Рішення № 71541814, 12.01.2018, Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/5120/17

Провадження № 2-а/211/52/18

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12 січня 2018 року Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гулько А.С.,

позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Криворізького південного об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Дніпропетровської області, в якому просив визнати дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними та зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію за віком за період з 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2017 рік. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безпідставно припинив виплату пенсії у зв'язку з скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 27.09.2016 року протокол комісії № 40 від 04.04.2017 року. У зв'язку зі здійсненням антитерористичної операції на Сході України, він змушений був виїхати до м.Кривого Рогу, де зареєстрований, як внутрішньо переміщена особа за адресою: м. Кривий Ріг, вул.Локомотивна, 43, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №0000350430 від 02.10.2017 рок, знаходиться на обліку в Криворізькому південному об’єднаному управлінню Пенсійного фонду України Дніпропетровської області та отримував пенсію за віком. Виплата пенсії йому здійснювалась з 01.08.2014 по 01.04.2017 року, а з 01 квітня 2017 року йому припинено виплату пенсії, у зв’язку з скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1 від 27.09.2016 року. 02.10.2017 він звернувся до Криворізького південного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області з заявою про надання інформації стосовно припинення виплати пенсії та просив її поновити. 03 листопада 2017 року відповідач своїм роз’ясненням № Є-299 повідомив його, що згідно п. 18 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у разі їх припинення відповідно до підпунктів 4 п. 12 цього Порядку можливе лише через 6 місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством, тому виплати пенсії за віком його була поновлена з 01.10.2017 року. Також, відповідач повідомив, що відсутність позивача як внутрішньо переміщеної особи за зареєстрованим місцем перебуванням та скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є порушенням обов’язкової умови для отримання соціальних виплат відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Виплата пенсії припинена позивачу на підставі інформації, отриманої від місцевого управління соціального захисту населення стосовно встановлено факту не проживання позивача за зареєстрованим місцем перебуванням, а також на підставі рішення такого управління, прийнятому засіданням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка вирішує питання щодо призначення (поновлення) соціальних виплат та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Позивач просить задовольнити заявлені вимоги.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги позову, на позовних вимогах наполягав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов.

Суд, вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з жовтня 2014 року перебуває на обліку в Криворізькому південному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області та по квітень 2017 рік отримував пенсію за віком (а.с. 12).

Довідка № НОМЕР_1 внутрішньо переміщеної особи, була скасована 30.03.2017 року, згідно п. 3 ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Відповідно до Протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 40 від 04.04.2017 року комісією вирішено припинити соціальні виплати позивачу, у зв’язку з скасуванням довідки внутрішньо-переміщеної особи ОСОБА_1 (а.с. 18).

02.10.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Криворізького південного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області з заявою про надання інформації стосовно припинення виплати пенсії та просив її поновити.

03 листопада 2017 року відповідач своїм роз’яснення № Є-299 повідомив позивача, що згідно п.18 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі у разі їх припинення відповідно до підпунктів 4 п.12 цього Порядку можливе лише через 6 місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством, тому виплати пенсії за віком його була поновлена з 01.10.2017 року (а.с. 11). Також, відповідач повідомив, що відсутність позивача як внутрішньо переміщеної особи за зареєстрованим місцем перебуванням та скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є порушенням обов’язкової умови для отримання соціальних виплат відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та положень Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Виплата пенсії припинена позивачу на підставі інформації, отриманої від місцевого управління соціального захисту населення стосовно встановлено факту не проживання позивача за зареєстрованим місцем перебуванням, а також на підставі рішення такого управління, прийнятому засіданням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яка вирішує питання щодо призначення (поновлення) соціальних виплат та скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи (а.с. 13).

За визначенням у ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.7 вказаного для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

З 13.01.2016 з урахуванням внесених Законом № 921-VIII від 24.12.2015 змін статтею 4 Закону №1706-VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12цього Закону.

За правилами ст.5 вказаного Закону довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Положення ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону надають вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб і такими є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості. Цей перелік не передбачає розширеного тлумачення.

14.06.2016 набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, якою затверджено:

- Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним;

- Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Згідно з п.1 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат № 365 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) цей Порядок визначає механізм призначення (відновлення) внутрішньо переміщеним особам виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг (далі - соціальні виплати) за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Відповідно до п.п.2-5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат № 365 документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб».

Реєстрація місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи здійснюється в установленому законодавством порядку.

За приписами п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування соціальні виплати припиняються у разі, зокрема, скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

При цьому комісія не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після прийняття рішення щодо припинення соціальної виплати надсилає копію такого рішення органам, що здійснюють соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення (п.13 цього Порядку).

Рішення комісіє щодо припинення ОСОБА_1 соціальних виплат направлено до відповідача 07.04.2017.

З огляду на наведені правові норми, відповідач зазначає, що виплата пенсії позивачу припинена правомірно у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання та скасуванням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на таке.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (ч. 2 ст. 46 Конституції України) і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості (ст. 49 Конституції України). Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Ст. 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, за зазначеним в заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством, зокрема, в інших випадках, передбачених ч.1ст. 49 цього Закону.

Ст. 49 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" містить виключні підстави припинення виплати пенсії, а такої підстави для припинення виплати пенсії, як тимчасове залишення особою місця свого проживання чи скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, законом не передбачено.

У ст. 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються: 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що відмова у нарахуванні та виплаті, припинення виплати пенсії можлива лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення лише з підстав визначених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З урахуванням наведеного, підстава припинення виплати пенсії має бути визначена безпосередньо законом, отже до спірних правовідносин застосуванню підлягає Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які мають вищу юридичну силу.

Припинення виплат через підстави, визначенні у підзаконному нормативному акті (зокрема через припинення дії довідки внутрішньо переміщених осіб), суд вважає необґрунтованим, оскільки закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на викладене, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, передбачених законом, для припинення позивачеві виплати пенсії, а тому суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення позивачеві виплати пенсії є протиправними та такими, що вчинені в порушення ст.19 Конституції України.

Крім того, 21 травня 2015 року постановою Верховної Ради України N 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України "Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод" щодо відступу від окремих зобов'язань, визначених пунктом 3 ст. 2, ст.ст. 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст.ст. 5, 6, 8, та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Отже, на теперішній час Україна від зобов'язань, визначених ст.ст. 1,14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала.

Відповідно ч. 1-2 ст. 2 Протоколу N 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Ст. 24 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції України),встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ані воєнний, ані надзвичайний стан в Україні не запроваджено.

За ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України N 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України від 9 липня 2003 року №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Згідно п. 1 ч. 1ст. 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають громадянин України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсій страховий стаж.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до статті 29 ЦК України місце проживання фізичної особи - житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Ч. 6 статті 29 ЦК України дозволяє фізичній особі мати кілька місць проживання.

Отже, виходячи із зазначених норм законодавства, правової та соціальної природи пенсії право громадянина на призначення йому пенсії не може бути пов'язаним з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Відповідно до статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та рівні перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця проживання.

Відповідно до п. 2 ч. 1ст. 1 Закону України "Про запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користування правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ ) у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення ).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 8 липня 2004 року "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров'я" (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов’язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов’язані враховувати практику ЄСПЛ, як джерело права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 є протиправними, суперечать як чинному національному законодавству так і практиці Європейського Суду з прав людини, а тому адміністративний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Згідно частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи положення вищезазначеної норми, а також те, що судові витрати здійснені позивачем у розмірі 640,00 грн. документально підтверджені (а.с.1), суд приходить до висновку про наявність підстав щодо присудження з суб'єкта владних повноважень на користь позивача судових витрат.

Керуючись ст.ст. 134, 139, 243-246, 371 КАС України, суд, -

вирішив:

позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправними дії Криворізького південного об’єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 40382964, адреса місцезнаходження: м.Кривий Ріг, вул. Ярослава Мудрого, 85А) щодо припинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

Зобов’язати Криворізьке південне об’єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області нарахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2017 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, у межах суми за один місяць.

Стягнути з Криворізького Південного об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Дніпропетровської області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви суму у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Д.М.Ніколенко