Постанова № 71414893, 21.12.2017, Сокальський районний суд Львівської області

Справа № 454/2828/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2017 року Сокальський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Веремчук О. А.

при секретарі Баран О.Я., Синевська Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сокалі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сокальського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання дій протиправними, скасування рішення суб"єкта владних повноважень та зобов"язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

09.11.2017 позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача Сокальського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області про визнання дій протиправними, скасування рішення суб"єкта владних повноважень та зобов"язання вчинити певні дії, у якому просить: 1) визнати протиправними дії, визнати неправомірним та скасувати рішення Сокальського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області від 02.11.2017 року № 11610/05-33 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року з 24.10.2017 року , виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяці роботи на підставі довідки, виданої прокуратурою Львівської області 04.10.2017 року за №18/991; 2) зобов"язати Сокальське об"єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області призначити йому пенсію за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 року №2663-ІІІ) з 24.10.2017 року , зарахувавши до стажу роботи позивача період зайняття посади державного службовця, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяці роботи без обмеження максимального розміру пенсії; 3) стягнути з відповідача 640 грн. судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуваним рішенням відповідач відмовив йому у призначенні пенсії за вислугу років з підстав відсутності на дату звернення стажу роботи, що зараховується до вислуги років.

З таким рішення не погоджується, вважає останнє протиправним, оскільки, на його думку, має достатній та необхідний обсяг стажу для призначення пенсії за вислугою років, а відповідач безпідставно не враховує в такий час праці в суді будучи державним службовцем та на різного роду посадах в органах прокуратури.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, вважають рішення відповідача протиправним та таким, що порушує права позивача на соціальний захист, додатково надали судову практику національних судів у спорах ідентичної категорії. Разом з тим, посилались на наявні передбачені законом передумови призначення позивачу пенсії у вказаному розмірі, та на те, що відповідач, нехтуючи гарантованими позивачу правами допускає невірне тлумачення положень пункта 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 року №213-УIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" та вважають, що положення за якими відповідно до законів, у тому числі Закону України "Про прокуратуру", призначаються пенсії втратили чинність, та з такого відмовив позивачу у призначенні йому пенсії за вислугою років.

Такі висновки відповідача позивач та представник позивача вважають помилковими та вказуючи на дійсність та актуальність положень Закону України "Про прокуратуру" в частині ст. 50-1, відтак просять суд захистити права позивача та задовольнити позов.

Представники відповідача ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судовому засіданні позов заперечили, вважають його безпідставним та необґрунтованим. У запереченнях вважає вимоги позивача безпідставними, такими, що не ґрунтуються на чинному законодавстві, у зв"язку з чим просить відмовити у задоволенні позову так як у позивача на дату звернення відсутній встановлений законодавством стаж роботи.

Вказує, що згідно поданої 24.10.2017 року заяви позивача та пакету документів управлінням прийнято рішення від 02.11.2017 року про відмову в призначенні пенсії за вислугу років як працівнику прокуратури відповідно до Закону України "Про прокуратуру", оскільки не виконані умови абзацу 8 частини 1 статті 86 Закону №1697, а саме: у позивача відсутній на дату звернення встановлений законодавством стаж роботи, що зараховується до вислуги років та стаж роботи на посадах прокурорів.

Згідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-УІІІ від 02.03.2015 року в разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру, "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

З 15.07.2015 року набрав чинність Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII від 14.10.2014 року.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 Розділу XII Прикінцевих положень Закону №1697 визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про прокуратуру" (Відомості Верховної Ради України, 1991р., №53 ...), крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частини третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокуратури України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15.12.2015 року .

Стаття 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХП від 05.11.1991 року регулювала порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих. Частини З, 4, 6, 11 ст.50-1 Закону №1789, що залишились чинними, не містять положень щодо призначення пенсії працівникам прокуратури.

Умови пенсійного забезпечення працівників прокуратури регулюються статтею 86 Закону №1697. Абзацом 8 ч.1 ст.86 Закону №1697 передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців.

Відповідно до записів трудової книжки стаж за вислугу років позивача на 24.10.2017 року складає 19 років 2 місяці 23 дні, з них стаж роботи на посаді прокурора - 19 років 2 місяці 23 дні, що є недостатньо для призначення пенсії за вислугу років.

Згідно ч.2 - ч.4 ст.86 Закону №1697 пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

Максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Водночас, доводи позивача про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме норми ЗУ "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789 - XII (в редакції ЗУ від 05.10.1995 року №358/95-ВР та ЗУ від 12.07.2001 року №2663 - III), оскільки позивач розраховував на реалізацію закріпленого цією нормою права на пільгову пенсію з початку своєї професійної діяльності в органах прокуратури, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки на дату звернення у Сокальське об"єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області із заявою про призначення пенсії від 24.10.2017 року дані норми закону втратили чинність.

Частиною 1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом"якшують або скасовують відповідальність особи.

Під дією норми права у часі слід розуміти поширення дії норми на ті правові наслідки, які хоча й випливають з юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми, проте настають після набрання чинності новою нормою.

Таким чином, застосовується норма, яка була чинною на момент здійснення відповідної дії. Більш пізня норма права скасовує дію попередньої норми, отже, стара норма права перестає діяти, оскільки замінена пізнішою, яка регулює ті самі суспільні відносини.

В рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012 зазначено, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов"язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

В системному зв"язку треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

У рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 року №20-рп/2011 враховано також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року (абз.6 пп.2.1 п.2 Рішення).

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень (абз.7 пп.2.1 п.2 Рішення).

Суд, перевіривши доводи позивача, представника позивача та доводи представників відповідача викладені у запереченнях, дослідивши письмові матеріали справи, та оцінивши їх в сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав:

судом встановлено у судовому засіданні, що позивач 24.10.2017 року звертався до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 року №2663-ІІІ).

Рішенням відповідача від 02.11.2017 року у задоволенні заяви було відмовлено з підстав відсутності необхідного стажу, передбаченого абз. 7 ч. 1 ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" № 1697 від 14.10.2014 року, який набрав чинності з 15.07.2015 року.

Однак, з таким рішенням відповідача, погодитись не можна виходячи з наступного:

Публічно-правовий спір виник внаслідок різних оцінок сторонами обставин й фактів наявності чи відсутності у позивача необхідного стажу для призначення пенсії за віком.

Згідно матеріалів справи - копії трудової книжки, довідки Червоноградського міського суду Львівської області від 04.10.2017 року, позивач з 01.09.1995 року по 29.07.1997 року працював на посаді судового розпорядника у зазначеному суді, прийняв присягу державного службовця, вищої юридичної освіти не мав. Даний факт сторонами не заперечується, але останні по-різному надають йому правову оцінку у плані зарахування до вислуги років.

Окрім цього, встановлено, що з 03.08.1998 року позивач працював на різних прокурорсько-слідчих посадах у прокуратурі Львівської області, а з 12.04.2017 року призначений на посаду заступника керівника Червоноградської місцевої прокуратури Львівської області, що становить 19 років 02 місяці 23 дні стажу необхідно для обчислення пенсії за вислугою років.

Зазначене підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 яка згідно вимог ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (від 05.11.1991 №1788-ХІІ) є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Даний факт не заперечується і самим відповідачем.

Станом на час призначення позивача до органів прокуратури статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ передбачалося, що пенсії за вислугу років призначаються слідчим працівникам незалежно від віку з вислугою років не менше 20 років на посадах слідчого, начальника або заступника начальника слідчого підрозділу (відділу, частини), по безпосередньо займається провадженням попереднього слідства.

З огляду на викладене, обґрунтовано вбачається професійна діяльність позивача в органах прокуратури упродовж 19 років 2 місяців та 23 днів станом на час звернення із заявою до відповідача.

У подальшому статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІI) встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

При цьому, згідно статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 року №2663-ІІI) пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.

До 20-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у ст. 56 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 року №2663-ІІI), в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, а також половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, (частина 6 статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ у редакції Закону України від 12.07.2001 року № 2663-ІІІ).

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, передбачених ст. 56 цього Закону, в тому числі на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою.

Також встановлено, що позивач у період роботи з 01.09.1995 року по 29.07.1997 року , маючи незакінчену вищу юридичну освіту, працював на посаді судового розпорядника Червоноградського міського суду Львівської області. Після прийняття його на роботу на вказану посаду йому було присвоєно 15 ранг державного службовця та він прийняв присягу державного службовця відповідно до ст.17 Закону України "Про державну службу".

На час роботи позивача на посаді судового розпорядника Червоноградського міського суду Львівської області був чинний Закон України "Про державну службу" (ст.1 і ст.2 вказаного Закону), яким було визначено поняття державної служби, яка полягає у професійній діяльності осіб (державних службовців), які займають посади в державних органах та їх апарату щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Такі особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Посадовими особами є, зокрема, державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Пунктами 2, 4 чинного на час роботи на вказаній посаді Порядку обчислення державної служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 року №283 (зі змінами і доповненнями) визначено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державної податкової та контрольно-ревізійної служби; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання та інших. Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Пунктом 2.6 Довідника типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців, затвердженого наказом Головного управління державної служби України від 01.09.1999 №65, встановлено, що державний службовець повинен мати, як правило повну вищу освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліст, магістр за спеціальностями галузі "Державне управління" або іншими, професійно орієнтованими для державної служби, з додатковим підвищенням кваліфікації за професійними програмами вказаної галузі, а на посадах спеціалістів VII категорії державних службовців припустимо використання фахівців з базовим рівнем вищої освіти (бакалавр).

Таким чином, лише після введення в дію вищезазначених нормативно-правових актів постала вимога щодо обов"язкової наявності вищої освіти у осіб, які займають посади державних службовців.

Отже, на час перебування позивача на посаді судового розпорядника Червоноградського міського суду Львівської області з 01.09.1995 року по 29.07.1997 року законодавець не ставив жодних обмежень щодо наявності у особи повної вищої юридичної освіти, а лише після введення пізніше в дію вищевказаних нормативно-правових актів постала вимога щодо обов"язковості повної вищої юридичної освіти у осіб, які займають посади державних службовців.

Оскільки Законом України "Про прокуратуру" передбачено зарахування до відповідного спеціального стажу роботи час роботи на посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою , у тому числі на такій посаді, яку обіймав позивач з 01.09.1995 року по 29.07.1997 року працюючи судовим розпорядником Червоноградського міського суду Львівської області, а тому згідно чинного законодавства вбачається, що вказана норма ч.6 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" повинна застосовуватися і до нього, оскільки наявності вищої освіти на той час не вимагалося.

Із копії трудової книжки серії БТ-II № 7729062 відомо, що позивач з 03.08.1998 року по даний час включно працює в органах прокуратури України, зокрема: з 03.08.1998 року - стажистом на вакантній посаді помічника прокурора м. Червонограда Львівської області; з 03.08.1999 року - помічником прокурора м. Червонограда Львівської області; з 28.07.2000 року - помічником прокурора м. Червонограда Львівської області; з 24.10.2006 року- старшим помічником прокурора м. Червонограда Львівської області; з 11.06.2012 року - старшим прокурором прокуратури м. Червонограда Львівської області; з 24.04.2013 року- прокурором відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Львівської області; з 31.03.2014 року - старшим прокурором відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та процесуального керівництва управління нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Львівської області; з 22.05.2014 року - заступником прокурора Радехівського району Львівської області; з 15.12.2015 року - прокурором Радехівської місцевої прокуратури Львівської області, з 12.04.2017 року - заступником керівника Червоноградської місцевої прокуратури.

Загальний трудовий стаж позивача станом на 24.10.2017 року (день звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років), і це не заперечується відповідачем (лист від 02.11.2017 року № 11610/05-33); письмове заперечення на адміністративний позов від 28.11.2017 року , становить 19 років 02 місяці 23 дні.

Трудовий стаж на посадах прокурора у позивача складає - 19 років 02 місяці 23 дні.

Крім того, вирішуючи питання про застосування Закону в часі, суд виходить із того, що згідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи громадян гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ст.8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо ( рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із викладеного у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема, працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013 (справа №21-348а1), від 17.12.2013 року (справа №21-445а13), від 06.10.2015 року (провадження №127/11720/14-а).

У рішенні Конституційного Суду України №1-9/2015 від 13.05.2015 року зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частини перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституції України). Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно - правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).

Також, Конституційний суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 року зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.

Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту застосовується правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З урахуванням вищеназваних положень Конституції України та законів України, рішення Сокальського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області № 11610/05-33 від 02.11.2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 року №2663-ІІІ), вбачається незаконним.

Отже, незаконним рішенням Сокальського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області № 11610/05-33 від 02.11.2017 року порушено право позивача на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України №9 від 01.11.1996 року "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.3 ст.6 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відмовляючи у призначенні пенсії позивачу за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 05.11.1991 року в редакціях Закону України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 року №2663-ІІІ відповідач порушує соціальні права і свободи позивача.

Доводи відповідача, наведені у запереченнях на адміністративний позов, спростовуються встановленими судом обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та наведеними нормами права.

Зібрані у справі доказами доведено, що відповідно до вимог ч.6 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-ХІІ (в редакції Закону України від 12.07.2001 року №2663-III) стаж роботи позивача, що становить понад 20 років дає йому право на пенсію за вислугою років.

Таким чином, можна погодитися із доводами позивача та його представника про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила ч. 1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у редакції до внесення змін Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 року (яка була чинна до 01.10.2011 року) відповідно до якої було встановлено, що прокурори зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно віку.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб"єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, слід стягнути з відповідача в користь позивача понесені і документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 640 грн. (квитанція від 09.11.2017 року).

Керуючись ст.ст. 2, 5, 6, 8, 9, 73, 74, 77, 90, 241-246, ч.1 Перехідних Положень КАС України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Сокальського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 року №2663-ІІІ).

Скасувати рішення Сокальського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області № 11610/05-33 від 02.11.2017 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 року № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 року №2663-ІІІ) з 24.10.2017 року , виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяці роботи.

Зобов"язати Сокальське об"єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року №1789-XII (в редакціях Закону України від 05.10.1995 № 358/95-ВР та Закону України від 12.07.2001 року №2663-ІІІ) з 24.10.2017 року, тобто з дати звернення, на підставі довідки №18/991 від 04.10.2017 року виданої прокуратурою Львівської області, зарахувавши до стажу роботи позивача період зайняття посади державного службовця, виходячи із розрахунку 90 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарних місяці роботи, без обмеження максимального розміру пенсії.

Стягнути з Сокальського об"єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області в користь ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено сторонами в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду в 30-денний строк з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Головуючий: О. А. Веремчук