Ухвала суду № 71552478, 11.01.2017, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/14015/15-ц

У Х В А Л А

"11" січня 2017 р. Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Короля О.П.,

секретаря Бондарчук А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,

ВСТАНОВИВ :

В наведеній вище справі представник відповідача ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про призначення повторної судово-психіатричної експертизи, на вирішення якої поставити питання : чи могла ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповіту на ім»я ОСОБА_2, 13 серпня 2012 року ?

Проведення експертизи просив доручити Хмельницькій обласній психіатричній лікарні №1, яка розташована за адресою : 32120, Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Скаржинці.

Клопотання, зокрема мотивоване тим, що в матеріалах цивільної справи міститься висновок судово-психіатричної експертизи від 17.03.2016 р.

На думку представника відповідача, зазначений висновок експертизи є неясним та необгрунтованим, суперечить іншим матеріалам справи та викликає сумніви в його правильності, виходячи з наступного.

У п. 23 зазначеного висновку експертизи міститься категоричне заключення про те, що під час складання заповіту від 13.08.2012 року ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто експертами визначений психічний стан ОСОБА_3 саме на конкретну дату.

У дослідницькій частині висновку експертизи наведений детальний анамнез хвороби ОСОБА_3, з якого вбачається, що вперше вона перебувала на стаціонарному обстеженні в психіатричному відділенні Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. академіка ОСОБА_4 з 14.11.1983 р. по 15.11.1983 р. у віці 39 років. ОСОБА_3 скаржилась на короткочасні напади втрати свідомості (до 2-х хвилин). До і після нападу почуває себе повністю здоровою.

Далі в анамнезі хвороби зазначено, що у період часу з 22.11.1983 року по 15.11.1988 року ОСОБА_3 чотири рази перебувала на стаціонарному лікуванні зі скаргами на почастішання короткочасних втрат свідомості до 2-4 разів на добу. При обстеженні лікарями-психіатрами ОСОБА_3 у вказаний період часу відмічено, що вона перебуває в ясній свідомості, правильно орієнтована у власній особі, часі, місці перебування, на запитання відповідає по суті. Продуктивної психопатологічної симптоматики (маячення, галюцинацій) не спостерігалось.

У період часу з 26.02.1998 року по 12.01.2000 року ОСОБА_3 ще шість разів перебувала на стаціонарному лікуванні в психіатричному відділенні зі скаргами на напади і втрату свідомості. При обстеженні лікарями-психіатрами відмічено, ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, правильно орієнтована у власній особі, часі, місці перебування, інтелектуально збережена, їй доступні всі розумові операції, рівень узагальнення достатній.

Про якісь інші перебування на стаціонарному лікуванні у якийсь інший період часу в анамнезі хвороби ОСОБА_3 не йдеться. Отже, останній раз, коли стан ОСОБА_3 потребував стаціонарного лікування – це грудень 1999 – січень 2000 року.

У анамнезі хвороби ОСОБА_3 зафіксовано також її перебування тричі на денному стаціонарі у період часу з 04.02.2000 року по 06.03.2001 року. При обстеженні лікарями-психіатрами відмічено, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, доступна продуктивному мовному контакту, на запитання відповідає по суті.

У анамнезі хвороби ОСОБА_3 значиться також про її перебування на денному стаціонарі у період часу з 22.11.2002 року по 03.12.2002 року. При цьому лікарями-психіатрами було відмічено, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, доступна формальному мовному контакту, на запитання відповідає по суті. Виписана з відділення в стані поліпшення.

Про інші випадки лікування ОСОБА_3 у денному стаціонарі в її анамнезі хвороби не зазначається.

Натомість вказується, що у період часу з 21.10.1983 року по 04.11.2004 року приходила на прийом до лікарі-психіатра самостійно та в супроводі чоловіка. При огляді пред’являла скарги на почастішання судомних нападів із втратою свідомості, які виникають 4-5 разів на місяць, короткочасні виключення свідомості без судомного нападу щодня 5-6 разів на день. При обстеженні лікарі-психіатри констатували, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, доступна продуктивному мовному контакту, на запитання відповідає по суті. Продуктивної психопатологічної симптоматики (маячення, галюцинацій) не виявлено.

Після 2004 року ОСОБА_3 за медичною допомогою до Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. академіка ОСОБА_4 звернулась лише одного разу – 18.12.2006 року, а в 2007 році взагалі була знята з обліку.

У анамнезі хвороби ОСОБА_3 також зазначається про її обстеження лікарем швидкої медичної допомоги 17.01.2014 року з приводу епілепсії. При обстеженні лікарем відмічено, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, за шкалою Глазго – 15 балів (Цитата з Вікіпедії: «За шкалою стан оцінюється за сумою балів на основі трьох параметрів: відкривання очей (E – від 1 до 4), мовна реакція (V – від 1 до 5) та рухова реакція (M – від 1 до 6). Таким чином, мінімальна кількість балів – 3 (кома ІІІ ступеня), максимальна – 15 («ясна свідомість»).

Таким чином, за весь період життя ОСОБА_3, у тому числі і за місяць до її смерті лікарями констатувалось перебування ОСОБА_3 у ясній свідомості. При ясній свідомості людина безумовно здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Представник позивача ОСОБА_1 просила клопотання про призначення повторної судово-психіатричної експертизи відхилити, мотивуючи тим, що посилання представника відповідача на те, що висновок експертизи від 13 серпня 2012 року необґрунтований, є безпідставним. Вважає такий висновок повним і обґрунтованим.

Заслухавши представників сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення клопотання з таких підстав.

Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи №4 від 17.03.2016 р., проведеного Комунальним закладом «Вінницька обласна психоневрологічна лікарня імені академіка ОСОБА_4» під час складання заповіту від 13.08.2012 р. ОСОБА_3 страждала на хронічне душевне захворювання у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного (нейроінфекція, судинного) ґенезу і під час складання заповіту від 13.08.2012 р. ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Аналізуючи висновок судово-психіатричної експертизи №4 від 17.03.2016 р., суд знайшов його неясним та необгрунтованим, таким, що суперечить іншим матеріалам справи та викликає сумніви в його правильності, виходячи з наступного.

В п. 23 висновку експертизи міститься заключення про те, що під час складання заповіту від 13.08.2012 року ОСОБА_3 не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто експертами визначений психічний стан ОСОБА_3 саме на конкретну дату.

У дослідницькій частині висновку експертизи наведений детальний анамнез хвороби ОСОБА_3, з якого вбачається, що вперше вона перебувала на стаціонарному обстеженні в психіатричному відділенні Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. академіка ОСОБА_4 з 14.11.1983 р. по 15.11.1983 р. у віці 39 років. ОСОБА_3 скаржилась на короткочасні напади втрати свідомості (до 2-х хвилин). До і після нападу почуває себе повністю здоровою.

Далі в анамнезі хвороби зазначено, що у період часу з 22.11.1983 року по 15.11.1988 року ОСОБА_3 чотири рази перебувала на стаціонарному лікуванні зі скаргами на почастішання короткочасних втрат свідомості до 2-4 разів на добу. При обстеженні лікарями-психіатрами ОСОБА_3 у вказаний період часу відмічено, що вона перебуває в ясній свідомості, правильно орієнтована у власній особі, часі, місці перебування, на запитання відповідає по суті. Продуктивної психопатологічної симптоматики (маячення, галюцинацій) не спостерігалось.

У період з 26.02.1998 року по 12.01.2000 року ОСОБА_3 шість разів перебувала на стаціонарному лікуванні в психіатричному відділенні зі скаргами на напади і втрату свідомості. При обстеженні лікарями-психіатрами відмічено, ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, правильно орієнтована у власній особі, часі, місці перебування, інтелектуально збережена, їй доступні всі розумові операції, рівень узагальнення достатній.

Про інші перебування на стаціонарному лікуванні в інший період часу в анамнезі хвороби ОСОБА_3 не йдеться. Отже, останній раз, за психічним станом ОСОБА_3 потребувала стаціонарного лікування в грудні 1999 – січні 2000 року.

У анамнезі хвороби ОСОБА_3 зафіксовано також її перебування тричі на денному стаціонарі у період з 04.02.2000 року по 06.03.2001 року. При обстеженні лікарями-психіатрами відмічено, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, доступна продуктивному мовному контакту, на запитання відповідає по суті.

У анамнезі хвороби ОСОБА_3 значиться також про її перебування на денному стаціонарі у період з 22.11.2002 року по 03.12.2002 року. При цьому лікарями-психіатрами було відмічено, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, доступна формальному мовному контакту, на запитання відповідає по суті. Виписана з відділення в стані поліпшення.

Про інші випадки лікування ОСОБА_3 у денному стаціонарі в її анамнезі хвороби не зазначається.

Натомість вказується, що у період часу з 21.10.1983 року по 04.11.2004 року приходила на прийом до лікаря-психіатра самостійно та в супроводі чоловіка. При огляді пред’являла скарги на почастішання судомних нападів із втратою свідомості, які виникають 4-5 разів на місяць, короткочасні виключення свідомості без судомного нападу щодня 5-6 разів на день. При обстеженні лікарі-психіатри констатували, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, доступна продуктивному мовному контакту, на запитання відповідає по суті. Продуктивної психопатологічної симптоматики (маячення, галюцинацій) не виявлено.

Після 2004 року ОСОБА_3 за медичною допомогою до Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. академіка ОСОБА_4 звернулась лише одного разу – 18.12.2006 року, а в 2007 році взагалі була знята з обліку.

У анамнезі хвороби ОСОБА_3 також зазначається про її обстеження лікарем швидкої медичної допомоги 17.01.2014 року з приводу епілепсії. При обстеженні лікарем відмічено, що ОСОБА_3 перебуває в ясній свідомості, за шкалою Глазго – 15 балів (Цитата з Вікіпедії: «За шкалою стан оцінюється за сумою балів на основі трьох параметрів: відкривання очей (E – від 1 до 4), мовна реакція (V – від 1 до 5) та рухова реакція (M – від 1 до 6). Таким чином, мінімальна кількість балів – 3 (кома ІІІ ступеня), максимальна – 15 («ясна свідомість»).

Відтак, за весь період життя ОСОБА_3, у тому числі і за місяць до її смерті лікарями констатувалось перебування ОСОБА_3 у ясній свідомості. При ясній свідомості людина здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Всі вище викладені діагнози, які були поставлені ОСОБА_3 за її життя викладені в медичній документації. Про інші діагнози, які б були встановлені за життя ОСОБА_3, у жодному медичному документі не вказується. В тому числі за життя ОСОБА_3 не ставився діагноз: деменція (у перекладі з латині «безумство», тобто стійке порушення когнітивних функцій в результаті органічного ураження мозку) внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного (нейроінфекція, судинного) генезу. Такий діагноз був вперше поставлений ОСОБА_3 після її смерті експертами, які складали висновок судово-психіатричної експертизи № 4 від 17.03.2016 року.

Однак такий діагноз суперечить тим діагнозам, які були поставлені ОСОБА_3 за її життя та суперечить психічному стану ОСОБА_3, який був констатований лікарями-психіатрами у анамнезі її хвороби, а саме перебування під час хвороби та встановлених діагнозів ОСОБА_3 у ясній свідомості.

Положеннями ст. 225 ЦК України, якою позивач обґрунтовує позовні вимоги, передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті – за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Із дослідницької частини висновку експертизи не вбачається, що експертами досліджувались будь-які медичні документи, які були б датовані днем, у який складався заповіт, чи днями, які б були наближені до дня складання заповіту, чи датовані в 2012 році. Саме такі медичні документи дозволили б зробити достеменний висновок про психічний стан ОСОБА_3 саме на день складання нею заповіту.

За таких обставин той анамнез хвороби, який був досліджений експертами не давав їм можливості дійти висновку про нездатність ОСОБА_3 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не загалом 13.08.2012 року, а саме станом на момент складання заповіту.

Натомість у дослідницькій частині експертизи містяться дані, відображені у п. 21 висновку експертизи «Відомості, отримані при дослідженні поданих на експертизу об’єктів, що стосуються психічного стану особи». Ці відомості зафіксовані із показань свідків, які були допитані у судовому засіданні, у тому числі і тих свідків, які були присутні разом з ОСОБА_3 13.08.2012 року саме у момент вчинення нею заповіту.

Так, свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 повідомили, що були присутні у нотаріальній конторі при складанні ОСОБА_3 заповіту. Усі вони повідомили про те, що ОСОБА_3 була у ясній свідомості і повністю адекватна, ніяких недоречностей у її поведінці не спостерігалось, по суті відповідала на усі запитання нотаріуса, а її волею було заповісти усе своє майно сину ОСОБА_8.

Про таку ж саму поведінку ОСОБА_3 але у інший час (не в день складання заповіту) повідомили суду свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

Таким чином, у дослідницькій частині експертного висновку містяться відомості, які переконливо підтверджували про психічний стан ОСОБА_3 саме на момент вчинення нею оспорюваного правочину, однак експерти такими відомостями не скористались і не врахували ту обставину, що з 2006 року і до дня своєї смерті ОСОБА_3 до Вінницької обласної психоневрологічної лікарні ім. академіка ОСОБА_4 за медичною допомогою не зверталась, а у 2007 році була знята з обліку.

При новому розгляді справи свідки ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_5, ОСОБА_6Р-Г., ОСОБА_13 дали показання суду про те, що за життя ОСОБА_3 була повністю адекватна, ніяких недоречностей у її поведінці не спостерігалось, об’єктивно сприймала оточуюче її середовище, зокрема під час складання оспорюваного заповіту.

Отже, заключна частина висновку експертизи суперечить її дослідницькій частині, що вказує про невмотивованість та необґрунтованість висновку експертизи, а сам висновок експертизи суперечить іншим матеріалам справи, зокрема медичним документам та показанням свідків.

Положеннями ч. 2 ст. 113 ЦПК України передбачено, що повторна експертиза може бути призначена судом, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Верховного суду України N 8 від 30.05.1997 року „Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах” повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов'язані з його недостатньою обгрунтованістю.

Відповідно до Порядку проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров»я України 08.10.2001 р. №397, зареєтрованого в Міністерстві юстиції України 01.03.2002 р. за №219/6507 повторною є експертиза, яка призначається, якщо висновок первинної експертизи суперечить матеріалам справи, викликає сумніви щодо його правильності і визнаний органами дізнання, слідчим, прокурором, судом необґрунтованим. Призначення повторної експертизи повинно бути мотивоване, а її проведення доручається іншому більш кваліфікованому складу експертів.

На підставі викладеного, керуючись ч.2 ст. 113, 260, 261 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Клопотання представника відповідача ОСОБА_2 про призначення повторної судово-психіатричної експертизи ОСОБА_3 задовольнити.

Призначити повторну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставити питання :

чи могла ОСОБА_3 розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент складання заповіту на ім»я ОСОБА_2, 13 серпня 2012 року ?

Проведення експертизи доручити Хмельницькій обласній психіатричній лікарні №1, яка розташована за адресою : 32120, Хмельницька область, Ярмолинецький район, с. Скаржинці.

Попередити експертів про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України.

Визначити строк для проведення експертизи відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз і експертних досліджень №53/05 від 08.01.1998 р.

Надати експертній установі цивільну справу №127/14015/15-ц.

Витрати з проведення експертизи покласти на відповідача ОСОБА_2.

На час проведення експертизи провадження в справі зупинити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п»ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали.

Суддя