Рішення № 71535966, 12.01.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

у порядку спрощеного (письмового) провадження

12 січня 2018 року Справа № П/811/838/17

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі - відповідач), треті особи: ДСА України, Міністерство фінансів України, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог (а.с.82-84), просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо нездійснення нарахування ОСОБА_1 суддівської винагороди виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» в розмірі 3200,00 грн.;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.01.2017 р. по 08.08.2017 р., виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» в розмірі 3200,00 грн. та стягнути недоплачену суддівську винагороду за вказаний період;

- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області провести перерахунок доплати на оздоровлення та стягнути на користь ОСОБА_1 недоплачені 16000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем безпідставно недоплачена їй суддівська винагорода. Оскільки, як вважає позивач, розмір суддівської винагороди регулюється нормами Закону України “Про судоустрій та статус суддів” та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Недоплату суддівської винагороди позивач вважає протиправною, що зумовило її звернення до суду.

Представником відповідача подано заперечення на позовну заяву та відзив на заяву про зміну розміру позовних вимог, відповідно до змісту яких позовні вимоги не визнаються у повному обсязі. Так, на думку відповідача, ТУ ДСА України в Кіровоградській області не наділене правом самостійно здійснювати виплату суддівської винагороди та розраховувати її виходячи із розміру мінімальної заробітної плати всупереч Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII “Про внесених змін до деяких законодавчих актів України” (а.с.38-42,98-104).

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України своїм правом на надання письмових заперечень не скористались.

Так, 04 липня 2017 року Кіровоградським окружним адміністративним судом було винесено ухвалу по справі П/811/838/17, якою вирішено звернутися до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності в частині гарантій незалежності судової влади окремих положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 року № 1744-VII, а саме:

- пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 року №1744-VII, яким встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень в частині, що стосується обрахування розміру суддівської винагороди суддів, які не проходили кваліфікаційне оцінювання, посадовий оклад яких регулюється ч. 4 ст. 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” в редакції Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VІ “Про судоустрій і статус суддів” (у редакції Закону України від 12.02.2015 року № 192-VІІ) (а.с.74-76).

15.12.2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в редакції Закону від 03.10.2017р. №2147-VIII (далі - КАС України).

Згідно до вимог пункту 10 ч. 1 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до вимог п.20 ч.1 ст.4 КАС адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) – адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Так, за змістом ч.1 ст. 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч.2ст.12 КАС України).

З огляду на викладене, керуючись законодавчими положеннями ст. ст. 260, 257 КАС України суд вирішив дану справа розглянути за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Питання про поновлення провадження у справі відповідною ухвалою призначено до розгляду у судовому засіданні у порядку спрощеного провадження на 10 січня 2018 року (а.с.185-186).

В матеріалах справи наявне клопотання позивача про поновлення провадження у справі та подальший розгляд справи без її участі (а.с.90).

Представником Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області подано письмове клопотання про розгляд справи без участі уповноваженого представника у порядку письмового провадження (а.с.107).

Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, тому керуючись приписами пункту 10 частини 1 статті 4 та частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України подальший розгляд справи судом вирішено здійснювати у порядку письмового провадження, що відображено у відповідному протоколі судового засідання від 10.01.2018 року (а.с.108).

На підставі усної ухвали із занесенням до протоколу судового засідання від 10.01.2018 року, керуючись приписами частини 2 статті 121, частини 9 статті 205 та статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив поновити провадження у справі здійснити подальший її розгляд у порядку спрощеного (письмового) провадження (а.с.108).

Дослідивши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є законність та обґрунтованість дій територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області при здійсненні нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячної суддівської винагороди виходячи із розрахунку посадового окладу судді місцевого суду у розмірі 16 000,00 грн. передбаченого за період січня 2017 року по 08 серпня 2017 року.

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

Постановою Верховної ради України від 11.09.2003р. №1162-IV, ОСОБА_1 обрано безстроково на посаду судді місцевого Олександрівського районного суду Кіровоградської області (а.с.14-18).

Наказом начальника територіального управління ДСА в Кіровоградській області від 16.09.2003 року №105/10 зафіксовано також безстрокове обрання ОСОБА_1 як судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області (а.с.11).

Відповідним наказом голови Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 17.10.2016 року №29-к ОСОБА_1 призначено головою Олександрівського районного суду Кіровоградської області (а.с.14).

Наказом в.о. голови Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 01.08.2017 року №25-к, ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з посади судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області у зв’язку із подання заяви про відставку (а.с.89).

Позивачем надсилались до територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області заява, щодо здійснення перерахунку суддівської винагороди виходячи із розрахунку 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої з 01 січня 2017 року становить 3200,00 грн. (а.с.4).

В свою чергу, територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області відповідним листом повідомило позивачеві, що відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року №1774-VIII, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадового окладу та заробітної плати працівників та інших виплат (а.с.5).

З відомостей територіального управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області, вбачається, що суддівська винагорода у період за січня по 08 серпня 2018 року позивачеві була виплачена виходячи із посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн. (а.с.7-10,85-87).

Таким чином, сторонами визнається та підтверджується матеріалами справи, що нарахування позивачу суддівської винагороди у період з січня по 08 серпня 2017 року здійснено відповідачем, виходячи з посадового окладу в розмірі 16 000,00 грн.

Вважаючи такі дії відповідача по нарахуванню суддівської винагороди у такому розмірі протиправними, такими, що суперечать діючому законодавству, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду за захистом свого порушеного, на її думку, права.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов нарахування та виплати заробітної плати працівникам апарату місцевих судів регулюються правовими нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року N1402-VIII (далі - Закон N 1402-VIII), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості бюджетної системи України.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

Так, у пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття «щомісячне довічне грошове утримання», що міститься у підпункті «е» підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону № 2453-VІ).

В пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому, рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012).

Частиною другою статті 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402 (далі – Закон №1402).

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з приписами п. 22 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Судді, які на день набрання чинності цим Законом пройшли кваліфікаційне оцінювання та підтвердили свою здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді, до 1 січня 2017 року отримують суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до п. 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно з ч.3 ст.133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (далі - Закон № 2453-VI) посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ст.ст. 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 р. № 1801-VІІ у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200,00 гривень; з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600,00 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ (далі Закон № 1774-VІІІ) передбачено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Закону №2453-VI суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до правової позиції Конституційного суду України, викладеної в рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011, передбачені законом соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною 1 статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що позивач призначений на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII та не проходив кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді).

З 01.01.2017 року набрав чинності Закон №1774-VІІІ, положеннями якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 гривень.

На час розгляду справи п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774-VІІІ є чинним, не конституційним у встановленому законодавством порядку не визнавався.

При цьому, Закон №1774-VІІІ не містить вказівки щодо не застосування п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні цього Закону до Законів України № 1402-VIII та № 2453-VI.

Таким чином, посадовий оклад позивача з 01.01.2017 року, як судді місцевого загального суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, має становити 16000,00 гривень (1600,00 грн. х 10).

Виходячи з наявної в матеріалах справи інформації територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо суми суддівської винагороди нарахованої та виплаченої судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області Комлач Олені Федорівні за період січня по 08 серпня 2017 року нарахована суддівська винагорода у розмірі 16 000,00 гривень (посадовий оклад) за кожен місяць (а.с.7-10,85-86).

Таким чином, дії відповідача щодо виплати позивачу посадового окладу відповідають вимогам закону.

Водночас, при вирішенні даного спору суд враховує, що згідно із вимогами ст.148 Закону N1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого суду визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

За приписами ст.149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В розумінні вимог ст. 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація є головним розпорядником бюджетних коштів, а Територіальне управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до частин 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

За приписами ч.1 статті 51 Бюджетного кодексу України здійснення фактичних видатків на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, проводиться лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Отже, відповідач по справі може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок розміру суддівської винагороди за спірний період позивачеві.

Більш того, законодавець чітко визначив механізм реалізації вказаних правових норм щодо розміру суддівської винагороди, зумовленої зміною правового регулювання розмірів посадових окладів суддів.

Так, в п. 45 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього ж Закону N1402-VIII прямо зазначено, що саме Кабінет Міністрів України зобов'язаний у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом передбачати у проектах законів України про Державний бюджет України на 2017 рік та наступні роки видатки, пов'язані з реалізацією положень цього Закону.

При розгляді даного спору, суд враховує також Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого господарського суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 130 Конституції України (справа про фінансове забезпечення діяльності судів) від 11 березня 2010 року N 7-рп/2010, в якому прямо зазначено, що в аспекті конституційних подань положення частини першої статті 130 Конституції України, а саме: "Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів", необхідно розуміти так, що фінансування всіх судів в Україні повинне забезпечуватися державою виключно за рахунок коштів Державного бюджету України.

Від імені держави забезпечення фінансування судів здійснюють Кабінет Міністрів України шляхом розроблення та подання до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України та Верховна Рада України шляхом затвердження Державного бюджету України виключно законом України, здійснення контролю за його виконанням і прийняття рішення щодо звіту про його виконання.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 10.03.2011 р. у справі «Сук проти України» (заява №10972/05) зазначено, що держава може ввести, призупинити або припинити виплату доплат, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

При цьому, суд також зазначає, що згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Тобто, практика Європейського суду з прав людини полягає в тому, що, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Враховуючи наведені обставини та виходячи із аналізу норм чинного законодавства, суд дійшов висновку, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди діяло на підставі, в межах і спосіб передбачені Конституцією України та Законами України, оскільки з січня 2017 року суддям місцевих загальних судів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання відповідно до штатних розписів встановлено посадові оклади у розмірі 16 000,00 грн.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 Конституції України та ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при вчиненні спірних дій, діяв з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дій (прийняття рішення), з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та з дотримання принципу верховенства права.

Оцінка поданих особами, які беруть участь в адміністративній справі та самостійно зібраних судом в порядку доказів в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, здійснюється судом за правилами ст.90 КАС України в порядку, що встановлений законодавчими приписами цього кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, позивачем не надано достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідач довів, що діяв з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та вимог законодавства України.

За сукупністю наведених обставин, з огляду на наведене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Розподіл судових витрат судом не здійснюється, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Відтак, судові витрати, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, стягненню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 90, 139, 242 – 246, 250, 251, 255, 257-263 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1; адреса: АДРЕСА_1, 27300) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (адреса: вул. В.Перспективна,40, м.Кропивницький, 25006), треті особи: Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795; адреса: вул.Липська, 18/5, м.Київ,01014), Міністерство фінансів України (адреса:вул. ОСОБА_2, 12/2, м.Київ,01014) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду ОСОБА_3