Постанова № 71515679, 10.01.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2018 року справа №805/2457/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у справі № 805/2457/17-а (суддя Давиденко Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, третя особа – Управління Державної казначейської служби України у м. Слов’янську Донецької області про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

06 липня 2017 року, ОСОБА_2 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, третя особа Управління Державної казначейської служби України у м. Слов’янську Донецької області про:

- визнання протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди у розмірі, встановленому ч. 1 ст 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, виходячи із розрахунку посадового окладу у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”, з 01 січня 2017 року в розмірі 3 200,00 грн.;

- зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду за січень-червень 2017 року, у розмірі встановленому ч.ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, тобто посадовий оклад - 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік”, з 01 січня 2017 року в розмірі 3 200,00 грн.;

- зобов’язання управління нарахувати та виплачувати у 2017 році позивачу суддівську винагороду у розмірі, встановленому ч.ч. 2, 3, 5 ст. 133 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, тобто посадовий оклад - 10 мінімальних заробітних плат з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України “Про Державний бюджет України на 2017 рік” з виплатою доплати за вислугу років 40% посадового окладу (а.с. 4-9).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у справі №805/2457/17-а у задоволенні позовних вимог – відмовлено (а.с. 42-45).

Не погодившись із судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в обґрунтування якої посилається на положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Конституцію України.

Зазначає, що ч.2 ст. 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VII від 02 червня 2016 року (в редакції, яка діє з 01 січня 2017 року) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI “Про судоустрій і статус суддів” (яка є чинною в редакції розміру суддівської винагороди) суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України “Про Конституційний Суд України” та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Статтею 8 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII “Про Державний бюджет України на 2017 рік” установлено, що у 2017 році розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня становить 3200 гривень.

З аналізу вищевказаних норм, апелянт прийшла до висновку, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.

Вищезазначене обумовлює не застосування пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, яким установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» не внесені зміни до Законів України «Про судоустрій і статус суддів» в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, а тому відсутні законодавчі підстави враховувати п. 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» при нарахуванні суддівської винагороди.

У зв’язку із вищевказаним апелянт просила суд скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі (а.с. 49-54).

Позивач, представник відповідача та третьої особи у судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Позивач разом із апеляційною скаргою заявила клопотання про розгляд справи за її відсутності.

03 січня 2018 року до канцелярії суду від Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області надійшли заперечення на апеляційну скаргу разом із клопотанням про розгляд справи за відсутності представника управління.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне залишити постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що Указом Президента України від 15 січня 2001 року № 12/2001 ОСОБА_2 призначена на посаду судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області строком на п’ять років.

Постановою Верховної Ради України від 22 грудня 2005 року №3281-ІV ОСОБА_2 обрана на посаду судді безстроково.

Відповідно до Наказу від 30 березня 2015 року № 2-к/1.2.24 на ОСОБА_2 покладене виконання обов’язків голови Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області, де працює по теперішній час (а.с. 11).

Як вбачається з матеріалів справи, нарахування посадового окладу ОСОБА_3 з 01 січня 2017 року здійснювалось із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого у розмірі 1 600 грн. (а.с. 12).

ОСОБА_2 звернулась до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області із заявою щодо здійснення перерахунку суддівської винагороди за січень-березень 2017 року, виходячи з посадового окладу судді у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, що з 01 січня 2017 року становить 32000 грн. і в подальшому нараховувати суддівську винагороду відповідно до Закону України “Про судоустрій і статус суддів” та ст. 8 Закону України “Про державний бюджет України на 2017 рік”.

Листом від 21 червня 2017 року № 05-701/17 Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області повідомило ОСОБА_2 у неможливості здійснення перерахунку суддівської винагороди з січня 2017 року та його обчисленні, виходячи з посадового окладу судді у розмірі 32000 грн. у зв’язку з не проходженням нею кваліфікаційного оцінювання у встановленому порядку (а.с. 10).

Спірним питанням у справі, є правомірність заявлених позовних вимог про донарахування та виплату суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у 32 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області при виплаті позивачу суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн., діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України

Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Питання гарантій незалежності суддів, їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення неодноразово були предметом розгляду Конституційного Суду України.

Так, у пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 щодо офіційного тлумачення поняття “щомісячне довічне грошове утримання”, що міститься у підпункті “е” підпункту 165.1.1 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, Конституційний Суд України вказав, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді (частини п'ята, шоста статті 47 Закону № 2453-VІ).

В пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012).

Частиною 2 ст. 130 Конституції України визначено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі – Закон № 1402).

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону № 1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402 (в редакції, яка діє з 01 січня 2017 року) встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Водночас абз. 1 п. 22 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402 обумовлено, що право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Пунктом 23 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1402 визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України “Про судоустрій і статус суддів” від 07 липня 2010 року № 2453-VI (далі - Закон № 2453).

Так, згідно з частиною третьою статті 133 Закону № 2453 посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що посадовий оклад судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, визначається відповідно до розміру, встановленого ч. 3 ст. 133 Закону № 2453.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 призначена на посаду судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області до набрання чинності Законом № 1402 та не проходила кваліфікаційного оцінювання на підтвердження відповідності займаній посаді (здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді), що є підставою обрахунку її посадового окладу з огляду на розмір, визначений ч. 3 ст. 133 Закону № 2453.

Згідно із статтею 7 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII “Про Державний бюджет України на 2017 рік” з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1 600 грн.

Пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 гривень.

Згідно зі статтею 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України, законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

На сьогодні положення пункту 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 1774 не визнані неконституційними, також відносно них відсутнє офіційне тлумачення Конституційного Суду України.

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України визначено принцип збалансованості бюджетної системи України.

Згідно з ч.1, 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області при виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з посадового окладу у розмірі 16 000,00 грн., діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України, відтак, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити постанову суду першої інстанції без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у справі № 805/2457/17-а (суддя Давиденко Т.В.) за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Донецькій області, третя особа – Управління Державної казначейської служби України у м. Слов’янську Донецької області про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 10 січня 2018 року.

Колегія суддів Т.Г.Арабей

ОСОБА_4

ОСОБА_5