Рішення № 71455814, 20.12.2017, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/1716/17

номер провадження 2/695/1088/17

20 грудня 2017 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі :

головуючого судді Степченка М.Ю.

при секретарі Розпутній І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Золотоноша цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу й стягнення із лізингової компанії грошових коштів за недійсним правочином та штрафних санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу й стягнення із лізингової компанії грошових коштів за недійсним правочином та штрафних санкцій.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26 травня 2017 року між ТОВ "Єврокар Україна" та нею були підписані окремі документи, зокрема текст договору фінансового лізингу № 2385. Предметом лізингу по даному договору є легковий автомобіль ЗАЗ/Віда, комплектація Стандарт, об'ємом двигуна 1,5 л., тип КПП: 5МТ, Привід: 2WD. Вартість договору склала 259 350,00 грн. (п. 8.2. Договору), який позивач мала намір придбати у товариства за ціною 180 000,00 грн.

Вказаний правочин позивач вважає недійсним з огляду на нижчевикладені обставини:

Укладенню даного договору передували наступні події: позивач в пошуках легкового автомобіля за прийнятною ціною знайшла на сайті в мережі «Інтернет» легковий автомобіль ЗАЗ/Віда, комплектація Стандарт, об'ємом двигуна 1,5 л за ціною 180 000,00 грн.

Зв'язавшись з продавцем, який, як потім виявилося, був представником лізингової компанії ТОВ «Єврокар Україна», позивачу було запропоновано під'їхати до офісу підприємства для укладення договору і запропоновано скористатися розстрочкою для виплати вартості автомобіля (180 000,00 грн., про таку суму йшлося в оголошенні та в телефонній розмові), що для позивача стало цікавою пропозицією.

Менеджер TOB «Єврокар Україна» відразу повідомила, що умовою оформлення розстрочки на обраний нею автомобіль є невідкладне внесення на рахунок відповідача авансового платежу в розмірі 26 000,00 грн., при цьому це мало відбуватися паралельно з оформленням документів, тобто договору купівлі-продажу, про який йшла мова при обговоренні угоди.

Після того, як було обговорено з менеджером ТОВ «Єврокар Україна» всі основні умови угоди, позивачеві було надано рахунок, по якому вона повинна була сплатити авансовий платіж, а менеджер почав оформлювати договір. Позивач вирушив сплачувати грошові кошти згідно платіжних реквізитів, які були надані (заповнені) менеджером. Причому, менеджер відповідача не обумовлювала правової природи договору та запевняла позивача щодо придбання автомобіля у розстрочку.

В касі відділення Приватбанку згідно платіжної квитанції від 26.05.2017р. Позивачем було сплачено 26 000,00 грн. за придбання легкового автомобіля ЗАЗ/Віда, комплектація Стандарт, об'ємом двигуна 1.5 л. Як виявилося згодом, вже при детальному юридичному вивченні тексту договору, замість авансового платежу позивачу були надані платіжні реквізити для сплати так званого «адміністративного платежу» на обумовлену суму, що передбачено п. 9.6. Договору № 2385 від 26.05.2017 року.

Причому, позивач взагалі не розумілася на юридичних тонкощах призначення лізингових платежів та розраховувала, що якраз сплачує грошові кошти у формі авансового платежу за замовлений нею товар. Коли позивач повернулася з квитанцією про оплату авансового платежу, менеджер відповідача надав їй на підпис бланк договору, запевнивши, що в ньому все саме так, як вони домовлялися, вже після підписання договору позивач помітила, що персональна інформація позивача та основні умови договору, такі як вартість предмету договору, були вписані від руки менеджером, а не надруковані, як і увесь текст договору, на підготовку якого нібито потрібно було так багато часу, що виглядало дивним у наведеній обстановці.

Незважаючи на те, що позивач спочатку просила надати можливість ознайомитися з усіма умовами договору та відвезти письмовий варіант угоди додому, а також роздрукувати його повний текст, однак менеджер відповідача запевнив, що всі основні умови договору він вже повідомив, а весь інший зміст правочину лише містить загальні стандартні положення, і відмовився надати позивачу час для детального ознайомлення. Тобто, в діях посадової особи відповідача чітко прослідковується обман, з метою заволодіння грошовими коштами позивача.

Разом з цим, після того як позивач сплатила в касі банку 26 000,00 гривень, автомобіль ЗАЗ/Віда, комплектація Стандарт, об'ємом двигуна 1,5 л. так і не було передано в її володіння, натомість її запевнили, що вона серед інших декількох учасників буде претендентом (!?) на отримання вказаного транспортного засобу, фактично в порядку розіграшу. Тобто, замість замовленого товару (легкового автомобіля) позивачу були надані документально незасвідчені обіцянки щодо можливої передачі автомобіля за незрозумілою схемою, яка по суті не гарантує отримання в найближчій перспективі замовленого за 26 000,00 гривень транспортного засобу.

Лише після укладення договору, при детальному його вивченні позивачу стало відомо, що вартість предмету лізингу становить більш ніж на 100 000,00 грн., ніж попередньо заявлена вартість автомобіля, на яку позивач розраховувала. Окрім того, додатково доведеться сплатити:

-Комісію за організацію Договору - 10% від вартості предмета Лізингу (п. 9.1. Договору);

-Авансовий платіж - 23% від предмета Лізингу (п. 9.2. Договору);

-Комісію за передачу Предмета Лізингу - 3% від вартості транспортного засобу визначеного у Договорі (п. 9.7. Договору).

При цьому відповідно до п. 9.6. «Кошти, які сплачуються Лізингоодержувачем до моменту отримання предмету Лізингу, незалежно від їх призначення, яке вказується у квитанції, зараховуються по даному договору у наступному порядку: Комісія за організацію договору; - Авансовий платіж; - Комісія за передачу Предмета Лізингу; - у разі наявності, різниця до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених в п. 9.5. ст. 9 даного Договору».

Роз'яснень даних умов Договору при його укладенні не було, натомість представником ТОВ «Єврокар Україна» неодноразово наголошувалося, що вартість автомобіля становитиме лише 180 000 грн. без жодних додаткових платежів.

При детальному вивченні виявилося протилежне. Окрім того, пунктом 10.1 даного Договору передбачено ще додаткові платежі, а саме: «...відсотки за користування обсягом фінансування в розмірі 20% річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно);...- комісія за супроводження Договору в розмірі 6 %»

А вартість самого автомобіля в договорі зросла з 180 000,00 до 259 350,00 грн. (п. 8.2. Договору) та ще й з прив'язкою до курсу долара США.

Крім того, текст оспорюваного Договору має посилання на Додаток № 1 і Додаток № 3, про існування яких позивача не повідомляли.

У відповідності до ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної та достовірної інформації про товари, яка б забезпечувала можливість їх компетентного вибору, а продавець зобов'язаний своєчасно надати її.

Позивач вважає, що при укладенні договору № 2385 від 26.05.2017 року її свідомо ввели в оману щодо дійсної правової природи правочину, його істотних умов - ціни товару, термінів виконання угоди та іншого.

Якби позивач достеменно знала, що їй треба буде сплатити настільки великий платіж ТОВ "Єврокар Україна" за послуги товариства з оформлення договору та що, власне, предмет лізингу оцінений в розмірі 9 805 дол. США, то ніколи б не погодилася на подібні умови договору. Більше того, вона навіть не підозрювала, що відповідач є лізинговою компанією, з якою ніколи б не уклала договір, оскільки вивіски фірми на будинку не було, був тільки зазначений його номер, а в мережі Інтернет на рекламному сайті не зазначено, що продавець є лізинговою компанією.

Позивач зауважив, що згідно п.8.2 Договору фінансового лізингу від № 2385 «укладаючи даний договір сторони погоджують, що вартість предмету лізингу, на момент укладення договору, за цим договором становить 9 805,00 дол. США, з урахуванням ПДВ, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, на фактичну дату укладення цього договору. На дату укладення цього договору, згідно обмінного курсу долара США до української гривні, гривневий еквівалент вартості предмету лізингу становить 259 350,00 гривень з ПДВ». При цьому пункти щодо вартості предмету лізингу не надруковані в тексті договору, а записані менеджером товариства прописом, кульковою ручкою, після підписання ОСОБА_1 примірника договору.

На думку позивача наведені факти свідчать, що посадова особа ТОВ "Єврокар Україна" свідомо вводила позивача в оману з приводу дійсної вартості предмету купівлі - автомобіля ЗАЗ/Віда та навмисно спонукала підписати договір на вкрай невигідних для неї умовах.

Менеджер відповідача до підписання договору фінансового лізингу вказала, що необхідно сплатити перший внесок в сумі 26 000 грн. і надавши квитанцію для оплати, спрямувала позивача в банк, мотивуючи це тим, що за цей час вона власне владнає всі формальності та підготує товар (автомобіль) до передачі.

Разом з тим, всупереч досягнутим домовленостям (щодо часу передачі автомобіля) та дійсній меті підписання Позивачем угоди, у п. 1.7 та 4.1 Договору №2385 вказано: «Предмет Лізингу передається в користування Лізингодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Лізингоодерувачем на рахунок Лізингодавця: Комісії за організацію Договору; Авансового платежу; Комісії за передач Предмета Лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених в п. 9.4 ст. 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених в п. 9.5. ст. 9 даного Договору». У разі затримки строку сплати авансового платежу не враховуючи право лізингоодержувача виплачувати авансовий платіж протягом 12 місяців, строк поставки предмета лізингу може бути відповідно змінено».

Однак, відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.

Водночас діючим Законом передбачено також обов'язок повернути споживачу грошові кошти протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту підписання договору споживчого кредитування.

Незважаючи на направлення позивачем в установлений термін 07.06.2017 р. вимоги про відмову від угоди та повернення їй грошових коштів, з боку відповідача не були виконані приписи діючого законодавства та не повернуті реально сплачені грошові кошти в сумі 26 тис. грн.

Позивач також зазначає, що пунктом 8.5 Договору передбачено, що всі планові платежі, які визначаються у додатку №1 та додатку № 3 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбаченим цим Договором. Планові платежі зараховуються Лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок Лізингодавця.

Разом з цим, додаток № 1 і додаток № 3 до даного договору, є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу та містять істотні умови договору, які підлягають обов'язковому погодженню сторонами, Позивачеві взагалі не було надано ні для ознайомлення, ні для підпису.

У даному випадку із-за відсутності додатків № 1 та №3 до договору фінансового лізингу від 26.05.2017 р. позивач навіть не може довідатися про систему лізингових платежів у ТОВ «Єврокар Україна», що є свідченням фіктивності та нікчемності вказаного документу.

Окрім цього, пункт 12.1 Договору, яким передбачено, що: «Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачено п. 1.7 та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, у якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 80 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається» містить явно дискримінаційні положення, які відверто суперечать приписам діючого Закону про захист прав споживачів та існуючій практиці продажу автомобілів.

В той же час, на законні вимоги Позивача повернути в визначений термін сплачені кошти в сумі 26 000,00 гривень та розірвати договір фінансового лізингу співробітники ТОВ «Єврокар Україна» відповіли категоричною відмовою. А замовленого Позивачем автомобіля ЗАЗ/Віда взагалі немає на складі лізингової компанії, що свідчить про шахрайське заволодіння її грошовими коштами.

Відповідно до ч. 2ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно з положеннями п.п. 5, 6 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у випадку, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнане недійсним.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Разом з цим, у відповідача немає жодної ліцензії (чи іншого дозвільного документу) для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Позивач зауважила, що договір фінансового лізингу від 26 травня 2017 року, укладений нею та відповідачем, нотаріально посвідчено не було.

Відповідно до ч. 1ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Виходячи з наведених у статті 16 ЦК України способів захисту порушеного права вона вважає, що найбільш прийнятними до даної ситуації вимогами є визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення із відповідача грошових коштів в сумі 26 тис. грн.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На думку позивача, зважаючи на недійсний правочин, відповідач неправомірно отримав її грошові кошти, тому зобов'язаний їх повернути з дати підписання нікчемних документів з 26.05.2017 року.

За наведених обставин відмови відповідача добровільно повертати їй грошові кошти, слід нарахувати й стягнути із лізингової компанії на її користь штрафні санкції в розмірі 3% відсотків річних в сумі 386.79 грн. та інфляційні збитки в сумі 1 294.80 грн. відповідно до розрахунків.

Окрім того, у відповідності з вимогами ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», на її думку, з відповідача необхідно стягнути на її користь пеню за незаконне утримання грошових коштів в розмірі 3 261,75 грн. відповідно до розрахунків.

Також, оскільки позивачці довелося терпіти моральні страждання спричинені тим, що їхній сімейний бізнес страждає від укладеного нею договору фінансового лізингу, втраченими грошовими коштами та відсутністю автомобіля, у зв'язку з чим вона мусить щоденно нести додаткові затрати: орендувати автомобіль для вирішення службових питань, наймати додаткових працівників, відмовитися від частини угод, які вона не мала змоги виконати у зв'язку з відсутністю автомобіля, всі ці обставини призвели до емоційного виснаження позивача, нервових розладів, які проявлялися в постійному нервовому напруженні, погіршенні сну, додаткових фізичних навантаженнях. Таким чином позивач оцінює свою моральну шкоду в розмірі 26 000 грн. та вважає за необхідне стягнення її з відповідача. Дана сума зможе покрити витрати на відновлення її психо-емоційного стану та повернення їй впевненості в собі та поваги чоловіка до неї.

У судовому засіданні представник позивача збільшив позовні вимоги, від частини яких відмовився, а саме відмовився від позовних вимог в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних за користування коштами в сумі 386,79 грн., інфляційних збитків у сумі 1 294,80 грн. та пені за несвоєчасне повернення грошових коштів в сумі 3 261,75грн., у решті позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судові засідання не прибув, скерував до суду заяву про розгляд даної справи у його відсутності. Крім того, направив до суду письмові заперечення проти позову, відповідно до яких вважає, що позивач свідомо перекручує обставини, або несвідомо помиляється у їх тлумаченні через те, що недостатньо уважно читає та розуміє умови цивільно-правового договору фінансового лізингу № 2385 від 26.05.2017р., що був укладений між Позивачем та Відповідачем та на підставі якого виникли відповідні цивільно-правові відносини, а також вважає невірним посилання позивача на норми Закону, які взагалі не стосуються виниклих між сторонами правовідносин. Вказаний вище правочин сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписано позивачем та повноважною особою відповідача та скріплений його печаткою. Таким чином, було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України (ст. ст. 202 та 203 Цивільного кодексу) до чинності правочину. Крім того, відповідач здійснює свою господарську діяльність відповідно до норм чинного законодавства України. ТОВ «Єврокар Україна» займається виключним видом господарської діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу. Зокрема, відповідно до Розпорядження Нацкомфінпослуг № 3009 від 04.07.2017р. було вирішено видати Ліцензію Товариству на надання послуг з фінансового лізингу. Таким чином, ТОВ «Єврокар Україна» на законній підставі укладає з особами правочини лізингу та має на дію відповідний обсяг прав. На момент укладення правочину з позивачкою, відповідач діяв на підставі іншого дозволу, виданого Нацкомфінпослуг, а саме на підставі Довідки ФЛ № 568 від 14.06.2016 року. Отже, посилання позивача на незаконність діяльності відповідача, яка порушує його права як споживача є безпідставними та повністю спростованими. А твердження ОСОБА_2, що ТОВ «Єврокар Україна» проводить нечесну підприємницьку діяльність, яка вводить споживача в оману є необґрунтованим та не підкріпленим жодним належним та допустимим доказом. Також, оскільки для договорів фінансового лізингу обов'язковість укладення правочину у нотаріальному порядку не встановлено спеціальним законодавством України, що безпосередньо регулює правовідносини з фінансового лізингу, тому відповідно до ст.6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Суд, заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги позивача, з урахуванням змінених позовних вимог, підлягають до задоволення. Вимоги позивача законні, обґрунтовані і в судовому засіданні доведені та стверджуються належними доказами.

Відповідно до ст.ст. 4,19 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що дійсно що 26 травня 2017 року між ТОВ "Єврокар Україна" та позивачем були підписані окремі документи, зокрема текст договору фінансового лізингу №2385. Предметом лізингу по даному договору є легковий автомобіль ЗАЗ/Віда, який вона мала намір придбати у товариства за ціною 180 000,00 грн. (а.с.11-18).

Як було встановлено в судовому засіданні, укладенню даного договору передували наступні події: позивач в пошуках легкового автомобіля за прийнятною ціною знайшла на сайті в мережі «Інтернет» інформацію з приводу продажу транспортного засобу - автомобіля ЗАЗ/Віда, комплектація Стандарт, об'ємом двигуна 1,5 л за ціною 180 000,00 грн. Зв'язавшись з продавцем, який, як потім виявилося, був представником компанії лізингової компанії ТОВ «Єврокар Україна», позивачу було запропоновано під'їхати до офісу підприємства для укладення договору і запропоновано скористатися розстрочкою для виплати вартості автомобіля (180 000,00 грн., про таку суму йшлося в оголошенні та в телефонній розмові), що для позивача стало цікавою пропозицією.

Менеджер TOB «Єврокар Україна» відразу повідомила, що умовою оформлення розстрочки на обраний нею автомобіль є невідкладне внесення на рахунок відповідача авансового платежу в розмірі 26 000,00 грн., при цьому це мало відбуватися паралельно з оформленням документів, тобто договору купівлі-продажу, про який йшла мова при обговоренні угоди.

Після того, як було обговорено з менеджером ТОВ «Єврокар Україна» всі основні умови угоди, позивачеві було надано рахунок, по якому вона повинна була сплатити авансовий платіж, а менеджер почав оформлювати договір. Позивач вирушила сплачувати грошові кошти згідно платіжних реквізитів, які були надані (заповнені) менеджером. Причому, менеджер відповідача не обумовлювала правової природи договору та запевняла позивача щодо придбання автомобіля у розстрочку.

В касі відділення Приватбанку згідно платіжної квитанції від 26.05.2017р. Позивачем було сплачено 26 000,00 грн. за придбання легкового автомобіля ЗАЗ/Віда, комплектація Стандарт, об'ємом двигуна 1.5 л. Як виявилося згодом, вже при детальному юридичному вивченні тексту договору, замість авансового платежу позивачу були надані платіжні реквізити для сплати так званого «адміністративного платежу» на обумовлену суму, що передбачено п. 9.6. Договору № 2385 від 26.05.2017 року.

Як було встановлено в судовому засіданні позивач взагалі не розумілася на юридичних тонкощах призначення лізингових платежів та розраховувала, що якраз сплачує грошові кошти у формі авансового платежу за замовлений нею товар. Коли позивач повернулася з квитанцією про оплату авансового платежу, менеджер відповідача надав їй на підпис бланк договору, запевнивши, що в ньому все саме так, як вони домовлялися, вже після підписання договору позивач помітила, що персональна інформація позивача та основні умови договору, такі як вартість предмету договору, були вписані від руки менеджером, а не надруковані, як і увесь текст договору, на підготовку якого нібито потрібно було так багато часу, що виглядало дивним у наведеній обстановці.

Незважаючи на те, що позивач спочатку просила надати можливість ознайомитися з усіма умовами договору та відвезти письмовий варіант угоди додому, а також роздрукувати його повний текст, менеджер відповідача запевнив, що всі основні умови договору він вже повідомив, а весь інший зміст правочину лише містить загальні стандартні положення, і відмовився надати позивачу час для детального ознайомлення.

Разом з цим, після того як позивач сплатила в касі банку 26 000,00 гривень, автомобіль ЗАЗ/Віда, комплектація Стандарт, об'ємом двигуна 1,5 л. так і не було передано в її володіння, натомість її запевнили, що вона серед інших декількох учасників буде претендентом на отримання вказаного транспортного засобу, фактично в порядку розіграшу. Тобто, замість замовленого товару (легкового автомобіля) позивачу були надані документально незасвідчені обіцянки щодо можливої передачі автомобіля за незрозумілою схемою, яка по суті не гарантує отримання в найближчій перспективі замовленого за 26 000,00 гривень транспортного засобу.

Лише після укладення договору, при детальному його вивченні позивачу стало відомо, що вартість предмету лізингу становить більш ніж на 100 000,00 грн., ніж попередньо заявлена вартість автомобіля, на яку позивач розраховувала. Окрім того, додатково доведеться сплатити: комісію за організацію договору - 10% від вартості предмета лізингу, авансовий платіж - 23% від предмета лізингу, комісію за передачу предмета лізингу - 3% від вартості транспортного засобу визначеного у договорі., а вартість самого автомобіля в договорі зросла з 180 000,00 до 259 350,00 грн. (п. 8.2. Договору) та ще й з прив'язкою до курсу долара США.

Пунктом 8.5 Договору передбачено, що всі планові платежі, які визначаються у додатку №1 та додатку № 3 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбаченим цим Договором. Планові платежі зараховуються Лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок Лізингодавця.

Разом з цим, додаток № 1 і додаток № 3 до даного договору, що є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу та містять істотні умови договору, які підлягають обов'язковому погодженню сторонами, позивачеві взагалі не було надано ні для ознайомлення, ні для підпису.

В даному випадку із-за відсутності додатків № 1 та №3 до договору фінансового лізингу від 26.05.2017 р. позивач навіть не може довідатися про систему лізингових платежів у ТОВ «Єврокар Україна», що є свідченням фіктивності та нікчемності вказаного документу.

Крім того, пункт 12.1 Договору, яким передбачено, що: «Лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачено п. 1.7 та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, у якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. У такому випадку поверненню підлягає 80 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору.

Відповідно до ч. 1 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно з положеннями п.п. 5, 6 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у випадку, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнане недійсним.

Досягнутим домовленостям, щодо часу передачі автомобіля та дійсній меті підписання позивачем угоди, у п.4.1 Договору №2385 вказано: «Продавець передає у користування Предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 30 робочих днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладеного у п.9.4 ст.9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.6 ст.9 даного Договору. У разі затримки строку сплати авансового платежу не враховуючи право лізингоодержувача виплачувати авансовий платіж протягом 12 місяців, строк поставки предмета лізингу може бути відповідно змінено».

Однак, відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.

Водночас діючим Законом передбачено також обов'язок повернути споживачу грошові кошти протягом чотирнадцяти календарних днів з моменту підписання договору споживчого кредитування.

Незважаючи на направлення позивачем в установлений термін 07.06.2017 року відповідачу вимоги про відмову від угоди та повернення йому грошових коштів (а.с.21-24), з боку відповідача не були виконані приписи діючого законодавства та не повернуті реально сплачені позивачем грошові кошти в сумі 26 000 грн.

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі); ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг» - відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Далі згідно частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При розгляді справи суд, у відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховує висновок про застосування норм права, викладений в постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року у справі № 6-2766цс15.

Враховуючи викладене, доводи відповідача про те, що суд повинен врахувати факт неналежної сплати позивачем усіх платежів за договором, що стало перешкодою для передачі їй автомобіля; позивач повністю ознайомилася з умовами спірного договору та погодилася з ними; додаток №3 мав бути підписаний лише після передачі позивачу предмета лізингу, що не мало місця у зв'язку з неналежною сплатою останньою платежів за договором; лізингоодержувач має право припинити договір лізингу лише у випадку прострочення передачі йому предмета лізингу або передання предмета неналежної якості, що в даному випадку не мало місця, суд оцінює критично, адже вони ніяким чином не спростовують факту укладення договору без наявності відповідної компетенції у відповідача (права на зайняття певною діяльністю - ліцензії) та з порушенням форми правочину, для якого є обов'язковою його нотаріальне посвідчення.

Також суд оцінює критично доводи про те, що відповідач мав право здійснювати діяльність щодо фінансового лізингу без відповідної ліцензії, що підтверджується довідкою Нацкомфінпослуг серії ФЛ №568 від 14.06.2016р., адже вказаний документ не має нормотворчої сили та не може спростовувати положення пункту 4 частини першої статті 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який передбачає обов'язкову наявність ліцензії в суб'єкта, що здійснює діяльність, яка передбачає пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

У даному випадку згідно спірного договору відповідач залучив кошти фізичної особи позивача для придбання транспортного засобу на умовах фінансового лізингу, отже така діяльність в аспекті викладеного вище безумовно потребувала наявності відповідної ліцензії.

Суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що договір фінансового лізингу регулюється спеціальними нормативно-правовими актами та на нього не поширюються положення ст. 799 ЦК України (договір найму транспортного засобу), оскільки згідно ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

З цих підстав суд приходить висновку про визнання спірного договору недійсним, адже його укладено без наявності у відповідача, як суб'єкта надання фінансових послуг, відповідної ліцензії та без обов'язкового нотаріального посвідчення спірного договору, обов'язковість якого слідує з системного аналізу норм ст. ст. 799, 806 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.2 ст. 216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Відповідно до ч.5 ст. 216 ЦК України суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати недійсним договір фінансового лізингу від 26.05.2017р. №2385, підписаний позивачем та відповідачем та стягнути із відповідача на користь позивача 26 000 гривень грошових коштів, одержаних відповідачем за недійсним договором фінансового лізингу від 26.05.2017р. №2385, а також стягнути із відповідача на користь позивача моральну шкоду.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню із відповідача, суд, враховуючи всі обставини справи у їх сукупності та співставленні, виходячи з принципів розумності та справедливості, вважає за необхідне визначити розмір моральної шкоди в сумі 3 000 грн., задовольнивши позовні вимоги в цій частині частково.

При цьому суд виходить із того, що позивач ОСОБА_1, пред'явивши вимоги про стягнення з відповідача компенсацію за заподіяну моральну шкоду в розмір 26 000грн., не надала жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру, зокрема.

Судові витрати по справі, суд вважає, що підлягають стягненню із відповідача ТОВ «Єврокар Україна» на користь позивача відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України в сумі 1 280,00 грн.

На підставі наведеного та ст.ст.16, 202, 203, 215, 227, 230, 235, 509, 625, 627, 806 ЦК України, Конституції України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» та керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-84, 133, 141, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 з урахуванням зменшених позовних вимог - задовольнити частково.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу від 26.05.2017р. №2385, підписаний ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 26 000,00 гривень грошових коштів, одержаних відповідачем за недійсним договором фінансового лізингу від 26.05.2017р. №2385.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 3 000,00 грн.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 280,00 грн.

Рішення може бути оскаржено в порядку, визначеному положеннями статей 354, 355 ЦПК України.

Суддя М.Ю. Степченко

Повний текст рішення виготовлений 26 грудня 2017 року.