Постанова № 71553692, 11.01.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 257/2125/14-ц Номер провадження 22-ц/775/35/2018

Єдиний унікальний номер 257/2125/14-ц Головуючий у 1 інстанції Бурлаченко О.О.

Номер провадження 22-ц/775/35/2018 Суддя -доповідач Дундар І.О.

Категорія 02

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2018 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Дундар І.О.,

суддів: Корчистої О.І. , Мірути О.А.

за участю секретаря Глушко С.Г.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмуті Донецької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібсервіс» до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України», фізичної особи ОСОБА_2, про визнання права власності, стягнення штрафу

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

на рішення Київського районного суду міста Донецька від 14 травня 2014 року, ухвалене в приміщенні суду в місті Донецьку, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Хлібсервіс» звернулось до суду з позовом до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», фізичної особи ОСОБА_2 про визнання права власності, стягнення штрафу.

Рішенням Київського районного суду Донецької області від 14 травня 2014 року позовні вимоги ТОВ «Хлібсервіс» до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», до фізичної особи ОСОБА_2 про визнання права власності, стягнення штрафу, задоволено частково; визнано за ТОВ «Хлібсервіс» право власності на нерухоме майно , що розташовано за адресою : 87040, Донецька область, Володарський район, с. Кальчик, вул. Елеваторна, 1, а саме : комплекс, дільниця № 1 загальною площею 16773,1 кв.м. (реєстрові дані: приватна форма власності; власник – «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; підстава – свідоцтво про право власності від 26 січня 2012 року, видане Кальчицькою сільською радою; розшифровок об’єкту немає); припинено право власності ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на нерухоме майно, що розташовано за адресою : 87040, Донецька область, Володарський район, с. Кальчик, вул. Елеваторна, 1, а саме: комплекс, дільниця № 1 загальною площею 16773,1 кв.м. (реєстрові дані: приватна форма власності; власник – «Державна продовольчо-зернова корпорація України»; підстава – свідоцтво про право власності від 26 січня 2012 року, видане Кальчицькою сільською радою; розшифровок об’єкту немає); в задоволені вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Хлібсервіс» відмовлено; стягнуто з ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» на користь ТОВ «Хлібсервіс» судовий збір в сумі 3654,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2017 року відновлено втрачене судове провадження у справі №257/2125/14-ц в частині судового рішення за позовом ТОВ «Хлібсервіс» до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», фізичної особи ОСОБА_2 про визнання права власності, стягнення штрафу, копія рішення якого міститься в матеріалах справи та за результатами якого 14 травня 2014 року Київським районним судом м. Донецька винесено рішення про часткове задоволення позову.

В апеляційній скарзі ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» просили скасувати рішення суду та закрити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» зазначили, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, провадження відкрито безпідставно, не дотримано вимог щодо змагальності сторін, суд безпідставно об’єднав вимоги позивача до юридичної та фізичної особи, які не пов’язані та підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства та відкрив провадження щодо вимог, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права – ст.334, 657 ЦК України.

На підставі п.9 ч.1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-УІІІ від 3 жовтня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

На підставі викладеного та доводів і вимог апеляційної скарги рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 не оскаржується, тому апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 10 серпня 2012 року між ТОВ «Хлібсервіс» та ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» укладений біржовий контракт №10/08/2012 поставки зерна пшениці м’якої, ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» не виконало зобов’язання щодо поставки товару, ТОВ «Хлібсервіс» звернулось з позовом про повернення попередньої оплати та суми штрафу, з метою врегулювання спору в досудовому порядку між сторонами укладено договір відступного від 29 січня 2013 року, за яким ТОВ «Хлібсервіс» прийняло нерухоме майно – комплекс за адресою Донецька область Володарський район с.Кальчик вул..Елеваторна, 1.

Задовольняючи позовні вимоги щодо визнання права власності на нерухоме майно, суд першої інстанції виходив з того, що правочин, укладений між сторонами є дійсним, тому вимоги про визнання права власності за ТОВ «Хлібсервіс» та припинення права власності ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» є обґрунтованими.

Але таких висновків суд дійшов з порушенням норм процесуального права.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

У порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (статті 3, 15 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції).

Аналогічно дане питання врегульовано в ст. 19 ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

За положеннями статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, господарським судам підвідомчі спори щодо захисту порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб (у тому числі іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи.

Критерієм розмежування справ цивільного і господарського судочинства є одночасно як суб'єктивний склад учасників процесу, так і характер спірних правовідносин.

За змістом частини першої статті 2 ГПК України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, господарський суд порушує справи за позовними заявами, в тому числі підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно із статтею 12 ГПК України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у яких сторонами є юридичні особи, розглядаються господарськими судами.

Аналогічно дане питання врегульовано в ст. 2, 20 ГПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року.

Відповідно до статті 16 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічно дане питання врегульовано в ст. 20 ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року.

За змістом п.3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) (далі - КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі - ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). Оскільки згідно зі статтею 16 ЦПК не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства. Разом із тим суд також має врахувати, що в порядку цивільного судочинства підлягають розгляду справи у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, розгляд яких проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув та безпідставно прийняв до провадження спір, що виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, та розглянув його разом з вимогами, які вирішуються в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 205 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час розгляду справи судом першої інстанції, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Розглянувши справу за позовом юридичної особи ТОВ «Хлібсервіс» до юридичної особи ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання права власності та стягнення штрафу суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

На підставі ч.1 ст. 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19 - 22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищенаведене, рішення Київського районного суду Донецької області від 14 травня 2014 року в частині задоволених позовних вимог підлягає скасуванню з закриттям провадження у справі.

На підставі ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Керуючись ст. 255, 374, 377, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПО С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» задовольнити.

Рішення Київського районного суду міста Донецька від 14 травня 2014 року в частині задоволених позовних вимог скасувати.

Закрити провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібсервіс» до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання права власності, стягнення штрафу.

Роз’яснити Товариству з обмеженою відповідальністю «Хлібсервіс», що спір за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібсервіс» до Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» про визнання права власності, стягнення штрафу віднесено до юрисдикції господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий

Судді