Рішення № 71352627, 26.12.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/1222/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2017 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді - Фазикош О.В., за участю секретаря Рабош А.О., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача військова прокуратура Західного регіону України – ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4, військової прокуратури Західного регіону України про відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 26 грудня 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 29 грудня 2017 року.

ОСОБА_1 звернулась до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_4, військової прокуратури Західного регіону України про відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 (сто тисяч) грн. В позовній заяві зазначає, що 30.12.2013 року з боку службової особи ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України прапорщика ОСОБА_4 було вчинено відносно неї незаконні дії. Після чого позивач звернулась з заявою про злочин до Ужгородського міськвідділу міліції та письмовим зверненням до керівництва ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України. На думку позивача, протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_4 було порушено ряд її немайнових прав, чим завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Моральну шкоду оцінює у сумі 100000 гривень. Вказуючи що відповідач ОСОБА_4 виконував службові обов’язки у приміщенні прокуратури позов пред’являє до двох відповідачів.

Крім того, зазначає, що з боку службової особи ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України - помічника чергового офіцера - прапорщика ОСОБА_4 було вчинено відносно неї незаконні дії, порушення її особистої недоторканності, насильство, образу, вжито нецензурну лайку, численні штовхання, грубі приниження її честі і гідності, перешкоджання у доступі до органу влади для подання письмового звернення.

Зазначає, що відповідач - ОСОБА_4, 30 грудня 2013 року, коли вона піднімалася сходами до приміщення прокуратури ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України з боку площі Пушкіна у місті Ужгород, у службовому приміщенні застосував до неї грубу фізичну силу, виштовхуючи її з приміщення військової прокуратури, продовжив свої незаконні дії на вулиці, ображаючи її нецензурною та непристойною лайкою, заподіюючи їй удари по тілу ногами, руками. Зірвав з неї берет і жбурнув його на асфальт, хапав і душив її трикотажним шарфом.

Переживши приниження з боку представника органу влади, отримавши фізичне і психологічне знущання, позивач зазначає, що перебувала у дуже пригніченому і схвильованому стані. Була вимушена вжити заходи по захисту своїх законних прав, що потребували від неї додаткових зусиль, зміни її звичного розпорядку доби. Так, в той же вечір направилася до органів міліції - Ужгородського міського відділу міліції, де було написано заяву про злочин.

Вранці 31 грудня 2013 року також зробила письмове звернення на ім’я керівництва ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, правонаступником якої є відповідач - військова прокуратура Західного регіону України.

Позивач вказує, що заподіяна моральна шкода проявилася у фізичному болі та душевних стражданнях у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї з боку працівника правоохоронного органу - прапорщика ОСОБА_4, у приниженні її честі та гідності цим же працівником військової прокуратури, і у подальшій бездіяльності військової прокуратури, а саме: у нереагуванні на незаконні дії ОСОБА_4 та невідновлення її права на звернення, яке було порушено відносно неї 30 грудня 2013 року, оскільки було фізично перешкоджено у доступі до правоохоронного органу і заподіяно фізичні і моральні страждання у зв’язку з намаганням - реалізувати своє право на звернення.

Винуватими у заподіянні їй моральної шкоди вказує на прапорщика - ОСОБА_4, що безпосередньо фізично перешкодив увійти до приміщення органів військової прокуратури 30 грудня 2013 року, застосував до неї фізичне і психологічне насильство, знущання, образу, нецензурну, брутальну лайку, так і орган, який він у своїй особі представляв на момент заподіяння їй моральної шкоди - ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, правонаступником якого є відповідач - Військова прокуратура Західного регіону України

При покладенні на відповідачів обов’язку компенсувати позивачу моральну шкоду, вважає, що обидва відповідачі в однаковій мірі винуваті у заподіяні їй моральної шкоди, фізичних і душевних страждань, приниженні честі і гідності, які позивач пережила, та є результатом неправомірної поведінки (дій і бездіяльності) як відповідача 1, так і відповідача 2.

Крім того, позивач зазначає, що 07 жовтня 2013 року зверталася з особистою заявою на ім'я тодішнього керівника ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері - пана ОСОБА_6, що офіцер у приймальній на ім’я ОСОБА_4 не допускав її до прийому керівництвом військової прокуратури. Про те, що на неї здійснено напад 30 грудня 2013 року, повідомила керівництво ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері декілька разів - 31 грудня 2013 року, 03 січня 2014 року, 09 січня 2014 року.

Однак, жодного реагування не отримала, в чому вбачає умисну бездіяльність Відповідача-2 по забезпеченню її Конституційних прав.

Вважає, що компенсація у сумі 100 000 гривень (сто тисяч гривень) буде співрозмірною (по 50 тис. грн. з кожного з відповідачів) із заподіяною їй моральною шкодою і достатньою для компенсації заподіяних відповідачами їй душевних і фізичних страждань.

Представник відповідача військової прокуратури Західного регіону України подав до суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_1, в якій вказує, що позовні вимоги вважає необгрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Відповідач 1 - ОСОБА_4 не перебуває у трудових відносинах та не проходить військову службу у військовій прокуратурі Ужгородського гарнізону (юридична особа - військова прокуратура Західного регіону України). На даний час вказаний військовослужбовець проходить військову службу у військовій частині польова пошта В4763 (м. Мукачево, вул. Севастопольська. 4) та вже більше півроку знаходиться у районі виконання завдань на території Донецької області.

Щодо доводів позивача, що неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу нанесення їй Відповідачем 1 тілесних ушкоджень, зазначають, що на даний час вказані обставини не знайшли свого підтвердження, а відтак у діях Відповідача 1 відсутній склад правопорушення. Тому вимога про стягнення з відповідачів моральної шкоди є безпідставною.

У заперечені зазначено, що позивач неодноразово зверталася як до військової прокуратури Ужгородського гарнізону, так і до військової прокуратури Західного регіону України з безпідставними та необгрунтованими скаргами на дії працівників прокуратури, на що їй надано відповідь про відсутність порушень з боку працівників прокуратури при розгляді звернень ОСОБА_1.

На підставі викладеного, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та військової прокуратури Західного регіону України про стягнення моральної шкоди є безпідставним та необгрунтованим, а тому в його задоволенні просить відмовити.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримала, просила врахувати, що оскільки текст позовної заяви вона не набирала, а такий друкувався її представником, тому в ньому наявні певні формальні несуперечності.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2, у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача військової прокуратури Західного регіону України заперечив проти задоволення позову, пояснив що обставини викладені в позовній заяві є необґрунтованими і не дають підстав для її задоволення, просив суд відмовити у позові повністю.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не зявився, повідомлявся належним чином. Судом направлено повістки-виклики на адресу за зареєстрованим місцем проживання відповідача та адресою вказано позивачем. Клопотань про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до зазначених норм Цивільного процесуального кодексу України суд вирішує спір на засадах змагальності та диспозитивності в межах заявлених позовних вимог, які включають правові і фактичні обставини справи.

Кожна сторона доказами повинна довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою мотивуючи свої вимоги тим, що 30.12.2013 року з боку службової особи ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України прапорщика ОСОБА_4 було вчинено відносно неї незаконні дії. Після чого позивач звернулась з заявою про злочин до Ужгородського міськвідділу міліції та письмовим зверненням до керівництва ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України. На думку позивача, протиправною поведінкою відповідача ОСОБА_4 було порушено ряд її немайнових прав, чим завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

З наданих суду першої інстанції документів вбачається, що 31.12.2013 року ОСОБА_1 зверталась з заявою до Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, що підтверджується копією талону-повідомленням за №2009 від 31.12.2013 року.

Згідно повідомлення на запит ОСОБА_1 Ужгородським відділом поліції ГУНП в Закарпатській області 21 лютого 2017 року за номером № 6001/1006/25/1-2017 надано відповідь, що 30.12.2013 року о 23 год.45 хв. за номером ЄО 10011 зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події наступне: «... 30 грудня 2013 року о 23.45 год. з заявою звернулась ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, інвалід 2 групи по зору, мешканка м.Ужгород, вул.Сечені, 35/55, про те, що 30.12.13 близько 20.30 год. Поблизу приміщення військової прокуратури на пл. Пушкіна в м.Ужгород, ОСОБА_7, на її думку працівник військової прокуратури, погрожував їй фізичною розправою та штовхав».

З вищеназваного листа слідує, що за результатами перевірки було прийнято рішення про списання вищевказаних матеріалів до справи за № 35/44322 від 31.12.2013 року.

Крім того, зверталась з заявою від 09.01.2014 року до ОСОБА_5 військового прокурора, яка була зареєстрована 11.01.2014 року згідно штампу вхідної кореспонденції, з проханням забезпечити вільний доступ до приміщення прокуратури. З огляду на хуліганські дії прапорщика ОСОБА_4 30.12.2013 року та 03.01.2014 року та гарантувати належну безпеку, з огляду на те, що помічник чергового офіцера ОСОБА_4 буває на робочому місці в нетверезому стані, в тому числі від фізичного насилля та фізичної розправи.

Згідно відповіді на вказане звернення позивача ОСОБА_1, заступником ОСОБА_5 прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України ОСОБА_8 було надіслано відповідь позивачу ОСОБА_1. Згідно якої повідомлено позивача, про те, що були встановлені на підставі розпорядження КМУ святкові дні у період з 01 по 01.07.2017 року. Повідомлено, що прийом громадян в спеціалізованій прокуратурі здійснюється протягом робочого дня відповідно до графіку, який вивішений у доступному для громадян місці у визначені години кожного тижня. Повідомлено позивача про право у будь-який зручний час звернутись на особистий прийом для розгляду суті звернення. Також повідомлено, що громадянин ОСОБА_7 не являється працівником в ОСОБА_5 прокуратурі з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері.

Про отримання вказаної відповіді в судовому засіданні позивач не заперечила.

Крім того, позивач посилаючись про звернення до ОСОБА_5 військового прокурора стосовно прапорщика ОСОБА_7 та подій які мали місце 30.12.2013 року додає копії заяв від 03.01.2014 року та від 11.02.2014 року. Разом з тим, підтвердження про отримання таких заяв в ОСОБА_5 прокуратурі з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері не має. Зокрема, згідно заяви від 03.01.2014 року позивач намагалась відправити заяви шляхом факсимільного зв’язку, однак згідно копії заяви така не була отримана відповідачем, у зв’язку з відсутністю відповіді факсимільного апарату.

Стосовно заяви позивача від 11.02.2014 року та заяви позивача від 07.10.2013 року такі не містять жодного підтвердження про отримання в ОСОБА_5 прокуратурі з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, у зв’язку з відсутністю штампу вхідної кореспонденції або іншого підтвердження про отримання такої відповідачем. Посилання позивача на наявність підпису не ідентифікованої особи не може бути беззаперечним доказом про отримання такої заяви відповідачем. Так само як і фіскальний чек про направлення не ідентифікованого листа від 07.10.2013 року за відсутності опису вкладення разом з розрахунковим документом та підтвердження про вручення адресату.

Крім того, судом встановлено, що позивач неодноразово зверталась з заявами до ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері з інших питань. Разом з тим, на вказані заяви представником ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері надавались неодноразові відповіді.

Крім того, згідно відповіді від 19.05.2014 року заступником ОСОБА_5 прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України ОСОБА_8 було надіслано відповідь позивачу ОСОБА_1, стосовно звернення від 13.05.2014 року щодо розгляду попередніх звернень від 07.10.2013 року та 21.01.2014 року, позивачу надано відповідь, що до прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернення ОСОБА_1 від 07.10.2013 року та 21.01.2014 року не надходили та не розглядались. Водночас повідомлено, про можливість позивачу ознайомлення з матеріалами звернень які розглянуті прокуратурою в будь який зручний час протягом робочого дня. А у разі незгоди з прийнятими рішенням, роз’яснено право про можливість оскарження таких до суду у встановлені законом терміни.

Крім того, в судовому засіданні було переглянуто диски з відеозаписами наданими позивачем, з яких під час перегляду даних дисків факту нанесення позивачу тілесних ушкоджень не встановлено. Стосовно досліджених в судовому засіданні аудіо записів наданих позивачем, ідентифікувати осіб на вказаному записі не можливо.

Частина 1 статті 22 ЦК України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 ЦК України втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно частини 3 статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною 2 зазначеної норми визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз вказаних норм права свідчить, що позивач зобов'язаний надати суду докази у підтвердження завданої йому шкоди, а відповідач повинен довести, що дана шкода була завдана не з його вини.

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. При цьому в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. При цьому у спорах про відшкодування шкоди діє презумпція вини заподіювача шкоди, згідно з якою саме відповідач доводить відсутність своєї вини у завданні шкоди.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 (з наступними змінами і доповненнями), розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК України (зараз ст. ст. 1166, 1167 ЦК України) шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок. Обов'язок доказування наявності шкоди та протиправності поведінки заподіювача шкоди покладається на особу, якій завдано шкоди.

Відповідно до ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, якщо особою вчинений службовий злочин, із використанням становища, як у межах, так і з перевищенням влади та наданих повноважень, майнову відповідальність у вигляді заподіяної нею матеріальної шкоди несе юридична особа, відповідний роботодавець.

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. 2. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року « Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, в даному випадку предметом доказування є вина працівників відповідача, причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями працівників відповідача та спричинення моральної шкоди позивачу.

Посилання позивача ОСОБА_1 та її представника на те, що вони неодноразово зверталися до правоохоронних органів із заявами на протиправні дії посадових осіб відповідача, не доводить їх провину, оскільки в Україні діє принцип презумпції невинуватості.

Судом враховується, що позивач зверталась з заявою про злочин до правоохоронних органів, однак рішення по даній заяві, на момент розгляду даної справи, не прийнято, тому у суду відсутні докази про те, що позивачу нанесені тілесні пошкоджень саме посадовими особами відповідача працівників ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, правонаступником якого є відповідач - Військова прокуратура Західного регіону України або іншою фізичною особою.

Враховуючи вищенаведене, підстав для зобов'язання відповідачів спростувати викладені у заяві позивача відомості судом не встановлено. Факти, викладені в заяві до правоохоронних можна перевірити лише в порядку визначеному КПК України.

На підтвердження своїх доводів позивачем не надано жодних доказів заподіяння шкоди або факту ігнорування її заяв та звернень стосовно обставин, про які йдеться вище.

Жодних доказів встановлення дій працівників ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, правонаступником якого є відповідач - Військова прокуратура Західного регіону України з приводу обставин вказаних в позові, протиправними, неправомірними або незаконними не встановлено.

Позивачем не доведено поза розумним сумнівом, що відповідачами завдано шкоду позивачу.

На підтвердження своїх вимог про стягнення моральної шкоди позивач зазначив лише перелік обставин, які, на її думку, свідчать про заподіяння їй моральної шкоди, однак позивачем не надано будь-яких доказів у розумінні цивільного процесуального законодавства України на підтвердження факту заподіяння їй моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру саме внаслідок неправомірних дій відповідача ОСОБА_5 прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, правонаступником якого є відповідач - Військова прокуратура Західного регіону України та з яких міркувань виходила позивач при визначенні розміру моральної шкоди.

Отже, позовна вимога про відшкодування позивачу моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки ні позивачем, ні його представником, не доведено передбачених ст.ст. 23, 1176 ЦК України, обставин і підстав, які зумовлюють наявність моральної шкоди.

Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі ОСОБА_9 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Враховуючи принцип диспозитивності, суд обмежений у можливості виявляти свою ініціативу. Суд зобов’язаний вирішувати спори лише в межах заявлених фізичними чи юридичними особами вимог і на підставі поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Слід зазначити, що згідно ч.1 та ч.2 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, органи державної влади, відповідно до положень статті 2 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади», здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Кошти на фінансування органу державної влади передбачаються у Державному бюджеті України окремим рядком.

Згідно з п. 16 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011, 460/2011 казначейство України є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в Казначействі України.

Разом з тим, позивач просив про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди саме з Військової прокуратури Західного регіону України, а не з Державного бюджету України в установленому законодавством порядку, шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України.

Беручи до уваги вищезазначене, а також те, що позивачкою під час судового розгляду не наведено фактичних даних, не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для стягнення з відповідачів на її користь грошових коштів і такі обставини судом не встановлені, суд вважає, що за вищенаведених обставин у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 4, 11, 15, 16, 22, 1166, 1172 Цивільного кодексу України, Законом України “Про захист прав споживачів”, Законом України “Про інформацію”, Законом України “Про звернення громадян”, Законом України “Про поштовий зв’язок”, Правилами надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, статтями 12, 13, 76, 81, 86, 223, 258, 259, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4, військової прокуратури Західного регіону України про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_10