Постанова № 71376116, 27.12.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/8585/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Клименко А. Я.Номер провадження 22-ц/788/1716/17 Суддя-доповідач - Криворотенко В. І. Категорія - 44

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Криворотенка В. І.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2017 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення з житлового приміщення

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа - Перша Сумська державна нотаріальна контора Сумської області про визнання заповіту і свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсними,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, свої вимоги мотивував тим, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого йому Першої Сумською державною нотаріальною конторою Сумської області № 3 - 1883 та копією витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 15 грудня 2015 року він став власником квартири, яка розташована в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року та була його рідною сестрою. В травні 2015 року, після смерті ОСОБА_6 до вказаної квартири самовільно вселились ОСОБА_3 зі своїм сином ОСОБА_4 Просив виселити їх із зазначеної квартири, яка належить йому на праві власності без надання їм іншого житлового приміщення.

У січні 2016 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_5 Свої вимоги мотивувала тим, що її мати, ОСОБА_6 була власницею квартири, яка розташована в АДРЕСА_1. ОСОБА_6 тяжко хворіла, перебувала в тяжкому фізичному і моральному стані та матеріально була залежна від ОСОБА_5 ОСОБА_5 надавав її матері гроші на лікування та потребував від неї складення заповіту на його ім'я. У померлої ОСОБА_6 не було можливості змінити заповіт, оскільки ОСОБА_5 забороняв їй спілкуватись з дочкою, забрав у неї телефон, закривав в квартирі та вона не мала можливості сама виходити з квартири. ОСОБА_3 стверджувала, що заповіт був складений не добровільно і не відповідав волевиявленню її матері, а був складений під впливом тяжких для неї обставин. Просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 в Першій Сумській державній нотаріальній конторі Сумської області 03 листопада 2009 року на ім'я ОСОБА_5 та визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого ОСОБА_5 Першою Сумською державною нотаріальною конторою Сумської області виданого 15 грудня 2015 року.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 з житлового приміщення квартири АДРЕСА_2.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2017 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника ОСОБА_3 ОСОБА_7, представника ОСОБА_5 ОСОБА_8, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_3 належала на праві власності ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. ОСОБА_5 є рідним братом померлої ОСОБА_6, а ОСОБА_3 - її дочкою.

03 листопада 2009 року ОСОБА_6 на випадок своєї смерті, в установленому законом порядку, зробила розпорядження, згідно якого належну їй квартиру АДРЕСА_3 вона заповіла своєму брату ОСОБА_5, про що свідчить копія заповіту, посвідченого державним нотаріусом першої Сумської державної нотаріальної контори Сумської області та зареєстрованого в реєстрі за № 4 -75.

Відповідно до медичної довідки КУ «Сумська міська клінічна лікарня № 5» ОСОБА_6 перебувала на диспансерному обліку у сімейного лікаря - онколога з 24 березня 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року з діагнозом: захворювання правої молочної залози. Вона була прооперована, періодично проводилася променева терапія та хіміотерапія у зв'язку з чим вона перебувала на лікарняному, а 20 липня 2010 року була визнана на МСЕК інвалідом ІІ групи по загальному захворюванню, після чого вона звільнилась з роботи.

12 жовтня 2011 року, 08 травня 2013 року, 09 жовтня 2013 року, 18 липня 2014 року, 29 грудня 2014 року, 05 травня 2015 року ОСОБА_6 була оглянута сімейним лікарем, з 06 травня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 року перебувала на стаціонарному лікуванні у КУ «Сумська міська клінічна лікарня № 5», але стан її здоров'я погіршився і ІНФОРМАЦІЯ_2 року вона померла.

Відповідно до ч.ч. 1 -5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України. підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доводи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції було встановлено невірний факт щодо вселення них до спірної квартири після смерті ОСОБА_6, а вони вселились за згодою померлої, доглядали за нею та поховали її за свій рахунок та набули право на користування вказаною квартирою, проживаючи з власником однією сімє'ю в якості членів її сім'ї є безпідставними. По перше суду не було надано доказів щодо проживання з померлою апелянтів однією сім'єю. ОСОБА_3 не була зареєстрована в квартирі своєї матері. Згідно Відомостей адресно - довідкового підрозділу ГУДМС УДМС України в Сумській області від 18 грудня 2015 року (т. 1, а.с. 13), ОСОБА_3 зареєстрована АДРЕСА_4.

Ніяких доказів на підтвердження проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з померлою ОСОБА_6 матеріали справи не містять.

А згідно вимог ст. ст. 321, 391 ЦК України, ОСОБА_5, як власник квартири, має право вимагати захисту від будь - яких порушень його права власності та усунення перешкод у користуванні нею.

Твердження апеляційної скарги про те, що не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду щодо добровільного волевиявлення ОСОБА_6 при складанні заповіту, оскільки остання перебувала у тяжкому фізичному та моральному стані, обґрунтовано спростовані судом першої інстанції. При ухваленні рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що заповіт ОСОБА_6 був складений в установленому законом порядку 03 листопада 2009 року, на той час вона не перебувала на медичному обліку. Стан її здоров'я погіршився у березні 2010 року і 25 березня 3020 року вона була поставлена на диспансерний облік по онкозахворюванню. Вказані факти підтверджені належними доказами, які містяться в матеріалах справи і якими суд обґрунтовано керувався при ухваленні рішення.

Також, судом було допитано свідків, які підтверджували факт того, що померла ОСОБА_6 виходила з квартири, спілкувалась із сусідами та знайомими, а тому факт поганого поводження ОСОБА_5 з померлою був спростований. Ніяких доказів на підтвердження протилежного апелянтами не надано. Встановлені судом обставини справи свідчать, що ОСОБА_6 мала можливість скласти інший заповіт, тобто змінити свою волю, проте, починаючи з листопада 2009 року цього не зробила.

Інші доводи апеляційної скарги також не містять обґрунтованих посилань на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Таким чином колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування чи зміни ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий -

Судді -