Постанова № 71481408, 09.01.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 213/1261/13-ц 22-ц/774/368/К/18

Справа № 213/1261/13-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/368/К/18 суддя Макарова Т.Ю.

Категорія - 81 ( ІІ ) Суддя-доповідач - Зубакова В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 січня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Зубакової В.П.

суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М.

за участю секретаря: Видрик А.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 17 грудня 2015 року по справі за поданням державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Карявки Н.П. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.

В С Т А Н О В И Л А:

Державний виконавець Інгулецького відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Карявка Н.П. звернулася до суду з вищезазначеним поданням, погодженим з начальником Інгулецького відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції, посилаючись на те, що на виконанні у державного виконавця знаходиться виконавче провадження №48322238, відкрите 04.08.2015 року на підставі виконавчого листа, виданого Інгулецьким районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 213/1261/13-ц, пр. № 2/213/645/13 від 06.11.2013 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «БМ Банк» боргу у розмірі 2 611 359,08 грн. Боржник ухиляється від виконання судового рішення. У зв'язку з викладеним, просила суд, тимчасово обмежити ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання зобов'язань за вищезазначеним рішенням суду про стягнення з нього заборгованості на користь ПАТ «БМ Банк».

Ухвалою Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 17 грудня 2015 року подання державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Карявка Н.П. задоволено.

Тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2, у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання зобов'язань згідно рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу у справі № 213/1261/13-ц, пр. № 2/213/645/13, від 06.11.2013 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «БМ Банк» боргу у розмірі 2 611 359,08 грн.

В апеляційній скарзі боржник ОСОБА_2 просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні подання державного виконавця, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала є невмотивованою та такою, що порушує норми процесуального законодавства. Так, законодавством передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. При цьому, судом не було встановлено факту саме винних дій боржника та факту його ухилення від виконання своїх зобов'язань. Крім того, зазначає, що він постійно проживає за адресою своєї реєстрації, однак державний виконавець цього навіть не перевірила.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи (а.с. 187-188), в судове засідання не з'явилася, ОСОБА_2 надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а.с. 189), а державний виконавець Інгулецького відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Карявка Н.П. про причини своєї неявки суд не повідомила, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів викладених у поданні державного виконавця та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Враховуючи те, що оскаржувана ухвала постановлена судом на час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваної ухвали перевіряється відповідно до положень такого кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Карявки Н.П. перебуває виконавче провадження №48322238, відкрите 04.08.2015 року на підставі виконавчого листа, виданого Інгулецьким районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області № 213/1261/13-ц, пр. № 2/213/645/13 від 06.11.2013 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «БМ Банк» боргу у розмірі 2 611 359,08 грн.

Враховуючи значний термін невиконання боржником зобов'язань, державний виконавець Інгулецького відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Карявка Н.П. звернулася до суду з поданням про обмеження боржнику права виїзду за межі України до виконання судового рішення.

Постановляючи ухвалу про задоволенні подання про обмеження ОСОБА_2 у праві тимчасового виїзду за межі України до виконання обов'язків покладених на нього рішенням Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 06.11.2013 року, суд першої інстанції виходив з того, що боржник ухиляється від виконання судового рішення, законні вимоги державного виконавця умисно не виконує.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

З огляду на ст. 2 Протоколу N4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 року №475/97, визначено, що на здійснення права кожного залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно статті 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16.12.1966 року, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РАС «Про ратифікацію Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права» від 19.10.1973 року № 2148, передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічне положення закріплено й у статті 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.6 цього Закону, громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Частиною другою ст.6 цього Закону передбачено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України, в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали суду, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно п.18 ч.3 ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадку, якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань.

При цьому, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" та у п.18 ч.3 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Таким чином, поняття "ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням" варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Отже, особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне, то відповідно до положень ч.2 ст. 10 ЦПК України, в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали суду, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання державного виконавця, як на підставу вимог подання про тимчасове обмеження особи у праві виїзду, підлягають доведенню.

Відповідно до ч.2 ст. 377-1 ЦПК України, в редакції на час постановлення оскаржуваної ухвали суду, тягар доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається саме на державного виконавця, як особи, що приймає участь у судовому засіданні, зважаючи, що участь сторін та інших заінтересованих осіб у засіданні не передбачена.

Із наведеного уявляється, що обмеження виїзду за кордон може бути застосоване у разі наявності доказів про свідоме злісне ухилення боржника від виконання рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, у поданні державного виконавця в обґрунтування ухилення ОСОБА_2 від виконання покладеного судовим рішенням обов'язку сплатити грошові кошти містилось посилання про обізнаність боржника про наявність такого виконавчого провадження та не виконання законних вимог державного виконавця.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних відомостей, щодо свідомого ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання рішення Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 06.11.2013 року.

Натомість, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 зареєстрований та проживає у АДРЕСА_3 (а.с. 146-зворт), а постанова про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем направлялися на адресу: АДРЕСА_2 (а.с. 142-зворот).

12 серпня 2015 року державним виконавцем було здійснено вихід за місцем проживання боржника (АДРЕСА_2) та встановлено, що ОСОБА_2 за вказаною адресою не мешкає та відсутнє майно, на яке може бути накладено арешт (а.с. 146), однак, жодних дій щодо встановлення майна, на яке може бути накладено арешт, за місцем реєстрації та проживання боржника ОСОБА_2 державним виконавцем вчинено не було.

За таких обставин колегія суддів вважає, що державним виконавцем не надано достатніх та належних доказів, які неспростовно свідчили б про те, що боржник ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судом, а також достовірних відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.

Таким чином, подання державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Карявки Н.П. про обмеження ОСОБА_4 в праві виїзду за межі України до виконання ним зобов'язань, покладених судовим рішенням, є недостатньо обґрунтованим, передчасним та задоволенню не підлягає.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що аналіз доказів по справі та наведених норм права дають підстави для висновку про скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нової ухвали про відмову у задоволенні вказаного подання.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Інгулецького районного суду м.Кривого Рогу від 17 грудня 2015 року скасувати.

В задоволенні подання державного виконавця Інгулецького відділу державної виконавчої служби Криворізького міського управління юстиції Карявки Н.П. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 9 січня 2018 року.

Головуючий:

Судді: