Постанова № 71383121, 26.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5454/17 Справа № 205/5974/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 32

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів – Баранніка О.П., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря – Гулієва М.І.о.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог – ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог – приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Україна”, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог – Моторне (транспортне) страхове бюро України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог – ОСОБА_5, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, –

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із уточненим позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що 23.02.2015 року близько 20:00 години в Ленінському районі м. Дніпропетровська по вул. Набережна Заводська з боку вул. ОСОБА_6 в напрямку Кайдакського мосту водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем НОМЕР_1, який належить ОСОБА_5, скоїв наїзд на позивача, внаслідок чого останній були спричинені тяжкі тілесні ушкодження. Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. Внаслідок скоєння ОСОБА_2 злочину позивачу була завдана матеріальна шкода в загальному розмірі 106 044,71 грн., а саме: придбання ліків, обстеження на суму 73 177,51 грн.; сторонній догляд – 4383,30 грн.; розмір відшкодування фізичній особі, яка в момент завдання шкоди не працювала – 28 483,90 грн. 26.02.2015 року відповідач передав позивачу в якості відшкодування ним матеріальної шкоди 30 000 грн. Таким чином, остаточна загальна сума матеріальної шкоди складає 76 044,71 грн. = 106 044,71 грн. – 30 000 грн. Цивільна відповідальність ОСОБА_2 застрахована в ПрАТ “СК “Україна”. Позивач неодноразово зверталась до страхової компанії з заявою про отримання страхового відшкодування. Однак ПрАТ “СК “Україна” та МТСБУ ніяких відшкодувань на користь позивача не здійснили. Крім того, позивачу була спричинена моральна шкода, яка полягає в фізичних та душевних стражданнях, хвилюваннях. Позивач внаслідок дорожньо-транспортної пригоди стала інвалідом ІІ групи, змушена постійно приймати ліки. Моральну шкоду оцінює в 500 000 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 500 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди; 76 044,71 грн. в якості відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Рішенням Ленінськогорайонного суду м. Дніпропетровськ від 18.05.2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Суд стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в якості відшкодування моральної шкоди 100 000 грн.; в якості відшкодування матеріальної шкоди 73 177,51 грн., спричиненої в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

В решті позовних вимог суд відмовив.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Ленінськогорайонного суду м. Дніпропетровськ від 26 жовтня 2017 року в рішенні Ленінськогорайонного суду м. Дніпропетровськ від 18.05.2017 року було виправлено описку, ухвалено вважати правильною суму стягнутої в якості відшкодування матеріальної шкоди – 43 177,51 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить вказане рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення в цій частині, посилаючись на те, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а також неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаєапеляційну скаргу без задоволення, а судоверішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 23.02.2015 року близько 20.00 години, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_2, який належить ОСОБА_5, рухався в Ленінському районі міста Дніпропетровська по вулиці Набережній Заводській з боку вулиці ОСОБА_6 в напрямку Кайдакського мосту. Під час руху ОСОБА_2, грубо порушуючи Правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки і її змінам, при виникненні небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_3, яка перетинала проїжджу частину зліва направо за напрямком руху автомобіля, заходів до своєчасного зменшення швидкості, аж до зупинки керованого ним транспортного засобу не прийняв, та в районі електроопори № 429 скоїв на неї наїзд.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_3 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: сумісної тупої травми тіла, черепно-мозкової травми, забою головного мозку 3-го ступеню, субарахноїдального крововиливу, геморагічних вогнищ забиття в скроневої долі праворуч, лінійного перелому лівої скроневої кістки, гемосинусу основної пазухи, забійної рани в лівій потиличній області, стану після носової кровотечі, з явищами в посттравматичному періоді недостатності функції 7-го черепного нерву праворуч по периферичному типу, психоорганічного синдрому помірного ступеню, двобічної пірамідної недостатності, закритих переломів правої великогомілкової та малогомілкової кісток в середній третині зі зміщенням уламків та гематоми правої гомілки, забою лівого колінного суглобу, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння.

Вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2016 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування основного покарання, встановивши іспитовий строк два роки. На підставі ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_2 обов’язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця роботи та мешкання, періодично являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи. Речовий доказ, яким визнано автомобіль НОМЕР_3, який передано на відповідальне зберігання ОСОБА_2 – вважати повернутим за належністю. Цивільний позов представника потерпілого ОСОБА_3 – адвоката ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 суму завданої моральної шкоди в розмірі 30 000 грн.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21.07.2016 року вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2016 року відносно ОСОБА_2 за ч.2 ст. 286 КК України в частині вирішення цивільного позову про відшкодування матеріальної та моральної шкоди скасовано та призначено новий судовий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

Згідно ч.6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов’язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача є протиправними та такими, що фактично спричинили дорожньо-транспортну пригоду, тобто знаходяться у причинному зв’язку із наслідками ДТП, а тому він повинен відшкодувати завдану позивачу матеріальну шкоду саме у розмірі фактично понесених ним витрат.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

На підставі ч.1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Згідно ч.2 ст. 1195 ЦК України у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров’я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” (з наступними змінами) від 27.03.1992 року № 6 шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

В п.4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ “Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки” від 01.03.2013 року № 4 роз’яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до ст. 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв’язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Таким чином, в даних правовідносинах відшкодування шкоди, завданої внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки під час ДТП, цивільна відповідальність покладається на заподіювача шкоди незалежно від вини, тобто діє презумпція вини особи, яка завдала шкоду.

Обставини дорожньо-транспортної пригоди, зокрема щодо винуватості відповідача ОСОБА_2, не потребують доказування, оскільки вони встановлені вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2016 року.

Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не залучив в якості відповідача по справі ПрАТ “СК “Україна”, з якої на користь позивача повинно бути стягнуто страхове відшкодування, є необґрунтованими та колегія суддів не приймаються до уваги.

Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред’явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов’язань, деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність.

Потерпілий вправі відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування від особи, яка її завдала, в рамках деліктного зобов’язання, незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. В такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутись до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому в розмірах та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 року в справі № 6-2808цс15.

Колегія погоджується з розрахунком суми стягнутої на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальної шкоди. Суд першої інстанції вірно виходив з того, що підтверджений матеріалами справи є розмір матеріальної кшоди саме у розмірі 73 177,51 грн. Крім того, сторони не заперечували, що відповідачем було добровільно відшкодовано на користь позивача, саме в рахунок матеріальної шкоди – 30 000 грн. А тому, сума у розмірі 43 177,51 грн. вірно підлягає стягненню з відповідача на користь позивача (73 177,51-30000=43 177,51) в рахунок відшкодування матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП.

Щодо стягнення моральної шкоди, колегія суддів вважає наступне.

Відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За правилами ч.1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у принижені честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, дійсно, в ході розгляду справи було встановлено заподіяння моральної шкоди позивачу, в даному конкретному випадку, внаслідок ДТП, позивач внаслідок травм, отриманих в результаті ДТП стала інвалідом ІІ групи, що підтверджено довідкою МСЕК серії 12 ААА № 496791, що відповідно призвело до душевних страждань позивача у справі, розмір відшкодування яких, суд першої інстанції, враховуючи при цьому ступінь вини відповідача та принцип розумності і справедливості, вважав задовольнити частково, а тому, вважав достатнім для задоволення зазначених вимог розмір у 100 000 грн.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у Постанові від 31.03.1995 року № 4 (із змінами та доповненнями внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1), відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Факт заподіяння позивачу моральних страждань є очевидним і підтверджується фактом вчинення відносно неї протиправних дій, що заподіяні водієм ОСОБА_2 під час керування технічно справним автомобілем НОМЕР_2, який належить ОСОБА_5- тобто встановлено причинний зв»язок між скоєнням дорожньо-транспортної пригоди внаслідок протиправних діянь заподіювача – конкретної особи та вина якого доведена, та як наслідок шкодою потерпілого. Зазначене підтверджено вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2016 року згідно якого ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на чотири роки без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування основного покарання, встановивши іспитовий строк два роки.

Вирішуючи питання щодо визначення розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про часткове задоволення цих вимог, як і правильно визначив розмір моральної шкоди у 100 000 грн., виходячи з дійсних обставин справи та наслідків, що наступили для позивача.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку враховуючи, що внаслідок були зруйновані нормальні життєві зв'язки позивача, а самі наслідки ДТП перешкодили у реалізації її життєвих планів. При цьому, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, надавши оцінку зібраним у справі доказам, які свідчать про характер, обсяг і тривалість страждань, яких зазнала позивачка у справі у зв'язку із отриманими травмами та їх наслідками, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, порушення стосунків з іншими людьми, які також пов'язані із необхідністю докласти значних додаткових зусиль для відновлення та організації життя та здоров'я, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір моральної шкоди на користь позивача слід визначити у розмірі 100 000 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у відповідності до вимог ст. 1167 ЦК України, рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог про відшкодування з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суми моральної шкоди підлягає залишенню без змін, оскільки, моральна шкода має відшкодовуватись особою, яка її завдала.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують висновків місцевого суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди із висновками суду щодо обставин справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що з’ясувавши в достатньо повному об’ємі права та обов’язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 374, 375 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, апеляційна скарга залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня проголошення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: О.П.Бараннік

ОСОБА_8