Постанова № 71333833, 20.12.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 грудня 2017 рокусправа № 804/5884/17

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючий суддя:Мельника В.В.

судді: Чепурнова Д.В. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Царьової Н.П.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні в м. Дніпрі

апеляційну скаргу Криворізької міської ради

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 804/5884/17 (головуючий суддя - Букіна Л.Є., судді Конєва С.В., Прудник С.В., повний текст постанови складено 07.11.2017 року)

за позовом Публічного акціонерного товариства «АрселорМіталл ОСОБА_1 Ріг»

до 1. Криворізької міської ради;

2. Державної регуляторної служби України

про визнання нечинним рішення та визнання протиправною бездіяльності, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «АрселорМіталл ОСОБА_1 Ріг» (далі по тексту Позивач) звернулося до суду з позовом до Криворізької міської ради (далі по тексту Відповідач-1), Державної регуляторної служби України (далі по тексту Відповідач-2), в якому просило:

- визнати нечинним п. 1 рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017 року № 1620 "Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2017 року "Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1" в частині унесення змін до рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 року № 3727 "Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на територіювання для розміщення комплексу об'єктів і споруд (у тому числі адміністративно-побутового, енергетичного, транспортного забезпечення й складського господарства) металургійної галузі, де він становить 1,91% від нормативно грошової оцінки цих земельних ділянок";

- визнати протиправною бездіяльність Державної регуляторної служби України, яка полягала у невжитті заходів щодо усунення порушень чинного законодавства України, а також прав та законних інтересів ПАТ "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг", зокрема таких, що спрямовані на визнання нечинним, та скасування рішення Криворізької міської ради "Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2017 року № 3727 " Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1" від 26.04.2017 року № 1620.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2017 року відкрито провадження по справі № 804/5884/17.

В обґрунтування адміністративного позову Позивач зазначав, що при прийняті оскарженого рішення Відповідачем-1 порушено норми Податкового кодексу України в частині недотримання принципу стабільності при прийнятті рішення; порушення норм Законів України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», зокрема: порушення процедури прийняття акту (не оприлюднено аналіз регуляторного впливу, неотримання пропозицій Державної регуляторної служби України на проект рішення, непогодження з Антимонопольним комітетом України або його територіальних відділень проекту рішення), порушення принципів державної регуляторної політики: передбачуваності, збалансованості, ефективності. При цьому Відповідач-2 допустив протиправну бездіяльність, оскільки на вимогу Позивача не вжив заходів щодо усунення порушень чинного законодавства у сфері державної регуляторної діяльності.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 804/5884/17 адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» задоволено частково.

Визнано нечинним пункт 1 рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017р. №1620 «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2015 №3727 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1» в частині унесення змін до рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 року №3727 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1», зі змінами, а саме: доповнення пункту 5 підпунктом 5.3: « 5.3 суб'єктам господарювання для розміщення комплексу обєктів і споруд (у тому числі адміністративно-побутового, енергетичного, транспортного забезпечення й складського господарства) металургійної галузі, де він становить 1,91% від грошової оцінки цих земельних ділянок».

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постанова суду першої інстанції обґрунтована тим, що спірне рішення було прийняте з недотриманням процедури, встановленої частиною 12 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», що свідчить про те , що Відповідач-1 діяв поза межами наданих повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Крім того, Криворізькою міською радою не було враховано вимоги Закону України «Про Антимонопольний комітет України» при прийнятті оскарженого рішення. В той же час, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Державної регуляторної служби України, яка полягала у невжитті за зверненням Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг», не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи з огляду на належний розгляд Відповідачем-2 відповідного звернення та відсутності у останнього повноважень щодо скасування регуляторних актів органів місцевого самоврядування.

Відповідач-1 Криворізька міська рада, не погодившись з вищезазначеною постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 804/5884/17 в частині визнання нечинним пункту 1 рішення Криворізької міської ради від 26.04.2017р. № 1620 «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2015 №3727 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1» в частині унесення змін до рішення Криворізької міської ради від 24.06.2015 року №3727 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1», зі змінами, а саме: доповнення пункту 5 підпунктом 5.3: « 5.3 суб'єктам господарювання для розміщення комплексу обєктів і споруд (у тому числі адміністративно-побутового, енергетичного, транспортного забезпечення й складського господарства) металургійної галузі, де він становить 1,91% від грошової оцінки цих земельних ділянок» та прийняти нове рішення в цій частині, яким відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржуване рішення було прийнято Відповідачем-1 саме на виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» від 20.12.2016 року № 1791-VІІІ, при цьому до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги п.п.4.1.9 п. 4.1 ст. 4, п.п. 12.3.4.п. 12.3, п. 12.4, п. 12.5 ст. 12 ПК України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Зауважено, що визначальною обставиною при визначенні приналежності оскаржуваного рішення до Закону № 1791-VІІІ є його спрямування та мета, з якою воно приймалось. Так, оскаржуваним рішенням забезпечено збільшення надходжень до місцевого бюджету 2017 року за рахунок досягнення соціальної справедливої рівноваги між соціальною справедливістю та економічною ефективністю, у звязку з чим є всі підстави вважати, що оскаржуване рішення прийняте саме на виконання Закону № 1791-VІІІ, і відсутність в його змісті посилань на даний Закон цього не спростовує. Наголошують на тому, що рішенням № 1620 забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства і обовязком захисту основоположних прав конкретної особи, встановлено справедливу рівновагу між соціальною справедливістю та економічною ефективністю. Крім того, при прийнятті оскаржуваного рішення підстав для застосування приписів Закону України «Про Антимонопольний комітет України» не було, оскільки охоплені у ньому питання не підпадають ні під ознаки конкуренції, ні під ознаки дискримінації. Зазначають, що Позивачем не було надано жодних обєктивних доказів, в чому саме виразилось порушення саме їх прав внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

Позивач Публічне акціонерне товариство «АрселорМіталл ОСОБА_1 Ріг» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін як законну та обґрунтовану. Зазначав, що оскільки їх підприємство здійснює металургійне виробництво повного циклу, то оскаржуване рішення поширювало свою дію і на ПАТ «АрселорМіталл ОСОБА_1 Ріг». Останнє було прийняте з порушенням норм ПК України в частині недотримання принципу стабільності, Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», Закону України «Про Антимонопольний комітет України». При цьому факт прийняття оскаржуваного рішення без проходження регуляторної політики була повністю визнана та не оспорювалася Відповідачем-1. Зауважено, що оскаржуване рішення ніяким чином не повязане з приведенням рішення про встановлення місцевих податків і зборів у відповідність до Закону № 1791-VІІІ, а Відповідачем-1 не надано жодних пояснень та обґрунтувань з приводу того, яким чином збільшення ставки податку повязане із приведенням рішень у відповідність до Закону № 1791-VІІІ.

Представники Відповідача-1, кожен окремо, у судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги, просив скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 804/5884/17 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Представники Позивача, кожен окремо, та у судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити останню без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.

Представник Відповідача-2 вважав, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду має бути залишеним без змін.

У судовому засіданні, заслухавши представників Позивача та Відповідачів, кожного окремо, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до матеріалів справи, Приватне акціонерне товариство «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» є орендарем земельної ділянки промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення з метою розміщення металургійного виробництва, відповідно до договорів оренди землі № 3039 від 01.07.2011 р., № 3042 від 01.07.2011 р., № 3041 від 01.07.2011 р., № 2017169 від 25.04.2017 р.

Криворізькою міською радою прийнято рішення від 24.06.2015 року № 3727 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1», зокрема, у пункті 4 якого визначено розмір орендної плати за користування земельними ділянками на рівні 3% від нормативної грошової оцінки цих ділянок, за винятком земельних ділянок, зазначених у пункті 5 рішення (за користування земельними ділянками комунальної власності для будівництва жилого будинку та господарських споруд, наданих учасникам антитерористичної операції або члену (членам) родини загиблого в антитерористичній операції, визначається в розмірі 1 гривні на рік на весь період будівництва).

Рішенням Криворізької міської ради від 29.03.2017 року № 1522 «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2015 № 3727 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1 на 2017 рік», яким унесено зміни до пункту 5 рішення, а саме: розмір орендної плати за користування земельними ділянками комунальної власності складає 0,9 % від нормативної грошової оцінки земель міста, затвердженої рішенням міської ради від 24.06.2015 № 3728 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1», за винятком земельних ділянок, наданих:

5.1 гаражним (гаражно-будівельним) кооперативам, що здійснюють свою діяльність без отримання прибутку, де він становить 0,009 % від нормативної грошової оцінки цих земельних ділянок;

5.2 громадянам для ведення садівництва, будівництва та обслуговування житлового будинку й господарських споруд, індивідуальних гаражі, у разі, якщо ці громадяни не скористалися правом безоплатної приватизації земельних ділянок за вказаним призначенням, де він становить 0,009 % від нормативної грошової оцінки цих земельних ділянок.

Криворізькою міською радою прийнято рішення від 26.04.2017 року № 1620 «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2015 № 3727 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1 на 2017 рік», яким унесено зміни до рішення міської ради від 24.06.2015 №3727 та пункт 5 доповнено підпунктами 5.3-5.5, а саме: « 5.3 суб'єктам господарювання для розміщення комплексу обєктів і споруд (у тому числі адміністративно-побутового, енергетичного, транспортного забезпечення й складського господарства) металургійної галузі, де він становить 1,91% від грошової оцінки цих земельних ділянок».

Таким чином, зокрема Приватному акціонерному товариству «АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг» внаслідок прийняття рішення від 26.04.2017 року № 1620 збільшено ставку орендної плати з 0,9 до 1,91 відсотка від грошової оцінки цих земельних ділянок.

Визнання нечинним п. 1 вказаного рішення та визнання протиправною бездіяльності Відповідача-2 щодо невжитті заходів щодо усунення порушень чинного законодавства України, а також прав та законних інтересів ПАТ "АрселорМіттал ОСОБА_1 Ріг", зокрема таких, що спрямовані на визнання нечинним, та скасування рішення Криворізької міської ради "Про внесення змін до рішення міської ради від 24.06.2017 року № 3727 " Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1" від 26.04.2017 року № 1620 і було предметом судового розгляду.

Постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 804/5884/17 в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржувалась, а тому колегією суддів апеляційного суду у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України не переглядається.

Надаючи правову оцінку рішенню субєкта владних повноважень, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - обовязковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п. п. 14.1.136 Кодексу).

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 24 частини 1 статті 26 цього Закону встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, згідно з яким сільські, селищні, міські ради та ради обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до підпункту 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України не дозволяється сільським, селищним, міським радам та радам обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.

Підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад обєднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Згідно пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового Кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

У свою чергу, принцип стабільності можна розглядати як надані платнику податку гарантії для реалізації його економічних прав, в першу чергу передбаченого статтею 42 Конституції України права на зайняття підприємницькою діяльністю, яка не заборонена законом.

Цей принцип розглядається законодавцем в двох аспектах:

по-перше, його пов'язують зі строками набуття чинності змін, внесених протягом року до основних елементів податку. Відповідні зміни можуть бути внесені не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набувають чинності не раніше 1 січня нового бюджетного року;

по-друге, стабільність пов'язують із незмінністю податків, зборів, податкових ставок та податкових пільг, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Так, в частині плати за землю в 2016 році внесені зміни до Податкового кодексу України Законом України від 20.12.2016 № 1791-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році» та Законом України від 21.12.2016 № 1797-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні», які набрали чинності 01.01.2017 року (далі - Закон № 1791, Закон № 1797).

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1797 установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.

Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (п. 274.1 ст.274 Податкового кодексу України).

Частиною 4 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1791 установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Аналогічну норму містить ч. 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1797, згідно якої установлено, що у 2017 році в частині плати за землю вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не поширюються на рішення органів місцевого самоврядування, які прийняті на виконання цього Закону.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду зауважує, що у 2017 році Криворізька міська рада була наділена повноваженнями приймати рішення, зокрема, з питань встановлення податку в частині плати за землю, керуючись при цьому вимогами Законів № 1791, 1797, незважаючи на правила щодо правового регулювання порядку встановлення та зміни до будь-яких елементів податків, встановлених підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпунктом 12.3.4 пункту 12.3, підпунктом 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та положень Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» саме у разі прийняття відповідного рішення органу місцевого самоврядування на виконання вказаних Законів, про що має бути зазначено у їх змісті.

Так, за змістом та спрямуванням оскаржуване рішення Відповідача-1 є регуляторним актом, що Криворізькою міською радою не заперечується.

Так, відповідно до частини 12 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Статтею 34 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності визначено особливості розгляду сільською, селищною, міською, районною у місті, районною, обласною радою проектів регуляторних актів, а саме: кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону.

Відповідальна постійна комісія забезпечує підготовку експертного висновку щодо регуляторного впливу внесеного проекту регуляторного акта, який разом з цим проектом та підписаним аналізом регуляторного впливу подається до уповноваженого органу для підготовки у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку пропозицій щодо удосконалення проекту відповідно до принципів державної регуляторної політики (далі - пропозиції уповноваженого органу).

На підставі аналізу регуляторного впливу, яким супроводжувався проект регуляторного акта при його внесенні на розгляд сесії відповідної ради, а також експертного висновку щодо регуляторного впливу цього проекту та пропозицій уповноваженого органу відповідальна постійна комісія готує свої висновки про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону. У випадках, визначених частиною другою статті 33 цього Закону, такі висновки готуються на підставі експертного висновку щодо регуляторного впливу та пропозицій уповноваженого органу.

Відповідно до вимог статті 36 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що прийняттю відповідного регуляторного акта передує певна процедура такого прийняття, разом з тим, Відповідач-1 ні в суду першої, ні в суді апеляційної інстанції не заперечував того факту, що така процедура дотримана не була, оскільки оскаржуване рішення, за їх переконанням, приймалось на виконання приписів Закону № 1797, яким було встановлено норму щодо не застосування вимог підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» у разі прийняття рішень на виконання вказаного Закону.

Таким чином, визначальним, в даному випадку, є факт посилань органу місцевого самоврядування у рішенні, що ним приймається саме на положення Законів № 1791 та № 1797.

В той же час, зміст оскаржуваного рішення не містить будь-яких посилань на приписи Законів № 1791 та № 1797, що також не заперечується Криворізькою міською радою.

Колегія суддів апеляційного суду зауважує, що рішення від 24.06.2015 р. № 3727, до якого було внесено зміни рішенням Криворізької міської ради від 26.04.2017 року № 1620, також є регуляторним актом та пройшло відповідну регуляторну процедуру у повному обсязі, натомість оскаржене рішення, яким внесено зміни до цього рішення, прийнято без проходження відповідної регуляторної процедури.

Разом з цим суд апеляційної інстанції зазначає, що Криворізька міська рада не скористалась своїм правом на прийняття окремого рішення про встановлення ставок земельного податку у 2017 році, оскільки спірним рішенням внесені зміни до рішення від 24.06.2015 р. № 3727 «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати та пільг зі сплати за землю на території міста ОСОБА_1», при цьому без зазначення в оскарженому рішенні податкового періоду (2017 рік).

В той же час, Відповідач-1 наполягає на тому, що за спрямуванням та метою оскаржуване рішення було прийнято саме на виконання приписів Законів № 1791 та № 1797, а тому до нього правомірно не було застосовано вимоги щодо прийняття регуляторних актів.

Такі твердження Відповідача-1 щодо прийняття спірного рішення саме на виконання вказаних Законів вірно не було взято до уваги судом першої інстанції, оскільки збільшення ставки орендної плати окремим категоріям платників податку не може відповідати принципам покращення інвестиційного клімату в Україні, отже, у цьому випадку, такі зміни не можуть бути проведені на виконання Закону № 1797.

При цьому, приймаючи оскаржуване рішення, Відповідач-1 лише повторно за 2017 рік змінив ставки орендної плати за земельні ділянки, що не повязано з приведенням рішення про встановлення місцевих податків і зборів у відповідність до Закону № 1791 чи № 1797.

Слід зазначити, що з аналізу Законів № 1791 та № 1797 зміни, внесені вказаними законами, окрім встановлення мінімального рівня ставки земельного податку за земельні ділянки ставки податку за земельні ділянки), були спрямовані на зменшення рівня податкового навантаження, а не на його збільшення.

В той же час, Відповідачем-1 не було надано жодних обґрунтувань тому, яким чином оскаржуване рішення за своєю метою та спрямуванням відповідає приписам Законів № 1791 та № 1797 щодо приведення у відповідність до вказаних законів рішення місцевої ради про встановлення ставок земельного податку/розміру орендної плати.

Таким чином, Криворізькою міською радою при прийнятті оскарженого рішення порушені вимоги наведених норм Податкового кодексу України та Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Приймаючи спірне рішення з недотриманням процедури, встановленої частиною 12 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Відповідач-1 діяв поза межами наданих повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Крім того, згідно ч. 4 статті 20 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані погоджувати з Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями проекти нормативно-правових актів та інших рішень, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення і зміни правил їх поведінки на ринку, або такі, що можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції на відповідних ринках, а також одержувати дозвіл Антимонопольного комітету України на концентрацію у випадках, передбачених законом.

Так, проекти рішень від 24.06.2015 року № 3727 та від 12.07.2017 року «Про встановлення ставок земельного податку, розміру орендної плати, пільг зі сплати за землю та затвердження Регламенту оподаткування земельних ділянок на території міста ОСОБА_1 у 2018 році» погоджувались з Антимонопольним комітетом України.

Проте, Криворізькою міською радою вимоги Закону України «Про Антимонопольний комітет України» при прийнятті оскарженого рішення не враховані.

Посилання Відповідач-1 на відсутність дискримінації субєктів господарювання у звязку з прийняттям оскаржуваного рішення є безпідставними, оскільки, як самостійно зазначено Криворізькою міською радою, в апеляційній скарзі мотивами підвищення орендної плати Позивачу став саме рівень доходів останнього.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що такий підхід не може бути визнаним як прояв принципу соціальної справедливості, натомість містить ознаки дискримінації за майновим станом

Слід зазначити, що податок являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки за своєю суттю є соціальним обовязком, від виконання якого залежить суспільний розвиток.

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що у процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, оскільки можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадках неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Так, у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, у який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у пунктах 50.51.56 рішення у цій справі від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачекs.r.o.» проти Черкаської Республіки», № 26449/95, пункт 54, від 09 листопада 1999 року). ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підставі в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейлер проти Італії» № 33202/96. пункт 109. ЄСПЛ 2000-1…».

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника».

У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобовязань зі сплати прибуткового податку.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26.09.2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обовязком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Серед критеріїв (принципів), які повинні застосовуватись субєктом владних повноважень при прийнятті ними рішень та якими керується адміністративний суд у разі оскарження таких рішень (ст. 2 КАС України), є, зокрема, принцип законності, відповідно до якого субєкт владних повноважень зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Зазначена норма кореспондується з частиною 2 статті 19 Конституції України, якою визначено, що орган державної влади та орган місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів апеляційного суду вважає, що Відповідач-1 при прийнятті оспорюваного в частині рішення порушив принцип законності.

Щодо доводів Відповідача-1 про відсутність порушення прав Позивача, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що оскаржене рішення за своєю правовою природою є нормативно-правовим актом, оскільки містить адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері справляння та сплати місцевого податку та регулює ставку податку на території міста ОСОБА_1 Ріг.

Позивач є власником обєктів нерухомого майна в місті ОСОБА_1 Ріг, а тому є платником орендної плати та субєктом правовідносин, у яких буде застосований цей акт.

За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи обєктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 804/5884/17 у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги Відповідача-1 спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Криворізької міської ради - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 804/5884/17 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 20 грудня 2017 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання рішення в повному обсязі.

Повний текст виготовлено 26 грудня 2017 р.

Головуючий суддя:В.В. Мельник

Суддя:Д.В. Чепурнов

Суддя:С.В. Сафронова