Ухвала суду № 71333523, 26.12.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

розглянувши у письмовому провадженні клопотання Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про відмову від позову при розгляді апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2017 р. (о 15 год.17 хв. під головуванням судді Бутенко А.В. у м.Одесі ) по справі № 815/2530/17 за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

ВСТАНОВИВ:

Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та просило стягнути адміністративно-господарські санкції у сумі 9694,45грн. та пені у розмірі 42,68 грн..

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2017 року позов був задоволений.

Не погоджуючись зі вказаною постановою ФОП ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм процесуального та матеріального права, та просила її скасувати, залишити позовну заяву без розгляду та закрити провадження у справі.

Доводи апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що вона виконала свій обов’язок щодо створення робочого місця для працевлаштування інваліда , а в її діях відсутнє правопорушення щодо нормативу працевлаштування інвалідів у кількості однієї особи.

22.12.2017 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало клопотання про відмову від позову.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України, але до судового засідання не з’явилися - представник відповідача подав письмову заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження, а тому суд , враховуючи , що в порядку ч.2 ст.313 КАС України ,неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, відповідно до п.2 ч 1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, вважає, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізична особа-підприємець ОСОБА_4 зареєстрована 28.04.2014 року.

У лютому 2017 року відповідачем був поданий до Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми № 10-ПІ, в якому, зокрема, зазначено, що кількість працюючих на підприємстві складає 9 осіб. При необхідності одного інваліда – штатного працівника, який повинен працювати на робочому місці, створеному відповідно до вимог ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, на підприємстві працювала одна особа, яка має статус інваліда, лише 2 повних місяці у 2016 році.

На підставі звіту фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік, Одеським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів складено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за 2016 звітний рік від 13 березня 2017 року №03-1/518, у якому зазначено, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів на підприємстві у 2016 році складає 1 особа, середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, - 0 осіб, кількість робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів і не зайнятих інвалідами – 1.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_4 є інвалідом 2-ої групи безстроково з березня 2003 року

Відповідно до п. 1 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України № 129 від 14 квітня 2011 року, Фонд соціального захисту інвалідів є бюджетною установою, діяльність якої спрямовується, координується та контролюється Міністерством соціальної політики України.

Приписами пункту 5 вищевказаного Положення сформовано основні завдання Фонду соціального захисту інвалідів, які, насамперед, полягають в:

– організації прийому звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць, їх аналізу та перевірки правильності в них розрахунків; збору сум адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів;

– обліку зазначених сум адміністративно-господарських санкцій та пені і використання шляхом надання фінансової допомоги, цільової позики, дотацій на створення спеціальних робочих місць для працевлаштування інвалідів, забезпечення функціонування всеукраїнських, державних, міжрегіональних центрів професійної реабілітації інвалідів і державних центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів, фінансування заходів, спрямованих на фізкультурно-спортивну реабілітацію інвалідів, фінансування витрат на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку інвалідів та інші заходи, визначені законом;

– обліку заборгованості зі сплати сум адміністративно-господарських санкцій і пені, які нараховані підприємствам, установам, організаціям, у тому числі підприємствам, організаціям громадських організацій інвалідів, фізичним особам, які використовують найману працю;

– веденні претензійно-позовної роботи у судах різних інстанцій та інші.

Законом України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” визначено основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов,які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями та інтересами.

Відповідно до ч.3 ст. 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст.. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ст. 20 вищезазначеного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, а саме із відповіді Ананівського районного центру зайнятості від 15.03.2017 року , наданої на запит позивача, протягом 2016 року ОСОБА_4 не інформувала центр зайнятості про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, про вільні робочі місця та вакантні посади , на яких може використовуватися праця інвалідів.

Відповідно до пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Причому, згідно пункту 2.1 Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі по тексту - Наказ № 316), інформація за даною формою подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, статтю 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін( див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.).

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України ,суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст.189 КАС України ,позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. Про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог. Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно п.2 ч.1 ст.238 КАС України , суд закриває провадження у справі ,якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Згідно ч.2 ст.239 КАС України ,у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Згідно п.3-4 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у визначених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.

Згідно ч.2 ст.321 КАС України ,процедурні питання, пов'язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Таким чином, враховуючи, що ОСОБА_4 сама є інвалідом 2-ої групи безстроково з березня 2003 року , а відмова позивача не суперечить закону та ні порушує чиї-небудь права, свободи або охоронювані законом інтереси ,апеляційний суд доходить до висновку ,що заяву про відмову від позову слід прийняти , постанову суду 1-ої інстанції – визнати нечинною , а провадження по справі - закрити.

Керуючись ст.8 Конституції України, ст.8 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3,6,7,189,238,239,242,308,309,311, ч.2 ст.313,п.4 ч.1 ст.315, 321,322,325 КАС України, суд апеляційної інстанції

УХВАЛИВ :

Клопотання Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про відмову від позову-задовольнити та прийняти відмову від позову.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2017 року – визнати нечинною та закрити провадження по справі № 815/2530/17 за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення адміністративно-господарських санкцій. .

Роз’яснити позивачу, що наявність ухвали про закриття провадження у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання суддями ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів .

Складена та підписана 26.12.2017 року о 12.00 год.

Суддя-доповідач ОСОБА_1