Рішення № 71413562, 20.12.2017, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12739/15-ц

Провадження № 2/369/3691/17

РІШЕННЯ

Іменем України

20.12.2017 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

при секретарі Яцевич В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, –

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом, мотивуючи його тим, що відповідач ОСОБА_2 Віналіїна з 10.04.2013 р. по 31.05.2015 р. працювала у позивача ОСОБА_1, як фізичної особи-підприємця, продавцем-консультантом у торгівельній точці, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво- Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова,5.

Зазначила, що між нею та відповідачем було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність у зв»язку з діяльністю по продажу ювелірних виробів із золота та срібла.

Згідно акту переобліку від 07.05.2016 року позивачкою на вищевказаній торгівельній точці виявлено нестачу виробів із золота 585 проби на суму 24 245,00 грн., а саме: підвіски артикулу № 100237 вагою 0,93 г. на суму 1440,00 грн.; підвіски артикулу № 170749 вагою 2,88 г. на суму 4320,00 грн.; підвіски артикулу № 230014 вагою 0,75 г. на суму 1125,00; сережки артикулу №2672071 Г вагою 5,5 г. на суму 11000 грн.; ланцюжка артикулу №15101 вагою 1,96 г. на суму 2940,00 грн.; ланцюжка артикулу № 731/00N вагою 2,28 г. на суму 3420,00 грн.

Вказала, що внутрішньою перевіркою встановлено, що нестача трапилась в період передачі цінностей у продаж і до 31.10.2014 р. з вини відповідача.

Згідно акту документальної перевірки, проведеної аудитором «Аудиторської компанії» Трансконтиненталь» відповідно до прибуткової накладної від 07.04.2012 року та акту – накладної прийому – передачі готової продукції, виготовленої з давальницької сировини від 18.09.2012 р. вказані роботи із золота в кількості 6 шт. були придбані ФОП ОСОБА_1 та передані в продаж згідно внутрішніх накладних: від 09.04.2013 р. № 000000166; від 11.04.2013 р.№ 000000179; від 20.09.2013 р. № 293 на торгівельну точку за адресою: м. Вишневе, вул. Промислова,5 магазин «Фоззі» ювелірний відділ.

Позивач зазначає, що для узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку у ФОП ОСОБА_1 використовувався обліковий регістр у вигляді зошита руху товару, який складений та підписаний матеріально - відповідальною особою.

Щодо вказаних виробів із золота у кількості 6 шт., то відомості про їх наявність на 31.10.2014 р. відсутні, але в акті переобліку від 31.10.2014 року, складеного відповідачем вони зазначені,як такі що існують.

Посилаючись на вищевикладене позивач просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду в сумі 24 245,00 грн. та моральну шкоду в сумі 5 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2016 року позов було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 24 245,00 грн. та судовий збір.

Рішенням Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2016 р., рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди відмовлено.

Ухвалою Колегії суддів судової палати у цивільних справа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 липня 2016 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила позов задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог позову заперечувала та просила в позові відмовити в повному обсязі.

Треті особи направили до суду письмові пояснення згідно яких просили розгляд справи проводити у їх відсутності.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, 01 квітня 2013 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, за умовами якого відповідач прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених їй підприємством матеріальних цінностей. Відповідач зобов’язалась, дбайливо ставитись до переданих їй на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків; своєчасно повідомляти керівництво підприємства про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених їй матеріальних цінностей; вести облік, складати й передавати у визначеному законом порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених їй матеріальних цінностей, брати участь в інвентаризації ввірених їй матеріальних цінностей; брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей.

10 квітня 2013 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено трудовий договір, який зареєстрований у Оболонському районному центрі зайнятості м. Києва 11 квітня 2013 року за № 02781300648. Відповідно до п. 2 вказаного договору працівник зобов’язується виконувати вимоги посадової інструкції, вимоги договору про індивідуальну матеріальну відповідальність та вимоги договору оренди та інше (а.с. 54, т. 1). Даний трудовий договір було розірвано 31 травня 2015 року на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України у зв’язку з втратою довіри з боку власника.

27 жовтня 2014 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність та 24 січня 2015 року було укладено договір аналогічного змісту між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_5

Товариством з обмеженою відповідальністю «Аудиторська компанія «Трансконтиненталь» було проведено документальну перевірку за період з 31 жовтня 2014 року до 31 травня 2015 року, за результатами якої було складено акт від 26 жовтня 2015 року № 17-АВ, яким встановлена нестача у розмірі 24 245,00 грн.

Відповідно до п. 1.3 акту документальної перевірки № 17-АВ від 26 жовтня 2015 року, складеного аудитором ТОВ «АК «Трансконтиненталь» ОСОБА_6, перевірку ФОП ОСОБА_1 проведено з 31 жовтня 2014 року по 31 травня 2015 року відповідно до прибуткової накладної від 07 квітня 2012 року № 121 та акту – накладної прийому – передачі готової продукції, виготовленої з давальницької сировини від 18 вересня 2012 року. Вказані роботи із золота в кількості 6 штук: підвіски артикулу № 100237 вагою 0,93 грами на суму 1 440 грн.; підвіски артикулу № 170749 вагою 2,88 грами на суму 4 320 грн.; підвіски артикулу № 230014 вагою 0,75 грами на суму 1 125 грн.; сережки артикулу №2672071 Г вагою 5,5 грами на суму 11 000 грн.; ланцюжка артикулу №15101 вагою 1,96 грами на суму 2 940 грн.; ланцюжка артикулу № 731/00N вагою 2,28 грами на суму 3 420 грн. були придбані ФОП ОСОБА_1 та передані в продаж згідно внутрішніх накладних: від 09 квітня 2013 року № 000000166; від 11 квітня 2013 року № 000000179; від 20 вересня 2013 року № 293 на торгівельну точку за адресою - вул. Промислова, 5 у м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області.

У пункті 1.5 акту зазначено, що обліковим регістром у ФОП ОСОБА_1 являється зошит руху товарів, який складений та підписаний матеріально - відповідальною особою продавцем – консультантом ОСОБА_2 за період з 22 травня 2014 року по 11 листопада 2014 року щодо виробів з золота в кількості 6 штук підвіски артикулу № 100237 вагою 0,93 грами на суму 1 440 грн.; підвіски артикулу № 170749 вагою 2,88 грами на суму 4 320 грн.; підвіски артикулу № 230014 вагою 0,75 грами на суму 1 125 грн.; сережки артикулу №2672071 Г вагою 5,5 грами на суму 11 000 грн.; ланцюжка артикулу №15101 вагою 1,96 грами на суму 2 940 грн.; ланцюжка артикулу № 731/00N вагою 2,28 грами на суму 3 420 грн., вони у вищевказаному зошиті на 31 жовтня 2014 року відсутні, а у відомості про переоблік від 31 жовтня 2014 року зазначені, як наявні. Крім того, в зошиті за час роботи продавця - консультанта, ОСОБА_4 залишок виробів із золота на 24 січня 2014 року зазначений в кількості 987 шт., а згідно відомостей інвентаризації на 31 жовтня 2014 року повинен складати 993 шт., та вищенаведені вироби ОСОБА_4 не продавались, не переміщались і не повертались.Аналогічна ситуація в період роботи продавця-консультанта ОСОБА_3, з 06 грудня 2014 року по 07 грудня 2014 року залишок виробів із золота зазначений в кількості 957 шт., а згідно відомостей інвентаризації повинен складати 963 шт.

Відповідний акт документальної перевірки № 17-АВ від 26 жовтня 2015 року, складеного аудитором ТОВ «АК «Трансконтиненталь» ОСОБА_6 є документом, що складений відповідно до стандартів аудиту та передбачає надання впевненості користувачу щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні. Концептуальними основами можуть бути закони та інші нормативно-правові акти України, положення (стандарти) бухгалтерського обліку, внутрішні вимоги та положення суб’єктів господарювання, інші джерела. Тобто замовлення позивачем документальної перевірки, за наслідками якої 26 жовтня 2015 року був складений ТОВ «Аудиторська компанія «Трансконтиненталь» відповідний акт, було направлено насамперед на перевірку даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності позивача. Зазначення у аудиторських висновках даних щодо винної у нестачі особи законом не передбачено.

Згідно акту переобліку від 07.05.2016 року позивачкою на вищевказаній торгівельній точці виявлено нестачу виробів із золота 585 проби на суму 24 245,00 грн., а саме: підвіски артикулу № 100237 вагою 0,93 г. на суму 1440,00 грн.; підвіски артикулу № 170749 вагою 2,88 г. на суму 4320,00 грн.; підвіски артикулу № 230014 вагою 0,75 г. на суму 1125,00; сережки артикулу №2672071 Г вагою 5,5 г. на суму 11000 грн.; ланцюжка артикулу №15101 вагою 1,96 г. на суму 2940,00 грн.; ланцюжка артикулу № 731/00N вагою 2,28 г. на суму 3420,00 грн.

Бухгалтерський облік ФОП ОСОБА_1 відповідно до ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» ведеться за спрощеною системою обліку, тобто передбачає ведення облікових регістрів в формі зошитів руху товару. А отже згаданий зошит є носієм спеціального формату у вигляді відомостей, призначений для хронологічного та системного нагромадження та узагальнення інформації з первинних документів, що прийнятий до обліку.

Відповідний обліковий регістр у вигляді зошиту руху товарів заведений безпосередньо відповідачем ОСОБА_2

Згідно ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Позивач ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом своїх прав в листопаді 2015 році, після того як 07.05.2015 р. за результати здійсненого переобліку було встановлено факт заподіяна працівником шкоди. Тобто позивачем не було пропущено річний строк для звернення до суду за захистом своїх прав.

З моменту прийняття зниклих ювелірних виробів відповідачем від позивача у 2013 році та до 11.11.2014 року включно зазначені ювелірні вироби були наявні на торговій точні позивача, що підтверджується, прибутковими накладними №000000166 від 09.04.2013 року, №000000179 від 11.04.2013 року, №293 від 20.09.2013 року, якими підтверджується факт прийняття матеріальних цінностей відповідачем від позивача та актом переобліку від 31.10.2014 року, підписаним відповідачем станом на 11.11.2014 року, яким підтверджується факт наявності зазначених матеріальних цінностей на торговій точці 11.11.2014 року, про що відповідачем власноручно зроблено відповідний запис на останній сторінці акту: “При проведении переучета недостач не было. Все изделия соответствовали остаткам ТМЦ на 11.11.14”.

Згідно накладних наявних в матеріалах справи вбачається що в період з 31.10.2014 року по 12.11.2014 р. на торговій точці позивача відбувався рух ювелірних виробів (доставка, реалізація). Відповідно до даних накладних вбачається що в період з 31.10.2014 р. по 12.11.2014 року на торговій точці була доставка 33 ювелірних виробів та реалізація 18 ювелірних виробів.

Станом на початок зміни відповідача ОСОБА_2 13.11.2014 року на торговій точці позивача в наявності мало бути 960 ювелірних виробів, що підтверджується записом відповідача в обліковому регістрі (зошиті) “Переучет произведен с. 11.11.14- 12.11.14. Все сошлось”.

Однак, станом на 13.11.2014 року на початок зміни у обліковому регістрі (зошиті) відповідачем зазначено залишок ювелірних виробів у кількості 954 ювелірні вироби.

В судовому засіданні від 08.11.2017 р. Києво-Святошинським районним судом Київської області було залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4, як осіб з яким позивачем були укладені договори про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, та відповідно яким відповідач передавала ювелірні вироби по закінченню зміни згідно із записами внесеними до облікового регістру.

В своїх письмових поясненнях наданих третіми особами по справі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, останні зазначали що під час передачі їм зміни на торговій точці позивача, всі ювелірні вироби були наявні, та відповідно останні були звірені разом з відповідачем на наявність згідно облікового регістру. Відсутність будь-якого ювелірного виробу зафіксовано не було. Відповідну зміну останні передавали відповідачу, яка зазначила в обліковому регістрі що нестач не було виявлено.

Згідно вищезазначеного акту документальної перевірку за період з 31 жовтня 2014 року до 31 травня 2015 року, вбачається що зниклі ювелірні вироби ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не продавались, не переміщались і не повертались.

Таким чином, відповідачем 13.11.2014 року під час її зміни на торговій точці позивача було внесено запис в обліковий регістр з нестачею у 6 ювелірних виробів.

Тому, вищезазначені обставини виключають вину третіх осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_3 які працювали у позивача за місцезнаходженням торгової точки у період з 11.11.2014 року по 07.05.2015 року у нестачі ювелірних виробів, так як вже починаючи з 13.11.2014 року згідно з запису відповідача в обліковому регістрі (зошиті), значилось на 6 ювелірних виробів менше, ніж повинно було бути в наявності на торговій точці. І відповідно така кількість ювелірних виробів передавалась по змінах від одного продавця-консультанта до іншого, аж до виявлення нестачі 07.05.2015 року.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов'язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді (ст. 131 КЗпП України).

За змістом ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов’язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов’язків.

Згідно зі ст. 135-1 КЗпП України письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 135-2 КЗпП України визначено, що при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв’язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади). Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об’єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Частиною 3, 4 статті 233 КЗпП України встановлено, що для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу або прокурора.

З роз’яснень, викладених у п. 3, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» вбачається, що суд у кожному випадку зобов’язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об’єктивного з’ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з’ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов’язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов’язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений.

Згідно Переліку посад і робіт, які заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Держакомпраці і соціальних питань Ради Міністрів СРСР № 447/24 від 28 грудня 1977 року, з подальшими змінами і доповненнями і який є чинним, ОСОБА_2 належить до категорії працівників, з якими згідно ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір.

При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.

У пункті 11 цієї постанови Пленуму роз’яснено, що суди повинні мати на увазі, що відповідно до п. 5 ст. 134 КЗпП працівник несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Пунктом 16 згаданої постанови Пленуму роз’яснено, що розмір шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і меж матеріальної відповідальності. Солідарна матеріальна відповідальність застосовується лише за умови, якщо судом встановлено, що шкода підприємству, установі, організації заподіяна спільними умисними діями кількох працівників або працівника та інших осіб.

Враховуючи що переоблік 11.11.2014 року відбувався на зміні та за присутності відповідача, про що вона власноручно підписалась на кожній сторінці акту переобліку та підтвердила наявність зазначених у ньому ювелірних виробів станом на 11.11.2014 року, та те що відповідачем 13.11.2014 року під час її зміни на торговій точці було внесено запис в обліковий регістр з нестачею у 6 ювелірних виробів, дає суду підстави вважати що своїми діями відповідачем нанесено матеріальну шкоду позивачу в розмірі 24 245 грн., а тому відповідач несе відповідальність за свої дії в повному розмірі в порядку визначеному КЗпП України.

З наведеного, суд знаходить обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди в сумі 24 245 грн..

Що стосується вимог позову про стягнення моральної шкоди, то суд відмовляє у даних вимогах, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої у наслідок порушення її прав.

Згідно із п. 2, 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у приниженні ділової репутації фізичної особи.

Що стосується моральної шкоди, то суд частково задовольняє ці вимоги, оскільки відповідно роз'яснень даних в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.95 року № 4 Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача, та вина останнього в її заподіянні. Зокрема суд повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин, та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд, відмовляє у вимогах позивача щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки стороною позивача не надано суду доказів того, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, за яких обставин вони були йому заподіяні, та з чого позивач виходив зазначаючи відповідні розміри морального відшкодування.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 13 ЦПК Украни визначає що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

В силу ст. 141 ЦПК України судові витрати суд покладає на відповідача.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 22, 23ЦК України, ст. ст.130, 132, 134, 233, 234 Кодексу законів про працю України, та керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ( ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт/серія ВМ номер 123788, виданий Коростишівським РВ УМВС України в Житомирській області 03.10.1996 року) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, що зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов’язкових платежів НОМЕР_2) матеріальну шкоду в розмірі 24 245 грн. (двадцять чотири тисячі двісті сорок п’ять гривень).

Стягнути з ОСОБА_2, ( ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, паспорт/серія ВМ номер 123788, виданий Коростишівським РВ УМВС України в Житомирській області 03.10.1996 року) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, що зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов’язкових платежів НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 551,20 грн.

В решті вимог позову відмовити.

Повне рішення суду складено 02.01.2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Дубас Т.В.