Рішення № 71524865, 13.12.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2017 р. Справа № 911/3197/17

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Зернокомплекс “Сиваш”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Фінпром”, Київська область, м. Васильків

про стягнення 3425986,00 грн.

за участю представників згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи:

До господарського суду Київської області 27.10.2017 р. надійшла позовна заява від 27.10.2017 р. б/н (вх. 3230/17, 27.10.2017 р.) Товариства з обмеженою відповідальністю “Зернокомплекс “Сиваш” (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Фінпром” (відповідач) про стягнення 3425986,00 грн. заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не в повному обсязі виконано свої зобов’язання згідно усної домовленості, досягнутої у листопаді 2016 року щодо поставки товару, а саме пшениці 3-го класу урожаю 2016 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.10.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15.11.2017 р.

13.11.2017 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15.11.2017 р. розгляд справи відкладено на 06.12.2017 р.

16.11.2017 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

04.12.2017 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подано заяву про забезпечення позову, якою просить вжити заходів до забезпечення позову та до винесення господарським судом рішення по суті справи накласти арешт на грошові кошти в межах позовних вимог у розмірі 3425986,00 грн. та можливих судових витрат у сумі 51389,79 грн., що належать ТОВ “Торговий дім “Фінпром” і які обліковуються на рахунках останнього у банківських або в інших кредитно-фінансових установах.

06.12.2017 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким останній вважає даний позов безпідставним та просить відмовити в його задоволенні.

06.12.2017 р. у судовому засіданні представником позивача подано письмове підтвердження, що станом на 06.12.2017 р. у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав, а також не має рішення цих органів з такого спору.

06.12.2017 р. в судове засідання з’явився як представник позивача, так і представник відповідача. Разом з тим, представником відповідача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду даної справи з метою надання останньому часу для подання заперечень на подану позивачем 04.12.2017 р. заяву про забезпечення позову.

З огляду на викладене, з метою уникнення порушення прав відповідача, враховуючи рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, 06.12.2017 р. в судовому засіданні судом враховано вказане усне клопотання відповідача та оголошено перерву до 13.12.2017 р., про що сторонами підписано відповідну розписку, разом з тим, повторно зобов’язано представника позивача надати господарському суду оригінали долучених до позовної заяви документів, а представника відповідача, в свою чергу, - оригінали долучених до матеріалів відзиву документів.

12.12.2017 р. на електронну адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на заяву про забезпечення позову, в якому відповідач зазначає, що вважає вказану заяву безпідставною і просить відмовити в її задоволенні.

В судове засідання з’явився лише представник позивача, представник відповідача не з’явився, хоча про місце, дату та час судового засідання був повідомлений належним чином в минулому судовому засіданні, в якому було оголошено перерву, про що, зокрема представником відповідача було підписано відповідну розписку.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду даного спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

встановив:

Як зазначає позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, згідно усної домовленості, досягнутої в листопаді 2016 року між ТОВ “Зернокомплекс “Сиваш” (позивач) та ТОВ “Торговий дім “Фінпром” (відповідач), відповідач зобов’язався поставити позивачу пшеницю 3-го класу урожаю 2016 року (товар) у кількості 2000 тон на загальну суму 8400000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%. На виконання вказаної усної домовленості відповідачем було виставлено рахунок № 011101 від 01.11.2016 р. на суму 8400000,00 грн. в т.ч. ПДВ 20%. Відповідно до вказаного рахунку 02.11.2016 р. позивачем було перераховано на банківський рахунок відповідача передоплату за товар на суму 4000000,00 грн. згідно платіжного доручення № 1878 від 02.11.2016 р. Таким чином, позивачем було оплачено 952,380 тон товару. На виконання вищевказаних усних домовленостей відповідачем було поставлено позивачу товар у кількості 136,670 тон на загальну суму 574014,00 грн. Поставка відбулась шляхом самовивозу товару зі складу відповідача автотранспортом позивача. Виходячи із суми передоплати за товар у розмірі 4000000,00 грн. недопоставленими залишились 815,710 тон товару на суму 3425986,00 грн. Факт виникнення вищевказаних правовідносин купівлі-продажу (поставки) товару було встановлено під час розгляду справи № 911/4204/16 за позовом позивача до відповідача, зокрема у рішенні господарського суду Київської області від 09.03.2017 р. та у постанові Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 р., залишених в силі постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2017 р.

Крім того, позивач вказує на те, що останній звернувся до відповідача із листом-вимогою від 22.09.2017 р. № 88/09-2017 у якому вимагав від відповідача не пізніше 7 (семи) робочих днів від дня отримання цього листа поставити позивачу 815,710 тон пшениці 3-го класу на суму 3425986,00 грн. разом із необхідними супровідними документами. Вказаний лист відповідачем було отримано 28.09.2017 р. (докази поштового відправлення додаються). Проте, протягом встановленого строку вимоги позивача виконані не були. У зв’язку з чим, позивач направив відповідачу листа від 11.10.2017 р. № 113/10-2017, в якому повідомив про односторонню відмову від договору поставки товару та вимагав не пізніше 7 (семи) днів від дня отримання цього листа повернути вартість оплаченого та непоставленого товару у сумі 3425986,00 грн., шляхом перерахування на банківський рахунок позивача згідно зазначених у листі реквізитів. Даний лист відповідачем було отримано 18.10.2017 р. (докази поштового відправлення додаються). Протягом встановленого строку вимоги позивача також виконані не були. Виходячи зх. чого, сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 3425986,00 грн.

Виходячи з наведеного, посилаючись, зокрема на приписи статті 693 ЦК України позивач просить суд стягнути з відповідача суму вартості непоставленого товару в розмірі 3425986,00 грн.

Відповідачем, в свою чергу, подано відзив на позовну заяву, в якому останній підтверджує наявність усної домовленості, досягнутої в листопаді 2016 року між ТОВ “Зернокомплекс “Сиваш” (позивач) та ТОВ “Торговий дім “Фінпром” (відповідач), за якою відповідач зобов’язався поставити позивачу пшеницю 3-го класу урожаю 2016 року (товар) у кількості 2000 тон на загальну суму 8400000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%. А також те, що на виконання вказаної усної домовленості відповідачем було виставлено рахунок № 011101 від 01.11.2016 р. на суму 8400000,00 грн. в т.ч. ПДВ 20%, на підставі вказаного рахунку 02.11.2016 р. позивачем було перераховано на банківський рахунок відповідача суму 4000000,00 грн. згідно платіжного доручення № 1878 від 02.11.2016 р.

Водночас, відповідач зазначає, що згідно усної домовленості позивач мав перерахувати грошові кошти на рахунок відповідача в рахунок оплати товару в сумі 8400000,00 грн., при цьому перший платіж мав становити не менше 80 % від цієї суми – тобто 6720000,00 грн.

Згідно вимог Податкового кодексу України відповідач по факту надходження даних коштів 02.11.2016 р. виписав на користь позивача податкову накладну, в якій вказав суму ПДВ - 666666,67 грн., та зареєстрував відповідну декларацію в органах Державної фіскальної служби, що підтверджується квитанцією про прийняття накладної за реєстраційним номером № НОМЕР_1 від 16.11.2016 р. У подальшому, до декларації з ПДВ за листопад 2016 року ТОВ “Торговий дім “Фінпром” було подано реєстр виданих податкових накладних, серед яких зазначено накладну, видану ТОВ “Зернокомплекс “Сиваш”.

Відповідач наголошує на тому, що в день перерахування коштів, 02.11.2016 р., позивач почав вивозити товар зі складів товариства відповідача і вивіз загалом 136,56 тон пшениці, що підтверджується видатковою накладною та відповідними товарно-транспортними накладними. Однак, у подальшому позивач припинив вивезення пшениці, посилаючись на те, що нібито остання є товаром неналежної якості, однак доказів цього відповідачу надано не було, відібрання контрольних зразків та незалежне експертне оцінювання не проводились. За твердженням відповідача, з цього приводу велись переговори, оскільки товариство відповідача несло збитки, пов’язані із вивезенням зерна для зберігання на елеватор через необхідність звільнити складські приміщення для зібраної кукурудзи, однак позивач так і не вжив заходів щодо подальшого вивезення товару.

Крім того, відповідач вказує на те, що в подальшому, в грудні 2016 року відповідач отримав лист від позивача за вих. № 76-1/11-2016. В ньому йшла мова про те, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № 2607-1 від 01.11.2016 р., згідно з умовами якого відповідач зобов'язався поставити до 20.11.2016 р. пшеницю 3 класу урожаю 2016 року у кількості 2 000 тон на загальну суму 8 400 000 грн. Далі зазначалось, що на виконання п. 5.1 даного договору позивачем було здійснено передоплату в розмірі 4 000 000 грн. В даному листі позивач визнає факт отримання від відповідача товару, що був предметом купівлі - продажу загальною кількістю 136,67 тон і вказує, що подальші поставки не здійснювались через брак товару належної якості у відповідача. Вказує, що загальна кількість недопоставленого товару становить 1 863 тон на суму 7 825 986 грн., а тому відповідача зобов’язано повернути кошти передоплати в строк до 23.11.2016 р. згідно п. 6.4 договору постачання № 2607-1 від 01.11.2016 р. В кінці листа позивач звернувся до відповідача з проханням перерахувати кошти вартості оплаченого, але непоставленого товару в сумі 3 425 986 грн. на його рахунок. Крім того, позивач просив підписати та надати оригінали наступних документів: договору постачання № 2607-1 від 01.11.2016 р.; протоколу загальних зборів щодо надання повноважень директору відповідача ОСОБА_1 на підписання даного договору постачання № 2607-1 від 01.11.2016 р.; рахунку № 011101 від 01.11.2016 р.; видаткової накладної на відпущений товар в кількості 136,67 тон; податкової накладної № 2/2 від 02.11.2016 р. В додатку до даного листа йшов проект договору постачання № 2607-1 від 01.11.2016 р. в двох примірниках, який був підписаний тільки зі сторони позивача.

В подальшому, як зазначає відповідач, через десять днів на адресу останнього надійшов другий лист позивача від 15.12.2016 р. № 85/12-2016, в якому вказувалось про те, що 02.11.2016 р. згідно усної домовленості відповідачу було перераховано 4 000 000 грн. Після чого, 28.11.2016 р. на адресу відповідача було надіслано проект договору постачання № 2607-1, проте враховуючи, що у позивача відсутня інформація про підписання відповідачем даного договору, останній зазначає, що перераховані ним 4 000 000 грн. були отримані відповідачем без достатніх правових підстав та вказано про обов’язок відповідача повернути їх протягом 3-х днів, а в протилежному випадку кошти будуть стягнуті з відповідача в примусовому порядку із нарахованими процентами у розмірі облікової ставки НБУ та відшкодуванням інфляційних втрат і судових витрат. У відповідь на обидва листа позивача відповідачем було направлено лист від 04.01.2017 р., в якому: зверталась увага позивача на те, що зміст його першого листа суперечить змісту другого, оскільки в першому випадку він визнає, що договір постачання мав місце і був частково виконаний, а в другому листі про це не згадується; підтверджувався факт того, що дійсно мала місце домовленість між сторонами про купівлю пшениці в кількості 2 000 тон по ціні 4 200 гривень за тону, проте вказувалось, що перший платіж повинен становити не мене 80% - 6 720 000 грн., в той час як, позивач оплатив тільки 4 000 000 грн.; також, вказувалось, що позивач безпідставно припинив вивезення пшениці зі складів відповідача, і його посилання на те, що зерно не відповідає нормам - не підтверджені жодними доказами. Крім того, у вказаному листі, адресованому позивачу, зазначалось про те, що комісія по відбору експериментальних зразків не скликалась, представник зі сторони відповідача не запрошувався; також зверталась увага позивача на те, що згаданого ним договору за № 2607-1, положення якого він цитує в першому листі, - не існує, оскільки він з’явився вперше тільки з листом позивача від 28.11.2016 р. і станом на момент встановлення договірних відносин його не існувало (позивач пропонував його підписати «заднім числом»). Окрім вказаного, ТОВ “Торговий дім “Фінпром” зазначало, що положення проекту даного договору суперечать тим домовленостям, які мали місце між сторонами, з огляду на що ставлять ТОВ “Торговий дім “Фінпром” у невигідне становище, а договір поставки між ТОВ “Зернокомплекс “Сиваш” та ТОВ “Торговий дім “Фінпром” вже існує, так як був укладений у спрощеній формі шляхом обміну листами - зі сторони відповідача було виставлено рахунок на оплату товару, а зі сторони позивача було здійснено його часткову оплату та часткове отримання товару. Такі дії, як стверджує відповідач, відповідають положенням частини першої ст. 181 ГК України, яка регулює порядок укладення господарських договорів.

Що стосується листа позивача від 22.09.2017 р. № 88/09-2017 про поставку товару, відповідач зазначає, що було направлено відповідь, в якій відповідач вказав, що просить негайно направити транспорт за адресою місцезнаходження складу (с. Попелюхи, Піщанського району, Вінницької області) для одержання (відвантаження) оплаченої партії зерна кількістю 815,710 тон пшениці 3-го класу. Всі необхідні супровідні документи будуть надані при відвантаженні вказаної партії зерна. Проте, даний лист-відповідь повернувся з відміткою пошти про закінчення терміну зберігання.

З огляду на викладене, відповідач, посилаючись на ст. 613 ЦК України, вважає, що своїми діями по відмові в одержанні листа відповідача щодо надання транспортних засобів для відвантаження товару та як наслідок подальшого ненадання таких транспортних засобів – вчинив прострочення як кредитор, оскільки відповідачем не мало змоги здійснити відвантаження товару без наявності відповідного транспорту. Крім того, виходячи з всього вищенаведеного, відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ “Зернокомплекс“Сиваш” в повному обсязі.

Відповідно до частини першої ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема: договори та інші правочини.

За змістом ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною другою ст. 642 ЦК України передбачено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

З урахуванням зазначених норм права, здійснивши аналіз поданих сторонами документів наданих пояснень, тверджень щодо вчинення сторонами дій спрямованих на виникнення між ними цивільних прав та обов'язків, а саме: виставлення відповідачем рахунку на оплату товару, часткову оплату позивачем цього рахунку та часткове виконання відповідачем обумовлених сторонами поставки товару (зерна пшениці) і отримання цього товару позивачем, судом встановлено, що виходячи з вищенаведених дій сторін, між останніми було укладено договір поставки у спрощеній формі, за яким, відповідно, у сторін виникли взаємні права та обов'язки з поставки зерна та оплати нього.

Так, як стверджує позивач та не заперечує відповідач, відповідно до усної домовленості, досягнутої в листопаді 2016 року між ТОВ “Зернокомплекс “Сиваш” (позивач) та ТОВ “Торговий дім “Фінпром” (відповідач), відповідач зобов’язався поставити позивачу пшеницю 3-го класу урожаю 2016 року (товар) у кількості 2000 тон на загальну суму 8400000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20%. На виконання вказаної усної домовленості відповідачем було виставлено рахунок № 011101 від 01.11.2016 р. на суму 8400000,00 грн. в т.ч. ПДВ 20%. Відповідно до вказаного рахунку 02.11.2016 р. позивачем було перераховано на банківський рахунок відповідача кошти в суму 4000000,00 грн. згідно платіжного доручення № 1878 від 02.11.2016 р. зазначивши в графі "Призначення платежу": "Договор поставки 2607-1 За пшеницу. согл. сч. №011101 от 01.11.2016 г. у т. ч. ПДВ 20% 666666,67 грн.". Таким чином, позивачем було оплачено 952,380 тон товару. Проте, на виконання вказаної усної домовленості відповідачем було поставлено позивачу товар у кількості 136,670 тон на загальну суму 574014,00 грн. Поставка відбулась шляхом самовивозу товару зі складу відповідача автотранспортом позивача. Разом з тим, перерахована позивачем на рахунок відповідача сума становить – 4000000,00 грн., отже недопоставленими залишились 815,710 тон товару на суму 3425986,00 грн.

Згідно з частини першої ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин першої та другої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Крім того, відповідно до частини другої ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст.ст. 691, 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи і що не заперечується відповідачем, позивач, враховуючи, що сторонами не було узгоджено дату поставки товару, з урахуванням приписів статті 530 ЦК України, звернувся до відповідача із листом-вимогою від 22.09.2017 р. № 88/09-2017 у якому вимагав від відповідача не пізніше 7 (семи) робочих днів від дня отримання цього листа поставити позивачу 815,710 тон пшениці 3-го класу на суму 3425986,00 грн. разом із необхідними супровідними документами. Вказаний лист відповідачем було отримано 28.09.2017 р. (докази поштового відправлення долучено до матеріалів справи).

В обґрунтування невиконання вищевказаної вимоги позивача, відповідач, як вже зазначалось, стверджує, що останнім у встановлений позивачем строк, було направлено відповідь від 29.09.2017 р. № 0210 (на вказаний лист-вимогу позивача), в якій відповідач вказав, що просить негайно направити транспорт за адресою місцезнаходження складу (с. Попелюхи, Піщанського району, Вінницької області) для одержання (відвантаження) оплаченої партії зерна кількістю 815,710 тон пшениці 3-го класу. Всі необхідні супровідні документи будуть надані при відвантаженні вказаної партії зерна. Проте, даний лист-відповідь повернувся з відміткою пошти про закінчення терміну зберігання.

Як доказ зазначеного, відповідачем надано копії опису вкладення в цінний лист та фіскального чеку, однак присутній в судовому засіданні 06.12.2017 р. представник позивача заперечив щодо тверджень відповідача про направлення вказаної відповіді з проханням надання транспортних засобів для відвантаження товару та просив суд зобов’язати відповідача надати оригінали доказів направлення, так як, на його думку, долучені до матеріалів справи копії фіскального чеку та опису вкладення в цінний лист за відсутності надання оригіналів таких документів для огляду не є належним та допустимим доказом здійснення відповідного поштового відправлення.

Враховуючи вказані обставини, 06.12.2017 р. в судовому засіданні оголошено перерву до 13.12.2017 р., про що сторонами підписано відповідну розписку, представника відповідача зобов’язано надати господарському суду оригінали долучених до матеріалів відзиву документів, а також зобов’язано представника позивача – надати господарському суду повторно оригінали долучених до позовної заяви документів. Водночас, в дане судове засідання з’явився лише представник позивача та відповідно надав необхідні для повного та об’єктивного розгляду даного спору документи, в той час як, представник відповідача не з’явився, вимогу суду про надання господарському суду оригіналів долучених до матеріалів відзиву документів не виконав, у зв’язку з чим не спростував тверджень позивача про не здійснення направлення відповідачем відповіді на лист позивача з проханням надання транспортних засобів для відвантаження товару.

Окрім наведеного, як вже зазначалось, чинним законодавством передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, проте, відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення всіх можливих заходів спрямованих на виконання його зобов’язань щодо поставки товару позивачу на суму 3425986,00 грн.

Крім того, враховуючи, що відповідно до ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного, повного то об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, а також те, що суд оцінює докази за своїми внутрішнім переконанням, судом також враховано, що позивачем 02.11.2016 р. було перераховано на рахунок відповідача 4000000,00 грн., проте, 02.11.2016 р. поставка товару відбулась лише на суму 574014,00 грн., отже кошти у розмірі 3425986,00 грн. (вартість недопоставленого товару) перебувають у відповідача більше року, а останнім не вчиняються усі можливі дії, спрямовані на виконання своїх зобов’язань, зокрема - здійснення поставки позивачу 815,710 тон пшениці 3-го класу урожаю 2016 року, що, враховуючи дату даного судового засідання - 13.12.2017 р., триває більше року.

Разом з тим, відносно повідомлення позивача направленого відповідачу в частині односторонньої відмови від договору поставки товару з підстав передбачених статтею 651 ЦК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Загальні підстави розірвання договорів з огляду на порушення зобов'язання визначено статтею 651 Цивільного кодексу України; за частиною 2 вказаної статті договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (критерій істотності визначається відповідно до визначеного у наведеній нормі та доводиться позивачем); водночас за частиною 3 статті 651 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено право на односторонню відмову від договору, у разі реалізації якої стороною договір є відповідно розірваним.

Матеріали справи не містять доказів, що сторони дійшли згоди про можливість розірвання договору поставки, укладеного в спрощеній спосіб між позивачем та відповідачем про поставку пшениці 3-го класу, за наявності відмови однієї із сторін, крім того, відсутні докази звернення позивача до суду з позовом про розірвання такого договору, у зв’язку з чим, суд вважає вказані твердження позивача безпідставними.

Водночас, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Частиною першою статті 670 зазначеного Кодексу визначено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що у покупця право вимагати передачі оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (на його розсуд) виникає одночасно зі спливом встановленого договором строку для передачі товару.

Як вже зазначалось і що не заперечується відповідачем, позивач, враховуючи, що сторонами не було узгоджено дату поставки товару, з урахуванням приписів статті 530 ЦК України, звернувся до відповідача із листом-вимогою від 22.09.2017 р. № 88/09-2017 у якому вимагав від відповідача не пізніше 7 (семи) робочих днів від дня отримання цього листа поставити позивачу 815,710 тон пшениці 3-го класу на суму 3425986,00 грн. разом із необхідними супровідними документами. Вказаний лист відповідачем було отримано 28.09.2017 р. (докази поштового відправлення долучено до матеріалів справи).

Після чого, у зв’язку з невиконанням вказаної вимоги відповідачем, що останнім належними доказами не спростовано, позивачем було направлено відповідачу лист-вимогу від 11.10.2017 р. № 113/10-2017 в якому позивач, зокрема вимагав повернути вартість оплаченого та непоставленого товару в сумі 3425986,00 грн., шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позивача згідно наданих реквізитів (докази направлення даного листа долучено до матеріалів справи, крім того, факт його отримання підтверджено відповідачем у відзиві).

Разом з тим, як станом на дату звернення позивача з позовом до суду, так і станом на дату даного судового засідання, відповідачем не вчинено всіх можливих дій спрямованих на належне виконання своїх зобов’язань щодо поставки позивачу 815,710 тон пшениці 3-го класу на суму 3425986,00 грн., належних доказів, які б спростовували дані обставини до суду не подано. Водночас, вимогу позивача щодо повернення вартості оплаченого, проте непоставленого товару в сумі 3425986,00 грн. відповідач також залишив поза увагою.

Виходячи з вищенаведеного, згідно вищенаведених норм чинного законодавства, вказані обставини є правовою підставою для звернення позивача до суду з метою захисту свого порушеного права на повернення суми попередньої оплати, у зв’язку з не здійсненням відповідачем поставки товару в порушення взятих на себе зобов’язань.

Згідно з частиною другою статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Відповідно до частини першої статті 85 ГПК України, прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Приписами статей 33, ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За таких обставин, враховуючи, що станом на дату прийняття рішення відповідачем не виконано свій обов’язок щодо поставки позивачу 815,710 тон пшениці 3-го класу на суму 3425986,00 грн., крім того не повернено вартість оплаченого, проте непоставленого товару в сумі 3425986,00 грн., враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, а також беручи до уваги той факт, що відповідачем обов'язку повернути заявлені позивачем до стягнення кошти не спростовано, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3425986,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Разом з тим, під час розгляду справи, як вже зазначалось, 04.12.2017 р. позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ТОВ “Торговий дім “Фінпром” в межах позовних вимог у розмірі 3425986,00 грн. та можливих судових витрат у сумі 51389,79 грн.

В обґрунтування даної заяви, позивач зазначає, що відповідач тривалий час ухиляється від своїх обов’язків згідно відносин купівлі-продажу зерна, що виникли у листопаді 2016 року. Позивач у порядку досудового врегулювання двічі звертався до відповідача із листами про вимогу поставки оплаченого товару та вимогою повернення вартості оплаченого непоставленого товару. З огляду на викладені обставини, позивач вважає, що невжиття заходів щодо накладання арешту на грошові кошти, належні відповідачу, в подальшому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову».

З урахуванням наведених норм, суд зазначає, що позивач повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Розглянувши заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, суд зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається позивач у вказаній заяві.

Крім того, позивач в заяві про забезпечення позову просить суд вжити заходів до забезпечення позову ТОВ “Зернокомплекс“Сиваш” до ТОВ “Торговий дім “Фінпром” у справі № 911/3197/17 шляхом накладення арешту на грошові кошти наявні на банківських рахунках відповідача, до винесення господарським судом рішення у справі, а так як, в даному судовому засіданні розглянуто спір між ТОВ “Зернокомплекс“Сиваш” та ТОВ “Торговий дім “Фінпром” у справі № 911/3197/17 по суті - вищенаведена заява про забезпечення позову, враховуючи зміст прохальної її частини, станом на сьогодні є неактуальною.

З огляду на все наведене вище, судом встановлено відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Витрати по сплаті судового збору, згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області

вирішив:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю фірми “Зернокомплекс“Сиваш” від 30.11.2017 р. про забезпечення позову залишити без задоволення.

2. Позовні вимоги задовольнити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Фінпром” (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Гоголя, буд. 26; код ЄДРПОУ 36629177) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Зернокомплекс “Сиваш” (02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 2-А, офіс 510; код ЄДРПОУ 33918697) 3425986 (три мільйони чотириста двадцять п’ять тисяч дев’ятсот вісімдесят шість) гривень 00 копійок заборгованості та 51389 (п’ятдесят одну тисячу триста вісімдесят дев'ять) гривень 79 копійок судового збору.

4. Наказ видати після набранням рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.01.2018 р.

Суддя А.В. Лопатін