Рішення № 71400436, 26.12.2017, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/2972/17

Справа №754/1188/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Лісовської О.В.

за участю секретаря - Грей О.П.

представника позивачів ОСОБА_1

представника відповідача Волкова Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Ерде Банк" про визнання незаконними вимог про усунення порушення за кредитним договором, припинення іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, зняття заборони відчуження, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до відповідача про визнання незаконними вимог про усунення порушення за кредитним договором, припинення іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, зняття заборони відчуження, мотивуючи свої вимоги тим, що 12.09.2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір № К-197/11, згідно умов якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти на споживчі цілі у розмірі 46 000,00 доларів США із строком повернення до 11.09.2012 року та сплатою відсотків в розмірі 17% річних. 12.09.2011 року в забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 укладено Іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_3 передає в іпотеку нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру житловою площею 46,50 кв.м., загальною площею 92,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на праві власності. Крім того, 12.09.2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за змістом якого звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено шляхом переходу права власності до іпотекодержателя. 17.12.2016 року позивачами отримано вимоги відповідача від 06.12.2016 року № 500 та за № 501 про усунення порушення за кредитним договором. Однак, позивачі не погоджуються з вказаними вимогами, оскільки відповідні вимоги направлені без розрахунку заборгованості, а тому вважають їх безпідставними. Крім того, термін остаточного повернення кредиту було визначено Договором - 11.09.2012 року, а вимоги датовані 06.12.2016 року, тобто поза межами строків позовної давності, які в загальному складають 3 роки. А тому, Банк не має права на звернення стягнення на предмет іпотеки. На підставі викладеного, позивачі звертаються до суду з даним позовом, в якому просять суд визнати незаконними вимоги ПАТ «Ерде Банк» від 06.12.2016 року за № 500 та за № 501; визнати припиненим іпотечний договір від 12.09.2011 року, реєстраційний № 2762, укладений між ПАТ «Ерде Банк» як іпотеко держателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем; визнати припиненим договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.09.2011 року, реєстраційний № 2764, укладений між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3; зняти заборону відчуження нерухомого майна, накладену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Е.А., у зв'язку з укладенням іпотечного договору від 12.09.2011 року, реєстраційний № 2762, запис про заборону відчуження від 12.09.2009 року за № 2763, реєстраційний номер обтяження 11598688.

14.09.2017 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва було заборонено ПАТ «Ерде Банк» вчиняти дії з продажу права вимоги за Кредитним договором № К-197/11 від 12.09.2011 року, укладеного між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_4, до набрання судовим рішенням по даній справі законної сили.

22.11.2017 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва апеляційну скаргу уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ «Ерде Банк» було відхилено, а ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 14.09.2017 року залишено без змін.

В судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в задоволенні позову. Надав до суду письмові заперечення, відповідно до яких позовну заяву вважає необґрунтованою та безпідставною, а тому просить відмовити в її задоволенні.

Вислухавши пояснення представника позивачів, представника відповідача, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.09.2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір № К-197/11, згідно умов якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти на споживчі цілі у розмірі 46 000,00 доларів США із строком повернення до 11.09.2012 року та сплатою відсотків в розмірі 17% річних.

12.09.2011 року в забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 укладено Іпотечний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_3 передає в іпотеку нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру житловою площею 46,50 кв.м., загальною площею 92,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить іпотекодавцю на праві власності.

Крім того, 12.09.2011 року між ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_3 було укладено Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до якого звернення стягнення на предмет іпотеки може бути здійснено шляхом переходу права власності до іпотекодержателя.

17.12.2016 року позивачами отримано вимоги відповідача від 06.12.2016 року за № 500 та за № 501 про усунення порушення за кредитним договором, загальна заборгованість складає 75 295,13 доларів США.

Згідно із ч. 1 статті 509, статтею 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч. 1 та 2 статті 598 ЦК України).

Представник позивачів в позовній заяві та в судовому засіданні посилався на сплив строків позовної давності, оскільки термін остаточного повернення кредиту було визначено Договором - 11.09.2012 року, а вимоги відповідача щодо сплати заборгованості за кредитом датовані 06.12.2016 року, тобто поза межами строків позовної давності, які в загальному складають 3 роки.

Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України, норми якої передбачають, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599), переданням відступного (стаття 600), зарахуванням (стаття 601), за домовленістю сторін (стаття 604), прощенням боргу (стаття 605), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606), неможливістю виконання (стаття 607), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609).

Проте, норми глави 50 «Припинення зобов'язання» ЦК України сплив позовної давності як підстави для припинення зобов'язання не передбачають.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Таким чином, ЦК України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов'язання. Виконання боржником зобов'язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов'язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо.

Враховуючи вищевикладене, вбачається, що сторона позивача безпідставно посилається на сплив строків позовної давності, як на підставу припинення оспорюваних договорів.

Отже, зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов'язання не припиняється. Аналогічне твердження міститься у постанові Верховного суду України від 15.05.2017 р. по справі № 6-786цс17 .

Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про погашення заборгованості за кредитом.

Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

У пункті 1.2 Договору іпотеки сторони узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо сплати боржником кожного і всіх його платіжних зобов'язань за кредитним договором у розмірі, валюті, порядку та у строк, які встановлені в кредитному договорі з усіма змінами і доповненнями до нього, укладеними протягом терміну дії.

Разом з тим, вимоги позивачів щодо визнання незаконними вимог ПАТ «Ерде Банк» про усунення порушення за кредитним договором не підлягають задоволенню, оскільки вимоги за № 500 та за № 501 відповідають вимогам Закону України «Про іпотеку». Крім того, формулювання самої вимоги є диспозитивним правом відповідача, а тому розмір заборгованості за кредитним договором не є предметом розгляду у даній справі та судом не досліджувався.

Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом.

Так, згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку»). Натомість Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов'язанням.

Проаналізувавши положення статті 17 Закону України «Про іпотеку» у взаємозв'язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, суд приходить до висновку, що якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором і про звернення стягнення на предмет іпотеки (зокрема, й за наявності рішення суду про відмову в цьому позові з підстави пропущення позовної давності) сам по собі не припиняє основного зобов'язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку».

Судом не встановлено факту виконання основного зобов'язання позивачами, що згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» є однією з підстав припинення іпотеки.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів є необґрунтованими та жодним чином не базуються на чинному законодавстві України, оскільки підстави для визнання припиненими Іпотечного договору та Договору про задоволення вимог іпотекодержателя відсутні, а доказів на підтвердження позиції позивачів суду надано не було.

Крім того, вимога щодо зняття заборони відчуження нерухомого майна, випливає з визнання договорів припиненими, а тому є безпідставною.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З вищезазначених норм слідує, що суди повинні належним чином обґрунтовувати свої рішення.

Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, оскільки позов є необґрунтованим та безпідставним.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 60, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 14, 192, 203, 215, 252-257, 524, 525, 526, 527, 533, 572, 575, 590, 591, 599, 629, 1054, 1056 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» про визнання незаконними вимог про усунення порушення за кредитним договором, припинення іпотечного договору та договору про задоволення вимог іпотеко держателя, зняття заборони відчуження, -відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Повний текст рішення виготовлений 02 січня 2018 року.

Головуючий: