Ухвала суду № 71539924, 04.01.2018, Верховний Суд (діє з 15.12.2017)

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2018 року

м. Київ

справа № 603/414/17-ц

провадження № 61-1274ск17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду:

Штелик С. П. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Мартєва С. Ю.

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 22 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання малолітнього сина - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 1 200 грн щомісячно з моменту звернення із позовом до досягнення дитиною повноліття.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 16 вересня 2006 року вони з відповідачем уклали шлюб, який розірвано рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 17 вересня 2008 року. У шлюбі в них народився син - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після припинення шлюбних відносин дитина залишилася проживати з нею. Разом з тим, відповідач не бере участі в утриманні дитини, працевлаштований неофіційно та отримує мінливий дохід.

Посилаючись на те, що відповідач є працездатною особою, що надає йому можливість працювати та утримувати дитину, а також має мінливий дохід, ОСОБА_5 просила суд стягувати аліменти у твердій грошовій сумі.

Рішенням Монастириського районного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 22 листопада 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 900 грн щомісячно починаючи з 20 червня 2017 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання про судові витрати.

12 грудня 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 22 листопада 2017 року, в якій просив скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом частини 4 статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо: 1) Верховний Суд вже викладав в своїй постанові висновок щодо питання правильного застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з таким висновком; або 2) правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 180 СК України передбачений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно із частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено згідно вимог процесуального закону, суди дослідили майновий стан ОСОБА_4 як платника аліментів та встановили розмір участі батька у витратах на утримання дитини із правильним застосуванням статей 181, 182, СК України та дотриманням норм процесуального права.

Обов'язок того з батьків, хто проживає окремо, утримувати дитину не залежить від порядку (офіційно/неофіційно) працевлаштування платника аліментів, а тому доводи касаційної скарги ОСОБА_4 про те, що він не працює, не становлять безумовну підставу звільнення його від сплати аліментів.

Наявність у ОСОБА_4 непрацездатного батька врахована судами при визначенні розміру аліментів на утримання дитини на рівні мінімальної межі стягнення аліментів. Сама по собі наявність таких обставин також не звільняє від обов'язку утримувати дитину.

Інші обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі (створення батьку дитини перешкод у зустрічі з сином, тривалі закордонні поїздки матері), не відносяться до предмета спору.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою, п'ятою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

У Х В А Л И В :

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Монастириського районного суду Тернопільської області від 27 вересня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 22 листопада 2017 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

В.С. Висоцька

С.Ю. Мартєв