Постанова № 71362218, 27.12.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

справа № 396/1215/17

№ провадження 22-ц/781/2273/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Карпенко О. Л.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27.12.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючого Карпенка О.Л.,

суддів : Гайсюка О.В., Мурашка С.І.,

за участю секретаря Яковлєвої Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2017 року,

ВСТАОВИЛА:

23 липня 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі х а текстом – позивач або банк) звернулося до Новоукраїнського районного суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 березня 2009 року в сумі 63470 грн. 42 коп., яка складається з наступного: 5808,40 грн. - заборгованість за кредитом; 51051,52 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3350,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 250,00 грн. - штраф (фіксована частина), 3010,50 грн. - штраф (процентна складова). Вимоги позивача обгрунтовано посиланням на невиконання відповідачем умов договору в частині сплати заборгованості.

Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

В поданій позивачем апеляційній скарзі він клопоче перед судом про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування свого клопотання він посилається на те, що суд неповно з’ясував обставини, які мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права що потягло за собою ухвалення судом незаконного і необґрунтованого рішення. Зокрема суд неправильно встановив строк виконання боржником свого зобов’язання та дійшов помилкового висновку про сплив позовної давності. Крім того, сплив позовної давності не припиняє зобов’язання, а отже не звільняє боржника від відповідальності обов’язку сплатити проценти та неустойку.

Сторони, повідомленні належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явилися. Від представника відповідача надійшло письмове клопотання по розгляд справи за його та відповідача відсутності.

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторінабо інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв’язку з неявкою всіх учасників справи та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Крім того, згідно ч.ч. 4, 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України постанова не проголошується, а датою її прийняття є дата складання повного тексту судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, рішення у якій перевіряється, суд першої інстанції встановив такі факти й обставини.

27 березня 2009 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», найменування якого змінено на ПАТ КБ «ПриватБанк» та проведено відповідну державну реєстрацію змін 17 липня 2009 року, і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір.

За умовами договорувідповідач отримав кредит у розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві.

Суд першої інстанції, пославшись на заяву позичальника про отримання кредитної картки від 27 березня 2009 року, встановив, що строк дії наданої банком позичальнику платіжної картки був встановлений по березень 2010 року, що на думку суду відповідає строку дії договору, і в межах цього строку позичальник мав виконати свої зобов’язання перед банком. Зі спливом цього строку у позивача виникло право на звернення до суду за захистом свого порушеного права, яке могло бути ним реалізоване до 27 березня 2013 року, в межах загальної позовної давності. Так, як позивач пред’явив позов після спливу позовної давності, а відповідач надав суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Погодитися з такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно ст. 213 ЦПК України (у редакції 2004 року, діючого на час ухвалення судом першої інстанції рішення) рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте оскаржуване рішення не відповідає цим вимогам закону.

Так встановивши факт виникнення між сторонами кредитних правовідносин, суд першої інстанції не встановив стан виконання сторонами умов договору, наявність або відсутність фактів порушення зобов’язань, розмір та структури заборгованості.

Не встановивши фактів порушення прав позивача, за захистом яких той звернувся до суду, суд застосував наслідки спливу позовної давності не навівши відповідних мотивів з яких він дійшов такого висновку. Суд не врахував, що наслідки спливу позовної давності застосовуються лише до обґрунтованих і правомірних вимог.

Вказані недоліки судового рішення, яке переглядається, являються підставою для його скасування та ухвалення нового рішення (ч. 1 ст. 376 ЦПК України).

Переглядаючи справу апеляційний суд виходить з такого.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з правочинів.

За кредитним договоромбанкабо інша фінансова установа(кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відповідно до п. 6.5 розділу І Умов та правил надання банківських послуг, які являються частиною укладеного між сторонами кредитного договору, позичальник зобов’язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, також оплачувати комісії на умовах, передбачених Договором.

Згідно підписаних відповідачем 27 березня 2009 року Умов кредитування з використанням картки «Універсальна» (а.с. 110), він погодився на запропоновані банком умови: здійснювати щомісячні платежі до 25 числа місяця, наступного за звітним; сплачувати комісії за зняття готівки в банкоматах та пунктах видачі готівки ПриватБанка у розмірі 3% суми операції, в банкоматах інших банків України – 3% + 5 грн., з закордоних банкоматах – 3% + 15 грн.; сплачувати пеню за несвоєчасне погашення заборгованості яка обраховується за наведеною формулою; сплачувати штраф при перевищенні строків платежів по будь-якому грошовому зобов’язанню більше ніж на 120 днів; сплачувати 2 грн. за надання банком виписки по картці; сплачувати комісію в сумі 10 коп. за отримання балансу в банкоматах ПриватБанк; сплачувати комісію за безготівкові платежі в системі «Приват24» у розмірі 2% від суми операції.

Згідно п. 8.6 розділу І Умов надання банківських послуг, при порушенні позичальником строку платежів по кожному з грошових зобов’язань, передбачених Договором більш ніж на 120 днів, позичальник зобов’язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову.

Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично продовжується на той самий строк.

Згідно п. 5.4. Роділу ІІ «Правил користування платіжною карткою» Умов і правил надання банківських послуг ЗАТ КБ «ПриватБанк» строк погашення кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним карткам без встановленого мінімального обов’язкового платежу проводиться в наступному порядку: строк погашення процентів по кредиту – щомісячно за попередній місяць; строк погашення кредиту – в повному обсязі, не пізніше дня місяця, вказаного на платіжній картці (в полі МОNTH).

Між сторонами по справі відсутній спір щодо фактів укладення між ними кредитного договору, відкриття баком на ім`я відповідача кредитного рахунку з встановленням на нього кредитного ліміту, надання банком відповідачу електронного платіжного засобу (платіжної картки) та користування відповідачем кредитними коштами в межах встановленого ліміту.

Суд першої інстанції, пославшись на заяву позичальника від 27 березня 2009 року про оформлення на його ім`я кредитної картки, встановив, що строк її дії було визначено по березень 2010 року.

Проте така заява позичальника ОСОБА_2 (а.с. 9) не містить відомостей про строк дії виданої позичальнику платіжної картки.

У заяві зазначено, що 27 березня 2009 року ОСОБА_2 отримав картку № 5577212906892826 і ПІН, що підтверджується підписом позичальника та підписом представника банку на заяві.

Відповідач, як держатель виданого йому банком електронного платіжного засобу (платіжної картки), не надав її суду для огляду.

У своїх запереченнях на позов (а.с. 36 – 41) відповідач посилався на строк дії договору, який відповідно п. 9.12. Умов і правил надання банківських послуг, становить 12 місяців. На строк дії платіжної картки, як строк виконання ним зобов’язання по поверненню використаного кредитного ліміту, відповідач не посилався.

Отже висновок суду про те, що відповідач мав виконати свої зобов’язання перед банком щодо повернення використаного кредитного ліміту та сплати інших передбачених договором платежів в межах строку дії картки, а саме до 27 березня 2010 року, не ґрунтується на доказах у справі.

Суд першої інстанції не врахував, що умовами укладеного між сторонами договору визначено строк його дії та умови продовження цього строку (лонгації договору) а також строки виконання зобов’язань по поверненню кредиту та внесення плати за користування ним, які є відмінними між собою.

Оскільки протягом дванадцяти місяців після укладення договору і надалі жодна із сторін не повідомила другу сторону про його припинення, строк договору продовжився.

Позивач, як емітент електронного платіжного засобу, надав суду інформацію про строк дії отриманої ОСОБА_2 платіжної картки № 5577212906892826, який визначений 11-м місяцем 2012 року, тобто строк дії картки обмежувався 30 листопада 2012 року.

Оскільки надана позивачем, як емітентом платіжного засобу, інформація не суперечить іншим доказам у справі і не спростовується відповідачем, відповідно до п. 5.4. Розділу ІІ «Правил користування платіжною карткою» Умов і правил надання банківських послуг суд доходить висновку, що кредитний ліміт за карткою мав бути погашений позичальником ОСОБА_2 до 30 листопада 2012 року.

Щодо процентів за користування кредитом, то вони повинні були сплачуватися відповідачем щомісячно за попередній місяць.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 6 – 8) та виписки по рахунку відкритому ОСОБА_2 (а.с. 64 – 70), станом на 30 листопада 2012 року заборгованість відповідача перед банком по кредиту становила 881 грн. 29 коп. а заборгованість за процентами за обумовленою договором ставкою 30 % річних – 23 грн. 76 коп., що підтверджує факт порушення відповідачем своїх зобов’язань перед банком.

З цих же документів вбачається, що надалі ОСОБА_2, користувався встановленим банком кредитним лімітом та частково сплачував обумовлені договором платежі. При цьому 20 листопада 2012 року банком видана йому нова платіжна картка за номером 5457082390169261 з строком її дії до листопада 2016 року (а.с. 111), отже використаний починаючи з 1 грудня 2012 року кредитний ліміт відповідач мав повернути до 30 листопада 2016 року.

Що ж до простроченої заборгованості станом на 1 грудня 2012 року, то згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості надалі заборгованість відповідача не зменшувалася, а навпаки зростала. Це підтверджується і відомостями виписки по рахунку. Отже відповідач не сплатив цю заборгованість.

Відповідно до пунктів 3.2., 3.3., 5.3. розділу І Умов та правил надання банківських послуг, банк неодноразово збільшував суму кредитного ліміту і остаточно встановив його 15 листопада 2013 року у розмірі 6000 грн. Право банку збільшувати кредитний ліміт на власний розсуд та без додаткового погодження чи повідомлення позичальника передбачено цими пунктами договору. При цьому сам по собі факт збільшення кредитного ліміту не збільшує розмір відповідальності позичальника за умови невикористання ним збільшеного кредиту.

Дійшовши висновку про недоведеність факту правомірного збільшення суми кредитування з 1000 грн. до 6000 грн. суд першої інстанції необґрунтовано відхилив надані банком Умови та правила надання банківських послуг, зокрема пункти 3.2., 3.3. розділу І, на які ОСОБА_2 беззаперечно погодився про що вказав у своїй заяві від 27 березня 2007 року, а також відхилив виписку по рахунку позичальника з якої вбачається, що відповідач здійснював витратні платежі за рахунок кредитного ліміту та здійснював сплату кредитних платежів.

Станом на 30 листопада 2016 року, дату закінчення строку дії виданої банком відповідачу платіжної картки, яка згідно п. 5.4. Розділу ІІ «Правил користування платіжною карткою» Умов і правил надання банківських послуг є датою погашення кредиту в повному обсязі, відповідач заборгованість не сплатив.

Станом на 1 грудня 2016 року несплаченою (простроченою) є заборгованість по кредиту у сумі 5808 грн. 46 коп.

Не сплаченими є також проценти за користування кредиту так, як останній платіж на користь банку відповідач здійснив 4 серпня 2014 року на суму 300 грн., що підтверджується даними розрахунку заборгованості (а.с. 7 на звороті) та випискою руху коштів по рахунку (а.с. 114).

Проте апеляційний суд не погоджується із визначеною позивачем сумою заборгованості по процентах так, як згідно наданого ним розрахунку з 1 вересня 2014 року процентну ставку було підвищено банком з 30 % річних до 34 % річних, а з 1 квітня 2015 року – до 43,2 % річних.

Згідно п. 5.3. розділу І Умов та правил надання банківських послуг банк має право проводити зміну тарифів. При цьому він зобов’язаний не менш ніж за 7 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картковому рахунку. Якщо протягом 7 днів банк не отримає повідомлення від клієнта про незгоду із змінами, то вважається. Що клієнт приймає нові умови.

Позивач не надав суду доказів дотримання ним порядку зміни тарифів, зокрема зміни процентної ставки у бік її збільшення, як то передбачено умовами договору. Докази поінформованості відповідачу про збільшення процентної ставки та прийняття ним таких змін відсутні.

Дії банку щодо односторонньої зміни фіксованої процентної ставки прямо суперечать нормі ч. 3 ст. 1054 ЦК України та умовам укладеного між сторонами договору, а отже вимоги банку про стягнення заборгованості за збільшеною в односторонньому порядку процентною ставкою є незаконними.

При визначені боргу має застосовуватися визначена договором процентна ставка – 30% річних.

Щодо вимог позивача про стягнення комісії, то суд враховує, що сторони в договорі дійшли згоди про сплату позичальником комісій за зняття позичальником готівкових коштів, здійснення ним безготівкових операцій з використанням системи «Приват24» та моніторинг банком неактивної картки з позитивним залишком коштів на рахунку.

Згідно виписки по рахунку ОСОБА_2 він здійснював операції із зняття коштів в терміналах самообслуговування (банкоматах) та відділеннях банку. Відомостями виписки по рахунку підтверджується, що останню видаткову операцію ОСОБА_2 здійснив у серпні 2014 року. Отже позивач мав право вимагати від відповідача сплати обумовленої договором комісії.

Проте з наданого позивачем розрахунку вбачається, що з вересня 2014 року банк нарахував відповідачу щомісячну комісію у фіксованому розмірі – 100 грн. на місяць, тобто комісію за відсутності будь-яких видаткових операцій з боку відповідача.

До того ж на рахунку ОСОБА_2 було і залишається від’ємне сальдо, а отже комісія за моніторинг неактивного рахунку з позитивним сальдом банком не могла бути застосована.

Позивач жодним чином не обґрунтував з посиланням на конкретні умови договору правомірність нарахування ним фіксованої щомісячної комісії, а тому апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність таких вимог.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки, апеляційний суд виходить з того, що умовами укладеного між сторонами договору забезпечено своєчасність виконання позичальником грошових зобов’язань перед банком неустойкою (штрафом та пенею), що передбачено п. 8.6. розділу І Умов та правил надання банківських послуг та Умовами кредитування з використанням картки «Універсальна».

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості не дає підстав вважати, що він здійснив нарахування пені від суми заборгованості по кредиту та процентах. Так відповідні графи розрахунку мають загальні назви «Сума комісії та пені» і «Сума комісії та пені (накопичувальним підсумком)». Отже банк не розмежував своїх вимог щодо комісії та пені. Порівняння постійно збільшуваної суми заборгованості, зокрема за рахунок постійно збільшуваної суми прострочених процентів, яка пропорційна збільшенню строку фактичного користування кредитом, та фіксованої щомісячної суми, яка відображена у відповідних графах розрахунку виключає можливість дійти висновку, що банк нараховував пені у процентному відношення до суми боргу, як це передбачено умовами договору.

Відсутність зробленого позивачем розрахунку пені та не розмежування ним своїх вимог щодо комісії та пені унеможливлює перевірку судом обґрунтованості пред’явлених ним вимог в цій частині, а отже вони не підлягають задоволенню з цих підстав.

У зв’язку з цим позов про одночасне стягнення з відповідача стягнення штрафів і пені за порушення строків виконання грошового зобов’язання суперечить вимогам законодавства.

Позивач має право на застосування штрафу щораз у випадку невиконання відповідачем зобов’язання сплати щомісячних платежів а також кредиту у встановлених для його повернення строк, а саме на суму простроченої заборгованості по кредиту станом на 1 грудня 2012 року та нову заборгованість по кредиту, яка виникла станом на 1 грудня 2016 року, а відносно щомісячних платежів – з 26 числа кожного місяця в якому мало місце невиконання або неналежне виконання зобов’язання.

Проте, заперечуючи проти позову, відповідач в суді першої інстанції посилався на сплив позовної давності та просив застосувати наслідки закінчення цих строків.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), до вимог про стягнення неустойки застосовується спеціальна позовна давність – один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання(ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Згідно правового висновку Верховного Суду України у справі № 6–14цс14 від 19 березня 2014 року за договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Враховуючи, що станом на 30 листопада 2012 року відповідач прострочив виконання зобов’язання щодо повернення кредиту в сумі 881 грн. 29 коп. та сплати процентів у розмірі 23 грн. 76 коп. і в подальшому його не виконав, а позов пред’явлено позивачем 23 липня 2017 року (а.с. 118), в задоволенні вимог по стягнені вказаних сум належить відмовити у зв’язку із спливом позовної давності.

Натомість вимоги про стягнення решти простроченої заборгованості по кредиту, 4927 грн. 11 коп. (5808,4 – 881,29 = 4927,11), є обґрунтованою та пред’явленими в межах позовної давності, а тому підлягають задоволенню.

Вимоги про стягнення процентів також підлягають задоволенню в межах позовної давності, а саме за період з 24 липня 2014 року по 23 липня 2017 року.

При цьому застосуванню підлягає обумовлена договором процентна ставка у розмірі 30% річних, яка нараховується на залишок заборгованості виходячи з 360 днів у році, згідно погоджених сторонами Умов кредитування з використанням картки «Універсальна» (а.с. 110), отже стягненню підлягають проценти у розмірі:

5808,40 / 100 * 30 / 360 * 1094 = 5295,32 грн. де 5808,40 – сума боргу по кредиту на яку нараховуються проценти за договором, 30 – процентна ставка, 1094 – кількість днів.

Крім цього згідно п. 8.6. Умов і правил надання банківських послуг з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф за прострочення більш ніж на 120 днів повернення використаного за період з 1 грудня 2012 року по 1 грудня 2016 року кредитного ліміту та процентів у фіксованій сумі 250 грн. та у процентному відношенні – 5% від суми обґрунтованого позову, а всього 805 грн. 19 коп.

Обставин переривання або зупинення позовної давності а також поважності її пропущення судом не встановлено. У зв’язку з цим в задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

Суд першої інстанції не дотримався загальних вимог процесуального права, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановлення нового про часткове задоволення позову.

Також з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати понесені по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 - 384ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Вимоги апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на корить Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 27 березня 2009 року, а саме: 4927 (чотири тисячі дев’ятсот двадцять сім) грн. 11 коп. заборгованості за кредитом, 5295 (п’ять тисяч двісті дев’яносто п’ять) грн. 32 коп. заборгованості по процентах, 805 (вісімсот п’ять) грн. 19 коп. штрафу, а всього 11027 (одинадцять тисяч двадцять сім) грн. 62 коп.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на корить Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відшкодування сплаченого судового збір в сумі 581 (п’ятсот вісімдесят одна) грн. 28коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду з підстав передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, тобто з 27 грудня 2017 року.

Головуючий

Судді: