Постанова № 71421311, 27.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/605/17-ц 22-ц/774/1247/К/17

Справа № 212/605/17-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження №22ц/774/1247/К/17 суддя Тимошенко Т.І.

Категорія - 26 (I) Доповідач Барильська А.П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області

в складі : головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

із секретарем: Видрик А.А.,

за участю: представника Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - Руденко Іллі Володимировича

представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 квітня 2017 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої професійним захворюванням, -

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - ПрАТ «ЦГЗК») про стягнення моральної шкоди, обґрунтовуючи вимоги тим, що він тривалий час працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих факторів, що викликали у нього вібраційну хворобу І-ІІ з синдромом вегетативно - сенсорної полінейропатії, виражена церві-калгія, попереково-крижову полірадікулопатію, деформуючий артроз ліктьових суглобів з П-М І-ІІ ст., зазначені захворювання були визнані професійним захворюванням.

За результатами огляду МСЕК від 13.05.1998 року позивачу первинно було встановлено 30 % втрати професійної працездатності. За результатами огляду МСЕК від 18.05.2001 року позивачу було встановлено 25% втрати професійної працездатності безстроково.

Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання № 7 від 09 квітня 1998 року причиною професійного захворювання ОСОБА_2 було визнано тривалу роботу в умовах впливу на його робочому місці на підприємстві відповідача, вібрації та шуму, рівень яких перевищував гранично - допустимі норми, а також пилу кремнію диоксида, концентрація якого в повітрі робочої зони перевищувала гранично - допустиму концентрацію, винним визнано відповідача що не виконав обов'язків зі створення здорових, безпечних умов праці відповідно до вимог нормативних актів з охорони праці.

Вважаючи причиною отримання професійного захворювання тривалу роботу в умовах шкідливих факторів, що перевищують гранично допустимий рівень, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у сумі 40 000,00 грн. без урахування податку з доходу фізичних осіб.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 квітня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 8 000 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ «ЦГЗК», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог.

Судом не враховано, що на момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем діяли Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженимним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров"я, пов"язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.1993 року № 472, відповідно до п.11 яких розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподаткованих мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат, а тому сума, яка підлягала стягненню з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 2550 грн.

Крім того, представник відповідача вважає, що судом першої інстанції безпідставно стягнуто на відшкодування моральної шкоди 8000 грн., оскільки вказаний розмір моральної шкоди є необґрунтованим та не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості, та визначено без урахування судової практики по даній категорії справ.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працював на підприємстві відповідача в різних структурних підрозділах на різних посадах, в умовах впливу шкідливих факторів впродовж 30 років та 4 місяців, що викликали у нього вібраційну хворобу І-ІІ з синдромом вегетативно - сенсорної полінейропатії, виражена церві-калгія, попереково-крижову полірадікулопатію, деформуючий артроз ліктьових суглобів з П-М І-ІІ ст., зазначені захворювання були визнані професійним захворюванням.

За результатами огляду МСЕК від 13.05.1998 року ОСОБА_2 первинно було встановлено 30 % втрати професійної працездатності. За результатами огляду МСЕК від 18.05.2001 року позивачу було встановлено 25% втрати професійної працездатності безстроково.

Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання № 7 від 09 квітня 1998 року причиною професійного захворювання ОСОБА_2 було визнано тривалу роботу в умовах впливу на його робочому місці на підприємстві відповідача, вібрації та шуму, рівень яких перевищував гранично - допустимі норми, вібрація 105/97 дБА при допустимій нормі 101/112, шум 89 дБА при нормі 80 дБА, а також пилу кремнію диоксида, концентрація якого в повітрі робочої зони перевищувала гранично - допустиму концентрацію, 7,5 мг/м3 при нормі 2 мг/м3, винним визнано підприємство відповідача що не виконав обов'язків зі створення здорових, безпечних умов праці відповідно до вимог нормативних актів з охорони праці.

Суд, частково задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_2 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання ним трудових обов'язків і пов'язане з виробництвом, і наявності у зв'язку з цим підстав для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Встановивши, що згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання № 7 від 09 квітня 1998 року позивачу ОСОБА_2 встановлено втрату професійної працездатності по отриманому ним на виробництві професійному захворюванню первинно, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що саме з часу первинного встановлення хронічного захворювання у позивача виникло право на відшкодування моральної шкоди, яку заподіяно внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві, а тому спір з приводу її відшкодування повинен вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого такого права у відповідності до Правил та положень ЦК України в редакції 1963 року, що діяли на час виникнення правовідносин між сторонами по справі.

Згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 р. № 472 (далі Правил) в редакції, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді

одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі,

розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах , рішення суду .

Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати

двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших

будь-яких виплат.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання № 7 від 09 квітня 1998 року професійне захворювання позивача виникло через тривалу роботу в умовах впливу на його робочому місці на підприємстві відповідача, вібрації та шуму, рівень яких перевищував гранично - допустимі норми, вібрація 105/97 дБА при допустимій нормі 101/112, шум 89 дБА при нормі 80 дБА, а також пилу кремнію диоксида, концентрація якого в повітрі робочої зони перевищувала гранично - допустиму концентрацію, 7,5 мг/м3 при нормі 2 мг/м3, винним визнано підприємство відповідача що не виконав обов'язків зі створення здорових, безпечних умов праці відповідно до вимог нормативних актів з охорони праці.

Факт вини адміністрації ПрАТ «ЦГЗК» в отриманні позивачем профзахворювання, встановлено Актом розслідування хронічного професійного захворювання.

Оскільки порушення відповідачами положень ч. 2 ст. 153 КЗпП України встановлено вищевказаним актом розслідування хронічного професійного захворювання, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у спричиненні моральної шкоди позивачу.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичного болю та душевних страждань, виникло з вини ПрАТ "ЦГЗК", яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.

Спростовуються доводи відповідача щодо недоведення позивачем позовних вимог, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з отриманим ним професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач переносить фізичний біль, зазнав порушення свого звичайного способу життя і вимушений витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання.

Отже, судом вірно встановлено порушення ПрАТ "ЦГЗК" норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у ОСОБА_2 професійного захворювання, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

Посилання ПрАТ «ЦГЗК» в апеляційній скарзі на відсутність обов'язку підприємства відшкодовувати моральну шкоду, завдану позивачу з тих підстав, що останній є суб'єктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, не передбачає у 1995 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоров'я Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, враховуючи викладене й те, що право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку з ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, виникло у позивача з 1998 року, тобто з моменту встановлення йому вперше стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, та відхиляє доводи апеляційної скарги про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Так, згідно п.11 Правил, в редакції, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати

двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших

будь-яких виплат.

Крім того, відповідно до роз'яснень, викладених у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Згідно роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України в п. 9 Постанови № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди», відповідно до яких, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи (абз. 2 п.9 вищенаведеної Постанови Пленуму).

Саме до таких висновків зводяться правові позиції, викладені Верховним Судом України у постановах №6-156цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-188цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-207цс14 від 24 грудня 2014 року, №6-24цс15 від 18 березня 2015 року.

Стягуючи з відповідача ПрАТ "ЦГЗК" на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 8000 грн., суд першої інстанції врахував вимоги п. 11 Правил, згідно якого розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати

двохсот мінімальних розмірів заробітної плати, характер отриманого професійного захворювання, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів на ПрАТ "ЦГЗК", відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»- залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 06 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 03 січня 2018 року.

Головуючий:

Судді: