Рішення № 7132776, 01.12.2009, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" грудня 2009 р. Справа № 42/272-09

вх. № 8278/1-42

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Овчаренко Н.В. (дов.)

відповідача - 1 - не з'явився

відповідача 2 - не з'явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "Фінансова компанія "Надія України" в особі Дніпропетровської філії, м. Нікополь Дніпропетровської області

до 1.Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с. Явірське Балаклійського району Харківської області

2.Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, Балаклія Харківської області

про стягнення 1917,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Фінансова компанія "Надія України" в особі Дніпропетровської філії, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, 1.Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, с. Явірське Балаклійського району Харківської області, 2.Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, Балаклія Харківської області, про стягнення солідарно заборгованості за договором кредиту № ДК 214-72с від 24.09.2008р., договором поруки № 129 від 24.09.2008р. у сумі 1917,50 грн., в т.ч. основна сума кредиту - 1707,64 грн., пеня - 209,86 грн.

Позивач також просить покласти на відповідачів судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримує в повному обсязі та наполягає на його задоволенні.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені ухвалою суду. Отримання відповідачами ухвали підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідачі про причини неявки суду не повідомили, витребувані судом документи не надали.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи на підставі ст. 75 ГПК України за наявними у справі документами.

Суд, вислухавши пояснення уповноваженого представника позивача, дослідивши надані до матеріалів справи документи в їх сукупності, встановив наступне.

24 вересня 2008 року між ТОВ "Фінансова компанія "Надія України" в особі Дніпропетровської філії (позивач по справі, оскільки 08.09.2008р. Протоколом Загальних зборів учасників ТОВ "Фінансова компанія "Надія України" було ліквідовано Харківську філію та правонаступником призначено Дніпропетровську філію) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (1-й відповідач по справі) був укладений договір кредиту № ДК 214-72с, у відповідності до п. 2.1. якого позивач зобовязався надати 1-му відповідачу в тимчасове користування на умовах зворотності, терміновості, забезпеченості та платності кредит в сумі 2500,00 грн., а 1-й відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки на умовах, передбачених договором (4,2 % на місяць від суми кредиту).

Пунктом 3.2. договору передбачено, що термін повного погашення кредиту -24.11.2008 року.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що позичальник сплачує кредиторові відсотки у розмірі 4,2 % на місяць від суми кредиту, що складають 210,58 грн.

Факт одержання відповідачем кредиту підтверджується видатковим касовим ордером № 218 від 24.09.2008р. на суму 2500,00 грн.

З метою забезпечення виконання 1-м відповідачем (позичальником) зобовязань за договором кредиту позивачем був укладений з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (2-й відповідач) договір поруки № 129 від 24.09.2008 року, відповідно до умов якого 2-й відповідач зобовязався відповідати перед кредитором (позивачем) за виконання 1-м відповідачем зобовязань у повному обсязі за договором кредиту № ДК 214-72с від 24.09.2008 року.

Відповідно до п.2.2. договору поруки сторони визначили, що у випадку невиконання 1-м відповідачем взятих на себе зобов'язань по договору кредиту поручитель (2-й відповідач) несе солідарну відповідальність перед позивачем у тому ж обсязі, що і 1-й відповідач, включаючи сплату основного боргу за договором кредиту в сумі 2500,00 грн., нарахованих відсотків за користування кредитом, пені у розмірах, передбачених договором кредиту, а також відшкодування збитків.

Відповідно до умов договору поруки, у випадку невиконання 1-м відповідачем зобов'язань за договором кредиту, позивач направляє 2-му відповідачу вимогу про виконання зобов'язань позивача.

Перший відповідач свої зобов'язання за договором кредиту № ДК 214-72с від 24.09.2008 року виконав частково, сплатив позивачу 792,36грн. за основною сумою кредиту та 210,00 грн. за відсотками.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобовязань щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним, у 1-відповідача виникла заборгованість по кредиту у сумі 1707,64 грн., у 2-го відповідача виник солідарний обов'язок щодо погашення вказаної заборгованості.

10.02.2009р. на виконання умов договору поруки, в зв'язку з невиконанням 1-м відповідачем вимог договору кредиту, позивач звернувся з письмовою вимогою до 2-го відповідача.

Однак, на момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обовязку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обовязків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший субєкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконати її обовязку.

Господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обовязку в натурі (присудження до виконання обовязку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частина перша ст.543 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У відповідності до статей 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення, він визначається календарною датою або вказівкою на подію яка має неминуче настати. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідачі визнаються судом такими, що прострочили виконання зобовязання по договору кредиту та договору поруки.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі, в порушення домовленості сторін, позику не повернули, відсотки за користування нею не сплатили, та не надали суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Окрім того, правом на участь у судовому засіданні відповідачі не скористались.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідачі не надали суду жодного документу, які б підтверджували сплату заборгованості по договору кредиту та договору поруки, документів, що спростовували викладене у позові, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 1707,64 грн. правомірні та обґрунтовані, не спростовані відповідачами, та підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобовязання.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення.

Згідно п. 7.1 договору кредиту у випадку порушення позичальником зобовязань за договором, у тому числі термінів погашення заборгованості за кредитом, оплати відсотків за користування кредитом, кредитор має право нарахувати, а позичальник зобовязаний оплатити кредитору пеню у розмірі 0,5% від суми непогашеного в строк платежу за кожний день прострочення платежу до дня повного погашення поточного зобов'язання.

Позивачем до матеріалів справи наданий розрахунок нарахованої пені, сума якої складає 209,86 грн.

З наданого розрахунку вбачається, що позивач розрахував суму пені з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також з урахуванням сум часткової сплати, проведеної 1-м відповідачем. Наданий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, відносинам, що склались між сторонами, та приймається судом.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов'язок по оплаті в термін, встановлений договором, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 209,86 грн. підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються солідарно на відповідачів.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 251, 252, 526, 530, 543, 546, 548, 549, 554, 1046 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 46, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, інші відомості в матеріалах справи відсутні), з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надія України" в особі Дніпровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надія України" (53224 Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 46-А, кімн. 3, р/р 26505218614500 в АКИБ "УкрСиббанк", МФО 351005, код 35183716) 1707,64 грн. основного боргу, 209,86 грн. пені, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

Рішення підписано 07.12.2009р.