44,49,51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 2,5,121,122,139,159,162,163,241,243-245,257,295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Мелітопольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправною бездіяльність та зобов’язання виконати певні дії задовольнити частково.

Зобов’язати Мелітопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ЄРДПОУ 37927773, юридична адреса: 72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва 2), відновити з 21.05.2017 та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який має постійне проживання в Ізраїлі, на яку він має право відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з проведенням перерахунку із застосуванням всіх підвищень, надбавок, доплат, індексації і компенсацією втрати частини доходів, відповідно до діючого законодавства.

Зобов’язати Мелітопольське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ЄРДПОУ 37927773, юридична адреса: 72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Івана Алексєєва 2), ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка має постійне проживання в Ізраїлі, на яку вона має право відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з проведенням перерахунку із застосуванням всіх підвищень, надбавок, доплат, індексації і компенсацією втрати частини доходів, відповідно до діючого законодавства.

Рішення може бути оскаржене до Дніпропетровського адміністративного апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повне рішення складено 15.01.2018.

СУДДЯ: