Постанова № 71438084, 04.01.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/2052/17 Номер провадження 22-ц/775/1854/2017

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2017 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Канурної О.Д.,

суддів: Будулуци М.С., Санікової О.С.

секретар Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Добропільського міськрайонного суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову посилався на те, що перебував з відповідачем по справі у трудових відносинах з 27.11.2014 року по 13.03.2016 рік, працюючи гірничим робітником очисного вибою підземним 5 розряду з повним робочим днем у шахті.

13.03.2016 року позивача було звільнено за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. В день звільнення відповідач не виплатив належні йому при звільненні суми, а саме одноразову допомогу при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію, яка передбачена п.12.15 Галузевої (тарифної) угоди між Держвуглепромом і галузевими вугільними профспілками від 12.02.1992 року та п. 8.10. Колективного договору ДП «ВК «Краснолиманська». Допомога при звільненні не була виплачена підприємством з тих підстав, що співробітниками ТОВ «Краснолиманське», на якому він працював до працевлаштування на ДП «ВК «Краснолиманська», не було зроблено запису про його звільнення з вказаного підприємства в трудовій книжці, але трудові взаємовідношення фактично були припинені і на підтвердження цього при звільненні ним були надані відповідачу документи, які у повній мірі підтверджували його трудовий стаж у вугільній промисловості більш ніж 16 років, який також був врахований при призначенні йому пенсії у Добропільському об'єднаному управлінні ПФУ у Донецькій області.

На момент звільнення з роботи позивач отримував пенсію за віком на пільгових умовах, його стаж роботи у вугільній галузі складає більше 16 років. Тому позивач вважає, що має право на отримання одноразової допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Позивач був звільнений 13.03.2016 року, а повний розрахунок підприємством не був проведений, він неодноразово звертався до підприємства з проханням виплатити належні йому суми вихідної допомоги, проте лише у січні 2017 року відповідач виплатив допомогу у розмірі 1 середньомісячного заробітку, яка склала 17748,00 грн. не врахувавши у повному обсязі стаж роботи у вугільній галузі, а саме стаж роботи на ТОВ «Краснолиманське» з 16.08.2010 року по листопад 2014 року.

Позивач просив суд, враховуючи уточнену позовну заяву, стягнути з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на його користь одноразову допомогу у зв'язку із виходом на пенсію у розмірі 17748,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку з 14.03.2016 року по 08.08.2017 року в сумі 248427 грн. 49 коп., моральну шкоду в розмірі 5000 грн., витрати на надання правової допомоги в сумі 600 грн.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 одноразову допомогу при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію у розмірі 17748,00 грн., а також в рахунок відшкодування моральної шкоди суму 2500,00 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 листопада 2017 року стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Із рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року не погодився позивач - ОСОБА_1 і оскаржив його в апеляційному порядку.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального права. Просить апеляційний суд скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року, в частині відмови у стягненні з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14.03.2016 року по 08.08.2017 року у сумі 248427,49 грн. та змінити рішення суду першої інстанції шляхом задоволення його позовних вимог в частині стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14.03.2016 року по 14.09.2017 року у сумі 266829,52 грн., в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції від 03 жовтня 2017 року, яка набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємствах вугільної галузі з 27.05.1985 року, а саме: з 27.05.1985 року по 08.02.1996 року - шахта ім. ХХІ з'їзду КПРС в/о «Добропіллявугілля»/шахта Білицька в/о «Добропіллявугілля»; з 16.08.2010 року - по листопад 2014 року у якості гірника підземного очисного забою 4 розряду з повним підземним робочим днем в шахті, гірника підземного очисного забою 5 розряду з повним підземним робочим днем у шахті на ТОВ «Краснолиманське»; з 27.11.2014 року по 13.03.2016 року - у якості гірника підземного очисного вибою 5 розряду з повним робочим днем у шахті на ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська».

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що матеріалами справи підтверджено наявність у позивача стажу у вугільній галузі більше 15 років.

Статтею 7 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що законодавство про оплату праці грунтується на Конституції України і складається з Кодексу законів про працю України, цього Закону, Закону України "Про колективні договори і угоди", Закону України «Про підприємства в Україні» та інших актів законодавства України.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що вихідна допомога входить до структури заробітної плати, є безпідставними, оскільки пунктом 3.6. розділу 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, передбачено, що одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію згідно з діючим законодавством та колективними договорами (включаючи грошову допомогу державним службовцям та науковим (науково-педагогічним) працівникам) відноситься до інших виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Вказана вище Інструкція є підзаконним нормативно-правовим актом, який прийнятий у визначеному порядку компетентним державним органом, у якому містяться норми права. У правовій системі України нормативно-правовий акт є основним джерелом права.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.99 року передбачено, що при розгляді справ про оплату праці осіб, які працюють за трудовим договором, судам слід відмежовувати сферу державного регулювання оплати праці від сфери її договірного регулювання.

За цими межами здійснюється договірне регулювання оплати праці на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону «Про колективні договори і угоди».

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що враховуючи, що одноразова допомога при звільненні за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (передбачена колективним договором та Галузевою угодою) не входить в структуру заробітної плати, тому на неї не поширюються вимоги ст. 43 Гірничого Закону України, ст. 97 КЗпПУ та Закону України «Про оплату праці».

Вказана допомога є необов'язковою виплатою, оскільки здійснюється на підставі колективного договору та Галузевої угоди.

Крім того, до виплат, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, належить одноразова допомога працівникам, які виходять на пенсію згідно із законодавством та колективними договорами.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що оскільки відповідачем було порушено норму статті 116 КЗпП України, то має наступити відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, яка передбачена статтею 117 КЗпПУ, є безпідставними, оскільки частиною 1 статті 116 КЗпПУ передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпПУ передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В даному випадку вихідна допомога не є обов'язковою виплатою, то і вини роботодавця у затримці її виплати немає. Отже відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки виплат при звільненні.

Пунктом 8.10 Колективного договору підприємства передбачено, що одноразова вихідна допомога у зв'язку зі звільненням на пенсію проводиться за рахунок прибутку підприємства. Відповідно до звіту про фінансові результати за перше півріччя 2016 року відповідача - Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» зазначено, що прибутку за цей період не було, а отже відповідач не мав джерела для виплат.

Посилання позивача на Постанову Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-778цс16, є недоречним, оскільки там мова йде про інші обставини справи.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки КЗпПУ не передбачена обов'язкова виплата вихідної допомоги при звільненні особам, які мають стаж роботи у вугільній галузі, трудовий договір з якими розірвано на підставі ст. 38 КЗпП України, вказана вихідна допомога є необов'язковою виплатою, так як здійснюється на підставі колективного договору та Галузевої угоди.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, правильно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і обґрунтовано у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення в частині відмови у стягненні з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зміни рішення і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 немає.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 14 вересня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 04 січня 2018 року.

Судді: