Постанова № 71440878, 21.12.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2017 р. Справа №805/2427/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аляб'єва І.Г., при секретарі судового засідання Козирєвій О.О.,

за участі представників:

позивача Ярошевича І.С.

відповідача Пономарьова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "КДЗ" до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про скасування податкових повідомлень - рішень,

в с т а н о в и в:

У липні 2017 року ПрАТ «КДЗ» звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Донецькій області, у якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 квітня 2017 року № 0000041406 та № 0000031406.

Вказаними рішеннями Позивачу зменшено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 1 875 021 грн, донараховано зобов'язань з податку на додану вартість на суму 6 208 472 грн та штраф у розмірі 3 104 326 грн.

Позов обґрунтований тим, що господарські операції, на підставі яких сформовано податковий кредит, підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, а висновки Відповідача ґрунтуються виключно на даних АІС «Податковий блок». Також зазначають, що окремі недоліки первинних документів, на які посилається Відповідач в акті перевірки, є незначними та стосуються виключно внутрішнього оформлення руху товарів.

Відповідач надіслав до суду заперечення на позов та просить в його задоволенні відмовити. Зазначає, що під час перевірки встановлено порушення ПрАТ «КДЗ» правил складання первинних документів, а контрагенти Позивача, згідно з інформацією податкового обліку, не були в змозі здійснити поставку відповідних товарів, а перевізник - здійснити перевезення. Також Відповідач стверджує про порушення правил заповнення товарно-транспортних накладних, за якими здійснювалася поставка товарів.

Провадження у справі відкрито ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 серпня 2017 року та в подальшому неодноразово зупинялося за клопотаннями сторін ухвалами від 14 вересня 2017 року, від 20 вересня 2017 року, від 04 жовтня 2017 року, від 09 листопада 2017 року, від 16 листопада 2017 року.

До судового засідання 21 грудня 2017 року з'явилися представники сторін.

Представник Позивача наполягав на задоволенні позову, а представник Відповідача просив у його задоволенні відмовити, з підстав, аналогічних викладеним у позові та запереченнях на нього.

Дослідивши обставини справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд з'ясував наступне.

ПрАТ «КДЗ» зареєстроване в якості юридичної особи розпорядженням виконавчого комітету Красноармійської міської ради народних депутатів від 21 березня 1994 року 151, свідоцтво про державну реєстрацію 21 березня 1994 року № 5, код ЄДРПОУ 00191738.

З 27 лютого по 20 березня 2017 року Відповідачем проведена документальна позапланова перевірка ПрАТ «КДЗ» з питань достовірності формування та віднесення сум ПДВ до податкового кредиту у деклараціях з ПДВ за лютень - січень 2017 року.

Перевірка проведена на підставі наказу ГУ ДФС в Донецькій області від 24 лютого 2017 року № 86.

За результатами перевірки складено акт від 27 березня 2017 року № 55/05-99-14-06/00191738 (т. 2 а.с.83-176), у якому контролюючий орган дійшов висновку про заниження ПрАТ «КДЗ» сум задекларованого ПДВ на суму 6 208 472 грн, а також про завищення Товариством від'ємного значення ПДВ на суму 1 875 021 грн.

30 березня 2017 року ПрАТ «КДЗ» надіслало до Відповідача заперечення на акт перевірки (т. 1 а.с.71-76)., які були відхилені листом від 12 квітня 2017 року №№ 5175/10/05-99-14-06-16 (т. 1 а.с.77-82).

На підставі висновків акта складені податкові повідомлення-рішення від 18 квітня 2017 року № 0000041406 і № 0000031406 (т.1, а.с. 24-25), якими Позивачу зменшено від'ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на суму 1 875 021 грн, донараховано зобов'язань з податку на додану вартість на суму 6 208 472 грн та застосовано штраф у розмірі 3 104 326 грн.

05 травня 2017 року ПрАТ «КДЗ» звернулося із скаргою на вказані податкові повідомлення-рішення до ДФС України, яку відхилено рішенням ДФС України від 20 червня 2017 року № 13190/6/99-99-11-01-01-25(т.1 а.с.84-85).

Вирішуючи питання про обґрунтованість оскаржуваних рішень Відповідача, суд виходить з такого.

Відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків, крім електронної перевірки, свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з пунктом 123.1 статті 123 ПК України у разі, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Таким чином, Відповідач має повноваження на прийняття рішень, що оскаржуються.

Перевіркою охоплено господарські відносини Позивача з наступними контрагентами: ТОВ «Аліко ЛТД», ТОВ «Синергруп», ТОВ «Промстаценерго», ТОВ «ДИСКОПРОТЕХ», ТОВ «ЮГТЕХНОПОЛІС», ТОВ «Мінералтех», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Лігаторг», ТОВ «Апітрейдс», ТОВ «Начснаб».

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено актом перевірки, Позивачем укладені договори поставки, за умовами яких перелічені контрагенти здійснюють поставку запасних частин для виробничого обладнання ПрАТ «КДЗ».

Відповідно до частин першої та другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Це означає, що для віднесення сум ПДВ до податкового кредиту відповідна господарська операція має дійсно відбутися, тобто бути реальною та спрямованою на досягнення певного економічного ефекту (в коротко- або довгостроковій перспективі).

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК України. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон № 996-ХIV.

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (далі - Положення № 88).

Згідно з пунктом 2.1 цього Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.2 Положення № 88 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Відповідно до статті 9 Закону № 996-ХIV та пункту 2.4 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

На підтвердження реальності господарських відносин Позивачем надані наступні документи: договори поставки та додаткові угоди до них; специфікації; накладні; податкові накладні; рахунки на оплату; журнали реєстрації довіреностей; довіреності на отримання товарів; документи щодо транспортування ТМЦ (договори перевезення та додаткові угоди до них, товарно-транспортні накладні, замовлення на виконання послуг, акти приймання передачі виконаних робіт), документи внутрішнього обліку ТМЦ (дефектні акти, вимоги щодо заміни обладнання, накладні, акти встановлення, акти надходження матеріальних цінностей після заміни, картки складського обліку матеріалів, прибуткові ордери), платіжні доручення на оплату поставленого товару; сертифікати якості та гарантії.

Суд не вбачає доцільним наводити конкретні реквізити кожного з наведених документів з огляду на їх надвеликий обсяг.

З матеріалів справи вбачається, що вказані договори, а також супровідна документація до них (додаткові угоди, акти, тощо) виконані в єдиному діловому стилі.

Посилання податкового органу на типовість оформлення ділових відносин з різними контрагентами як ознаку нереальності здійснених операцій вбачається необґрунтованим, оскільки використання шаблонів документації є звичайною діловою практикою.

Системний аналіз наданих до суду документів дозволяє наступним чином відтворити внутрішнє оформлення господарських операцій, які були предметом перевірки.

Після виходу з ладу певних деталей обладнання, працівниками відповідних цехів заводу складався дефектний акт та письмова вимога щодо заміни деталей.

На підставі вказаних вимог Товариство здійснювало замовлення деталей, а після їх надходження складалися накладні, прибуткові ордери та акти встановлення деталей. Переміщення відпрацьованих деталей на склад оформлене актами надходження матеріальних цінностей після заміни, картками складського обліку матеріалів, актами списання.

Відповідач посилається на окремі недоліки правил оформлення перелічених документів щодо руху ТМЦ.

Суд погоджується з таким твердженням. Водночас, системний аналіз наданих до суду документів дає підстави стверджувати, що самі по собі відповідні недоліки не можуть свідчити про нереальність здійснення відповідних господарських операцій.

Зі змісту договорів поставки та додаткових угод до них вбачається, що поставка товарів відбувалася на склад Позивача та за його кошт.

Останнім надано податковому органу та до суду докази здійснення перевезень - договори перевезення та додаткові угоди до них, товарно-транспортні накладні, замовлення на виконання послуг, акти приймання передачі виконаних робіт, докази оплати послуг.

Відповідач посилається на невідповідність об'ємів перевезеного вантажу з технічними характеристиками відповідних автомобілів. Суд не приймає вказані доводи до уваги з огляду на те, що вони не враховують використання причіпів різного габариту.

Також Відповідач посилається на те, що автомобілі, якими здійснено перевезення, не знаходяться у власності перевізника - ФОП ОСОБА_3 Крім того, у акті перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_3 не відображувала трудових відносин з водіями.

Суд критично відноситься до вказаних доводів з огляду на те, що перевірка безпосередньо ФОП ОСОБА_3 не проводилась, а перевізник не позбавлений можливості укладати цивільно-правові договори з іншими особами щодо надання послуг перевезення. Інформації про відсутність таких цивільно-правових договорів Відповідачем не надано.

З матеріалів справи вбачається, що окремі недоліки оформлення товарно-транспортних накладних, на які посилається Відповідач, дійсно мають місце, проте не дають підстав не приймати відповідні товарно-транспортні накладні до уваги як первинні документи.

Твердження ГУ ДФС в Донецькій області про неможливість перевірки якості поставленої продукції Позивачем при її отриманні не знаходить свого підтвердження та спростовується наданими до суду сертифікатами якості, сертифікатами гарантії, а також технічними паспортами і кресленнями відповідної продукції.

Щодо посилання ГУ ДФС в Донецькій області на необхідність сертифікації відповідної продукції, суд зазначає наступне.

Відповідач в обґрунтування своїх доводів стверджує про порушення Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного значення, затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25 квітня 1966 року П-7 та П-6.

Статтею 14 Інструкції П-7 передбачено, що приймання продукції за якістю і комплектності виробляється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними і Особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість та комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про Як, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла і в акті вказується, які документи відсутні.

Водночас, товари, що поставлялися у спірному випадку не входять до Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 01 лютого 2005 року № 28.

При цьому, Позивачем надані сертифікати якості та гарантії щодо більшої частини поставленої продукції.

Суд також зазначає, що Відповідач заявляє про неможливість здійснення контрагентами Позивача поставки відповідної продукції внаслідок недостатності у них матеріальної бази та робочої сили. Зокрема, Відповідачем використано при перевірці та надано до суду узагальнену податкову інформацію щодо ТОВ «Аліко ЛТД», ТОВ «Синергруп», ТОВ «Промстаценерго», ТОВ «ДИСКОПРОТЕХ», ТОВ «ЮГТЕХНОПОЛІС», ТОВ «Мінералтех», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Лігаторг», ТОВ «Апітрейдс», ТОВ «Начснаб» (т.1 а.с. 172-247, т.2 а.с. 1-82).

Сторонами не заперечується, що контрагенти Позивача на момент здійснення відповідних господарських операцій були зареєстровані в якості платників ПДВ.

Суд зазначає, що наявність реєстрації контрагента є свідченням наявного у нього достатнього обсягу правосуб'єктності для здійснення відповідних операцій.

Дослідивши узагальнену податкову інформацію щодо контрагентів Позивача суд відзначає, що вона складена виключно на підставі відомостей АІС «Податковий блок» та містить дані щодо діяльності перелічених юридичних осіб у місяцях, коли ними здійснювалася поставка товарів на користь Позивача.

При цьому, в узагальненій податковій інформації відсутні відомості щодо господарської діяльності вказаних осіб у інші періоди, зокрема, зазначено, що їх перевірки у 2015-2016 роках не проводилися.

Висновок про неможливість здійснення контрагентами Позивача поставок продукції, здійснений шляхом співставлення господарських операцій цих контрагентів з іншими постачальниками.

Таке співставлення та його висновки вбачаються недостатньо обґрунтованими, враховуючи, що вони здійснені лише за короткий період (один - два місяці) та не охоплюють господарської діяльності відповідних осіб за попередні періоди.

На запитання суду представник Відповідача у судовому засіданні пояснив, що відповідна узагальнена інформація не містить висновків про нереальність господарських операцій між відповідними особами та Позивачем.

Суд також звертає увагу, що згідно з вказаною податковою інформацією, ТОВ «Аліко ЛТД», ТОВ «Синергруп», ТОВ «Промстаценерго», ТОВ «ДИСКОПРОТЕХ», ТОВ «ЮГТЕХНОПОЛІС», ТОВ «Мінералтех», ТОВ «Агросолт», ТОВ «Лігаторг», ТОВ «Апітрейдс», ТОВ «Начснаб» здійснили декларування податкових зобов'язань у обсязі, що відповідає обсягу задекларованого Позивачем податкового кредиту.

Згідно з абзацом третім пункту 198.6 статті 198 ПК України податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Сторонами не заперечується, що суми податкового кредиту з ПДВ, правомірність нарахування якого є предметом дослідження у цій справі, задекларовані Позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, тобто у відповідності до вимог наведеної статті.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України передбачена презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи, що реальність здійснення господарських операцій по кожному із постачальників підтверджена договорами поставки та додатковими угодами до них; специфікаціями; накладним; податковими накладними; рахунками на оплату; журналами реєстрації довіреностей; довіреностями на отримання товарів; документами щодо транспортування ТМЦ (договори перевезення та додаткові угоди до них, товарно-транспортні накладні, замовлення на виконання послуг, акти приймання передачі виконаних робіт), документами внутрішнього обліку ТМЦ (дефектні акти, вимоги щодо заміни обладнання, накладні, акти встановлення, акти надходження матеріальних цінностей після заміни, картки складського обліку матеріалів, прибуткові ордери), платіжними доручення на оплату поставленого товару; сертифікатами якості та гарантії, суд приходить до висновку про те, що Відповідачем не доведено правомірності прийнятих рішень, в той час як Позивачем надано документи, які підтверджують здійснення господарських операцій, та, як наслідок правильність віднесення сум ПДВ до податкового кредиту.

Це означає, що цей позов підлягає задоволенню, а оскаржувані податкові-повідомлення-рішення - скасуванню.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 256 Кодексу адміністративного судочинства,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «КДЗ» задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 18 квітня 2017 року № 0000041406 та від 18 квітня 2017 року № 0000031406.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС України в Донецькій області (87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська 59, код ЄДРПОУ 39406028) на користь Приватного акціонерного товариства «КДЗ» (85300, Донецька область, м. Покровськ, вул. Шмідта, 3, код ЄДРПОУ 00191738) судовий збір у розмірі 167 815 (сто шістдесят сім тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн 94 коп судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Повний текст рішення складено та підписано 02 січня 2018 року.

Суддя Аляб'єв І.Г.