Постанова № 71332991, 18.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" грудня 2017 р. Справа№ 910/7197/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Волуйко Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Замкова М.О. за довіреністю;

від відповідача за первісним позовом: Ільницький І.Й. за довіреністю;

від третьої особи: не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017

у справі № 910/7197/17 (головуючий суддя Літвінова М.Є.)

За позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "РГК Трейдінг"

про визнання укладеною Додаткову угоду № 2 до Договору про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб № 29ВТ/11 від 31.10.2011

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз"

про стягнення 1 162,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - відповідач) про визнання укладеною додаткову угоду № 2 до Договору про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб № 29ВТ/11 від 31.10.2011 в редакції позивача.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказував на те, що 31.10.2011 року між ним та відповідачем було укладено Договір про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб № 29ВТ/11, проте на момент існування договірних відносин відбулися зміни, що суттєво впливають на права та обов'язки учасників договірних відносин на ринку природного газу. З метою приведення Договору у відповідність до спеціального законодавства, позивач звернувся до відповідача з пропозицією про внесення змін до п. 10.1, однак відповідач висловив свою незгоду щодо внесення означених змін до Договору. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Заперечуючи проти позову Публічне акціонерне товариство "Укргазвидобування" подало зустрічну позовну заяву до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про стягнення 1 162,52 грн.

Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги відповідач посилався на те, що він надав позивачу послуги з транспортування газу у період з січня 2016 року по квітень 2017 року, які позивачем в повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 994,40 грн. та виникли підстави для нарахування пені в сумі 94,76 грн., 3% річних в сумі 11,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 62,36 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі №910/7197/17 у задоволенні первісного позову відмовлено. Зустрічні позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування" 994 грн. 39 коп. основного боргу, 93 грн. 10 коп. пені, 11 грн. 00 коп. 3% річних, 62 грн. 36 коп. інфляційних втрат та 1 599 грн. 98 коп. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Скарга мотивована тим, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Мартюк А.І., Ткаченка Б.О..) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 27.11.2017.

22.11.2017 від відповідача за первісним позовом надійшли заперечення на апеляційну скаргу, у яких він просить залишити оскаржуване рішення без змін.

24.11.2017 від позивача за первісним позовом надійшли додаткові пояснення щодо обставин справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 відкладено розгляд справи на 18.12.2017.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.12.2017 р., у зв'язку перебуванням судді Ткаченка Б.О. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №910/7197/17 колегію суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Зубець Л.П., Мартюк А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 колегією суддів у зазначеному складі прийнято справу до провадження.

Третя особа явку представників у судове засідання не забезпечила. Про дату та час судового засідання була повідомлені належним чином. Неявка у судове засідання представників третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Представник позивача (апелянта) у судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити первісний позов та відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017), який набрав чинності з 15.12.2017, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності редакцією цього Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

31.10.2011 року між позивачем, як Замовником, та відповідачем, як Газотранспортною організацією, було укладено Договір № 29/ВТ/11 про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб.

28.12.2012 року між позивачем, як Замовником, та відповідачем, як Газотранспортною організацією, було укладено Додаткову угоду № 1, якою сторони домовились викласти умови Договору № 29/ВТ/11 від 31.10.2011 в новій редакції.

Згідно з п. 1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1), Газотранспортне підприємство зобов'язується надати Замовнику послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання-передачі газу у внутрішньопромислові трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а Замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що підставою для транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами є підтвердження в установленому порядку Оператором Єдиної газотранспортної системи України (далі - Оператор) відповідно до щомісячного планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу газу, наявності в Замовника місячного обсягу газу, виділеного для забезпечення його споживачів або на власні потреби (далі - підтверджені обсяги).

Згідно з п. 2.2. Договору Замовник передає Газотранспортному підприємству газ в загальному потоці в підтверджених обсягах у пунктах приймання-передачі газу в внутрішньопромислові трубопроводи Газотранспортного підприємства.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що при отриманні газу від Замовника на пунктах приймання-передачі у внутрішньопромислові трубопроводи Газотранспортне підприємство не набуває права власності на отриманий для транспортування газ.

Відповідно до п. 2.4. Договору Газотранспортне підприємство приймає газ від Замовника на пунктах приймання-передачі газу в внутрішньопромислові трубопроводи та здійснює його транспортування по території України до ГРС, де передає Замовнику в загальному потоці в газорозподільні мережі.

Приймання-передача газу в пунктах приймання-передачі та на ГРС здійснюється сторонами відповідно до порядку доступу до Єдиної газотранспортної системи України, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Пунктом 11.1. Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та укладається на строк до 31.12.2013 р. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

16.03.2017 року позивач направив відповідачу лист № Lv 007.2-СЛ-2553-0317, відповідно до змісту якого, з метою приведення договірних відносин на ринку розподілу природного газу до норм Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494, та Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП № 2493 від 30.09.2015, позивач не вбачає підстав для продовження договірних відносин з відповідачем, у зв'язку з чим запропонував припинити дію, зокрема, Договору № 29ВТ/11 від 31.10.2011 шляхом підписання проекту Додаткової угоди № 2, згідно з яким п. 10.1. Договору викласти в наступній редакції: "Цей договір набуває чинності з дати підписання та поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 31.10.2011 року та діє до 27.11.2015 року. При цьому, відповідно до пункту 2 проекту Додаткової угоди № 2, сторони не мають претензій одна до одної по Договору про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб № 29ВТ/11 від 31.10.2011 щодо зобов'язань, які виникли до 27.11.2015 року."

Листом № 2-01-1035-2 від 06.04.2017 відповідач заперечив проти припинення дії Договору про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб № 29ВТ/11 від 31.10.2011 шляхом підписання Додаткової угоди № 2.

Спір за первісним позовом виник у зв'язку з тим, що на думку позивача на момент існування правовідносин за вищевказаним Договором відбулися зміни, що суттєво впливають на права та обов'язки учасників договірних відносин на ринку природного газу. Так, 01.10.2015 року набрав чинності Закон України "Про ринок природного газу", а 27.11.2015 року набрали чинності Кодекс газотранспортної системи (далі - Кодекс ГТС), затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, та Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, які по-новому стали врегульовувати відносини, що складаються між Оператором ГРМ та Оператором ГТС.

В свою чергу, звертаючись із зустрічним позовом відповідач посилався на те, що відповідно до умов Договору відповідач надав позивачу послуги з транспортування природного газу в наступному об'ємі: у лютому 2016 року - 15,433 тис.м.куб. на суму 296, 32 грн., у березні 2016 р. - 5, 737 тис.м.куб. на суму 110, 15 грн., у квітні 2016 р. - 2, 840 тис.м.куб. на суму 23, 17 грн., у жовтні 2016 р. на суму 2, 316 тис.м.куб. на суму 129, 23 грн., у листопаді 2016 р. - 5, 411 тис.м.куб. на суму 301, 93 грн., у грудні 2016 р. - 11, 908 тис.м.куб. на суму 664, 46 грн., у січні 2017 р. - 10,393 тис.м.куб. на суму 306, 80 грн., у лютому 2017 р. - 13, 148 тис.м.куб. на суму 388, 13 грн., у березні 2017 р. - 7,382 тис.м.куб. на суму 217, 92 грн., у квітні 2017 р. - 2,762 тис.м.куб. на суму 81, 54 грн.

Водночас, позивач Акти наданих послуг за період з січня по квітень 2017 року не підписав та повернув їх відповідачу з посиланням на те, що у зазначений період послуги з транспортування природного газу відповідачем надані не були, у зв'язку із чим відповідач просив суд стягнути заборгованість за Договором.

За наслідками розгляду первісного та зустрічного позовів суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довів визначених законом підстав для внесення змін до Договору шляхом укладання Додаткової угоди у запропонованій позивачем редакції, як і не надав належних доказів на підтвердження відсутності заборгованості за надані послуги з транспортування газу перед відповідачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, заявлені позивачем первісні вимоги є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, тоді як зустрічні позовні вимоги є доведеними і підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальний порядок укладання господарських договорів передбачений ст.181 ГК України.

Згідно вимог ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч.ч. 2,4 ст. 181 ГК України).

Частиною 1 ст. 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтями 6, 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

За загальними правилами, закріпленими в частині 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказані положення кореспондуються з приписами частини 1 статті 188 ГК України, згідно з якою зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

При цьому, частинами 2, 3, 4 статті 188 ГК України передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що станом на дату звернення позивача за первісним позовом до суду із даним позовом, Договір № 29/ВТ/11 про надання послуг по транспортуванню природного газу для власних потреб є чинним, так як, у відповідності до пункту 11.1 в редакції Додаткової угоди №1, не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не було заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України встановлено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Положеннями частини 2 статті 652 ЦК України передбачено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

При цьому, частиною 4 вказаної статті передбачено, що зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, зі змісту статті 652 ЦК України вбачається, що укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, в ході виконання договору можуть виявлятися обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначені його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Таким чином, закон пов'язує можливість зміни договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених за приписами чинного законодавства. При вирішенні спорів про розірвання договорів з підстав, передбачених статтею 652 ЦК України, необхідним є з'ясування питань стосовно доведення у чому саме обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору та як саме змінились і чому зміна обставин є істотною.

При цьому, сама істотна зміна обставин не є підставою для зміни договору. Вимагаючи зміни договору на цій підставі, позивач повинен довести, зокрема, впевненість сторін у момент укладення договору в тому, що така зміна обставин не настане.

Підставою для внесення змін до Договору, за доводами позивача, стало те, що на момент існування договірних відносин відбулися зміни, що суттєво впливають на права та обов'язки учасників договірних відносин на ринку природного газу, зокрема, 01.10.2015 року набрав чинності Закон України "Про ринок природного газу", а 27.11.2015 року набрали чинності Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, та Кодекс газорозподільних систем, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494, які по-новому стали врегульовувати відносини, що складаються між Оператором ГРМ та Оператором ГТС.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання позивача на істотну зміну обставин, а також на те, що правовідносини з транспортування природного газу за укладеним договором, регулюються Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи, затвердженого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року №2493, з огляду на наступне.

Так, відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" транспортування природного газу - це господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Газотранспортна система - це технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що положення Закону України "Про ринок природного газу" та Кодексу газотранспортної системи не змінюють порядок надання відповідачем послуг із транспортування природного газу, а також не стосуються відповідних правовідносин.

Означені нормативно-правові акти регулюють порядок транспортування природного газу виключно з прив'язкою до надання послуг газотранспортною системою.

Проте, як вбачається зі змісту укладеного між сторонами Договору, він передбачає надання послуг ПАТ "Укргазвидобування" поза газотранспортною системою, а саме шляхом переміщення природного газу своїми внутрішньопромисловими газопроводами, тоді як ані в Законі України "Про засади функціонування ринку природного газу", ані в Законі України "Про ринок природного газу" термін "транспортування природного газу" не охоплює правовідносин щодо переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Місцевим господарським судом обґрунтовано відхилені твердження позивача про те, що переміщення природного газу може регулюватися лише Кодексом газотранспортної системи, оскільки вказаний Кодекс стосується лише транспортування природного газу виключно магістральними трубопроводами, при цьому, жодним чинним нормативно-правовим актом не встановлено заборони на використання внутрішньопромислових трубопроводів для надання послуг з переміщення природного газу.

Враховуючи наведені обставини, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що в межах укладеного між сторонами Договору відповідач не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а по суті надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, отже, цей вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи.

Відповідно до частини 1 статті 306 ГК України транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності.

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюється Конституцією України та законом. (ч. 4 ст. 12 Господарського кодексу України).

Статтею 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено, що магістральний трубопровід - це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо. Об'єкти трубопровідного транспорту - магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об'єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту.

Згідно ст. 2 вказаного Закону, систему трубопровідного транспорту України становлять магістральний трубопровідний транспорт та промисловий трубопровідний транспорт.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що внутрішньопромислові трубопроводи відповідача та діяльність, пов'язана з ними, є складовою частиною трубопровідного транспорту, а не частиною процесу видобутку природного газу, як про це зазначає позивач.

Крім того, Міністерство палива та енергетики наказом № 604 від 30.09.2004 року затвердило Перелік нормативних втрат і виробничо-технологічних витрат нафти, природного газу та газового конденсату під час їх видобування, підготовки до транспортування та транспортування та Порядку визначення їх розмірів (далі - Перелік № 604).

Згідно з Розділом 2 Переліку № 604 видобування - технологічний процес вилучення з покладу нафти, природного газу та газового конденсату, їх підйому на денну поверхню та подавання до установок підготовки до транспортування; транспортування - технологічний процес переміщення нафти, природного газу та газового конденсату мережею промислових трубопроводів, що знаходяться на балансі суб'єкта господарювання.

Отже, внутрішньопромислові трубопроводи відповідача та діяльність, пов'язана з ними є складовою частиною трубопровідного транспорту.

Переміщення природного газу за умовами укладеного між сторонами Договору здійснюється внутрішньопромисловими трубопроводами Відповідача (п. 1.1 Договору), які не є частиною магістрального трубопроводу, а отже і не є частиною газотранспортної системи, враховуючи визначення вказаного поняття у Законі України "Про ринок природного газу".

Положення Закону України "Про ринок природного газу" і Кодексу газотранспортної системи не змінюють порядок надання ПАТ "Укргазвидобування" послуг із транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, а також не зачіпають відповідні правовідносини позивача з газопостачальними підприємствами. Вищезгадані нормативно-правові акти регулюють порядок транспортування природного газу виключно з прив'язкою до надання послуг газотранспортною системою. Водночас, укладений Договір транспортування (переміщення) природного газу передбачає надання послуг ПАТ "Укргазвидобування" поза газотранспортною системою - шляхом переміщення природного газу своїми внутрішньопромисловими газопроводами.

Як наслідок, положення Закону України "Про ринок природного газу" та Кодексу ГТС в частині транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами не поширюються на правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем, а відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 179 ЦК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Крім того, відповідач не є оператором газотранспортної системи в розумінні положень Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, оскільки не здійснює свою господарську діяльність в рамках спірного Договору із залученням магістральних газопроводів, які є обов'язковою складовою газотранспортної системи.

Відтак, законодавче регулювання договірних відносин між суб'єктами господарювання щодо транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами здійснюється на підставі норм ГК України та ЦК України, а положення Закону України "Про ринок природного газу" у частині транспортування природного газу не застосовуються до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем.

Також судом першої інстанції обґрунтовано відхилені доводи позивача в частині того, що переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не є діяльністю з транспортування природного газу та не входить в структуру тарифів на послуги розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 28.03.2017, оскільки умовами Договору не передбачено купівлі-продажу природного газу, відповідач за первісним позовом не може впливати на ціну та її калькуляцію, яку встановлює НАК "Нафтогаз України" для постачальників природного газу кінцевим споживачам.

Послуга по транспортуванню (переміщенню) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, яку надає відповідач позивачу регулюється на договірних засадах, які узгоджені сторонами.

Отже, у межах Договору ПАТ "Укргазвидобування" не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, отже, вказаний вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи.

Переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами не позбавляє права суб'єкта господарювання надавати дані послуги, оскільки нормативно-правовими актами не встановлено прямої заборони на це; дана послуга є похідною від основного виду діяльності та надається на договірних засадах.

Враховуючи положення законодавства, що регулюють підстави для внесення змін та розірвання договору, та беручи до уваги недоведеність позивачем порушень його майнових інтересів з огляду на зміни в законодавстві, на які він посилається, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеною додаткової угоди №2 до договору.

Щодо вимог за зустрічним позовом про стягнення заборгованості за Договором, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з п. 1.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1), Газотранспортне підприємство зобов'язується надати Замовнику послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу Замовника від пунктів приймання-передачі газу у внутрішньопромислові трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а Замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору.

Відповідно до п. 3.1. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1), послуги з транспортування газу оформлюються Газотранспортним підприємством і Замовником актами наданих послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами (далі - акти наданих послуг). У випадку, якщо Замовник та/або його споживачі безпосередньо підключені до внутрішньопромислового трубопроводу Газотранспортного підприємства, кількість протранспортованого Газотранспортним підприємством газу Замовнику та/або його споживачам визначається за даними комерційних вузлів та приладів обліку газу (далі - вузли обліку), установлених на ГРС. Якщо Замовник та/або його споживачі отримують газ з мережі газорозподільного підприємства, даними для складання актів наданих послуг є дані газорозподільного підприємства про обсяги протранспортованого ним газу Замовнику та/або його споживачам.

Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків Замовника з Газотранспортним підприємством (п. 3.4. Договору в редакції Додаткової угоди № 1).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов Договору відповідач надав позивачу послуги з транспортування природного газу в наступному об'ємі: у лютому 2016 року - 15,433 тис.м.куб. на суму 296, 32 грн., у березні 2016 р. - 5, 737 тис.м.куб. на суму 110, 15 грн., у квітні 2016 р. - 2, 840 тис.м.куб. на суму 23, 17 грн., у жовтні 2016 р. на суму 2, 316 тис.м.куб. на суму 129, 23 грн., у листопаді 2016 р. - 5, 411 тис.м.куб. на суму 301, 93 грн., у грудні 2016 р. - 11, 908 тис.м.куб. на суму 664, 46 грн., у січні 2017 р. - 10,393 тис.м.куб. на суму 306, 80 грн., у лютому 2017 р. - 13, 148 тис.м.куб. на суму 388, 13 грн., у березні 2017 р. - 7,382 тис.м.куб. на суму 217, 92 грн., у квітні 2017 р. - 2,762 тис.м.куб. на суму 81, 54 грн.

Водночас, позивач Акти наданих послуг за період з січня по квітень 2017 року не підписав та повернув їх відповідачу з посиланням на те, що у зазначений період послуги з транспортування природного газу відповідачем надані не були.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором про надання послуг.

Згідно зі статтею 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Наведена норма матеріального права пов'язує обов'язок з оплати послуги замовником з обов'язковим наданням йому такої послуги. При цьому, за договором щодо надання послуг оплачується не сам результат певної діяльності, а вчинені виконавцем дії. З цим приписом кореспондується й положення Договору, за яким складання та підписання акту приймання-передачі виконаних послуг передує здійсненню замовником оплати.

Передання і прийняття послуг на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе лише за наявності реального надання послуг.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що відповідно до відомостей, зазначених в Алокаціях (звітах) про поділ фактичного обсягу (об'єму) природного газу, відібраного з точки виходу ПАТ "Львівгаз" замовниками послуги транспортування, обсяг газу складає у січні 2017 р. - 10,393 тис.м.куб., у лютому 2017 р. - 13, 148 тис.м.куб., у березні 2017 р. - 7,382 тис.м.куб., у квітні 2017 р. - 2,762 тис.м.куб. на суму 81, 54 грн., що відповідає обсягам природного газу, зазначеного відповідачем у спірних актах, від підписання яких відмовився позивач.

Згідно з п. п. 3.2., 3.3. Договору (в редакції Додаткової угоди №1) Газотранспортне підприємство до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє Замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені гербовою печаткою Газотранспортного підприємства. Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути Газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою Замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов Договору або в судовому порядку. До прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами здійснюється відповідно до даних Газотранспортного підприємства.

Отже, у разі наявності спору у визначені обсягу наданих послуг - в Договорі прямо передбачена пріоритетність даних Газотранспортного підприємства, якщо іншою стороною не буде доведене протилежне. Згідно з п. 5.1. Договору розрахунки за послуги з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами здійснюється за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Газотранспортне підприємство зобов'язується розміщувати інформацію про чинні тарифи на своєму офіційному веб-сайті та в засобах масової інформації.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що тарифи, визначені в п. 5.1. Договору, є обов'язковими для сторін з дати набрання ними чинності. Визначена на їх основі вартість послуги буде застосовуватись сторонами при складання актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги згідно з умовами Договору.

Відповідно до п. 5.3. Договору розрахунковий період за Договором становить один місяць з 9.00 години першого дня місяця до 9.00 години першого дня наступного місяця включно. Вартість послуг з транспортування природного газу за місяць визначається як добуток тарифу на загальну кількість про транспортованого газу, визначеного згідно з розділом 4 Договору, та податку на додану вартість.

Вартість фактично наданих Газотранспортним підприємством Замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг (п. 5.4. Договору).

За умовами п. 5.5. Договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється Замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Газотранспортного підприємства на умовах 100 відсотків попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження здійснення відповідачем оплати отриманих послуг за спірними Актами та рахунками.

Враховуючи те, що обставини надання послуг у спірний період доведено ПАТ "Укргазвидобування" належними та допустимими доказами, а відповідачем за зустрічним позовом не підтверджено проведення оплати отриманих послуг, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про доведення відповідачем факту надання позивачу послуг з транспортування природного газу в період січня по квітень 2017 року на суму 994,39 грн., а не на суму 994,40 грн., як вказує відповідач у зустрічному позові, тому в цій частині зустрічні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім основної заборгованості позивач за зустрічним позовом просив суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом пеню в сумі 94,76 грн., 3% річних в сумі 11,00 грн. та інфляційних втрат в сумі 62,36 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок є арифметично невірним та заниженим, однак, оскільки від відповідача не надходило клопотання про вихід за межі позовних вимог, зустрічні позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі, заявленому відповідачем.

За змістом ст.611 ЦК України порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні до нього встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у нарахуванні неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 7.3. Договору сторони домовились, що у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Вищенаведений шестимісячний строк не є строком позовної давності, оскільки в нормі йдеться саме про припинення нарахування штрафних санкцій, за стягненням яких особа має право звернутися в межах річного строку позовної давності, встановленого пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України.

Перевіривши розрахунок пені у розмірі 94,76 грн., колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що він є арифметично невірним, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що правильний розмір пені складає 93,10 грн., отже вказані вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 89 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених сторонами меж первісних та зустрічних позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні первісного позову та часткового задоволення зустрічного позову.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі № 910/7197/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 11.10.2017 у справі №910/7197/17 - без змін.

2. Матеріали справи №910/7197/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27.12.2017.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк