Рішення № 71526653, 09.01.2018, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/5859/17

Провадження № 2/202/342/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 січня 2018 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючої судді Зосименко С.Г.

при секретарі Герасименко В.А.

за участю представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» - Наконечної А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про визнання кредитного договору та договорів поруки недійсними,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року позивачка звернулася до суду з позовом про визнання кредитного договору та договорів поруки недійсними посилаючись на те, що 21.12.2007 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір № 47 микр-ср, за яким банк надав ОСОБА_3 кредит у розмірі 30000 доларів США. 20.10.2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки № 167. Вважає, що кредитний договір було укладено внаслідок не надання позичальникові повної та достовірної інформації про умови кредиту перед укладенням, а під час укладання договору банком не було дотримано істотних умов, встановлених законодавством. Банк не зазначив у кредитному договорі сукупну вартість кредиту в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу. Графік платежів не містить відомостей у розрізі суми погашення основного боргу, вартості сплати, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача. Все це дає підстави вважати, що кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства і може бути визнаний недійсним. Просив визнати недійсним кредитний договір № 47 микр-ср від 21 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», визнати недійсним договір поруки № 167 від 20 жовтня 2010 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк» та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк».

Позивачка у судове засідання не з'явилася, повідомлена належним чином.

У судовому засіданні представник позивачки позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ПАТ КБ «Приватбанк» у судове засідання з'явилася. Проти задоволення позову заперечувала. Суду пояснила, що при укладанні кредитного договору № 47 микр-ср від 21 грудня 2007 року було дотримано всіх передбачених законом істотних умов. При укладанні договору позичальнику було надано всю необхідну інформацію. Банк виконав всі умови договору, надавши ОСОБА_3 кредит. Позивачка не виконала свої зобов'язання за договором, про що свідчить наявна заборгованість за кредитним договором. Просила у задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ПАТ «Акцент-Банк» у судове засідання не з'явився.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

21 грудня 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ КБ «Приватбанк», найменування якого було змінено на ПАТ КБ «Приватбанк», було укладено кредитний договір № 47 микр-ср, за яким відповідач надав позивачці кредит у розмірі 30000 доларів США терміном до 21.12.2017 року із сплатою 16,00 % річних за користування кредитними коштами. З метою забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитним договором № 47 микр-ср від 21.12.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» було укладено договір поруки № 167 від 20.10.2010 року.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами судочинства є, зокрема, свободі укладання договору, яка полягає у визнанні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договори (або утримуватися від укладання договорів) і визначити їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця.

Позивачка перед укладанням кредитного договору мала можливість самостійно ознайомитися з інформацією щодо умов кредитування.

21 грудня 2007 року сторони підписали кредитний договір, чим виразили своє волевиявлення. При підписанні спірного кредитного договору сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору: мети, суми та строків кредиту, умов та порядку його видачі та погашення, видів забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договору. Спірний договір було укладено у письмовій формі, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно кредитного договору позивачка, підписанням цього договору, підтвердила свою здатність виконувати умови договору, повністю розуміє всі істотні умови цього договору, вважає їх справедливими щодо неї, розуміє свої права та обов'язки за кредитним договором та погоджується з ними.

До кредитного договору, як невід'ємний додаток, сторонами було підписано графік погашення кредиту, процентів та винагороди (додаток № 1).

Представник позивачки у судовому засіданні підтвердив, що позивачка отримала копію кредитного договору в момент його підписання, до підписання кредитного договору ніщо не заважало позивачці звернутися за правовою допомогою до фахівця в галузі права для роз'яснення їй умов договору, позивачка сплачувала платежі за договором у строки та в розмірі, визначеному у договорі, тобто позивачка визнавала умови кредитного договору. І тільки у вересні 2017 року позивачка звернулася з позовом до суду про визнання кредитного договору недійсним.

Суд також не може прийняти посилання позивачки як на підставу визнання кредитного договору недійсним, порушення банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки у п. 23 ст. 1 цього Закону зазначено, що споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Предметом та підставою позову не є питання ненадання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи процентної ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладанню договору. Після укладання договору між сторонами виникли кредитні правовідносини, тому до спору щодо виконання цього договору зазначений Закон не може застосовуватися.

Також суд не можу прийняти посилання позивачки на введення її в оману банком через світову економічну кризу та зростання курсу долара, оскільки зростання курсу долара не може бути обставиною, яка зігне за собою невиконання або неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором. Позичальник на момент укладання кредитного договору мала можливість передбачити зміну курсу гривні у відношенні до долара США, виходячи з динаміки курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні та її девальвації й можливість отримання кредиту в національній валюті.

Відповідальність за валютні ризики лежить на позичальникові, що передбачено статтями 1046, 1064 ЦК України. Із кредитного договору та приписів статті 652 ЦК України випливає, що зміна економічної ситуації та факт коливання курсу іноземної валюти стосовно національної валюти України є комерційним ризиком позичальника, а тому не можу бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Суд не може прийняти посилання позивачки на правову позицію, висловлену в інформаційному листі Верховного Суду України від 01.02.2013 року, п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 року рішенні ВССУ від 22.06.2014 року по справі № 6-26251св14, оскільки у вищезазначених документах мова йде про спричинену продавцем товарів чи послуг шкоду споживачеві.

Таким чином, суд не вбачає підстав для визнання недійсним кредитного договору № 47микр-ср від 21 грудня 2007 року, що укладений між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк».

Також суд не вбачає підстав у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсними договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язань боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 548 ЦК України недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.

Враховуючи те, що порука - це вид забезпечення виконання зобов'язання, що може виникати на підставі договору, суд не вбачає підстав для визнання недійсним поруки ПАТ «Акцент-Банк», оскільки як встановлено у судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи кредитний договір № 47 микр-ср від 21.12.2007 року укладений з дотриманням вимог діючого законодавства, підстав визнання його недійсним та припинення виконання зобов'язань за ним судом встановлено не було. Позивачкою у позові та представником позивачки у судовому засіданні не наведено інших підстав визнання договору поруки недійсним.

Згідно з ч. 7 ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсуються за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 548, 553, 559, 627, 638 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 12, 13, 77, 78, 81, 141, 246, 264, 265, 266 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.Г. Зосименко