Ухвала суду № 71483492, 04.01.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 01 2018 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Лисака І.Н., Владичана А.І.

секретар Конецька Д.Г.

позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

відповідач ОСОБА_4

апеляційна скарга ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 травня 2016 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Яківчик І. В.

встановила:

В липні 2015 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом.

Просили зобов'язати ОСОБА_4 усунути їм перешкоди в користуванні та обслуговування будинку, дворовою прибудинковою територією, шляхом демонтажу самочинно проведеного підземного інтернет кабелю перед огорожею будинковолодіння та знесення самочинно побудованої споруди, яка побудована в безпосередній близькості їх бетонної огорожі.

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 травня 2016 року позов задоволено частково.

Усунуто ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 перешкоди в користуванні будинком та прибудинковою територією, які знаходяться по АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_4 знести побудовану нею на своїй земельній ділянці споруду, що збудована в безпосередній близькості до бетонної огорожі будинковолодіння, яка знаходиться по АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, просить рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позову, скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Так, частиною 1 статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В статті 346 ЦК України визначені підстави припинення права власності на майно.

Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

З матеріалів справи вбачається та правильно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 травня 2012 року (а.с. 6).

З довідки виконавчого комітету Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області від 6 липня 2015 року №2376 вбачається, що в житловому будинку, який розташований по АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 (а.с.5).

ОСОБА_4 проживає в житловому будинку, який знаходиться по АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Великокучурівської сільської ради Сторожинецького району Чернівецької області (а.с.9).

З висновку експертного будівельно-технічного дослідження від 15 червня 2015 року вбачається, що при огляді будинковолодіння АДРЕСА_1 встановлено, що земельна ділянка будинковолодіння має значний ухил в бік будинковолодіння, на відстані приблизно трьох метрів від воріт будинковолодіння розташована опора лінії електропередачі - залізобетонний стовп, з опори в бік сусіднього будинковолодіння АДРЕСА_2 під землею проведений кабель інтернет зв'язку в безпосередній близькості від воріт будинковолодіння №12, ввід кабелю інтернет зв'язку влаштований безпосередньо біля опори огорожі будинковолодіння АДРЕСА_1.

Обстеженням земельної ділянки будинковолодіння АДРЕСА_1 встановлено, що до бетонної огорожі будинковолодіння №12 примикає споруда сусіднього будинковолодіння №5 з плоским покриттям, в місцях примикання споруди до огорожі помітні ознаки зволоження та пошкодження шару бетону (а.с.11-16).

Як вбачається з матеріалів справи і це підтвердила позивачка та представники сторін спірним майном є підвал, який розташований біля будинку АДРЕСА_2.

Станом на 6 липня 2015 року , тобто на момент пред'явлення позову до суду вказаний підвал не був самочинним будівництвом.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України.

Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав у своїй постанові від 19 квітня 2017 року у справі №6-129цс17.

З технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_2 вбачається, що спірний підвал є окремою господарською будівлею, позначений літерами ПД і його площа становить 82,90 квадратних метрів. Вказаний підвал побудований в 2005 році (а.с. 234-242).

29 вересня 2009 року Великокучурівська сільська рада Строжинецького району видала на ім'я ОСОБА_4 свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок позначений літерою А та підвал під літерами ПД ( а.с. 89).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 30 вересня 2016 року вбачається, що 28 вересня 2016 року зареєстроване право власності ОСОБА_4 на житловий будинок літера А, підвал літери ПД та інші споруди , які розташовані по АДРЕСА_2 (а.с.243).

Вказані докази підтверджують факт набуття відповідачкою права власності на спірний підвал, як на новостворене майно.

Відповідно положень частини 2 статті 328 ЦК України набуття ОСОБА_4 право власності на вказане майно є правомірним.

Як вбачається з матеріалів справи позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не довели суду тієї обставини, що вказаний вище підвал є самочинним будівництвом.

Позивачі також не оспорювали право власності відповідачки на спірний підвал.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені у ст. 16 ЦК України.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Згідно абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав в постанові від 12 червня 2013 року у справі №6-32цс13.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права чи інтересу, бути адекватним наявним обставинам.

Як вбачається з матеріалів справи позивачі обираючи спосіб захисту свого порушеного права у вигляді зобов'язання відповідачки знести спірну будівлю не врахували зміст порушеного права, характер його порушення та наслідки, спричинені цим порушенням.

Позивачі просять припинити право власності відповідачки на спірний підвал шляхом його знесення, що не відповідає вимогам статей 321, 346 ЦК України.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення у справі, в частині яка оскаржується, вказані вище обставини не врахував в результаті чого постановив незаконне та необґрунтоване рішення.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивачів до відповідачки про усунення перешкод в користуванні будинком та прибудинковою територією шляхом знесення самочинно побудованої споруди.

Відповідно до правил статті 141 ЦПК України необхідно здійснити розподіл судових витрат.

Підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закону) (в редакції на момент подання до суду позову) встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви позовної заяви немайнового характеру 0,2 розміру мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до статті 8 «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року, № 80-VIII установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1218 гривень.

З мотивувальної частини рішення вбачається, що колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

З квитанції від 6 липня 2016 року вбачається, що відповідачка за подання до суду апеляційної скарги сплатила судовий збір в сумі 267 гривень 96 копійок (а.с.151).

Отже, з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 слід стягнути по 89 гривень 32 копійки в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_4, задовольнити.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 17 травня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 скасувати.

В позові ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні будинком та прибудинковою територією шляхом знесення самочинно побудованої споруди відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 по 89 (вісімдесят дев'ять) гривень 32 копійки в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повної постанови 9 січня 2018 року.

Головуючий О.О. Одинак

Судді: А.І. Владичан

І.Н. Лисак