Рішення № 71354579, 14.12.2017, Золочівський районний суд Львівської області

Справа № 445/1963/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2017 року Золочівський районний суд Львівської області

в складі судді Сивак В. М.

з участю секретаря Захарчук Н.Я.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Золочеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя і повернення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із вимогою провести поділ 375 000,00 грн. спільних коштів, виділити їй 187 500,00 грн. і стягнути цю суму з відповідача, стягнути з ОСОБА_2 1500,00 дол. США, які він безпідставно утримує в себе. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у період існування шлюбних відносин, сторони нажили майно у вигляді грошових коштів у розмірі 400000,00 грн., частина з яких знаходиться на рахунку ПАТ «ПриватБанку», а частина безпосередньо у відповідача.

Поза тим, ОСОБА_1 належав житловий будинок, який вона отримала у спадок від свого батька. Даний будинок позивач продала за 1500,00 дол. США, а виручені кошти передала ОСОБА_2 для придбання квартири, однак квартира не куплена на момент звернення до суду. Оскільки, виручені кошти від продажу будинку не об’єктом права спільної сумісної власності, то відповідно вони не підлягають поділу.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала суду пояснення аналогічні тим, що викладені у позовній заяві, просить позов задоволити у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, зазначивши наступне. Твердження позивача про наявність у сторін спільно нажитих коштів у сумі 400 000,00 грн є голослівними та не підтверджені жодними доказами, окрім смс-переписки, яка не є належним доказом ні суми коштів, ні дати їх набуття.

Крім цього, позивачкою не надано жодних доказів передачі відповідачу суми 1500,00 дол. США, які вона отримала від продажу житлового будинку.

Посилання позивача на факт набуття коштів у період існування шлюбних відносин є недостатньою підставою поділу майна подружжя, важливо також встановити участь кожного з них у набутті цього майна.

Суд, заслухавши пояснення сторін та дослідивши наявні у матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку, прийшов до наступних висновків.

Згідно Свідоцтва про шлюб від 25 липня 2014 року серія І-СГ між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 25 липня 2014 року було укладено шлюб. На даний момент справа про розлучення сторін розглядається Золочівським районним судом Львівської області.

П ідстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України.

За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя».

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Чоловік та дружина мають рівні права на володіння, користування та розпорядженням майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності(ст.63 СК України).

Дружина, чоловік розпоряджається майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою(ст.65 СК України).

Частиною 3статті 368 ЦК Українипередбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно роз'яснень у п. 23 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_2 України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Конституційний суд України у своєму рішенні № 17-рп від 19 вересня 2012 року дійшов наступних висновків: «Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Як вбачається із Довідки про обіги і сальдо, виданої ПАТ «ПриватБанк», залишок на рахунку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 становить 574,68 грн.

Суд не приймає до уваги долучений до матеріалів справи Договір №7 про сплату пайових внесків у ЖБК «Львівідеалбуд» від 21 жовтня 2016 року, оскільки такий не стосується жодної із сторін спору і не може бути належним доказом наявності спільних майнових прав подружжя, які підлягають поділу.

Не є належними доказами також видруківка СМС-переписки сторін, оскільки на її підставі неможливо встановити суму коштів, яка підлягає поділу, факт її наявності та володіння нею однією із сторін, а також дату її набуття.

Таким чином, судом встановлено, що на момент вирішення даного спору, сума спільно нажитих грошових коштів, яка підлягає поділу становить 574,68 грн., що знаходиться на картковому рахунку у ПАТ «ПриватБанк».

Що стосується суми 1500,00 дол. США, які належать позивачці на праві приватної власності і не підлягають поділу, оскільки отримані від продажу майна, яке успадковане, то позивачкою не надано жодного належного та допустимого доказу тому, що така сума була передана ОСОБА_2, тому в цій частині позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.3, 4, 10, 11, 27, 30, 57-61,88,208,209,212,213-215,218 ЦПК України, ст.ст. 60, 61, 63, 69, 70 СК України, суд,-

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Провести поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 287,34 ( двісті вісімдесят сім грн. 34 коп.)

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ОСОБА_3