Постанова № 71323717, 21.12.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/4925/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 грудня 2017 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі:

Головуючого судді Фазикош Г. В.

суддів Бисаги Т. Ю., Готри Т. Ю.

з участю секретаря Чучки Н. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, що діє згідно довіреності від імені позивача ОСОБА_2, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 вересня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до виконкому Ужгородської міської ради про стягнення безпідставно набутих коштів, -

В С Т А Н О В И В :

В травні 2016 року ОСОБА_2 предявив позов до виконкому Ужгородської міської ради про повернення безпідставно набутих коштів в розмірі 21250 грн., сплачених за отримання земельної ділянки у власність, встановленого індексу інфляції в розмірі 28458 грн. та відсотків за користування чужима грошами в розмірі 4474, 73 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13 вересня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_2 21250 грн. безпідставно набутих грошових коштів та 551, 20 грн. судового збору. В решті вимог відмовлено.

На це рішення ОСОБА_1, що діє згідно довіреності від імені позивача ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу. Зазначає, що не погоджується з відмовою в позові щодо стягнення інфляційних нарахувань та відсотків за користування чужима грошима. Крім того, суд стягнув кошти з Ужгородської міської ради, в той час як повинен був стягнути з виконкому Ужгородської міської ради. Просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з таких підстав.

Згідно частини 1 статті 1221 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З матеріалів справи слідує, що згідно рішення Ужгородської міської ради від 05.02.2008 року № 621 позивач отримав у приватну власність земельну ділянку по вул. Озерній (поз.160) площею 0,0850 га. Разом з цим, позивача було зобовязано здійснити оплату шляхом внесення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгорода до місцевого бюджету в загальній сумі 21250 грн. у відповідності до рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» з розрахунку 25 грн. за 1 кв.м. протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання рішення міської ради.

5 березня 2008 року позивач здійснив оплату до місцевого бюджету міста Ужгорода у розмірі 21250 грн. та отримав державний акт на право власності на землю серії ЯЕ № 458652.

Згодом, рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» визнано незаконним Ужгородським міськрайонним судом постановою від 07.04.2009 року у справі за позовом прокурора м. Ужгорода до Ужгородської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006 року № 99.

12 квітня 2016 року позивач звернувся до виконкому Ужгородської міської ради про повернення коштів із врахуванням інфляційних втрат, спрямованих на оплату послуг, які визнані в подальшому незаконними.

29 квітня 2016 року відповідач відмовив у виплаті вказаних коштів мотивуючи це тим, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевого бюджету виконується на підставі виконавчих листів виключно органами казначейства у порядку черговості надходження таких документів.

Ухвалюючи рішення про стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 21250 грн. суд першої інстанції виходив з того, що для оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку Ужгородською міською радою було зобовязано позивача ОСОБА_2 здійснити внесення до бюджету міста коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури до цільового фонду соціально-економічного розвитку міста виходячи з розрахунку 25 грн. за один квадратний метр протягом 30 календарних днів згідно з рішенням Ужгородської міської ради «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва» від 23.11.2006 року № 99, про що видали відповідний рахунок.

Згідно пункту 3 рішення від 23.11.2006 року № 99 визначено, що у разі невиконання цих умов рішення про надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва втрачає чинність.

На виконання такої вимоги, 05.03.2008 року позивачем ОСОБА_2 було перераховано суму в розмірі 21250 грн. з призначенням платежу «оплата за земельну ділянку згідно рішення 4 сесії 5 скликання від 21.02.2007 року № 245 та 4 сесії 5 скликання від 23.11.2006 року № 99», що підтверджується квитанцією № 15829796 від 05.03.2008 року.

У подальшому вказане вище рішення органу місцевого самоврядування було скасовано.

Проаналізувавши зібрані докази, місцевий суд прийшов до переконання, що зобовязання позивача сплатити кошти на підставі відповідного рішення Ужгородської міської ради було безпідставним, а тому й задовольнив вимоги позивача про їх повернення на підставі ст. 1212 ЦК України. В цій частині рішення суду першої інстанції по суті не оскаржено. Крім того, представник Ужгородської міської ради ОСОБА_3 в судовому засіданні в апеляційній інстанції не заперечила щодо стягнення цих коштів.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо інфляційних нарахувань та відсотків за користування чужима грошима апеляційний суд констатує, що фактично позов було предявлено до виконкому Ужгородської міської ради і такий позов було прийнято до розгляду судом по суті. В матеріалах справи відсутні будь-які заяви позивача про стягнення цих коштів з Ужгородської міської ради, так само як і ухвала судді про прийняття цих позовних вимог саме до Ужгородської міської ради.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В даному випадку підстав для задоволення вимог про стягнення інфляційних нарахувань та відсотків за користування чужима грошима не має, оскільки такі вимоги до Ужгородської міської ради не предявлялися, а отже апеляційний суд не може виходити за встановлені законом межі розгляду справи. Колегія суддів також констатує, що це не позбавляє можливості позивача предявити позов до Ужгородської міської ради про стягнення інфляційних нарахувань та відсотків за користування чужима грошима.

За цих обставин рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, що діє згідно довіреності від імені позивача ОСОБА_2, залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 грудня 2017 року

Головуючий __

Судді __

__