Рішення № 71374959, 28.12.2017, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/2992/17

Провадження № 2/577/1205/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2017 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі :

головуючого судді Семенюк І.М.

при секретарі Кузнєцовій .В.

за участі позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2,

третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Конотоп цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплогарант», третя особа: начальник Комунального підприємства «Теплогарант» ОСОБА_3 про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення , поновлення на займаній посаді , стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди ,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_1 просить суд визнати незаконним і скасувати наказ № 37-к від 14 червня 2017 року КП “ Теплогарант” в частині звільнення її з посади бухгалтера 2 категорії , поновити її на вказаній посаді, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу з дня звільнення, а також, стягнути моральну шкоду, яку вона оцінює в п”ять тисяч гривень. Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що 17 жовтня 2010 на підставі наказу № 22-к від 14.10.2010 року вона була прийнята на посаду оператора , де працювала на різних посадах, а 19 червня 2017 року наказом № 37-К від 14.06.2017 року була звільнена з посади бухгалтера 2 категорії , згідно п. 1 ст. 40 КзпП України у зв”язку зі змінами в організації виробництва і праці. Вважає своє звільнення незаконним, проведеним з порушенням вимог трудового законодавства, а саме статей 42,43, 49-2 КЗПпУкраїни, та таким, що порушує її трудові права. Керівництвом КП “Теплогарант” при попередженні про звільнення не було запропоновано їй перейти на іншу роботу чи перекваліфікуватися , не було доведено про зміни в штатному розкладі та дату прийняття нового штатного розкладу. Порушенням трудових прав , пов”язаних з незаконним звільненням з роботи, не дало їй можливості задовольняти в повному обсязі свої життєві потреби , що спричинило зміни у життєвих стосунках, які потребують додаткових зусиль для організації свого життя , і вказане завдало їй моральних страждань, свою моральну шкоду оцінює у 5000 гривень.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просить їх задовольнити. Пояснила, що процедуру вивільнення не оспорює, однак вважає, що порушено її право на працевлаштування, оскільки, як вона дізналася пізніше, що 20 червня 2017 року на підприємстві введено нові посади і вона , виходячи зі свого досвіду і освіти могла б виконувати обов”язки за нововведеними посадами, але їй не було запропоновано повернутися для працевлаштування .

Представник відповідача комунального підприємства «Теплогарант», за довіреністю ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечує та пояснила, що звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера 2 категорії КП “Теплогарант” було проведено згідно чинного законодавства про працю України, в суворій відповідності з вимогами, що ставляться до розірвання трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, на яке надано згоду профспілковим комітетом, на підприємстві відбулися зміни в організації виробництва і праці, що й потягло вивільнення працівників, які були належним чином попереджені про наступне вивільнення та при звільнені ним було виплачені усі виплати, видано трудову книжку і подано звіт до Центру зайнятості. На підприємстві відбулися внутрішні процеси формування структури і штату працівників, що віднесено виключно на вирішення власника або уповноваженого ним органу. До того ж , позивач не оспорює процедуру вивільнення, вона не погоджується, що їй не було запропоновано посаду згідно нового штатного розпису після вивільнення і не працевлаштовано на посаду, виконувати обов”язки за якою вона могла б , маючи певний досвід і освіту. Однак, її заперечення з цього приводу не стосуються процедури вивільнення. Позивач не зверталася до підприємства з заявою про її працевлаштування за новим штатним розкладом. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки вимоги безпідставні.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що скорочення чисельності та штату працівників підприємства стало наслідком його економічної кризи та необхідним заходом для запобігання банкрутству. Порядок вивільнення працівників підприємством дотримано і порушень трудових прав не допущено. Скорочувана посада бухгалтера 2 категорії, яку займала позивач ОСОБА_1, обліковувалась у штатному розписі двома штатними одиницями, які підпали під скорочення та виключення зі штатного розпису, в зв”язку з чим і була скорочена. На даний час на підприємстві працює бухгалтер 1 категорії за штатним розписом, яка має досвід роботи головного бухгалтера і повну вищу освіту.

Суд, вислухавши пояснення сторін , третю особу , дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Комунального підприємства “Теплогарант” з 17 жовтня 2010 року (а.с. 7,8).

Наказом директора КП “Теплогарант” від 14 березня 2017 року за № 73 внесено зміни до штатного розпису, яким скорочено та виключено зі штатного розпису посади і штатні одиниці КП Теплогарант, зокрема посаду бухгалтера 2 категорії (дві штатні одиниці)(а.с. 27).

Відповідно до штатного розпису Комунального підприємства “Теплогарант”, затвердженого директором 01 квітня 2017 року та погодженого міським головою, відсутня посада бухгалтера 2 категорії , яку займала позивачка.(а.с. 38,39).

19 квітня 2017 року позивача під підпис було попереджено про майбутнє звільнення з 19 червня 2017 року у зв”язку зі скороченням штату працівників та повідомлено про неможливість її переведення на іншу роботу у зв”язку з відсутністю вакансій (а.с. 30 ).Одночасно з попередженням про звільнення того ж дня КП “ Теплогарант” довело до відома державну службу зайнятості інформацію про заплановане вивільнення працівників, в тому числі і позивача, у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці.(а.с. 31).

Наказом № 37-К від 14.06.2017 року, у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці ОСОБА_1 звільнено з посади бухгалтера 2 категорії у зв”язку зі скороченням штату , за п.1 ст. 40 КзпП України.(а.с.36). Спілкою трудового колективу КП “ Теплогарант” 08.06.2017 р. надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1М.( а.с.33,34) і вказані обставини позивачем не оспорюються.

Згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У відповідності зі ст. 49-2 КзпП України, яка регулює порядок вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, пов’язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період. Державна служба зайнятості інформує працівників про роботу в тій самій чи іншій місцевості за їх професіями, спеціальностями, кваліфікаціями, а у разі їх відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. У разі потреби особу може бути направлено, за її згодою, на професійну перепідготовку або підвищення кваліфікації відповідно до законодавства.

Позивач, посилаючись на вказану норму, зазначає, що власник зобов”язаний повідомити про внесення змін до штатного розпису та прийняття нового штатного розпису, про що видати відповідний наказ.

В той же час , вказана норма КзпП України не містить таких обов”язків власника, тому посилання позивача є безпідставними.

Як вбачається з відзиву на позов, наданого відповідачем, який підтриманий в судовому засіданні представником, позивачу керівництвом підприємства не пропонувалося переведення на іншу посаду через її відсутність.

Вказані обставини також не оспорюються позивачем.

Як вбачається зі Статуту КП “Теплогарант”, підприємство належить до комунальної власності територіальної громади м. Конотоп , є юридичною особою , діє на умовах повного господарчого розрахунку (а.с. 41-66) .

Відповідно до ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників та штатний розпис.

З огляду на викладене , право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу, внесення змін у штатний розпис на свій розсуд є беззаперечним правом власника. Зазначене право включає в себе зменшити чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити вивільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад.

Дослідивши раніше діючий і новий штатні розписи Комунального підприємства “Теплогарант”, суд приходить до висновку, що у відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці факту скорочення штату Комунального підприємства “Теплогарант”, що дійсно на час звільнення позивача відсутні вільні посади і що посада, яку вона займала,налічувала 2 одиниці, які і були скорочені. Керівник підприємства ОСОБА_4 у своїй діяльності керується повноваженнями наданими йому Контрактом з міським головою та Статутом підприємства «Теплогарант», зокрема, уповноважений самостійно визначати структуру управління підприємством, визначати штати з урахуванням фонду оплати праці; організовувати роботу підприємства, приймати на роботу та звільняти працівників підприємства тощо ( а.с.37-39).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 232 КЗпП України встановлено, що безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами, зокрема, працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221 і статті 222 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Аналізуючі зібрані по справі докази та даючи їм оцінку, суд приходить до висновку, що у відповідності до вимог ст. ст. 12,81 ЦПК України щодо засад змагальності процесу і надання доказів, позивачем не надано і в судовому засіданні не здобуто доказів про те, що її звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства. Крім того, позивачем ніяким чином не спростовані доводи представника відповідача, надані ним письмові докази щодо законного обґрунтування її звільнення з роботи за п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. А обставини, на які посилається позивач, є безпідставними.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивача було звільнено з дотриманням законодавства про працю України, у відповідності з вимогами, що ставляться до розірвання трудового договору на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України . При звільненні позивача її прав порушено не було, оскільки відповідачем дотримано процедуру такого звільнення, а тому відсутні підстави для визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Керуючись ст. 40, 42, 49-2, 232, 235 КЗпП України, ст. 64 ГК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", ст. ст. 12,81,263 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1(1-й пров. вул. Грушевського ,10 , м. Конотоп Сумської області,41600) в задоволенні позовних вимог про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу №37-к від 14 червня 2017 року про звільнення з посади бухгалтера 2 категорії комунального підприємства «Теплогарант» ( вул. Садова, 39А, м. Конотоп Сумської області ,41600, Код ЄДРПОУ32325215) ,поновлення на посаді бухгалтера 2 категорії та стягненні заробітної плати за час вимушеного прогулу і моральної шкоди в розмірі п”ять тисяч гривень.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Апеляційного суду Сумської області протягом 30 днів з дня проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Семенюк І. М.