Постанова № 71493119, 09.01.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/3620/17 09.01.2018

Провадження №22-ц/784/151/18

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 січня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

Головуючого судді Прокопчук Л.М.,

Суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.

Із секретарем судового засідання Яценко Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року, ухваленого в приміщенні того ж суду, головуючий - суддя Лузан Л.В. по справі №473/3620/17, номер провадження 22-ц/784/151/18 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 26422,27 грн. Посилалось на те, що 20.03.2013 року між ними укладено договір б/н про надання кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач отримав кредит в розмірі 4000 грн., але не виконує зобов'язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 30.09.2017 року утворилась заборгованість в сумі 26422,27 грн., яка складається з 3251,17 грн. заборгованості за кредитом, 21436,71 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, а також штрафи - 500 грн. - фіксована частина та 1234,39 грн. - процента складова. Просив стягнути з відповідача зазначені суми та судові витрати. (а.с. 2-3).

Заочним рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 20.03.2013 року, що утворилась станом на 30.09.2017 року: заборгованість за кредитом у розмірі 3251,17 грн., заборгованість за процентами в розмірі 2748,80 грн., штраф 500 грн., а всього 6499,97 грн. та судові витрати 400,00 грн. (а.с. 47-48).

В апеляційній скарзі позивач порушує питання про скасування рішення суду в частині незадоволених вимог щодо процентів за користування кредитом та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що воно було винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права (а.с. 53-58).

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, та залишення рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.03.2013 року між сторонами був укладений кредитний договір б/н, в якому сторони узгодили всі його умови. Договір складається з анкети-заяви позичальника про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, Умов і Правил надання банківських послуг, пам'ятки клієнта, тарифів. На виконання умов договору відповідачу було надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30% на місяць за користування кредитними коштами, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте відповідач зобов'язання за вказаним кредитом не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за тілом кредиту в сумі 3251,17 грн.

Відмовляючи частково в частині задоволенні позову щодо стягнення процентів, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 01.09.2014 року збільшив процентну ставку з 2,5% до 2,9% на місяць, а з 01.04.2015 року до 3,6% на місяць, при цьому не надав доказів правомірності застосування такої процентної ставки, обгрунтування її розміру. За таких обставин суд прийшов до висновку про те, що заборгованість за процентами з 01.09.2014 року по 30.09.2017 року підлягає перерахуванню, виходячи з процентної ставки в розмірі 30%. Крім того, суд відмовив у стягненні штрафу у вигляді 5% від суми позову.

Висновки суду про порушення відповідачем процедури підвищення фіксованої процентної ставки, є правильними, базуються на доказах, наданих позивачем для розгляду спору, відповідають вимогам норм матеріального та процессуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до п.28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" при вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Відповідно до п 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Національного банку від 10.05.2007 року № 168, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.

Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

Встановлено, що 20 березня 2013 року відповідач, ознайомившись та погодившись з умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, оформила заяву на надання їй кредитної карти «Універсальна» без зазначення суми кредитного ліміту (а.с. 6).

Відповідно до п. 1.1.3.2.3. Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256, які надав позивач, банк має право проводить зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунку. При цьому банк, за винятком випадків зміни розміру наданого кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менше як за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку відповідно до п. 1.1.1.3.1.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду зі змінами, вважається, що клієнт приймає нові умови.

Відповідно до п.1.1.3.1.9 вказаних Умов банк зобов'язаний не частіше одного разу на місяць способом, зазначеним в заяві, надавати держателю виписку про стан картрахунку та про проведені за минулий місяць операції по картрахунку (а.с. 13 зв.).

Заява не містить умов про спосіб надання виписки про стан картрахунку (а.с.6).

З лютого 2014 року відповідач не здійснює операцій по картрахунку, не виконує кредитних зобов'язань (а.с. 4, 61-62). З вказаного періоду позивач відповідно до вимог п.п. 1.1.3.1.6., 1.1.3.2.11 Умов та правил надання банківських послуг проводить автоматичне погашення простроченої заборгованості з інших рахунків відповідача (а.с. 62-64).

Таким чином позивач не надав доказів виконання ним п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг щодо своєчасно сповіщення відповідача у спосіб, передбачений договором, про зміну розміру фіксованої процентної ставки.

До апеляційної скарги позивач надав, на його думку, докази направлення відповідачу СМС-повідомлень про підвищення відсоткової ставки, але, по-перше, суду першої інстанції вказані докази не були надані і апеляційна скарга не містить посилань на те, що неподання вказаного доказу до суду першої інстанції зумовлено поважними причинами, що неможливість їх подання обумовлена причинами, що об'єктивно не залежали від позивача, а, по-друге, зазначений спосіб повідомлення не передбачений заявою. Пункт 1.1.3.1.9. Умов передбачає можливість надання інформації про стан рахунку шляхом використання функції СМС-повідомлень у випадку підключення клієнта до комплексу Mobile-banking (ПРИВАТ24), але матеріали справи не містять даних про підключення відповідача до вказаного комплексу. Крім того, надані до апеляційної скарги СМС-повідомлення не містять зазначення типу повідомлення, а саме - що вони отримані клієнтом (а.с.59-60).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що боржник своїми діями після підвищення відсоткової ставки вказав на прийняття пропозиції щодо її підвищення, не заслуговують на увагу, оскільки, як зазначалося вище, з лютого 2014 року відповідач не здійснює операцій по картрахунку, не виконує кредитних зобов'язань (а.с. 4, 61-62). З вказаного періоду позивач відповідно до вимог п.п. 1.1.3.1.6., 1.1.3.2.11 Умов та правил надання банківських послуг проводить автоматичне погашення простроченої заборгованості з інших рахунків відповідача. Зазначені обставини не можуть свідчити про те, що відповідач свідомо сплачував заборгованість за підвищеними відсотками.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що процедура підвищення процентної ставки банком була порушена, а тому за період з вересня 2014 року по 30 вересня 2017 року розрахував її, виходячи з 30% річних, як то передбачено умовами договору.

Доводи апеляційної скарги про те, що банк завчасно повідомив клієнта про підвищення процентної ставки за перебаченою у заяві процедурою, не відповідють обставинам справи, доказам, що містяться у справі, тому не заслуговують на увагу.

Розрахунки відсотків, наведені в рішенні суду, позивачем не спростовані.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що розрахунок заборгованості, неточності нарахувань заборгованості можливо визначити лише за допомогою економічної експертизи, не заслуговують на увагу. За змістом ст. 143 ЦПК України, який діяв на час ухвалення судом першої інстанції рішення, експертиза призначається для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо. Розрахунок заборгованості за кредитом являє собою застосування елементарних знань математики з урахуванням умов кредитного договору, а тому вряд чи потребує спеціальних знань.

Та обставина, що розрахунок заборгованості не оспорював відповідач, не звільняла суд, відповідно до положень закону (ст. 214 ЦПК), його перевірити, а тому доводи апеляційної скарги щодо того, що за відсутності заперечень відповідача суд помилково відмовив в частині позовних вимог, не грунтуються на вимогах закону.

Апеляційна скарга не містять доводів щодо незаконності або необгрунтованості рішення суду в іншій частині, тому апеляційним судом воно в цій частині не переглядається.

З урахуванням наведенного, колегія суддів визнає, що рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України як таке, що винесено з додержанням норм матеріального та процесуального права слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити.

Керуючить ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відхилити.

Заочне рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду з підстав та у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Судді

Повний текст постанови виготовлено 10.01.2018 року