Рішення № 71418663, 29.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 грудня 2017 року № 826/13390/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючої судді Векуа Н.Г., суддів Шрамко Ю.Т., Костенка Д.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку належних до виплат сум при звільненні по день фактичного розрахунку.

Позов обґрунтовано тим, враховуючи уточнення позовних вимог, що при проведенні остаточного розрахунку при звільненні, позивачу не виплачено лікарняні за чотири дні тимчасової непрацездатності в період з 19.07.2016 по 22.07.2016 року. Також позивач зазначив, що остаточний розрахунок відповідачем проведено 31.08.2016 року, фактично через 33 дні після звільнення.

Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи, в яких зазначено про відсутність вини ДФС при виплаті розрахункових сум при звільненні, оскільки виплачені вони своєчасно.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року суддею Векуа Н.Г. прийнято справу до свого провадження у зв'язку з припиненням повноважень судді Іщука І.О., в провадженні якого вона перебувала та не була ним розглянута.

Зважаючи на неявку позивача в судове засідання 21 червня 2017 року не здійснювалась фіксація судового процесу та наявністю в матеріалах справи клопотання про розгляд без його участі, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

Наказом Державної фіскальної служби України від 28.07.2016 №2744-о ОСОБА_1 звільнено з посади головного державного ревізора-інспектора відділу перевірки якості аудиту управління методології та якості аудиту Департаменту податкового та митного аудиту Державної фіскальної служби України у зв'язку з переведенням його на роботу до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, п.5 ст.36 КЗпП України, п.2 ч.1 ст.41 Закону України «Про державну службу».

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив, що відповідачем здійснено несвоєчасний та неповний розрахунок при звільненні у зв'язку з чим він звернувся до суду. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту п.2 ч.1 ст.41 Закону України «Про державну службу» визначається законодавством про працю.

В силу норм статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Крім того, Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведённая з ним остаточного розрахунку.

Отже, зазначає Верховний Суд України, не проведённая з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в Рішенні N 4-рп/2012 від 22.02.2012 року щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. У разі не проведённая розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум, вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи .

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено 28.07.2016 року, позивач вказує, що належна йому до виплати сума відповідачем сплачено лише 31.08.2016 року, на підтвердження чого надано довідку по картковому рахунку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», тобто, як вказує у своєму позові позивач, що відповідач при звільненні не нарахував йому оплату за лікарняним листом за чотири дні тимчасової непрацездатності (період з 19.07.2016 по 22.07.2016) та звертає увагу суду, що затримка повного розрахунку при звільненні складає 33 робочі дні .

Згідно розрахункового листа відповідача за серпень 2016 року позивачу нарахована сума до виплати 1014, 59 грн., що становить оплату лікарняного листа за період з 19.07.2016 по 22.07.2016 та щомісячна премія.

У зв'язку з вищевикладеним, на думку позивача, відповідач за несвоєчасний та неповний розрахунок при звільненні має виплатити позивачу відшкодування в сумі 7061,67 грн. Сумма середньодобового заробітку відповідно до довідки відповідача 23.09.2016 року за період травень-червень 2016 року складає - 213,99 грн.

В письмових запереченнях відповідачем зазначено, що повний розрахунок за лікарняним позивачу було проведено, після його розгляду на засіданні 01.08.2016 року Комісією ДФС із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням.

Проте, вирішуючи дане питання колегія враховує вимоги п.2. ст.22 ЗУ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, де зазначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 «Порядку оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця» затвердженого постановою КМУ від 26.06.2015 року № 440 оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця.

Крім того, жодних повідомлень від відповідача щодо причин затримки нарахованої премії за липень 2016 року позивачу не надходило.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись вимогами статей 77-78, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробітку за час затримки проведення розрахунку тривалістю 33 календарні дні в розмірі 7061,67 (сім тисяч шістдесят одна гривня шістдесят сім копійок) грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 14,50 (чотирнадцять гривень п'ятдесят копійок)грн., за рахунок бюджетних асигнуваньДержавної фіскальної служби України.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Головуючий суддя Н.Г. Вєкуа

Судді Д.А. Костенко

Ю.Т. Шрамко