Постанова № 71423610, 28.12.2017, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.12.2017 року м. Дніпро Справа № 904/4384/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Верхогляд Т.А., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Дон О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2017 у справі № 904/4384/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло"

до Банку "Експобанк ЧЗ, а.с."

про визнання договору іпотеки від 21.03.2012 недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до банку "Експобанк ЧЗ, а.с." про визнання недійсним договору іпотеки від 21.03.2012, укладеного між Банком "ЛББВ Банк ЧЗ, а.с." та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло", посвідченого державним нотаріусом та зареєстрованого в реєстрі за номером 490.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2017 (суддя Бондарєв Е.М.) провадження у справі № 904/4384/17 припинено; скасовано заходи забезпечення позову, вжиті у справі ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2017.

Припиняючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, місцевий господарський суд виходив з обставин зазначення у договорі іпотеки від 21.03.2012, зареєстрованому в реєстрі за № 490, який є предметом спору, що будь-які спори, протиріччя або претензії, які виникають у зв'язку з або відповідно до цього договору, повинні остаточно вирішуватись арбітражним судом при торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки трьома арбітрами, призначеними згідно з його регламентом.

Не погодившись з ухвалою суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при винесенні ухвали норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати цю ухвалу та направити справу до господарського суду Дніпропетровської області для продовження судового розгляду.

Позивач не погоджується з тим, що дана справа за участю іноземного суб'єкта господарювання не підсудна судам України. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що спірний договір іпотеки було укладено на території України, позивач знаходиться в Україні, відтак, в силу положень пункту 7 частини першої ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" є законні підстави для розгляду справи господарським судом Дніпропетровської області. Також, на думку позивача, вказаний спір підпадає під дію і ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" (виключна підсудність), оскільки, не дивлячись на те, що предметом даного спору є визнання недійсним договору іпотеки, підставою позовних вимог є невідповідність предмета іпотеки фактичному складу об'єкта нерухомого майна і, як наслідок, має місце порушення ст. 5 Закону України "Про іпотеку" (в іпотеку була передана лише частина об'єкту нерухомості без її виділу в натурі, який знаходиться на території України). Посилаючись на положення Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (п. 2 ч. 2 ст. 6), Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" (ст. 2), висновок Конституційного Суду України, наведений у рішенні від 10.01.2008 у справі № 1-3/2008 (№ 1-рп/2008), а також враховуючи, що договір підпорядкований законодавству України, позивач вважає, що даний спір підлягає розгляду виключно в державному суді, при цьому спір не може бути вирішений іноземним арбітражним (третейським) судом, а прерогаційної угоди між договірними сторонами не укладено. За доводами позивача, третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав та не може обмежувати право на звернення до господарського суду. Також, посилаючись на роз'яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" (пункт 5), позивач зазначає, що сторони зовнішньоекономічного договору мають право передбачити у ньому або шляхом укладення окремої угоди (арбітражна умова, арбітражне застереження) передачу спорів, що виникають з такого договору, на вирішення третейського суду (постійно діючого або створеного для вирішення конкретного спору); ця домовленість повинна чітко визначати, який саме орган вирішення спорів обрали сторони. Господарський суд може порушити провадження у справі у випадку наявності у зовнішньоекономічному договорі арбітражної угоди, якщо визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Порівнюючи англомовний текст арбітражного застереження щодо найменування арбітражного суду, викладеного у договорі, що оспорюється, з наведеним англійською мовою найменуванням суду у регламенті постійно діючого арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки (за умовами договору іпотеки пріоритет має англійська версія), позивач вважає, що арбітражної установи з назвою, викладеною в іпотечному договорі, не існує. Відповідно, у зв'язку з відсутністю арбітражної установи, зазначеної у п. 7.2 договору іпотеки, виконання арбітражного застереження договору іпотеки, на думку позивача, є неможливим. Позивач посилається на ті обставини, що пояснення стосовно відмінностей в назві арбітражної установи ним надавалися до суду першої інстанції при розгляді цієї справи. Разом з тим, суд, приймаючи оскаржувану ухвалу, зазначив, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не подавалися до суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що арбітражної установи, передбаченої п. 7.2. договору іпотеки (арбітражного суду при Торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки) не існує чи назва вказаної установи в арбітражному застереженні невірна (як в україномовній версії, так і в англомовній версії), що, як вважає позивач, не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Окрім наведеного вище, позивач зазначає, що питання підвідомчості цієї справи вже розглядалося Дніпропетровським апеляційним господарським судом (постанова від 14.11.2017 у справі № 904/4384/17).

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, доводи апелянта, які ґрунтуються на нормах Закону України "Про міжнародне приватне право" (п. 7 ч. 1. ст. 76; ст. 77), вважає необґрунтованими та такими, що не враховують положення частини першої ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж". Відповідач посилається на ті обставини, що між сторонами справи було укладено арбітражну (третейську) угоду у вигляді арбітражного (третейського) застереження, яке є чинним, не визнавалося недійсним і може бути виконано, про що вірно зазначено місцевим господарським судом, та що підтверджується листом Арбітражного суду при Торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки, наданим відповідачем до матеріалів справи. За доводами відповідача, апелянт не враховує приписи пунктів першого та п'ятого ст. 80 ГПК України, якими встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду, а також положення частини другої ст. 12 ГПК, ст.ст. 627, 629, пункту 3 ст. 6 Цивільного кодексу України. Відповідач вважає, що позивач, уклавши арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження, яке є невід'ємною частиною договору іпотеки, ще при укладенні цього договору обрав спосіб реалізації права на захист своїх прав, яким є звернення до арбітражного суду, а не до судів України. Відповідач ще до першого судового засідання, тобто до подання своєї першої заяви щодо суті спору, подав до суду першої інстанції клопотання з вимогою припинити провадження по справі з урахуванням наявного арбітражного застереження, передбаченого договором іпотеки, відтак, в силу приписів частини першої ст. 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", суд першої інстанції був зобов'язаний припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, незважаючи на те, що договір укладено на території України. Разом з тим, відповідач вважає, що підхід позивача до законодавчих положень щодо визначення підсудності спору є вибірковим та не може свідчити про начебто порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права. За доводами відповідача, предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору іпотеки, ця справа не є справою з вирішення спору щодо нерухомого майна, відносно якого передбачена виключна підсудність. Також відповідач вважає, що твердження позивача про те, що арбітражної установи з назвою, викладеною в іпотечному договорі, не існує, у зв'язку з чим виконання арбітражного застереження є неможливим, не відповідає дійсності та спростовується наданими до справи доказами: лист Арбітражного суду при Торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки від 04.10.2017 та висновок експертного дослідження, виконаного ДП "Українське Бюро Лінгвістичних Експертиз України". Щодо судової практики, на яку посилається позивач, то, на думку відповідача, вона не може бути застосована до цієї справи, оскільки у справах, на які посилається позивач, мали місце інші обставини справи, ніж у цій справі. Щодо судового рішення (постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду у цій же справі, але яка винесена за результатами перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову), у якій наведена позиція цього суду з питання підсудності справи, відповідач зазначає, що на теперішній час означене судове рішення суду апеляційної інстанції оскаржується в касаційному порядку, а на суддів, які винесли цей процесуальний документ, до компетентного органу подана скарга; відповідач також вважає, що апеляційний суд не може бути зв'язаний доводами постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду, що стосувалися оскарження ухвали про забезпечення позову.

У судовому засіданні 19.12.2017 апеляційний господарський суд роз'яснив представникам сторін, що з 15.12.2017 набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 № 2147-VIII) з подальшими змінами. Відповідно до п. 9 частини першої Перехідних положень ГПК справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Отже, апеляційним господарським судом справа переглядається у судовому засіданні за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахування особливостей, передбачених главою 1. Апеляційне провадження. Господарського процесуального кодексу України; зі стадії розгляду апеляційної скарги.

Проте, оскільки апеляційна скарга на оскаржувану ухвалу була подана до набрання чинності новою редакцією ГПК України, суд надав можливість сторонам заявити клопотання та заяви.

У судовому засіданні 19.12.2017 представник відповідача заявив клопотання про виклик у судове засідання експерта Ажнюка Богдана Миколайовича для надання усних пояснень щодо висновку експертного дослідження № 056/494 від 03.10.2017, яке суд задовольнив, постановивши відповідну ухвалу.

26.12.2017 до апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких позивач зазначає, що на запит його представника засобами електронного зв'язку було отримано Регламент постійно діючого арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки - в сканованому вигляді, завірений печаткою суду, з огляду на текст якого, на думку позивача, арбітражної установи з назвою, викладеною в іпотечному договорі, не існує, а тому виконання арбітражного застереження договору іпотеки є неможливим. Означений Регламент позивач просить долучити до матеріалів справи.

Відповідач заперечує проти прийняття вказаних пояснень, оскільки вони не направлені на адресу останнього. Також, заперечує проти прийняття нових доказів у справі, а саме - Регламенту постійно діючого арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки.

Позивач зазначає, що нових доводів вказані пояснення не містять та посилається, що роздруківки вказаного регламенту з сайту арбітражного суду подавалися до суду першої інстанції разом з інформацією про адресу розміщення вказаного регламенту у вільному доступі у мережі Інтернет. Наданий до суду апеляційної інстанції регламент не є новим доказом у справі.

З огляду на заперечення відповідача та враховуючи вимоги ГПК України, суд не вбачає підстав для прийняття додаткових пояснень позивача до апеляційної скарги, поданих 26.12.2017, та додаткового доказу у справі - регламенту арбітражного суду.

28.12.2017 до апеляційного господарського суду від відповідача надійшли письмові доповнення до відзиву на апеляційну скаргу; відповідач зазначає, що нормами процесуального законодавства України прямо встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду. Однією з найважливіших складових права на справедливий суд є здійснення правосуддя судом, встановленим законом.

28.12.2017 до апеляційного господарського суду надійшло клопотання Ажнюка Богдана Миколайовича, якого суд викликав у судове засідання, призначене на 28.12.2017, для надання пояснень стосовно підготовленого ним Висновку експертного дослідження № 056/494 від 03.10.2017, про відкладення судового засідання на іншу дату, мотивоване неможливістю прибути у судове засідання у зв'язку з його перебуванням з 24.12.2017 по 07.01.2018 за кордоном.

Суд, заслухавши думку представників учасників справи щодо цього клопотання, не вбачає за можливе відкласти розгляд апеляційної скарги за клопотанням експерта у зв'язку з обмеженістю процесуального строку розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.12.2017 апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.; розгляд апеляційної скарги призначено у судове засідання на 19.12.2017.

У судовому засіданні 19.12.2017 розгляд апеляційної скарги відкладено у судове засідання на 28.12.2017.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.12.2017 апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження колегією суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Верхогляд Т.А., Чередка А.Є. (протокол автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.12.2017).

У судовому засіданні 28.12.2017 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Переглядаючи ухвалу місцевого господарського суду апеляційний господарський суд виходить з положень ч. 1 ст. 269 ГПК України, відповідно до яких, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь суді-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази у справі, які стосуються перегляду в апеляційному порядку оскаржуваної ухвали місцевого господарського суду та стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, заслухавши виступи представників позивача та відповідача у судових дебатах, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.03.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" (іпотекодавець) та Банк "ЛББВ Банк ЧЗ, а.с." (іпотекодержатель, Чеська Республіка, правонаступником якого є Банк "Експобанк ЧЗ, а.с.", що не заперечується сторонами) уклали договір іпотеки (а.с. 9-30, т. 1). Договір укладено у м. Вільногірськ Дніпропетровської області, в дату його укладення посвідчено державним нотаріусом Вільногірської державної нотаріальної контори, зареєстровано в реєстрі за № 490.

Договір іпотеки укладено для забезпечення зобов'язань іпотекодавця за кредитним договором від 03.01.2012, укладеним між тими ж сторонами.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним цього договору іпотеки.

Відповідно до ст. 2 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) господарський суд порушує справи (у тому числі) за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Пунктом 7 частини першої ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у випадку, якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

За приписами статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном, а також спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди. Арбітражна угода укладається в письмовій формі.

Як вбачається зі змісту підпункту (б) пункту 7.2. договору іпотеки від 21.03.2012, недійсність якого є предметом спору, будь-які спори, протиріччя або претензії, які виникають у зв'язку з або відповідно до цього договору, повинні остаточно вирішуватись Арбітражним судом при Торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки трьома арбітрами, призначеними згідно з його регламентом. Місцем знаходження арбітражного суду є Прага, а мовою - англійська.

Відповідно до статті 8 згаданого Закону України "Про Міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Відповідачем до суду першої інстанції до подання першої заяви щодо суті спору було подано клопотання про припинення провадження у справі з тих підстав, що господарські суди України не можуть приймати до свого провадження і розглядати даний спір у зв'язку наявністю арбітражного застереження у договорі іпотеки.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач подавав до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності, в прохальній частині якої просив відмовити у задоволенні позову, подавав заперечення на клопотання про залучення до участі у справі третьої особи та призначення у справі судової експертизи, письмові пояснення, тобто подавав пояснення щодо суті спору Ці обставини мають правове значення для вирішення цього спору, що узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, яка викладена у постанові від 04.11.2015 у справі № 910/11845/14.

Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень ст.ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень статей 3, 15 ЦК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, пріоритет у розгляді даного спору належить саме господарському суду, як органу судової влади, а не арбітражному суду, вказаному у договорі.

Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що частина друга ст. 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, установлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом спосіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи, у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду за захистом своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, у тому числі в судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Звернення до арбітражу - це право, а не обов`язок сторони (стаття 12 ГПК України), яке реалізовується у встановленому порядку (стаття 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж"), а підсудність суду справи з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до положень частини другої ст. 124 Конституції України, ст.ст. 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", частини першої ст. 16 Цивільного кодексу України, частини третьої ст. 1 ГПК України (в редакції до 15.12.2017) юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі; ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Арбітражне застереження про передання спору на розгляд арбітражу не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв'язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок звертатися до арбітражного суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається.

Відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення арбітражем, оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом.

Вказаних висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 18.10.2017; справа господарського суду № 910/8318/16.

До того ж, арбітражна угода не може бути виконана, якщо сторони неправильно виклали назву третейського суду або зазначили арбітражну установу, якої не існує.

Місцевий господарський суд, навівши у оскаржуваній ухвалі пояснення відповідача про доведеність ним обставини існування вказаної в договорі іпотеки від 21.03.2012 арбітражної установи та щодо коректності перекладу її офіційної назви на українську та англійську мови із чеської мови, зазначивши, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не подавались до суду належні та допустимі докази на підтвердження обставини щодо підстав визнання передбаченого сторонами в договорі іпотеки арбітражного застереження таким, що не може бути виконаним, зазначивши, що в матеріалах справи відсутні та позивачем не подавались до суду належні та допустимі докази на підтвердження того, що арбітражної установи, передбаченої п. 7.2. договору іпотеки (арбітражного суду при Торговій палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки) не існує чи назва вказаної установи в арбітражному застереженні невірна (як в україномовній версії, так і в англомовній версії), неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не перевірив належним чином можливість виконання вказаного арбітражного застереження та правильність зазначення назви арбітражної установи, незважаючи на відповідні доводи позивача, надані позивачем до матеріалів справи роздруківки сторінок офіційного вебсайту арбітражного суду при Економічній палаті Чеської Республіки та Аграрній палаті Чеської Республіки (http://soud.сz).

Відповідно до підпункту (а) пункту 7.6. договору іпотеки цей договір оформлено англійською та українською мовами у трьох примірниках, по одному для кожної сторони та Вільногірської державної нотаріальної контори. У випадку розбіжностей англійська версія договору матиме переважну силу над українською версією. Англійська версія цього договору буде застосовуватись під час розгляду будь-якого спору між сторонами, в тому числі під час розгляду в будь-якому суді або іншого провадження.

Як вбачається з англомовної редакції підпункту (b) пункту 7.2. договору іпотеки, назва арбітражної установи зазначена як: Arbitration Tribunal of the Chamber of Commerce of the Czech Republic and the Agrarian Chamber of the Czech Republic.

Проте, відповідно до англомовного Регламенту суду (роздруківки регламенту з сайту арбітражного суду - а.с. 81, т. 2) назва арбітражної установи відрізняється від зазначеної у договорі іпотеки - Arbitration Court attached to the Czech Chamber of Commerce and the Agricultural Chamber of the Czech Republic.

Апеляційний господарський суд відхиляє посилання відповідача на лист арбітражної установи (а.с. 120-121, т. 2) та висновок експертного дослідження № 056/494 від 03.10.2017 (а.с. 122-140, т. 2), як на докази правильності зазначення назви арбітражної установи у договорі іпотеки.

Вказаний лист не є належним доказом у справі, оскільки не підписаний уповноваженою особою, яка його склала, не скріплений печаткою установи та не може бути достатнім доказом для вирішення питання щодо відповідності назви арбітражного суду, вказаної в договорі іпотеки та зазначеної в регламенті суду.

Відносно висновку експертного дослідження № 056/494 від 03.10.2017 суд зазначає, що відповідно до його змісту експертом встановлено лише допустимість перекладу та відсутність змістовних відмінностей назви арбітражної установи, вказаної у договорі іпотеки, від оригінальної назви чеською мовою та назви англійською мовою відповідно до регламенту.

Однак, вказане не свідчить про правильність зазначення назви арбітражної установи у договорі іпотеки, яка має офіційний переклад власної назви з чеської мови на англійську.

Таким чином, висновки суду першої інстанції про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України є передчасними.

Окрім того, предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору іпотеки від 21.03.2012, укладеного між сторонами, в цілому, а не окремих його положень. Звернення сторони до арбітражного суду відповідно до умов договору, дійсність якого ця сторона оскаржує, не відповідає самій суті предмету позовних вимог та реалізації права на захист свого права.

У зв'язку з припиненням провадження у справі, суд першої інстанції вважав за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду від 27.09.2017.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в цілому, як така, що прийнята у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права з направленням справи до господарського суду Дніпропетровської області для продовження її розгляду.

Суд відхиляє посилання позивача на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 у даній справі (перегляд ухвали суду про забезпечення позову), якою надано оцінку питанням підсудності справи. Предметом перегляду при винесенні цієї постанови були інші обставини, оцінка питанням підвідомчості справи надана судом в рамках відхилення доводів однієї зі сторін та не є преюдиціальною обставиною. Окрім того, вказана ухвала на даний час оскаржується в касаційному порядку.

Суд відхиляє і доводи позивача щодо поширення норм статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" (виключна підсудність) на спір у даній справі, оскільки предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору, який не підпадає під випадки виключної підсудності, визначені цією статтею.

Також, враховуючи наведене вище, суд відхиляє доводи відповідача у справі щодо наявності підстав для припинення провадження у справі.

Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 275, 280, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2017 у справі № 904/4384/17 задовольнити.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2017 у справі № 904/4384/17 скасувати.

Справу № 904/4384/17 направити до господарського суду Дніпропетровської області для продовження розгляду.

Стягнути з Банку "Експобанк ЧЗ, а.с." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вільногірське скло" судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 02.01.2018

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя А.Є. Чередко