Ухвала суду № 71443374, 21.12.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/1015/17

Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участі секретаря - Скоріної Т.С.

представника апелянта - ОСОБА_1;

представника позивача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3.) звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - ГУ ДФС в Одеській області), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 січня 2017 року, якими застосовано штрафні санкції:

- №0000234001 за порушення ст.15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» в сумі 34 000,00 грн.;

- №0000224001 за порушення п. 12 ст. 3 Закону України від 06 липня 1995 року «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» в сумі 5 440,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки контролюючого органу про порушення порядку здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та порядку обліку товарних запасів не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки в наявності були відповідні ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями, а також були відсутні обов'язки вести облік товарних запасів за принципом складського обліку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року позов задоволено.

Суд визнав протиправними та скасував вищевказані податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС в Одеській області.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач, здійснюючи 12 грудня 2016 року роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами, діяв в межах терміну дій ліцензій, виданих ГУ ДФС в Одеській області та зареєстрованих 03 грудня 2015 року, терміном дії - з 12 грудня 2015 року до 12 грудня 2016 року.

До того ж, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що контролюючим органом не доведено достатніми доказами порушення позивачем п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, ГУ ДФС в Одеській області просить його скасувати та винести нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що контролюючим органом проводив фактичну перевірку з дотриманням вимог податкового законодавства.

Зазначена перевірка встановила, що позивач здійснював реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, а також торгівлю алкогольними напоями без спеціального дозволу - ліцензії.

Апелянт вважає, що судом першої інстанції необґрунтовано не прийнято до уваги добути в процесі перевірки докази та неправильно розтлумачені норми матеріального права.

Представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи викладені в апеляції та просила її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти апеляційної скарги заперечила та просила рішення суду залишити без змін.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_3 у 2016 році здійснював діяльність з роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами на підставі ліцензії (реєстраційний номер НОМЕР_1), виданої ГУ ДФС в Одеській області 03 грудня 2015 року, термін дії - з 12 грудня 2015 року до 12 грудня 2016 року.

Також відповідна діяльність здійснювалась на підставі ліцензії (реєстраційний номер НОМЕР_2), виданої ГУ ДФС в Одеській області 03 грудня 2015 року, термін дії - з 12 грудня 2015 року до 12 грудня 2016 року.

ГУ ДФС в Одеській області провело фактичну перевірку магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та належить позивачу.

30 грудня 2016 року за результатами вказаної перевірки складений акт, в якому встановлено порушення п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що виразилось у відсутності накладних на алкогольні напої, згідно додатку до акту перевірки на загальну суму 2 720,00 грн.

Водночас, п.п.4 п.2 описової частини акту щодо супровідних документів на товар, що реалізується, зазначено про надання до перевірки накладних в повному обсязі.

Зазначаючи в акті перевірки, які документи були використані, контролюючий орган в п.п.4 п.10 зазначив про накладні на товар (а.с.40-41).

Досліджуючи докази у справі, шляхом допиту свідків, суд першої інстанції встановив, що під час перевірки не була проведена інвентаризація товарних запасів, за результатами якої складається відповідний акт, не була складена відомість про результати перевірки щодо оприбуткування, реалізації та фактичних залишків (ТМЦ) станом на дату початку перевірки, відсутня розписка відповідальної особи щодо повноти оприбуткування, реалізації та фактичних залишків запасів (ТМЦ).

Також суд першої інстанції встановив, що фактична перевірка ФОП ОСОБА_3 та складання за її результатами акта та додатку до акта було проведена посадовою особою контролюючого органу одноособово, інші посадові особи вказаного органу виконавчої влади лише підписали вказані документи.

Вважаючи, що позивач порушив ст. 15 Закону України від 19 грудня 1995 року «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», контролюючий орган виходив з того, що позивач не мав право здійснювати торгівлю алкогольними напоями 12 грудня 2016 року, оскільки строк його ліцензії, на право такої торгівлі, закінчився 11 грудня 2016 року, попри те, що в самому документі строк зазначений з 12 грудня 2015 року по 12 грудня 2016 року.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи та оцінивши їх під кутом зору норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Таких висновків, суд апеляційної інстанції дійшов враховуючи наступне.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України визначає Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Згідно з абзацом 5 частини 2 статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.

З наведених правових норм вбачається, що обов'язковою умовою для застосування контролюючим органом штрафної санкції, передбаченої абз. 5 ч.2 ст.17 наведеного Закону є продаж, зокрема, алкогольних напоїв та тютюнових виробів без наявності ліцензії.

Відповідно до частини 11 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами, може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

Абзац 25 ст.1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» встановлює, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності, протягом визначеного строку.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами, згідно з ч. 17 ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем торгівлі суб'єкта господарювання терміном на один рік і підлягають обов'язковій реєстрації в органі доходів і зборів, а у сільській місцевості - і в органах місцевого самоврядування за місцем торгівлі суб'єкта господарювання.

Пунктом 25 Тимчасового порядку видачі ліцензій на право імпорту, експорту спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року № 493 передбачено, що форма ліцензії затверджується Мінекономрозвитку.

Бланки ліцензій виготовляються друкарським способом, повинні мати номер і бути захищені від підробки та несанкціонованого тиражування. У ліцензії зазначається: на лицьовому боці, зокрема, термін дії.

При цьому слід підкреслити, що ні Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», ні вищезазначений Тимчасовий порядок не містять норм, які б встановлювали правила щодо перебігу строків, встановлених цим Законом, з метою застосування штрафів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних правовідносин ч. 7 ст. 9 КАС України (в редакції від 03 серпня 2017 року), яка встановлювала, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Разом із тим поняття строку та терміну визначено приписами Цивільного кодексу України, а саме ст. 251 цього Кодексу.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном - є певний момент у часі, з настанням якого, пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За змістом ст. 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 Цивільного кодексу України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Згідно з частиною 1 статті 3 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 № ETS N 076, строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках, починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem.

Статтею 2 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 № ETS N 076 визначено, що для цілей цієї Конвенції термін «dies a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «dies ad quem» означає день, у який цей строк спливає.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Європейської конвенції про обчислення строків від 16.05.1972 № ETS N 076, якщо строк обчислено у місяцях або роках, день dies ad quem є днем останнього місяця чи останнього року, дата якого відповідає dies a quo, або у разі відсутності відповідної дати - останнім днем останнього місяця.

За наведених обставин, колегія суддів підтримує правову позицію суду першої інстанції, що видані ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 діяли до 24 години 12 грудня 2016 року.

Подібна правова позиція щодо визначення терміну дії ліцензії на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями або тютюновими виробами висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 21 та 29 жовтня 2014 року, 20 квітня 2017 року (справи № К/800/6796/14, № К/9991/2135/12, № К/9991/22076/12, К/800/28040/16).

Апелянт, посилаючись в обґрунтування своєї позиції на ті ж самі правові норми, розтлумачує їх в іншому світлі, та наголошує на тому, що їх зміст надає підстави для висновку, що останнім днем торгівлі є дата, що передує даті, зазначеній у ліцензії.

Разом з тим, суд наголошує на алогічність цих тверджень, а також на те, що вони суперечать загальним нормам права.

Далі, контролюючий орган звинувачує позивача в порушенні п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме в порушенні ведення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем реалізації, що виразилось у відсутності накладних на алкогольні напої, згідно додатку до акту перевірки на загальну суму 2 720,00 грн.

Як вбачається з додатку до акту перевірки від 20 грудня 2016 року об'єкта торгівлі та громадського харчування, посадовими особами податкового органу зазначено, що у ФОП ОСОБА_3 відсутні накладні на товар: Вермут Чінзано Біанко білий, пиво «Янтар» світле, пиво «Львівське 1715», пиво («Чернігівське») «Янтар», пиво «Гараж лемон» на загальну суму 2 720,00 грн. (а.с.42).

Суд першої інстанції, досліджуючи наявність вказаних порушень встановив, що в порушення п.п. 80.7, 80.8. ст.80 Податкового кодексу України фактична перевірка була проведена посадовою особою контролюючого органу одноособово, додаток до акту перевірки від 20 грудня 2016 року, складений посадовими особами відповідача не відповідає формі і вимогам Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів перевірок за дотриманням суб'єктами господарювання порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій, а тому не може бути визнаний належним та допустимим доказом.

Колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції щодо встановлення наведених вище порушень, проте додатково бажає зазначити наступне.

Згідно зі ст. 20 цього Закону до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Дійсно, відповідно до п. 12 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов'язані вести у порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів, які відображені в такому обліку, за винятком продажу товарів особами, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку обсягів.

Стаття 6 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» облік товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності ведеться у порядку, встановленому чинним законодавством, а юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) - у порядку, встановленому відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку. При цьому обов'язок з ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Згідно зі ст. 20 цього Закону до суб'єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб - підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Глава 1 розділу XIV Податкового кодексу України встановлює порядок спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Для осіб, які знаходяться на спрощеної системі оподаткування, на відміну від загальносистемної системи оподаткування, норми, яка б зобов'язувала мати підтверджуючі документи щодо походження товару немає.

Виключення складають лише представники групи 3 - платники ПДВ (пп.пп. 296.1.1, 296.1.2 Податкового Кодексу України).

Водночас, контролюючим органом в акті перевірки не зазначено до якого виду суб'єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності відноситься позивач.

Тому, як відомо, виходячи зі ст. 292 Податкового Кодексу України для позивача єдиним об'єктом оподаткування є дохід.

Свій правовий висновок щодо обов'язку ведення обліку товарних запасів фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності висловив Верховний Суд України.

Так, у постановах від 25 лютого 2014 року та від 03 грудня 2013 року (справи №№ 21/19/а/14, 21/412а/13) суд вищої інстанції зазначив, «що обов'язок ведення обліку товарних запасів не може бути покладений на фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».

Обов'язок із ведення обліку товарних запасів не застосовується до осіб, які відповідно до законодавства оподатковуються за правилами, що не передбачають ведення обліку придбаних або проданих товарів.

Форма КОДтВ, встановлена додатком № 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21 квітня 1993 року № 12 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 червня 1993 року за № 64), не передбачає ведення обліку товарних запасів, тому відсутність записів про придбання товарів (оприбуткування продукції) у КОДтВ не можна вважати порушенням».

Отже, за таких обставин, доводи апеляційної скарги про обов'язок позивача вести облік товарів не заснований на наведених вище нормах матеріального права.

Підсумовуючи викладене та керуючись ст.316 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляції, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлений 29 грудня 2017 року.

Доповідач - суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова