Рішення № 71441777, 27.12.2017, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2017 року справа № 823/1907/17

09 год. 35 хв. м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кульчицького С.О.,

за участю: секретаря судового засідання - Роя О.В.,

позивача ОСОБА_1 - особисто, представника позивача ОСОБА_2 - за довіреністю, представника відповідача Пилипас І. Я. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним і скасувати рішення відповідача, оформлене листом від 20.11.2017 №9966/6-17 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Самгородоцької сільської ради Смілянського району Черкаської області;

- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 19.10.2017, зареєстроване за вх. № 21034/0/5/-17-СГ від 20.10.2017 та надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Самгородоцької сільської ради Смілянського району Черкаської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 20.10.2017 звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Самгородоцької сільської ради Смілянського району Черкаської області як учаснику АТО. До заяви були додані: копія паспорта, ідентифікаційного номеру, копія посвідчення учасника АТО, викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки та довідка з державної статистичної звітності за формою 6-зем. У клопотанні відповідно до вимог законодавства було зазначено цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. Проте, листом від 20.11.2017 відповідачем відмовлено у наданні дозволу з підстав того, що земельна ділянка утворена шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки площею 3,7123 га з кадастровим номером НОМЕР_1 є об'єктом оренди ТОВ «Агро-Рось», тому задоволення клопотання позивача є неможливим.

У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, позов просили задовольнити повністю, зазначивши, всі подані позивачем документи відповідають вимогам чинного законодавства, а рішення відповідача є протиправним, незаконним, необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував повністю з огляду на те, що листом від 20.11.2017 відповідачем було повідомлено позивача, що відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки додаються зокрема графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Підставою для відмови у наданні дозволу стало те, що земельна ділянка перебуває у користуванні ТОВ «Агро-Рось», тому для реалізації позивачем свого права на приватизацію ТОВ «Агро-Рось» в подальшому повинно припинити право користування на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2, що утворена шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки площею 3,7123 га з кадастровим номером НОМЕР_1.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала повністю, посилаючись на обставини викладені у запереченні.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає про таке.

ОСОБА_1, який згідно посвідчення серія НОМЕР_3 від 27.12.2016 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, 20.10.2017 звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області із клопотанням від 19.10.2017 за вх. №21034/0/5-17-СГ, в якому просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 1,8562 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Самгородоцької сільської ради Смілянського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

До заяви позивачем було додано:

- копію паспорта та ідентифікаційного номера;

- копію посвідчення учасника АТО;

- викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки;

- довідку з державної статистичної звітності за формою 6-зем.

Листом від 20.11.2017 № 9966/6-17 Головне управління Держгеокадастру в Черкаській області повідомило позивача, про неможливість вирішення порушеного питання, оскільки земельна ділянка на яку претендує позивач, утворена шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки площею 3,7123 га за кадастровим номером НОМЕР_1, що перебуває у користуванні ТОВ «Агро-Рось» відповідно до договору оренди від 27.12.2006 №040679200003. Відомості щодо знаходження у користуванні у ТОВ «Агро-Рось» земельної ділянки площею 1,8562 з кадастровим номером НОМЕР_2 відсутні. З урахуванням того, що ТОВ «Агро-Рось» не внесло зміни до договору оренди землі в частині зміни об'єкту оренди, а саме кількості земельних ділянок, їх площі та кадастрових номерів відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України № 2768-III від 25 жовтня 2001 року (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 64 Конституції України проголошує, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією.

Згідно зі ст. 121 ЗК України кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства (п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» вирішено утворити Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення, а також установлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади, є правонаступниками органів, які реорганізуються (абзац третій пункту 1, пункт 5 постанови).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, згідно з пп. 31 п. 4 якого Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) наділена повноваженнями розпоряджатись землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Згідно із п.п. 7, 9 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442, Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи. Держгеокадастр в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України та наказів Мінрегіону і Мінагрополітики видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Підпунктом 12 п. 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.02.2015 № 14, Головне управління Держгеокадастру в області відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.

З аналізу наведених норм вбачається, що відповідача наділено повноваженнями розпоряджатися земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону, а згідно з ч. 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Особливості, тобто порядок та процедура безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовані ст. 118 ЗК України.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Позивачем разом з клопотанням подавалися: копія паспорта та ідентифікаційного номера; копія посвідчення учасника АТО; викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки; довідка з державної статистичної звітності за формою 6-зем.

Частиною 7 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Перелік підстав для відмови у наданні дозволу є вичерпним.

Підстава, на яку посилається відповідач в своєму рішенні, оформленому листом від 20.11.2017 №9966/6-17 в переліку підстав для відмови у наданні дозволу відсутня.

Суд зазначає, що відповідачем не надано доказів на обгрунтування позиції щодо продовження дії договору оренди у ТОВ «Агро-Рось» земельної ділянки площею 3,7123 га за кадастровим номером НОМЕР_1. Разом з тим, відповідачем вказано, що відомості щодо знаходження у користуванні у ТОВ «Агро-Рось» земельної ділянки площею 1,8562 з кадастровим номером НОМЕР_2 відсутні.

Судом досліджено лист від 22.02.2017 вих. №0223/17-1, що адресовано ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, у якому зазначено, що договір оренди від 13.11.2006 стосовно земельної ділянки площею 3,7123 за кадастровим номером НОМЕР_1 припинено у зв'язку із закінченням строку на який його було укладено, а ТОВ «Агро-Рось» не планує та не буде ставити питання про поновлення вказаного договору.

Отже, відповідачем необгрунтовано відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Самгородоцької сільської ради Смілянського району, оскільки позивачем дотримано всіх умов відповідно до ЗК України.

Таким чином, суд не може прийняти твердження у запереченнях на інші обставини, як на підстави для прийняття оскаржуваного рішення, оскільки дані посилання Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області не були зазначені у листі від 20.11.2017 №9966/6-17, яким відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтованою площею 1,8562 га, для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Самгородоцької сільської ради Смілянського району Черкаської області, за межами населеного пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Посилання відповідача на інші підстави, ніж ті, що вказані в оскаржуваному рішенні свідчить про порушення відповідачем принципу правової визначеності та принципу належного урядування.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» «Москаль проти Польщі»).

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах «Лелас проти Хорватії», «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини», «Беєлер проти Італії»).

Таким чином, при прийнятті оскаржуваного рішення, оформленого листом від 20.11.2017 №9966/6-17, відповідачем не було враховано вимоги Земельного кодексу України.

Вказана відмова, викладена у листі відповідача від 20.11.2017 №9966/6-17, є фактично відповідним рішенням суб'єкта владних повноважень.

Частиною 2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

У постанові Верховного суду України від 25.02.2015 у справі №6-219цс14 зроблено висновок про те, що для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність наступних юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Щодо позовної вимоги зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача від 19.10.2017, зареєстроване за вх. № 21034/0/5/-17-СГ від 20.10.2017 та надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства, в адміністративних межах Самгородоцької сільської ради Смілянського району Черкаської області суд зазначає про таке.

За змістом Рекомендації №R (80) 2, прийнятої на 316-му засіданні заступників міністрів Комітетом Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 (далі - «Рекомендація R (80)2»), під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Здійснення дискреційних повноважень може передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.

Дискреційним повноваженням є таке повноваження, що надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Надання дозволу на розробку проекту землеустрою реалізується шляхом видання державним органом відповідного розпорядчого акту, проте втручатися в його управлінську діяльність суд позбавлений повноваження, а позовна вимога зобов'язати відповідача надати відповідний дозвіл не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що під час розгляду справи суд встановив протиправність рішення відповідача про відмову у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою, керуючись вимогами ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень з огляду на таке.

Отже, для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, необхідно зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути і вирішити по суті клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Самгородоцької сільської ради Смілянського району Черкаської області, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача на час розгляду адміністративної справи відповідає об'єкту порушеного права і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), зокрема у п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04 вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю.

Керуючись ст.ст. 14, 77, 90, 139, 205, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Черкаській області, оформлене листом від 20.11.2017 №9966/6-17 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Самгородоцької сільської ради Смілянського району Черкаської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області повторно розглянути і вирішити по суті клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1,8562 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Самгородоцької сільської ради Смілянського району Черкаської області.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.О. Кульчицький

Рішення складене у повному обсязі 03.01.2018.