Рішення № 71345728, 28.12.2017, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2017 року

Луцьк

Справа № 803/1675/17

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Денисюка Р.С.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Салюс Вест» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

Волинське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач) звернулося з позовом до Приватного підприємства «Салюс Вест» (далі – ПП «Салюс Вест», відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 10083,34 грн. та пені в сумі 934,96 грн., а всього – 11018,30 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.12.2017 закінчено підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду на 14:30 20.12.2017 (а.с.16).

Ухвалою суду від 20.12.2017 відкладено розгляд справи за клопотаннями учасників справи на 10:30 год. 28.12.2017 (а.с. 38).

20.12.2017 відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду в зв’язку з пропуском шестимісячного строку звернення до суду (а.с. 29-310.

Вказане клопотання вирішено судом 28.12.2017 та ухвалою суду від 28.12.2017 в залишенні позову без розгляду відмовлено.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» №875-ХІІ від 21.03.1991 (далі - Закон №875-ХІІ) передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідачем не був виконаний норматив для працевлаштування інвалідів, оскільки середньооблікова чисельність працюючих у 2016 році у відповідача складала 12 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність складає 0 осіб, а норматив для працевлаштування відповідачем інвалідів складає 1 особу. Відповідачем не забезпечена середньооблікова чисельність інвалідів у кількості 1 особа.

Відтак, за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, на підставі статті 20 Закону №875-ХІІ та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70 (далі – Порядок №70 від 31.01.2007) відповідачу було нараховану до сплати 10083,34 грн. адміністративно-господарських санкцій та пеню в сумі 934,96 грн., а всього 11018,30 грн. Враховуючи наведене, просить позов задовольнити.

Відповідач у відзиві від 20.12.2017 позов не визнав, вказує на те, що підприємство з грудня 2016 року зверталося до територіального органу Державної служби зайнятості України у Волинській області із звітом форми № 3-ПН про наявні вакансії для інвалідів, але жодного громадянина, визнаного інвалідом, не було направлено для працевлаштування на підприємство. Відтак, вважає, що підприємство вживало всіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів, проте, враховуючи специфіку діяльності підприємства (діяльність м’ясопереробних цехів) знайти бажаючих працювати серед осіб з обмеженими можливостями тяжко. Отже, відповідачем виконано вимоги чинного законодавства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. У зв’язку з цим відповідач вважає позовні вимоги про стягнення з нього адміністративно-господарських санкцій та пені необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а тому просить в задоволенні позову відмовити повністю (а.с. 19-22).

Позивач у відповіді на відзив від 26.12.2017 зазначив, що відповідач в порушення вимог Закону №875-ХІІ подавав центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» не за всі місяці 2016 року, а лише в грудні 2016 року, що не може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних для працевлаштування інвалідів, і відповідно про відсутність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ (а.с. 44-46).

В судове засідання 28.12.2017 представники сторін не прибули, при цьому подали суду письмові заяви про розгляд справи без їх участі (а.с. 56, 61).

Ухвалою суду від 28.12.2017 розгляд справи здійснено в письмовому провадженні.

Відповідно до пункту 10 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017, далі – КАС України) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.

Згідно з частиною другою статті 17 Закону №875-ХІІ підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частинами першою, другою статті 19 Закону № 875-ХІІ встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Судом встановлено, що 27.11.2017 ПП «Салюс Вест» подало до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою №10-ПІ, порядок подачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно поданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою №10-ПІ, при середньообліковій кількості штатних працівників облікового складу 12 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, складала 0 осіб, при нормативі 1 особа (а.с. 10).

Підприємством не було виконано нормативи щодо працевлаштування інвалідів у 2016 році у кількості, визначеній чинним законодавством, тому Волинським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів були нараховані адміністративно-господарські санкції в сумі 10083,34 грн. та пеня в сумі 934,96 грн., а всього 11018,30 грн., що підтверджується розрахунком вартості робочого місця, розміру сплати адміністративно-господарських санкцій і пені (а.с.6).

Аналізуючи наявні та досліджені в матеріалах справи докази, суд вважає, що відповідачем було виконано необхідні заходи по створенню робочих місць для інвалідів і їх працевлаштуванню та дотримано вимоги, встановлені статтею 19 Закону №875-ХІІ, а тому підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Частиною третьою статті 18 цього Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Проаналізувавши вищенаведене, суд зазначає, що обов’язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу, покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у 2016 році не було працевлаштовано інвалідів.

Судом встановлено факт невиконання відповідачем нормативу по працевлаштуванню інвалідів у 2016 році, однак суд вважає, що вини підприємства в цьому немає, оскільки відповідач вживав необхідні заходи по створенню робочих місць та працевлаштуванню інвалідів.

Як вбачається з матеріалів справи, підприємство тривалий час самостійно займалося пошуком працівників (інвалідів), однак вказані заходи виявилися марними.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем 13.07.2016 було подано до Луцького міського центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН – інформацію про попит на робочу силу (вакансії) – «забійник худоби», «охоронець», у якому повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів.

Центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, в зв’язку з чим, відповідач вніс зміни в штатний розпис підприємства згідно з наказом № 18 від 30.09.2016 та ввів в штатну одиницю посаду «підсобний працівник».

05.12.2016 ПП «Салюс Вест» направило в Луцький міський центр зайнятості звіт за формою №3-ПН про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів – інформацію про попит на робочу силу (вакансії) – «підсобний працівник», у якому повідомлялося про наявність вакансії для працевлаштування інвалідів (а.с. 50-52, 54).

Однак, робочі місця залишилися вакантними у зв’язку з тим, що центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися та безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися; тобто не з вини підприємства.

Поряд з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні інвалідів за 2016 рік не встановлено.

Щодо твердження представника позивача про те, що відповідачем не подавалися щомісячно протягом 2016 року звіти за формою № 3-ПН до центру зайнятості, то суд його до уваги не приймає, враховуючи наступне.

Форму звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядок її подання, затверджено наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі – Порядок №316).

Відповідно до пункту 3 Порядку №316 форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Згідно з пунктом 5 Порядку №316 форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, роботодавець, створивши робоче місце для інваліда та за відсутності на цьому робочому місці працевлаштованої особи, повинен подати до центру зайнятості відповідну інформацію.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що подання форми звітності №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» кожного місяця чинним законодавством не передбачено.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем в липні та грудні 2016 року подавалися звіти за формою 3-ПН з переліком вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів до центру зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів.

Тобто, у відповідності до норм чинного законодавства відповідач створив робочі місця для інвалідів та надавав інформацію до місцевого центру зайнятості.

При цьому, суд зазначає, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць інвалідів не супроводжується обов`язком щодо їх працевлаштування.

Роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян, не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій та нарахуванню пені, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач виконав обов’язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для інвалідів, покладений на нього законодавством, повною мірою. Зокрема, відповідач створив робочі місця для інвалідів, інформував центр зайнятості про наявність вакансій на підприємстві для інвалідів.

Крім того, за невчасне подання звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік за формою №10-ПІ до Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відповідача до відповідальності не притягнуто.

Враховуючи наведене, суд вважає, що вини відповідача по невиконанню нормативу створення робочих місць для інвалідів за 2016 рік немає, в його діях відсутні порушення статей 18, 19, 20 Закону № 875-ХІІ, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись статтями 194, 243-246, 250, пунктом 10 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Волинського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Салюс Вест» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.295 КАС України. У разі подання апеляційної скарги рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Р.С. Денисюк

Повне судове рішення складене 28 грудня 2017 року.