Ухвала суду № 71420097, 12.12.2017, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/1053/15-ц

Провадження № 2/175/430/15

У Х В А Л А

12 грудня 2017 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.,

з участю секретаря Рись Н.Ю.,

розглянувши у судовому засіданні в смт. Слобожанське клопотання представника позивача ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» за довіреністю ОСОБА_2 про зупинення провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання зобов’язання належним чином виконаним, -

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Дніпропетровського районного суду знаходиться вищевказана цивільна справа за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання зобов’язання належним чином виконаним.

07 листопада 2017 року представник позивача подав до суду клопотання про зупинення провадження у справі до ухвалення рішення апеляційним судом Дніпропетровської області по цивільній справі №200/23111/15-ц за позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_5, третя особа: ОСОБА_3 про визнання договору про задоволення вимог іпотекодержателя виконаним, та таким, що припинив дію.

Вивчивши матеріали справи суд прийшов до наступного.

Згідно з вимогами ст. 201 ЦПК України суд зобов’язаний зупинити провадження по справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається у порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства.

За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Водночас, ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Відповідно до вимог ч. 5 та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, Постановою Верховного суду України від 01 лютого 2017 року у справі №643/1155/16-ц Верховний суд України висловив свою позицію стосовно зупинення провадження у справах щодо реального виконання договірного зобов'язання, при наявності відкритого провадження в іншому процесі у справі про визнання договору, що встановлює зобов'язання, недійсним. Зокрема у постанові визначено наступне: «Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»). Крім того, зупинивши провадження у справі, суд порушив право позивача на розумні строки розгляду справи.».

У постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 pоку у справі №6-1367цс15, Верховний суд також, прийшов до висновку, що суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, не врахував вимоги ст. 157 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку (не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі), та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи.

Такого ж висновку прийшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ у справі №6-4733кс15 від 20 січня 2016 року. Суть касаційної скарги Банку, також, полягала у скасуванні ухвали суду про зупинення провадження у справі за позовом Банку до боржника про стягнення боргу за кредитним договором до розгляду по суті цивільної справи за позовом боржника до Банку про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними.

Зокрема, ВССУ у зазначеній вище ухвалі вказав, «Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку цивільного судочинства. Зупинення провадження у справі застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Відповідно до роз'яснень, які надані у п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», визначаючи наявність передбачених ст. 201 ЦПК України підстав, за яких провадження у справі підлягає обов'язковому зупиненню, суд повинен, зокрема, врахувати, що така підстава для зупинення провадження у справі, як зазначено у п. 4 ч. 1 цієї статті - неможливість розгляду цивільної справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства, застосовується у тому разі, коли в іншій справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав, заявлених у справі вимог, чи умов, від яких залежить можливість розгляду.

Таким чином, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв'язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиціальне значення для іншої справи.

Таким чином, висновки апеляційного суду про неможливість розгляду справи за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до вирішення іншої цивільної справи про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, є необґрунтованими та такими, що не відповідають положенням п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України.»

Таким чином, Верховний Суд України неодноразово висловив свою позицію щодо застосування норм п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України і ця позиція застосовується на практиці іншими судами і вона полягає у тому, що розгляд справи про визнання правочину недійсним не є підставою для зупинення провадження у справі за позовом щодо реального виконання спірного договору. І навпаки, таке зупинення є порушенням права позивача на розумні строки розгляду справи та є потаканням затягування розгляду справи.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналізуючи обставини справи, суд прийшов до висновку, що клопотання про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 157, 201 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання про зупинення провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк», третя особа: ОСОБА_4 про визнання зобов’язання належним чином виконаним – відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Озерянська Ж.М.