Постанова № 71393358, 21.12.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/300/15 Головуючий у 1 інстанції: Лозинський Б.М.

Провадження № 22-ц/783/5706/17 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючої: Крайник Н. П.

суддів: Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.

при секретарі: Куцику І. Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» на рішення Франківського районного суду міста Львова від 23 березня 2016 року у справі за позовомПублічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 з участю третьої особи - Органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 з участю третьої особи - Органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

Рішення суду оскаржило ПАТ «ВіЕс Банк».

Вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з неповним з»ясуванням всіх обставин справи.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що в позовні заяві позивачем не зазначено ціну предмета іпотеки, за якою він просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним право власності на цей предмет, що стало підставою для відмови в задоволенні позовних вимог банку відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотек», є помилковим. Зазначає, що в позовній заяві банк просив звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3, шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною, визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу. Таким чином, вважає, що позовні вимоги банку були складені у відповідності до ст. 39 Закону «Про іпотеку».

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності, відповідно до яких, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі наданих нею або витребуваних судом доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 15 вересня 2008 року між ВАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (п.1.1 статуту ПАТ «ВіЕс Банк», ідентифікаційний код 19358632) та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № KF 52198, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 20 000,00 доларів США, з кінцевим строком погашення 15 вересня 2023 року з платою за користування кредитом процентом в розмірі 13,5 % річних (а.с. 6-8).

Рішенням Франківського суду м. Львова від 31.03.2015 року у справі 465/7169/14-ц було частково задоволено позов ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ 'ВіЕс Банк" заборгованість за кредитним договором №KF5219.8 від 15.09.2008 року в розмірі 13948,84 доларів США, що становить 350103,92 грн. (по курсу НБУ станом на 13.02.2015 року). Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" суму сплаченого судового збору в розмірі 1683,04 грн.

Між позивачем та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № KF 52198 від 15 вересня 2008 року укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу - Государською Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1940, згідно з яким відповідачі надали в заставу позивачу нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 Квартира складається із однієї житлової кімнати та кухні. Загальна площа квартири 37,2 кв.м, житлова площа 18,0 кв.м.

Згідно з п.6.1 іпотечного договору право звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у Іпотекодержателя з наступних підстав: несвоєчасної або неналежної сплати процентів після настання строку їх сплати, у відповідності до умов Договору основного зобовязання; недотримання графіку часткового погашення Кредиту згідно умов Договору основного зобовязання, якщо такий графік передбачений або буде передбачений Договором основного зобовязання; невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем-боржником будь-яких інших умов договору основного зобовязання.

Відповідно до п.6.2 іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами кредитного договору.

Згідно з п.п 6.5, 6.6 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись на підставі рішення суду, виконавчого напису та договору про задоволення вимог іпотеко держателя. Реалізація предмету іпотеки може здійснюватись шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу на підставі рішення суду

Встановлено, що відповідач ОСОБА_2 своїх зобов'язань за Договором кредиту №KF 52198 від 15 вересня 2008 року належним чином не виконує в частині своєчасної сплати заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитними коштами, на підтвердження чого Позивачем надано розрахунок заборгованості позичальника за кредитним договором, згідно з яким станом на 12.06.2015 р. заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед позивачем складає 16 694,06 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 351 034,26 гривень, ( згідно з курсом НБУ станом на 12.06.2015 року), з них: 12 647,21 дол. США заборгованість по тілу кредиту; 1 073,69 дол. США - заборгованість по відсотках; 2 973,16 дол. США - пеня.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч.6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

В постанові Верховного Суду України у справі № 6-61цс15 від 27.05.2015р., визначено, що положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку» судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Згідно ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Пунктом 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» (далі - Постанова від 30.03.2012р. №5) передбачено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову правильно виходив з того, що позивачем в позовній заяві не зазначено ціну предмета іпотеки за якою він просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на цей предмет, а також не надано суду оцінки іпотечного майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності для можливості встановлення співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що не можна вважати встановленою початковою ціною предмету іпотеки в розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» погоджену сторонами вартість предмету іпотеки в розмірі 295 814 грн., яка зазначена в пункуті 1.5. Іпотечного договору від 15 вересня 2008 року за №1940, оскільки на відмінність між поняттями «оціночна вартість предмета іпотеки, зазначена в іпотечному договорі» та «початкова ціни продажу предмета іпотеки в розумінні вимог частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» вказано в постанові від 23 грудня 2015 року Верховним судом України у справі № 6-1205цс15.

Стосовно вимоги позовної заяви про виселення відповідачів із квартири предмету іпотеки, суд першої інстанції з врахуванням зазначеного вище правильно дійшов висновку про те, що така вимога є похідною від звернення стягнення на предмет іпотеки і у випадку відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню не підлягає.

Крім того, судом першої інстанції також правильно враховано, що квартира АДРЕСА_1, яка є предметом іпотеки згідно Іпотечного договору від 15 вересня 2008 року за №1940, є єдиним житлом, яке є у власності відповідачки ОСОБА_3 на утриманні якої є малолітня дитина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1

Колегія суддів також враховує, що при виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-447цс15.

Суд першої інстанції також підставно взяв до уваги те, що у відповідачки ОСОБА_3 є малолітня дитина та, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини" відповідно до яких пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, обґрунтовано прийшов до висновку про те, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків, а тому виселення матері дитини із житла предмету іпотеки призвело б до порушення прав та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_6ІНФОРМАЦІЯ_1

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При розгляді даної справи суд правильно встановив факти, відповідні їм правовідносини, постановив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права, ґрунтується на зібраних по справі доказах, оцінивши які в сукупності, суд першої інстанції прийшов до аргументованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк».

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 23 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 02.01.2018 року.

Головуючий: Крайник Н. П.

Судді: Мельничук О. Я.

Савуляк Р. В.