Рішення № 71533251, 11.01.2018, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/13012/17

Провадження 2/712/273/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2018 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді - Романенко В.А.

при секретарі - Таран А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, посилаючись на те, що з 26.03.2013 року по 19.04.2017 року позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем.

На підставі наказу відповідача від 14.04.2017 року № 359-ВК позивач був звільнений з посади директора департаменту з соціальних питань за скороченням штату працівників, за ст.40 п.1 КЗпП України.

При звільненні позивача відповідач не виконав вимоги норм КЗпП України, не виплатив всіх сум, що належать йому від підприємства, про нараховані суми письмово не повідомив позивача перед виплатою зазначених сум.

За усним повідомленням відповідача на час звільнення позивача загальна заборгованість по заробітній платі і компенсаційних виплатах підприємства складала - 85830 гри. Із вказаної заборгованості на картковий рахунок позивача у ПАТ «СБЕРБАНК» було зараховано у квітні-липні 2017 року - 29376,99 грн.

На момент пред'явлення цього позову заборгованість відповідача складає - 56453,01 грн. (85830 - 29376,99 = 56453,01)

Крім того, оскільки відповідач не провів розрахунок в день звільнення, він має право на стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку, тому звернувся з даним позовом до суду.

В результаті невиплати відповідачем заробітної плати позивач переніс моральні страждання та втратив нормальні життєві зв'язки, так як заробітна плата у відповідача була і залишається основним доходом для утримання сім'ї. Позивач до моменту подання цього позову так і не зміг влаштуватися на роботу. По вказаній причину позивач не зміг забезпечити достатнє матеріальне утримання сім'ї, яке включає проживання, харчування, купівлю матеріальних благ та оплату комунальних послуг і таке інше. за вказаних обставин і з урахуванням великої суми заборгованості - 56453,01 грн. та 6-ти місячного терміну затримки розрахунку позивач оцінює моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 56453,01 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.04.2017 року по день винесення рішення, моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

02.11.2017 року представником позивача адвокатом ОСОБА_2 подано до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій зазначив, що позивач зменшує позовні вимоги в чати сні стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 5000 грн і позовні вимоги формулює наступним чином: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в розмірі 56453,01 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.04.2017 року по день винесення рішення суду.

14.12.2017 року представником позивача адвокатом ОСОБА_2 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі в сумі 57705,74 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.04.2017 року по день винесення рішення суду.

В судове засідання представник позивача адвокат ОСОБА_2 не з'явився, скерував до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та відсутність позивача, а також винести у справі рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, з заявами та клопотаннями до суду не звертався. До суду скерував заперечення проти позову в якому зазначає, що на переконання відповідача існують і можуть бути застосовані судом обставини, які мають істотне значення та підтверджують ненавмисний характер невиконання зобов'язань перед позивачем, зокрема: 07.03.2017 року відбулася повна зупинка виробництва. З червня 2017 року Пат «Азот» почало відновлювати свою роботу, проте наслідком майже піврічного простою є гостра нестача оборотних коштів.

ПАТ «Азот» не зміг вчасно провести виплату заробітної плати на користь позивача не через умисну бездіяльність або відсутність грошових коштів, а через відсутність об'єктивних можливостей розпорядитися наявними грошовими коштами або майном для виконання грошових зобов'язань по оплаті суми заробітної плати.

Наявність тривалого періоду здійснення виконавчих дій органами державної виконавчої служби та арешт всього майна, в тому числі всіх рахунків ПАТ «Азот», дають підстави вважати, що затримка здійснення розрахунку при звільненні позивача у період з 29.05.2017 року по теперішній час сталася не з вини та не через навмисні дії або бездіяльність підприємства, а через відсутність об'єктивної можливості здійснити таку виплату.

Дослідивши матеріали справи судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02.06.2016 року №1402-VІІІ «Про судоустрій та статус суддів», районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, який вступив в дію 15.12.2017 року.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК).

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 26.03.2013 року по 19.04.2017 року перебував в трудових відносинах з ПАТ «Азот».

За наказом Голови Правління ПАТ «АЗОТ» від 07.02.2017 року № 110 відбулися зміни в організації виробництва та праці, шляхом скорочення штату працівників. Займана позивачем посада підпадала під скорочення, а відповідно робоче місце до вивільнення.

14 квітня 2017 року згідно наказу № 359-ВК про припинення трудового договору позивач був звільнений з посади з 19 квітня 2017 року на підставі ст.40 п.1 КЗпП України за скороченням штату працівників.

Згідно довідки ПАТ «Азот» від 23.11.2017 року № 634 заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 станом на 23.11.2017 року складає: за лютий місяць - 5574,23 грн., березень - 14046,94 грн., квітень - 38084,57 грн. Загальна сума заборгованості - 57705,74 грн.

З часу звільнення з роботи відповідач частково виконав свої зобов'язання щодо вивільнення працівників та перерахував позивачу на картковий рахунок кошти в розмірі 29376,99 грн., інша сума до цього часу не перерахована.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За правилами ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України у справі № 1-5/2012 було визначено, що положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Така правова позиція, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України, викладена в постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 р. у справі № 6-144цс1.

Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Для визначення середньоденного заробітку сумарний заробіток за два останніх місяці ділиться на кількість робочих днів за останні два місяці (лютий 2017 року - 20 днів, березень 2017 року - 22 дні).

Як вбачається із довідки про доходи ПАТ «АЗОТ» від 07.11.2017 року № 598, заробітна плата позивача у лютому 2017 року становила 22770,20 грн., у березні 2017 року - 23254,74 грн.

Тому середньоденний заробіток позивача становив 1095,83 грн. (22770,20 грн. + 23254,74 грн. : 42 = 1095,83 грн.

З 20.04.2017 року по 11.01.2018 року кількість днів затримки становила 183 дні (розрахунок кількості робочих днів проведений на підставі листів Мінсоцполітики України 04.09.2013 року № 9884/0/14-13/13 від 09.09.2014 року № 10196/0/14-14/13).

Таким чином розмір середнього заробітку за затримку розрахунку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 200536,89 грн. (183 дні х 1095,83 грн. = 200536,89 грн.)

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь держави судові витрати в сумі 2582,43 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12,13, 81, 259, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 116, 117, 233, 235 КЗпП України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди задоволити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 57705,74 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення станом на 11.01.2018 року, який визначений без утримання прибуткового податку з громадян та інших обов'язкових платежів в розмірі 200536,89 грн., а всього 258242,63 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «АЗОТ» на користь держави судовий збір в розмірі 2582,43 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст. 354, 355 ЦПК України).

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу ( п.15 Розділу ХII «Перехідні положення» ЦПК України ).

Головуючий: