Постанова № 71518662, 05.01.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/3773/16-ц Провадження № 22-ц/795/112/2018 Головуючий у I інстанції - Литвиненко І. В. Доповідач - Мамонова О. Є.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого-судді Мамонової О.Є.,

суддів: Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,

із секретарями: Зіньковець О.О., Шкарупою Ю.О.,

за участі: представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Рожка С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2016 року (повний тест рішення складено 25.11.2016) у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням подальших уточнень, просила:

- визнати дії та вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо сплати нею на користь банку суми боргу у розмірі 66 160 грн на підставі договорів №SAMDN33000708998232 від 30.12.2009, №DNH4KS30020234 від 04.10.2005 неправомірними (протиправними) та такими, що порушують її права, як споживача фінансових послуг;

- зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» припинити вимагати у будь-який спосіб з неї сплату боргу на користь банку за договорами №SAMDN33000708998232 від 30.12.2009, №DNH4KS30020234 від 04.10.2005;

- зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» надати їй копії договорів з усіма додатками №SAMDN33000708998232 від 30.12.2009, №DNH4KS30020234 від 04.10.2005;

- зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» припинити здійснювати будь-які агресивні форми підприємницької практики по відношенню до неї, в тому числі здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень щодо сплати нею боргу на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» за договорами №SAMDN33000708998232 від 30.12.2009, №DNH4KS30020234 від 04.10.2005.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що у 2005 році вона придбала побутову техніку (холодильник та телевізор) у магазині «АБТ» шляхом оформлення споживчого кредиту через касу ПАТ КБ «ПриватБанк», за умовами якого розрахунок за придбану техніку здійснив банк, а ОСОБА_4 взяла на себе обов'язок повернути грошову суму протягом 3 років щомісячними платежами по 210 грн. Взяті на себе зобов'язання позивачка виконала та повернула грошові кошти банку в повному обсязі та у встановлений строк, і від того разу фінансовими послугами банку не користувалась, жодних кредитних договорів не укладала.

17.12.2015 на адресу ОСОБА_4 від ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшла досудова вимога сплатити борг у розмірі 66 160 грн, а також погроза, що в разі несплати відбудеться відкриття кримінального провадження про вчинене нею шахрайство за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 190, 192, 222 КК України, а також накладення штрафу в розмірі 4 469,60 грн; арешт і примусовий продаж майна в рахунок погашення боргу; заборона виїзду за межі України; розміщення кредитної історії з наслідком подальшої відмови банків у наданні послуг.

Позивачка неодноразово зверталась до банку із запитами про роз'яснення, надання інформації та копій договорів, на які посилався банк, із зазначенням про порушення положень ст.ст. 11, 15, 23 ЗУ «Про захист прав споживачів» та з попередженням останнього про передбачену законодавством відповідальність. Проте банк надсилав лише відписки, не надавши запитуваної інформації та копії договорів. При цьому, ігноруючи будь-які її звернення, почав надсилати погрози в формі смс-повідомлень, телефонувати з погрозами і кожного разу телефонні дзвінки та повідомлення містили інформацію про шахрайство, погрозу порушити кримінальну справу, про людей, які нібито їдуть до житлового приміщення ОСОБА_4 описувати майно і інші подібні заяви. Банк вдався до шантажу, психологічного тиску та залякування. Звернення ОСОБА_4 із заявою до правоохоронних органів не дали результатів.

Вищевказані протиправні дії банку позивач вважає такими, що порушують її права та інтереси, як споживача і як громадянина.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2016 року позов задоволено частково; зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» припинити надсилати на телефон ОСОБА_4 повідомлення з вимогою про сплату нею боргу за договорами № SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 року та №DNH4KS30020234 від 04.10.2005 року; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто із відповідача на користь держави 551,20 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі, в іншій частині рішення суду залишити без змін, посилаючись на його незаконність і ухвалення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 04.10.2005 було укладено кредитно-заставний договір №DNH4KS30020234 на купівлю споживчих товарів на суму 3 167 грн, за яким на теперішній час заборгованість не сплачена, що підтверджується розрахунком заборгованості та банківською випискою про рух грошових коштів за договором.

Заявник вказує, що позивач при укладенні договору надала згоду, що заява разом з запропонованими Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

Зазначає, що п. 3.3.15 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам передбачено право банку самостійно приймати рішення про спосіб інформування позичальника при наявності простроченої заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим у визначений банком спосіб, а саме шляхом надсилання смс-повідомлень на мобільний телефонний номер позивачки, банк повідомляв останню про наявність заборгованості за зазначеним кредитно-заставним договором.

Наголошує, що жодних доказів на підтвердження повної сплати заборгованості за зазначеним договором та відсутності невиконаних зобов'язань перед банком ОСОБА_4 не надано.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити її позов у повному обсязі, посилаючись на його незаконність та ухвалення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заявниця вказує, що судом не прийнято до уваги її доводи, ніяким чином не оцінено показання свідків про факт регулярних телефонних дзвінків на її телефонні номери, які свідчать про агресивні форми підприємницької діяльності, заборонені Законом України «Про захист прав споживачів», а також не прийнято до уваги факт ухилення банку від надання інформації про наявну заборгованість на неодноразові її звернення.

Наголошує, що суд своїм рішенням зобов'язує відповідача припинити надсилати смс-повідомлення з вимогою про сплату боргу, але цілком логічною конструкцією є, перш за все, визнання такої дії протиправною (неправомірною). Саме ухилення ПАТ КБ «ПриватБанк» від надання повної і обґрунтованої інформації стосовно вимог позивачки стало причиною її звернення до суду, а тому розгляд її вимоги щодо протиправності(неправомірності) поведінки відповідача є важливим механізмом захисту її прав і інтересів.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 17 січня 2017 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 22.11.2016 скасовано; позов ОСОБА_4 задоволено частково; визнано дії та вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в позасудовому порядку щодо сплати ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суми боргу у розмірі 66 160 грн на підставі договорів №SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 року та № DNH4KS30020234 від 04.10.2005 року неправомірними (протиправними) та такими, що порушують її права, як споживача фінансових послуг; зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» припинити вимагати в позасудовому порядку з ОСОБА_4 сплати боргу на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» за договорами №SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 та № DNH4KS30020234 від 04.10.2005; в іншій частині позову відмовлено; вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 17 січня 2017 року у даній справі скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача - Рожка С.М., який підтримав апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» та просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, представника позивача ОСОБА_2, яка підтримала апеляційну скаргу своєї довірительки, а апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» просила відхилити, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд знаходить, що апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині задоволених позовних вимог з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно частини 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що спір між сторонами щодо наявності чи відсутності заборгованості за договором № DNH4KS30020234 від 04.10.2005 не вирішений, однак враховуючи, що строк давності його минув, а договір № SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 взагалі не укладався, інших договірних відносин між позивачем та відповідачем не існує та з огляду на те, що позивачем доведений факт надіслання з боку ПАТ КБ «ПриватБанк» на номер її мобільного телефону смс-повідомлень в досудовому порядку із вимогою погасити заборгованість за кредитним договором, строк давності якого минув, наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог, шляхом зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» припинити надсилати на телефон ОСОБА_4 повідомлення з вимогою про сплату нею боргу за договорами № SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 та № DNH4KS30020234 від 04.10.2005, оскільки задоволення позовної вимоги ОСОБА_4 про зобов'язання припинити вимагати у будь-який спосіб з ОСОБА_4 сплатити суму боргу на користь відповідача у повному обсязі призведе до позбавлення відповідача права на звернення до суду за захистом свого права.

Відмовляючи у задоволенні позову в іншій частині, суд першої інстанції зробив наступні висновки.

Обраний позивачкою спосіб захисту шляхом визнання дій та вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» сплатити ОСОБА_4 суми боргу 66 160 грн на підставі договорів №SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 та № DNH4KS30020234 від 04.10.2005 неправомірними не відновить її права і не є ефективним способом захисту, оскільки згідно розрахунку банку сума боргу за кредитним договором становить вже не 66 160 грн, а 72 008,35 грн.

Вимога позивачки про зобов'язання ПАТ КБ «Приватбанк» надати їй копії договорів з усіма додатками № SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 та №DNH4KS30020234 від 04.10.2005 не може бути задоволена, оскільки відповідачем у судове засідання було надано копію договору №DNH4KS30020234 від 04.10.2005, а договору № SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 взагалі не існує, отже на час ухвалення рішення спір з даного приводу між сторонами відсутній, з чим погодились позивачка та її представник.

Вимога позивачки про зобов'язання ПАТ КБ «Приватбанк» припинити здійснювати будь-які агресивні форми підприємницької практики по відношенню до ОСОБА_4, а саме здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень щодо сплати нею боргу на користь ПАТ КБ «Приватбанк» за договорами №SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 та № DNH4KS30020234 від 04.10.2005 не підлягає задоволенню, оскільки факт надіслання саме відповідачем факсимільних, електронних повідомлень та здійснення телефонних дзвінків на адресу позивачки не доведено допустимими доказами, а позовна вимога про зобов'язання припинити надсилати інші повідомлення, а отже і СМС в тому числі, фактично задоволена.

Однак повністю погодитись з такими висновками районного суду не може апеляційний суд, оскільки висновки суду в частині задоволених позовних вимог не відповідають обставинам справи.

Судом по справі встановлено, що 04.10.2005 між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» шляхом підписання заяви позичальника № DNH4KS30020234, було укладено кредитно-заставний договір, за умовами якого ОСОБА_4І (дошлюбне прізвище Плоска) отримала кредитні кошти у сумі 3 927,08 грн строком на 24 місяці зі сплатою відсотків за його користування, з метою розрахунку за товар (холодильник Gorenje і телевізор Toshiba загальною вартістю 3 167 грн) та сплати комісії банку та компанії за консультативні послуги (т. 1 а.с. 50-57).

При укладенні договору позивач своїм підписом у заяві засвідчила, що вона ознайомлена та згодна з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та надала згоду, що заява разом з запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

У грудні 2015 року ОСОБА_4 поштою отримала від ПАТ КБ «ПриватБанк» досудову вимогу, в якій вказано, що вона порушила взяті на себе кредитні зобов'язання і її борг становить 66 160 грн та зазначено, що банк вимушений вжити таких заходів: подача заяви в правоохоронні органи про відкриття кримінального провадження згідно зі ст.ст. 190, 192, 222 КК України; накладення штрафу за ініціювання судової роботи в розмірі 4 469,60 грн; арешт і примусовий продаж майна в рахунок погашення боргу; заборона виїзду за межі України; розміщення кредитної історії в Українському бюро кредитних історій (т. 1 а.с. 5).

22.12.2015 ОСОБА_4 направила на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» запит, в якому просила надати їй повну та розгорнуту інформацію з приводу заявленого боргу і надати копії кредитних договорів з усіма додатками, за результатами розгляду якого, листом від 30.12.2015 № 20.1.0.0.0/7-151228/7129 банк повідомив позивача про неможливість виконати її вимоги в зв'язку з запровадженням додаткових заходів безпеки для виключення ризику розкриття банківської таємниці та пояснив, які форми звернення клієнтів приймаються до розгляду банком (т. 1 а.с. 6, 7).

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення за ознаками злочинів, передбаченими ст. ст. 189, 190, 364-1 КК України (т. 1 а.с. 26).

У січні 2016 року позивачка повторно направила банку нотаріально посвідчену заяву, на яку банком було надано відповіді від 12.02.2016 № 20.1.0.0.0/7-160205/4066 та від 18.02.2016 № 20.1.0.0.0/7-160126/1841, що під час укладення 04.10.2005 кредитного договору вся необхідна інформація щодо умов кредитування та сукупної вартості кредиту була доведена до відома ОСОБА_4 у вигляді другого екземпляру договору. Нарахування проводяться згідно з кредитним договором та у разі виникнення питань щодо зарахування коштів позивач має можливість замовити виписку у будь-якому відділенні ПАТ КБ «ПриватБанк», або реєстрації у «Приват24». Повідомлено, що договір від 30.12.2009 за №SAMDN33000708998232 - це рахунок штрафів, відкритий на підставі неналежного виконання умов договору від 04.10.2005 за №DNH4KS30020234 (т. 1 а.с. 8, 9, 10).

У листопаді 2016 року на адресу ОСОБА_4 від ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшло попередження, в якому повідомлено, що сума простроченої заборгованості перед банком станом на 01.11.2016 становить 77 390 грн і 15.11.2016 справу буде передано для стягнення в колекторське агентство на підставі договору відступлення прав вимоги (т. 1 а.с. 202).

У матеріалах справи містяться роздруківки СМС повідомлень, що надійшли на мобільний номер позивачки з номерів - НОМЕР_1 та із зазначенням в самому повідомленні номеру 0800505120 (т. 1 а.с. 31-35, 168-170) зі змісту яких вбачається, що останній повідомлялось про наявність боргу перед ПАТ КБ «ПриватБанк», а також про те, що якщо вона не виплатить заборгованість, до неї будуть вжиті заходи щодо конфіскації майна та примусового стягнення.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не спростовано факту направлення СМС повідомлення з номерів НОМЕР_2 та НОМЕР_3 ПАТ КБ «Приват Банк» на телефонний номер позивачки.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем на підтвердження боргу позивачки за кредитним договором №DNH4KS30020234, укладеним між сторонами, надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого сума заборгованості станом на 03.10.2016 становить 72 008 грн (т. 1 а.с. 165) та банківську виписку про рух грошових коштів по рахунку НОМЕР_4, відкритого ПАТ КБ «ПриватБанк» для повернення коштів по кредиту боржником, з якого вбачається, що позивачкою умови кредитного договору №DNH4KS30020234 від 04.10.2005 виконувалися несвоєчасно та не в повній мірі і останній платіж було здійснено в березні 2007 року (т. 1 а.с.70-116).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України, згідно якої кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зі змісту ч. 2 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та вказаної Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Причинний зв'язок - це об'єктивний зв'язок між дією (бездіяльністю) тієї чи іншої особи і певним наслідком

З огляду на вищевказане, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимоги позивачки про визнання дій та вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо сплати ОСОБА_4 суми боргу в розмірі 66 160 грн на підставі договорів №SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 та № DNH4KS30020234 від 04.10.2005 неправомірними, зважаючи на те, що обраний спосіб захисту не відновить права позивачки та ефективно не захистить її право у разі порушення, оскільки між сторонами існує спір щодо наявності заборгованості за кредитним договором, за розрахунком відповідача сума боргу за договором на час розгляду вказаної справи становить вже не 66 160 грн, а 72 008,35 грн, і дане питання підлягає вирішенню в рамках спору про стягнення кредитної заборгованості.

За викладених обставин, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що саме ухилення ПАТ КБ «ПриватБанк» від надання повної і обґрунтованої інформації стосовно своїх вимог стало причиною звернення позивача до суду, а тому розгляд вимоги щодо протиправності(неправомірності) поведінки відповідача є важливим механізмом захисту її прав і інтересів, оскільки позивачка просить визнати протиправними дії та вимоги відповідача щодо сплати боргу, а не дії (бездіяльність) щодо ненадання банком вказаної інформації.

Колегія суддів погоджується з висновками районного суду, що не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» надати ОСОБА_4 копії договорів з усіма додатками зважаючи на те, що в ході судового розгляду відповідачем було надано копію договору № DNH4KS30020234 від 04.10.2005, а договору № SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 взагалі не укладалося, оскільки це є рахунок штрафів, відкритий на підставі неналежного виконання умов договору від 04.10.2005, тобто на час винесення рішення спір з даного приводу між сторонами відсутній, проти чого не заперечувала позивачка та її представник.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» припинити здійснювати будь-які агресивні форми підприємницької практики по відношенню до позивачки, в тому числі здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень щодо сплати нею боргу на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» за договорами SAMDN33000708998232 від 30.12.2009, DNH4KS30020234 від 04.10.2005 апеляційний суд виходить з наступного.

Частиною 4 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції. При встановленні того, чи містить підприємницька практика елементи примусу, докучання або неналежного впливу, до уваги береться:

1) час, характер та повторюваність пропозицій щодо придбання продукції;

2) вживання образливих або загрозливих висловів;

3) використання тяжкої для споживача обставини, про яку продавцю або виконавцю було відомо, для впливу на рішення споживача;

4) встановлення обтяжливих або непропорційних позадоговірних перешкод для здійснення споживачем своїх прав за договором, включаючи положення про право споживача розірвати договір або замінити продукцію чи укласти договір з іншим суб'єктом господарювання;

5) загроза здійснити незаконні або неправомірні дії.

У ч. 5 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» як агресивні забороняються такі форми підприємницької практики, зокрема, здійснення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача.

З аналізу вказаних положень Закону вбачається, що дії особи, які включають до свого складу елементи примусу, докучання відносяться до укладення договору зі споживачем на придбання товарів (послуг), а не до виконання споживачем зобов'язань за укладеним кредитним договором. Положення зазначеної норми Закону спрямовані на захист прав споживачів на стадії укладення договорів з метою уникнення впливу на споживача при виборі товару чи послуги. Подальші дії сторін договору регулюється положеннями договору та нормами закону, які регулюють дані правовідносини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом установлено, що ОСОБА_4 при укладенні кредитно-заставного договору DNH4KS30020234 від 04.10.2005 була ознайомлена з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам та надала свою згоду, що заява разом з запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між сторонами кредитно-заставний договір.

Відповідно до п. 3.3.15 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам передбачено право банку самостійно приймати рішення про спосіб інформування позичальника при наявності простроченої заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, оскільки позивач погодилась з умовами надання споживчого кредиту, якими передбачено право банку повідомляти позивача про наявність заборгованості самостійно обраним способом, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» припинити вимагати у будь-який спосіб з ОСОБА_4 сплати боргу на користь банку за договорами SAMDN33000708998232 від 30.12.2009, DNH4KS30020234 від 04.10.2005.

Разом з тим, листи та повідомлення, які направлялися позивачці, містять лише інформацію про можливі законні наслідки невиконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, з метою досудового врегулювання спору та добровільного погашення заборгованості, а тому колегія суддів вважає, що ПАТ КБ «ПриватБанк» діяло у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та вимог закону і прав позивача його діями порушено не було.

Крім того, суд може заборонити банку вимагати погасити кредитну заборгованість поза строком позовної давності лише на підставі заяви про застосування строку позовної давності, проте матеріали справи не містять такої заяви, так само як і доказів на підтвердження того, що строк давності за вимогами про повернення кредиту минув. Відсутність таких процесуальних дій суду та відсутність судового рішення, означає, що зобов'язання існує, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Однак, вищенаведеного судом першої інстанції не враховано, а тому районний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову у частині зобов'язання ПАТ КБ «ПриватБанк» припинити надсилати на телефон ОСОБА_4 В,І. повідомлення з вимогами про сплату позивачкою боргу на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» за договорами № SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 та № DNH4KS30020234 від 04.10.2005, мотивуючи тим, що строк давності по кредиту минув.

У зв'язку з вищевикладеним, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 22 листопада 2016 року в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 про те, що судом не прийнято і ніяким чином не оцінено показання свідків про факт регулярних телефонних дзвінків на телефонні номери позивачки, які свідчать про агресивні форми підприємницької діяльності, заборонені Законом України «Про захист прав споживачів», оскільки зазначені обставини не стосуються правовідносин, що виникли між сторонами, а саме стадії виконання кредитного договору.

Зважаючи на те, що в апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, а ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду повністю, апеляційна скарга ПАТ КБ «ПриватБанк» підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_4 частковому задоволенню.

Споживач, право якого порушене і який з огляду на це подає позов, відповідно до ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» звільняється від сплати судового збору за подання саме позовної заяви до суду першої інстанції, але має обов'язок щодо сплати судового збору при вчиненні відповідних дій в інших судових інстанціях та у Верховному Суді.

Оскільки споживач не звільняється від сплати судового збору за подання до суду інших документів як окремих об'єктів справляння судового збору, зокрема апеляційної скарги, то у таких випадках він зобов'язаний відшкодувати судовий збір у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги іншої сторони.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк», якою оскаржено одну вимогу немайнового характеру, ставка за яку при подачі позову становила 551,20 грн (відповідно до п/п 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» у редакції чинній на час подання позову), з ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 606,32 грн (551.20 х 110%)

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376 ч. 1 п. 3, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 22 листопада 2016 року в частині зобов'язання Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» припинити надсилати на телефон ОСОБА_4 повідомлення з вимогами про сплату ОСОБА_4 боргу на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» за договорами № SAMDN33000708998232 від 30.12.2009 року та № DNH4KS30020234 від 04.10.2005 року скасувати та відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 22 листопада 2016 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави 551 грн 20 коп. судового збору - скасувати.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 606 (шістсот шість) грн 32 коп. у відшкодування судових витрат за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий:Судді: